Постанова

від 22.02.2024 по справі 527/692/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 527/692/23 Номер провадження 22-ц/814/709/24Головуючий у 1-й інстанції Павлічук А.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Глобинська міська лікарня" Глобинської міської ради

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 22 травня 2023 року, ухвалене суддею Павлійчук А.В.

по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Глобинська міська лікарня" Глобинської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 представник ОСОБА_1 адвокат Молодчин В.П. звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 02.04.1998 року по 28.02.2023 року ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради, яке є правонаступником Комунального некомерційного підприємства «Глобинська центральна районна лікарня» Глобинської міської ради, зокрема з 02.04.1998 року вона працювала на посаді дільнічого терапевтичної медсестри; з 01.04.2000 року працювала на посаді фельдшера долікарняного кабінету; з 17.07.2017 року працювала на посаді фельдшера кабінету профілактичного огляду.

21.02.2023 року наказом Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради № 10 Кп11«Про звільнення ОСОБА_1 », 28.02.2023 року її звільнено з посади у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Дії відповідача щодо звільнення позивача вважає протиправними та посилаючись на викладене просив суд визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 , поновити її на посаді, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення її на роботі та вирішити питання судових витрат.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 22 травня 2023 року позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради, третя особа: первинна профспілкова організація спілки працівників охорони здоров`я України Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради № 10-Кп11 від 21.02.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді фельдшера (1ст) кабінету профілактичного огляду поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради з 01.03.2023 року.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 березня 2023 року по 22 серпня 2023 в розмірі 80357,50 грн.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради на користь держави судовий збір в сумі в сумі 1073,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема без попередньої згоди первинної профспілкової організації.

Не погодившисьіз вказанимрішенням йогов апеляційномупорядку оскаржило Комунальне некомерційне підприємство "Глобинська міська лікарня" Глобинської міської ради, просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченомуст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до положень ч. 3ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 1998 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах, а саме наказом № 36К Глобинської ЦРЛ від 02.04.1998 року, її було зараховано на посаду дільничного терапевтичної медсестри Глобинської ЦРЛ. 01.04.2000 року наказом № 88-к від 01.04.2000 переведена на посаду фельдшера долікарського кабінету Глобинської ЦРЛ. 17.07.2014 року Наказом № 104 Кп 1 від 16.07.2014 року переведена на посаду фельдшера кабінету профілактичного огляду, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с. 6-7, 11).

Згідно з наказом Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради від 19.12.2022 № 141 Кп 1 на підставі статуту КНП «Глобинська міська лікарня» Глобинської мівської ради, затвердженого рішення п`ятої (позачергової) сесії Глобинської міської ради восьмого скликання № 304 від 05.02.2021, наказу № 264 від 28.11.2022 "Про оптимізацію роботи відділень соматичного спрямування», наказу № 140 Кп 1 «Про внесення змін до штатного розпису», протоколу засідання комісії по трудовим спорам від 09.12.2022, наказано скоротити з 01.03.2023 року 43 штатні посади, серед яких посада ОСОБА_1 , звільнення провести з 28.02.2023 (а.с. 77-78).

21 грудня 2022 року відповідачем було попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади на підставі п. 1 ст. 40 КзпП України, яке відбудеться 28 лютого 2023 року.

Також повідомлено, що у підприємстві відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування. У разі виникнення відповідної за кваліфікацією вакансії до закінчення двохмісячного терміну попередження, вона буде їй запропонована у відповідності до чинного законодавства.

Вищевказане попередження цього ж дня було отримано ОСОБА_1 , що підтверджується її підписом (а.с. 5).

Згідно копії наказу № 10 Кп11 від 21.02.2023 року, ОСОБА_1 - фельдшера (1ст) кабінету профілактичного огляду поліклінічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Глобинська міська лікарня» Глобинської міської ради, звільнено з займаної посади з 28.02.2023 року згідно п. 1ст. 40 КЗпП, у зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників (а.с. 13).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, що є підставою для задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За загальним правилом статей15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні - добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Частиною першою статті3, статтею4 КЗпП Українивстановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістомстатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збережені роботи.

Статтею 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Згідно з пунктом 19постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналогічне положення викладено у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 278/2487/21, провадження № 61-4649св22.

