Постанова

від 17.12.2024 по справі 307/3513/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/3513/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 грудня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Кожух О.А.,

суддів Мацунича М.В., Джуги С.Д.

за участі секретаря Гусонька З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Поковба Тетяна Василівна, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2024 року (головуюча суддя Сас Л.Р.) у справі № 307/3513/22 за позовом ОСОБА_1 до Калинівського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 1 комбінованого типу «Калинка» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

07.09.2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Калинівського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 1 комбінованого типу «Калинка» (далі ЗДО № 1 КТ «Калинка») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що наказом по Калинівському дошкільному навчальному закладі № 1 «Калинка» (далі: Калинівський ДНЗ № 1 «Калинка») від 06.01.2020 ОСОБА_1 прийнято на посаду вихователя строком до 21.12.2021.

Надалі Калинівський ДНЗ № 1 «Калинка» реорганізовано, перейменовано на Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 1 комбінованого типу «Калинка» (далі: ЗДО № 1 КТ «Калинка»).

Наказом ЗДО № 1 КТ «Калинка» від 21.12.2021 № 121 «к» ОСОБА_1 звільнено з посади вихователя. Такий наказ про звільнення позивачка вважає незаконним.

Позивачка вказувала, що згідно з положеннями ст. 149 КЗпП стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку, однак відповідач не ознайомив позивачку з наказом про звільнення, її підпису в такому наказі немає, а також усупереч ст. 47 КЗпП відповідач у день звільнення не видав їй копії цього наказу.

Позивачка вважала, що відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня). Посилалася на те, що відповідно до вказаної норми, прогулом може вважатися лише невихід на роботу без поважних причин.

Оскільки, відповідач звільнив її без законної підстави, тому відповідно до ст. 235 КЗпП України, її слід поновити на попередній роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У тексті позовної заяви зазначала, що вказані дії з боку відповідача є порушенням законних прав на працю, які завдали їй моральних страждань. Моральна шкода, завдана їй в результаті незаконного звільнення, полягає у наступному: відповідач позбавив позивачку гарантованого Конституцією України права на працю; дії відповідача призвели до моральних переживань, позивачка втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя своїй неповнолітній дитині. Всі зазначені моральні страждання, нанесені незаконними діями відповідача, можуть негативно відобразитись на її здоров`ї.

Посилаючись на дані обставини, ОСОБА_1 просила суд:

1)поновити її на посаді вихователя Калинівського ЗДО № 1 КТ;

2)стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

3)допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.

Надалі, 28.02.2024, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Поковба Т.В., подала письмові пояснення, в якому заявила клопотання про визнання поважними причини пропуску строку звернення з даним позовом, посилаючись на те, що 11.03.2020 було оголошено карантин на всій території України через захворювання СОVID-19 та запроваджено обмеження на всій території України. Так, 30.03.2020 Верховна Рада України ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби СОVID-19, серед іншого закон передбачав на період дії карантину автоматичне продовження строків звернення до суду та процесуальних строків у цивільних, господарських та адміністративних справах на строк дії карантину. Карантин було продовжено неодноразово. Також зазначила, що 24.02.2022 розпочалася військова агресія російської федерації проти України та Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Указом Президента України № 133/22 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» на території України продовжено воєнний стан з 26.03.2022 строком на 30 діб з подальшим продовженням до 31.08.2022, який діяв на момент пред`явлення позовної заяви.

До письмових пояснень долучила довідку, видану лікарем ЗПСМ, згідно якої ОСОБА_1 у період із 21.12.2021 по 15.02.2024 періодично перебувала на лікуванні. Тому вказувала, що строк звернення до суду із даним позовом пропущено з поважних причин.

