Рішення

від 27.02.2024 по справі 307/3513/22

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/3513/22

Провадження № 2/307/703/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2024 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі

головуючої судді Сас Л.Р.,

секретар судових засідань Кривошея Д.А.,

за участі позивачки ОСОБА_1 ,

її представника - адвоката Поковби Т.В.,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

та представника відповідача - адвоката Кохман М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Калинівського ЗДО (ясла-садок) № 1 «Калинка» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 7 вересня 2022 року пред`явила позов до Калинівського ЗДО (ясла-садок) № 1 «Калинка» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що 6 січня 2020 року вона була прийнята на посаду вихователя ДНЗ № 1 до 21 грудня 2021 року.

21 грудня 2021 року відповідно до наказу № 121 «к» її було звільнено із займаної посади, згідно тимчасового наказу № 5 «к» 2 від 6 січня 2020 року.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку, чого зроблено відповідачем не було.

Також відповідач не ознайомив її з наказом про звільнення з роботи у порядку, передбаченому статтею 47 КЗпП України, в якій зазначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, він зобов`язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Так, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня).

Тобто, відповідно до вказаної норми чинного законодавства, прогулом може вважатися лише невихід на роботу без поважних причин.

Оскільки, відповідач звільнив її без законної підстави, відповідно до ст. 235 КЗпП України зобов`язаний поновити її на попередній роботі.

Крім того, відповідно до ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що в результаті незаконного звільнення їй не було нараховано середньомісячну заробітну плату, відповідач при поновленні на раніше займаній посаді зобов`язаний виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Також слід зазначити, що вказані дії з боку відповідача є порушенням законних прав на працю, які завдали їй моральних страждань. Моральна шкода, завдана їй в результаті незаконного звільнення, полягає у наступному.

Так, згідно ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Проте, відповідач позбавив її, позивачку, гарантованого Конституцією України права на працю. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних переживань, вона втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя своїй неповнолітній дитині. Всі зазначені моральні страждання нанесені незаконними діями відповідача можуть негативно відобразитись на її здоров`ї.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У зв`язку із чим, просила поновити її на попередній роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно ухвали суду від 12 вересня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Згідно ухвали судді Тячівського районного суду Закарпатської області 12 жовтня 2022 року відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено справу до судового розгляду на 28 листопада 2022 року на 11 год., який неодноразово відкладався за клопотаннями позивачки, її представника, у зв"язку із їхнім перебуванням на лікуванні про що подані відповідні докази.

Згідно ухвали суду від 19 жовтня 2023 року задоволено клопотання представнкиа позивачки про виклик та допит свідка.

Також згідно ухвали суду від 06 грудня 2023 року задоволено клопотання представника позивачки про виклик та допит свідків.

Представник відповідача у встановлений судом строк подала відзив у якому заперечила проти задоволення позову посилаючись на те, що ОСОБА_1 наказом № 5 від 6 січня 2020 року по Калинівському ДНЗ № 1 «Калинка» тимчасово була призначена на час відпустки по догляду за дитиною вихователем з 6 січня 2021 року по 21 грудня 2021 року та згідно наказу від 21 грудня 2021 року № 121 «к» по ДНЗ № 1 ОСОБА_1 звільнена із посади вихователя у зв`язку із закінченням строку дії наказу.

У той же день 21 грудня 2021 року ОСОБА_1 був вручений на руки наказ про звільнення та трудову книжку, які вона забрала, однак відмовилася від підпису у книзі про отримання наказу про що свідчить акт № 2 від 21 грудня 2021 року.

Оскільки, наказ та копія трудової книжки долучені до позову, свідчить про те, що такі нею отримані.

У справах про звільнення з роботи, працівник звертається у місячний строк в суд із дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду у жовтні 2022 року, повинна довести суду поважність пропуску строку на звернення із позовом. У зв`язку із чим просила відмовити у задоволенні позову (а. с. 42-43).

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Поковба Т.В. під час судового розгляду у підтримання позовних вимог посилалися на обставини, викладені у позовній заяві та заявили клопотання про визнання пропущеного строку для подання заяви про поновлення на роботі поважними з тих підстав, що 11 березня 2020 року було оголошено карантин на всій території України через захворювання Ковід - 19 та запроваджено обмеження на всій території України. Так, 30 березня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби Ковід-19, серед іншого закон передбачав на період дії карантину автоматичне продовження строків звернення до суду та процесуальних строків у цивільних, господарських та адміністративних справах на строк дії карантину. Позаяк, карантин у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби було продовжено неодноразово. Востаннє адаптивний карантин продовжено до 31 березня 2022 року. Також зазначила, що 24 лютого 2022 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України та Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» та Указом Президента України № 133/22 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на території України продовжено воєнний стан з 26 березня 2022 року строком на 30 діб з подальшим продовженням до 31 серпня 2022 року, що триває до нині. Крім цього, долучили довідку, видану лікарем ЗПСМ із якої видно, що ОСОБА_1 у період з 21 грудня 2021 року по 15 лютого 2024 року періодично перебувала на лікуванні. Тому, вважають, що строк звернення до суду із позовом про поновлення на роботі пропущено з поважних причин. Також додатково зазначили, що після звільнення ОСОБА_1 відповідачем, всупереч положень законодавства про працю, не вручено їй належним чином заповнену трудову книжку.