Відповідно достатті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 141 Кп1 від 19.12.2022 «Про скорочення чисельності штату працівників КНП «Глобинська міська лікарня» з 01.03.2023 скорочено, зокрема, посаду фельдшер кабінету профілактичного огляду на якій перебувала ОСОБА_1 .

У попередженні про скорочення штатної посади від 20.12.2022 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність вакантних посад, які б могли бути запропоновані ОСОБА_1 для подальшого працевлаштування, про що остання була повідомлена під підпис.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт зміни в організації виробництва і праці відповідача та виконання ним вимог визначених ст. 49-2 КЗпП України.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено з порушенням трудового законодавства, зокрема недотримання відповідачем вимог ст. 43 КЗпП України.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з огляду на наступне.

За правилом частини першоїстатті 43 КЗпП Українирозірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті40і пунктами 2 і 3 статті41цьогоКодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Відповідно до частини 8 цієї статті роботодавець має право розірвати трудовий договір не пізніше як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Разом з тим, указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який триває і на даний час.

Згідно з пунктом 2Глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю Українипід час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

24 березня 2022 року набрав чинностіЗакон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», частинами другою, третьою статті 1 якого передбачено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей43,44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються, зокрема, норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно із частиною другоюстатті 5 вказаного Законув період дії воєнного стану нормистатті 43 Кодексу законів про працю Українине застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Доказів того, що ОСОБА_1 станом на день звільнення було обрано до профспілкових органів профспілки, відсутні.

Станом на час введення на території України воєнного стану позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та була звільнена на підставі пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України28 лютого 2023 року. Відтак, звільнення позивача відбулося під час дії воєнного стану та більше ніж через три місяці після набрання чинностіЗаконом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми вказаногозакону, яким в частині другої статті 5 інакше, ніжКЗпП України, на період дії воєнного стану, врегульовано порядок застосуваннястатті 43 КЗпП України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відсутність в матеріалах справи рішення профспілкового комітету про погодження на звільнення ОСОБА_1 , з огляду на відсутність доказів обрання позивача до профспілкових органів, не свідчить про порушення відповідачем вимог трудового законодавства, а саме ст. 43 КЗпП України, оскільки в даному випадку підлягають застосуванню вимоги частини другої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року справа № 377/385/22, провадження № 61-10512св23.

Окрім того, дана справа була розглянута з порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістаттею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справа № 716/932/22, провадження № 61-7594св2.

Відповідно до ст. 175 ч. 3 п. 5 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

В порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства, позовна заява взагалі не містила викладення обставин, за яких позивач вважала своє звільнення незаконним.

За таких обставин, суд повинен був залишити позов ОСОБА_1 без руху, відповідно до ст. 185 ЦПК України.

Таким чином, саме на позивача ОСОБА_1 покладено обов`язок довести суду обґрунтування підстав, предмету позову, вказати осіб, які порушують її права та яких може стосуватись вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги те, що розгляд справи був проведений за відсутності сторін та їх представників, тому підставу для визнання звільнення ОСОБА_1 незаконним, місцевий суд визначив на власний розсуд, чим порушив основні принципи цивільного судочинства.

Отже, виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв`язку з чим зробив помилковий висновок про задоволення позову.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в задоволенні позову на позивача.

Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13ст. 141 ЦПК України).

Згідно пункту 1 частини першоїстатті 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Встановлено, що позивач при зверненні до суду першої інстанції була звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до частин шостої-сьомоїстатті 141 ЦПК Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом,у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, сплачений Комунальним некомерційним підприємством "Глобинська міська лікарня" Глобинської міської ради судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4831,20 грн. необхідно компенсувати відповідачуза рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч.1п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційногопідприємства "Глобинськаміська лікарня"Глобинської міськоїради задовольнити.

Рішення Глобинського районногосуду Полтавськоїобласті від22травня 2023року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 доКомунального некомерційногопідприємства "Глобинськаміська лікарня"Глобинської міськоїради провизнання протиправнимта скасуваннянаказу прозвільнення,поновлення напосаді тастягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу відмовити.

Компенсувати Комунальному некомерційному підприємству "Глобинська міська лікарня" Глобинської міської ради судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4831,20 грн. за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: С. А. Гальонкін

Г. Л. Карпушин