Одночасно у письмових поясненнях зазначала, що відповідач в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 була призначена тимчасово на посаду вихователя, яку займала саме вихователь ОСОБА_2 . Однак, додані до справи докази не містять відомостей, що ОСОБА_1 була прийнята саме на посаду вихователя, яку займала ОСОБА_2 . Натомість у роботодавця у декретній відпустці перебували три працівники: ОСОБА_3 з 18.03.2019, ОСОБА_2 з 29.10.2019, ОСОБА_4 з 04.12.2019. З наданих до справи доказів не зрозуміло, на посаду якого саме працівника було тимчасово призначено позивачку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду із даним позовом.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач з дотриманням законодавства звільнив позивачку внаслідок закінчення строку трудового договору, у зв`язку з чим позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Також суд зазначив у мотивувальній частині, що оскільки не встановлено порушення трудових прав позивачки при її звільненні, тому відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

Крім того, суд вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом та, вважаючи причини пропуску поважними, поновив такий строк позивачці.

Короткий зміст вимог та доводи апеляційної скарги

На це рішення подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Поковба Т.В. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну каргу мотивовано тим, що наказом № 5 «К» від 06.01.2020 ОСОБА_1 була прийнята у Калинівський ЗДО № 1 КТ «Калинка» на посаду вихователя на час декретної відпустки із 06.01.2020 до 21.12.2021. Наказом № 121 «К» від 21.12. 2021 ОСОБА_1 звільнено з посади вихователя з 21.12.2021 відповідно до тимчасового наказу № 5 «К» від 06.01.2020 (у зв`язку з закінченням строку дії наказу). Скаржник вважає, що КЗпП не передбачає такої підстави для звільнення, котра зазначена у наказі про звільнення як «згідно тимчасового наказу». Посилається на те, що у відповідача у 2019 році в декретній відпустці перебували три працівники ОСОБА_3 з 18.03.2019, ОСОБА_2 з 29.10.2019, ОСОБА_4 з 04.12.2019. З наданих до справи доказів не зрозуміло, на посаду якого саме відсутнього працівника було тимчасово призначено позивачку, зокрема, не підтверджено того, що ОСОБА_1 призначено на посаду на період декретної відпустки вихователя ОСОБА_2 .

Застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Під час укладення трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін.

Закінчення строку трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України) є самостійною підставою звільнення працівника, яка обумовлена погодженими сторонами умовами строкового трудового договору.

У вказаній нормі права (пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП) передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії трудового договору, по суті не є розірванням трудового договору, а є припиненням трудового договору у зв`язку із закінченням строку його дії.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Фактичні обставини справи та мотиви апеляційного суду

Наказом по Калинівському ДНЗ № 1 «Калинка» від 02.09.2019 № 71 «К» ОСОБА_1 призначено вихователем на час декретної відпустки з 02.09.2019 по 05.01.2020 (а.с. 156 т.1).

Отже, строковий трудовий договір із ОСОБА_1 було укладено на визначений строк - по 05.01.2020.

Наступного дня 06.01.2020 вихователь ОСОБА_5 подала заяву, у якій просила у зв`язку з сімейними обставинами продовжити декретну відпустку з 06.01.2020 по 21.12.2021 (а.с. 113 т. 2). Наказом по Калинівському ДНЗ № 1 «Калинка» від 06.01.2020 № 4 «К» вихователю ОСОБА_5 з 06.01.2020 було надано відпустку по догляду за дитиною (а.с. 213 т. 1, 114 т. 2).

У той же день, 06.01.2020, позивачка ОСОБА_1 подала заяву від 06.01.2020, в якій просила призначити її вихователем у Калинівський ДНЗ на час декретної відпустки (а.с. 9, 161 т. 1).

Наказом по Калинівському ДНЗ № 1 «Калинка» від 06.01.2020 № 5 «к» ОСОБА_1 призначено тимчасово вихователем на час декретної відпустки з 06.01.2020 (а.с. 221 т.1)

Водночас до матеріалів справи надано копію наказу від 06.01.2020 № 5 «к» по Калинівському ЗДО № 1 «Калинка», підписаний директором та скріплений печаткою Калинівського ЗДО № 1 «Калинка», в якому зазначено, що ОСОБА_1 призначено тимчасово вихователем на час декретної відпустки з 06.01.2020 до 21.12.2021 (а.с. 156 т.1). Такий же текст наказу міститься у книзі наказів за 2020 рік, яка була оглянута в судовому засіданні колегією суддів (а.с.114 т. 2), та у трудовій книжці позивачки (а.с.11 т. 2).