Представники відповідача - ОСОБА_2 та адвокат Кохман М.В. заперечували щодо задоволення позову посилаючись на обставини викладені у відзиві та просили відмовити у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку, зважаючи на те, що причини зазначені позивачкою є неповажними. Також додатково зазначили, що декілька днів перед звільненням ОСОБА_1 взяла для ознайомлення трудову книжку і її не повернула, у зв`язку із чим запис про її звільнення у трудову книжку не був внесений, однак у січні 2021 року ОСОБА_1 було заведено іншу трудову книжку за номером СУ № 567023 в яку були внесені записи у тому числі і про її звільнення. Про необхідність отримання цієї трудової книжки ОСОБА_1 було повідомлено у письмовій формі, однак вона не з`явилася для її отримання.

Вислухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами п. 1-3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу Законів про Працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Суд зазначає, що підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 частини першої статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Згідно наказу № 71 «К» по Калинівському ДНЗ № 1 «Калинка» від 02 вересня 2019 року видно, що ОСОБА_1 призначено на час декретної відпустки з 02 вересня 2019 року до 05 січня 2020 року ( а.с. 156 ).

Із свідоцтва про народження, наказу № 4 «К» по Калинівському ДНЗ № 1 «Калинка» від 06 січня 2020 року видно, що ОСОБА_3 з 06 січня 2020 року надано відпустку по догляду за дитиною (а. с. 151, 213 ).

ОСОБА_1 06 січня 2020 року звернулася до завідувача Калинівського ДНЗ № 1 Фіцай В.І. із заявою у якій просить призначити її вихователем у Калинівський ДНЗ на час відпустки по догляду за дитиною (декретної) відпустки на повну ставку ( а.с. 9 ).

Згідно наказу № 5 «К» по Калинівському ДНЗ № 1 «Калинка» від 06 січня 2020 року видно, що ОСОБА_1 призначено тимчасово на час декретної відпустки вихователем ДНЗ № 1 з 06 січня 2020 року (а. с. 156).

Із розпорядження Дубівського селищного голови Тячівського району від 04 січня 2021 року № 02-03/1 «Про передачу комунальних закладів управлінню освіти, сім`ї, молоді та спорту Дубівської селищної ради видно, що передано комунальні установи, зокрема Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 1 комбінованого типу «КАЛИНКА» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області ( а.с. 209).

Із рішення двадцятої сесії восьмого скликання Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 13 березня 2023 року № 643 видно, що змінено тип закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 1 комбінованого типу «Калинка» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області на заклад загального розвитку; назву змінено на Калинівський заклад дошкільної освіти «Ясла-Садок) № 1 «Калинка» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (а. с. 212).

Із заяви ОСОБА_1 від 26 січня 2021 року видно, що у зв`язку із реорганізацією установи просить звільнити її із Калинівського ДНЗ № 1 (а. с. 208).

Із заяви ОСОБА_1 від 27 січня 2021 року видно, що вона просить призначити її вихователем у Калинівський заклад дошкільної освіти № 1 Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (а. с. 219 ).

Із книги кадрових наказів 2021 року ЗДО (ЯСЛА-САДОК) № 1 КТ «КАЛИНКА» Калинівської сільської ради та Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області видно, що згідно наказу № 12 «К» від 27 січня 2021 року ОСОБА_1 призначена тимчасово вихователем на час декретної відпустки по догляду за дитиною до трьох років вихователя ОСОБА_3 ( а.с. 248-249 ).

Із заяви ОСОБА_3 від 17 грудня 2021 року, адресованої директору ЗДО ясла-садок № 1 КТ «Калинка», видно, що вона просить перервати відпустку по догляду за дитиною та хоче приступити до виконання обов`язків із 21 грудня 2021 року ( а.с. 222)

Згідно наказу від 21 грудня 2021 року № 122/К «Про вихід з декретної відпустки ОСОБА_3 » вихователю ОСОБА_3 приступити до виконання обовязків згідно заяви ( а. с. 228).

Наказом № 121 «к» по Калинівському ЗДО № 1 КТ від 21 грудня 2021 року ОСОБА_1 звільнена з посади в.о. вихователя на час декретної відпустки з 21 грудня 2021 року, у зв`язку з закінченням строку дії наказу (а. с. 6, 218).

Із копії трудової книжки № НОМЕР_1 , яка долучена до позовної заяви видно, що на 16-17 сторінках міститься запис за № 18 про те, що 06 січня 2020 року ОСОБА_1 призначена тимчасово на час декретної відпустки вихователем ДНЗ № 1 з 06 січня 2020 року до 21 грудня 2021 року (наказ № 5 «К» від 06 січня 2020 року) (а. с. 8).