Судова колегія критично оцінює вказану копію наказу по Калинівському ЗДО № 1 «Калинка» від 06.01.2020 № 5 «к», який скріплено печаткою Калинівського ЗДО № 1 «Калинка», оскільки станом на 06.01.2020 такий заклад називався Калинівський ДНЗ № 1 «Калинка», а не Калинівський ЗДО № 1 «Калинка» (а.с. 158 т. 1).

Отже, встановленими обставинами справи підтверджено факт вибуття у декретну відпустку вихователя ОСОБА_5 із 06.01.2020 та призначення у зв`язку з цим ОСОБА_1 вихователем тимчасово на вакантну посаду на час такої декретної відпустки із 06.01.2020.

У заяві від 26.01.2021 ОСОБА_1 просила її звільнити у зв`язку з реорганізацією установи Калинівського ДНЗ № 1 «Калинка» (а.с. 208 т. 1).

Наказом від 27.01.2021 Калинівський ДНЗ № 1 «Калинка» перейменовано на Заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 1 комбінованого типу «Калинка» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (далі ЗДО № 1 КТ «Калинка») (а.с. 231, 210 т. 1).

Також з матеріалів справи вбачається, що надалі на підставі рішення Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області від 13.03.2023 № 643, зокрема, назву Закладу дошкільної освіти (ясла-садка) № 1 комбінованого типу «Калинка» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області змінено на Калинівський заклад дошкільної освіти «Ясла-Садок) № 1 «Калинка» Дубівської селищної ради Тячівського району Закарпатської області (а. с. 212 т. 1).

У заяві від 27.01.2021 ОСОБА_1 просила призначити її вихователем у ЗДО № 1 КТ «Калинка» (а. с. 219 ).

Із книги кадрових наказів 2021 року ЗДО № 1 КТ «Калинка» слідує, що згідно наказу № 12 «К» від 27.01.2021 ОСОБА_1 призначена тимчасово вихователем на час декретної відпустки по догляду за дитиною до трьох років вихователя ОСОБА_5 ( а.с. 248-249 т.1, а.с.115 т. 2).

Згідно запису в трудовій книжці ОСОБА_1 , наказом від 27.01.2021 № 12 «К» призначено ОСОБА_1 тимчасово вихователем на час декретної відпустки вихователя ОСОБА_5 по догляду за дитиною до трьох років (а.с. 243 т. 1).

Отже, визначальним у даному спорі є той встановлений факт, що ОСОБА_1 прийнята на посаду у ЗДО № 1 КТ «Калинка» тимчасово на умовах строковості на час перебування вихователя ОСОБА_5 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У зв`язку з цим, колегія суддів відхиляє необґрунтовані посилання ОСОБА_1 на те, що у справі відсутні відомості та позивачці незрозуміло, на посаду якого саме вихователя у декретній відпустці була прийнята позивачка у ЗДО № 1 КТ «Калинка».

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються правомірності її звільнення із ЗДО № 1 КТ «Калинка» (куди її прийнято на роботу наказом № 12 «К» від 27.01.2021), тому посилання позивачки на те, що у реорганізованому Калинівському ДНЗ № 1 «Калинка» на час прийняття наказу Калинівського ДНЗ № 1 «Калинка» від 06.01.2020 № 5 «к» у декретній відпустці перебувало троє працівників є безпідставними.

ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів на спростування того факту, що у ЗДО № 1 КТ «Калинка» вона перебувала на посаді саме на час перебування вихователя ОСОБА_5 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наказом ЗДО № 1 КТ «Калинка» від 06.12.2021 ОСОБА_1 відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 224 т. 1).

Заявою від 17.12.2021 до ЗДО № 1 КТ «Калинка» вихователь ОСОБА_5 просила перервати відпустку для догляду за дитиною та дозволити приступити до роботи з 21.12.2021 (а.с. 158, 222 т. 1)

Наказом ЗДО № 1 КТ «Калинка» від 21.12.2021 № 122/К визначено вихователю ОСОБА_5 приступити до виконання своїх обов`язків згідно поданої нею заяви (а.с. 228 т. 1)

Наказом по Калинівському ЗДО № 1 КТ «Калинка» від 21.12.2021 № 121 «К» звільнено ОСОБА_1 з посади вихователя з 21.12.2021 у зв`язку із закінченням строку дії наказу (а.с. 227, 218 т. 1).

Судом досліджено зміст друкованого та оригінал рукописного примірника наказу від 21.12.2021 № 121 «К» про звільнення ОСОБА_1 , перевірено наявність описок у зазначенні її посади, при цьому судова колегія критично оцінює надану та завірену позивачкою копію наказу по Калинівському ЗДО № 1 КТ «Калинка» від 21.12.2021 № 121 «К», в якій зазначено про звільнення ОСОБА_1 з посади вихователя з 21.12.2021 згідно тимчасового наказу № 5 «к» від 06.01.2020 (а.с. 6, 215 т. 1). Така копія наказу не спростовує факту переривання за заявою ОСОБА_5 відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та виходу вихователя ОСОБА_5 на роботу 21.12.2021, що слугувало підставою для припинення трудових відносин із ОСОБА_1 , яка перебувала на її посаді тимчасово на умовах строковості.

Отже, у даному випадку укладення спірного трудового договору було оформлене саме наказом роботодавця ЗДО № 1 КТ «Калинка» від № 12 «К» від 27.01.2021, який укладено на визначений строк до настання певного факту (на час перебування ОСОБА_5 у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), настання якого (вихід з відпустки основного працівника) є підставою для припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 із ЗДО № 1 КТ «Калинка» у зв`язку із завершенням дії трудового договору, укладення якого було оформлене наказом № 12 «К» від 27.01.2021.

Із копії трудової книжки № НОМЕР_1 , яка долучена до позовної заяви слідує, що на 16-17 сторінках міститься запис за № 18 про те, що 06.01.2020 ОСОБА_1 призначена тимчасово на час декретної відпустки вихователем ДНЗ № 1 з 06.01.2020 до 21.12.2021 (наказ № 5 «К» від 06.01.2020) (а. с. 8 т. 1). Запис про звільнення у трудову книжку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 не внесено, оскільки така була відсутня у розпорядженні відповідача. Як вказала представник відповідача ОСОБА_6 та визнала позивачка ОСОБА_1 , трудова книжка знаходилася у ОСОБА_1 , яку вона отримала для ознайомлення перед звільненням, однак відповідачу для внесення запису не повернула.

Як вбачається з трудової книжки серія НОМЕР_2 , яка видана 26.01.2021, до неї внесено записи про трудову діяльність ОСОБА_1 , зокрема записи про прийняття на роботу та запис про її звільнення (а.с. 230-232, 239-245 т. 1).

Як встановлено апеляційним судом, в подальшому запис про звільнення було внесено у трудову книжку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (а.с.112 т. 2).

Із книги обліку трудових книжок видно, що під номерами НОМЕР_3 та 190 «А» містяться записи про серії та номери трудових книжок на ім`я ОСОБА_1 , а саме таких записи є два - трудова книжка серія НОМЕР_4 , яка видана 06.09.1979, та трудова книжка серія НОМЕР_2 , що видана 26.01.2021 ( а.с. 246).

Крім того, 23.12.2021 директором ЗДО № 1 КТ «Калинка» відправлено рекомендований лист ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в якому повідомлено про закінчення строку дії наказу № 121 від 21.12.2021, а також про необхідність з`явитися в ЗДО № 1 «Калинка» для отримання трудової книжки за номером НОМЕР_2 ( а.с. 216 217 т. 1). Судом першої інстанції оглянуто журнал реєстрації вихідних документів Калинівського ЗДО та встановлено, що за № 259 від 23.12.2021 міститься запис про надіслання вказаного листа ОСОБА_1 (а. с. 247).