ОСОБА_1 отримала як наказ про закінчення строку дії наказу так і трудову книжку, однак відмовилася поставити підпис у книзі наказів та книзі реєстрації трудових книжок під номером 190 про що у присутності голови профспілки ОСОБА_4 , методиста ОСОБА_5 , діловода ОСОБА_6 , медсестри ОСОБА_7 та директора ЗДО - ОСОБА_2 складено акти № 2 та 3 від 21 грудня 2021 року та 23 грудня 2021 року відповідно (а .с. 192-193).

Однак, як встановлено під час розгляду справи, запис про звільнення у трудову книжку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 не внесено, оскільки така відсутня у розпорядженні відповідача. Як вказала представник відповідача ОСОБА_2 та визнала позивачка ОСОБА_1 , трудова книжка знаходиться у неї, ОСОБА_1 , яку вона отримала для ознайомлення перед звільненням, однак відповідачу для внесення запису не повернула.

Із оглянутої під час судового розгляду трудової книжки серія НОМЕР_2 , яка видана 26 січня 2021 року, видно що у таку внесені записи про трудову діяльність ОСОБА_1 у тому числі наявні записи про прийнтяття на роботу та запис про її звільнення ( а.с. 230-232, 239- 245).

Із книги обліку трудових книжок видно, що під номерами 190 та 190 «А» містяться записи про серії та номери трудових книжок на ім`я ОСОБА_1 , а саме таких записи є два - трудова книжка серія НОМЕР_3 , яка видана 06 вересня 1979 року, та трудова книжка серія НОМЕР_2 , що видана 26 січня 2021 року ( а.с. 246).

На виконання вимог ст. 47 КЗпП України директором закладу ОСОБА_2 відправлено рекомендований лист ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 від у якому зазначено про надіслання їй наказу про закінчення строку дії наказу № 121 від 21 грудня 2021 року, а також повідомлено про необхідність з`явитися в ЗДО № 1 «Калинка» для отримання трудової книжки за номером НОМЕР_2 , що видно із повідомлення від 23 грудня 2021 року ( а.с. 216- 217.).

Із оглянутого під час судового розгляду журналу реєстрації вихідних документів Калинівського ЗДО видно, що за № 259 від 23 грудня 2021 року міститься запис про надіслання вказаного листа ОСОБА_1 (а. с. 247).

Тобто здобуті в судовому засіданні докази свідчать про те, що під час звільнення позивачки було дотримано процедуру звільнення.

Також слід зазначити, що безпідставним є посилання позивачки у позові на статтю 149 КЗпП України та звільнення її з підстави, передбаченої п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто розірвання строкового договору у випадку прогулу, оскільки трудовий договір припинився внаслідок закінчення його строку, так як вона була прийнята на роботу на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про законність дій відповідача при звільненні позивачки 21 грудня 2021 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

За приписами частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом зазначеної норми закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин.

Оскільки судом не встановлено порушення відповідачем трудових прав позивачки при її звільненні, підстави для задоволення вимог позивачки в частині відшкодування моральної шкоди відсутні.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Що стосується поновлення строку для звернення до суду слід зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст.233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Позивачка звернулася до суду із позовом 07 вересня 2022 року.

Разом з тим, відповідно до глави XIX «Прикінцеві положення», під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року на території України з 19 грудня 2020 року встановлено карантин та запроваджено обмежувальні протиепідемічні заході з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, який скасований 1 липня 2023 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 про її звільнення із наведених підстав стало відомо 21 грудня 2021 року, що підтверджується як поясненнями ОСОБА_1 , так і актом про відмову в отриманні наказу про звільнення.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Із довідки, виданої Центром первинної медико-санітарної допомоги КНП Тячівської районної ради від 21 лютого 2024 року № 38/01-19 видно, що ОСОБА_1 зверталася за медичною допомогою в Калинівську АЗПМС КНП ТРР «ЦПМСД» за період з 21 грудня 2021 року по 15 лютого 2024 року зокрема, 21.12.2021, 24.12.2021, 04.02.2022, 05.02.2022, 07.02.2022, 08.02.2022, 11.02.2022, 24.02.2022 із захворюванням пов`язаним із гіпертонічною хворобою, проведенням ПЛР -тестування на виявлення Ковід-19, лікування бронхіту та перебуванням на амбулаторному лікуванні, внаслідок перенесених захворювань, що підтверджується відповідним зверненнями, а також у період з 14.05.2022 зверталася з приводу ряду інших супутніх захворювань.

Вказане означає, що позивачка не порушила місячний строк на звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП із врахуванням п.1 Перехідних положень КЗпП України.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив :

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду із позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Калинівського ЗДО (ясла-садок) № 1 «Калинка» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_1 .

Представник позивача : Поковба Тетяна Василівна , АДРЕСА_2

Відповідач: Калинівський ЗДО ( ясла-садок) № 1 «Калинка» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області, вул. Шевченка, 10, с. Калини Тячівський район Закарпатська область, КОД ЄДРПОУ 26395541.

Представник відповідача: Фіцай Василина Іванівна, вул. Шевченка, 10, с. Калини Тячівський район Закарпатська область.

Представник відповідача: Кохман Марія Василівна , АДРЕСА_3 .

Повне рішення буде складено 4 березня 2024 року.

Суддя Л.Р.Сас