При цьому встановлено, що ОСОБА_1 отримала як наказ про закінчення строку дії наказу, так і трудову книжку, однак відмовилася поставити підпис у книзі наказів та книзі реєстрації трудових книжок під номером 190, про що у присутності голови профспілки ОСОБА_7 , методиста ОСОБА_8 , діловода ОСОБА_9 , медсестри ОСОБА_10 та директора ЗДО № 1 КТ «Калинка» Фіцай В.І. складено акти № 2 від 21.12.2021 та № 3 від 23.12.2021 відповідно (а .с. 192-193, 188, 189 т. 1).

Відтак посилання позивачки на те, що роботодавець не ознайомив її з наказом про звільнення, а також у день звільнення не видав їй копії цього наказу є необґрунтованими та спростовані матеріалами справи.

Також судом першої інстанції правильно встановлено, що безпідставними є посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на статтю 149 КЗпП України щодо поряду застосування дисциплінарних стягнень та на п. 4 ст. 40 КЗпП України, яка передбачає звільнення внаслідок прогулу, оскільки строковий трудовий договір було припинено не внаслідок застосування дисциплінарного стягнення, не через прогул, а з інших підстав внаслідок закінчення строку трудового договору, оскільки позивачка була прийнята на роботу на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника.

Трудові відносини з працівником, на якого покладено виконання обов`язків вихователя за вакантною посадою вихователя такого закладу, мають характер строкових, тому такий працівник може бути звільнений на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов правильного висновку про законність звільнення позивачки 21.12.2021 внаслідок закінчення строку трудового договору, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Разом із тим, не відповідають обставинам справи висновки місцевого суду у мотивувальній частині рішення щодо заявлення ОСОБА_1 позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Так, при ухваленні рішення суд, відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, не може виходити за межі позовних вимог.

Однак, суд першої інстанції, не звернув уваги на зміст позовної заяви та усупереч ч. 2 ст. 264 ЦПК України безпідставно вдався до з`ясування обставин щодо стягнення моральної шкоди працівнику і помилково зазначив про відсутність підстав для задоволення такої вимоги, яку ОСОБА_1 не заявляла.

Відтак, указані висновки місцевого суду слід виключити з мотивувальної частини рішення, виклавши судове рішення у редакції цієї постанови апеляційного суду.

Стосовно поновлення позивачці строку для звернення до суду слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Копію наказу про звільнення ОСОБА_1 вручено 21.12.2021, що підтверджується як поясненнями ОСОБА_1 , так і актом від 21.12.2021 про відмову в отриманні наказу про звільнення, при цьому позивачка звернулася до суду із даним позовом 07.09.2022.

На підставі Закону України від 30.03.2020 № 540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) КЗпП України доповнено главою XIX «Прикінцеві положення», згідно з якими у п. 1 визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 було звільнено з посади 21.12.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 N 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався та був відмінений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а отже діяв на момент подання позову 07.09.2022, згідно з відбитком штемпеля суду (а.с. 1 т. 1).

Вказане означає, що, звернувшись із позовом 07.09.2022, позивачка не пропустила строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України.

Отже, з резолютивної частини рішення суду першої інстанції слід виключити посилання на поновлення ОСОБА_1 строку для звернення до суду із даним позовом.

Висновки за результатом розгляд апеляційної скарги

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів виснувала, що суд першої інстанції безпідставно вдався до з`ясування обставин щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, яку ОСОБА_1 не заявляла, а отже висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не в повній мірі відповідають обставинам справи; судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Відтак, відповідні висновки місцевого суду слід виключити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Також, оскільки позивачка не пропустила строк звернення до суду, слід виключити з резолютивної частини рішення посилання на поновлення ОСОБА_1 строку для звернення до суду із даним позовом. Відтак, рішення місцевого суду з підстав, передбачених п.п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України, слід змінити.

Керуючись ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Поковба Тетяна Василівна задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови та виключивши з резолютивної частини рішення посилання на поновлення ОСОБА_1 строку для звернення до суду із даним позовом.

В решті рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 грудня 2024 року.

Головуюча:

Судді: