Постанова

від 05.03.2024 по справі 560/1961/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року

м. Київ

справа №560/1961/21

адміністративне провадження № К/990/2827/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року (головуючий суддя Капустинський М.М., судді: Ватаманюк Р.В., Матохнюк Д.Б.) у справі № 560/1961/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Либідь-К» до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування припису та постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

23 лютого 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Либідь-К» (далі також позивач або ТОВ «Либідь-К») звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області (далі також відповідач або Управління Держпраці), у якому просило:

визнати протиправним та скасувати припис № ХМ15788/529/АВ-П401 від 08 грудня 2020 року;

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу № 22/38 від 29 грудня 2020 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року в задоволені позову відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2021 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

21 січня 2022 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, надіслана 17 січня 2022 року, у якій скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

12 квітня 2022 року від позивача надійшло заперечення на позов, у якому просить відмовити у задоволення касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позивач не погоджується із наведеними за результатами інспекційного відвідування висновками відповідача щодо порушення законодавства про працю. Вважає припис та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що Управлінням Держпраці при проведенні інспекційного відвідування, прийняті оскаржуваного припису та оскаржуваної постанови про накладення штрафу на позивача дотримано усіх вимог чинного законодавства.

Представник позивача у відповіді на відзив зазначає, що відповідач безпідставно не враховує договори підряду, укладені з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та прирівнює їх до трудових.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що першим заступником начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області прийнято наказ від 09 листопада 2020 року № 201 про здійснення інспекційних відвідувань посадовими особами Управління на підставі звернення громадянина та рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із службової записки головного державного інспектора. За результатами перевірки складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ХМ15788/529/АВ від 23 листопада 2020 року.

В акті зафіксовано порушення позивачем статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України) та вимог Постанови КМУ від 17 травня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», що виявилося у використанні праці трьох найманих працівників без належного оформлення трудових правовідносин.

08 грудня 2020 року інспекторами праці складено припис № ХМ15788/529/АВ-П401, яким зобов`язано директора ТОВ «Либідь-К» усунути виявлені порушення.

Розглянувши справу про накладення штрафу на підставі акта інспекційного відвідування від 23 листопада 2020 року № ХМ15788/529/АВ, перший заступник начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області виніс постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 22/38 від 29 грудня 2020 року, згідно якої на ТОВ «Либідь-К» накладено штраф у розмірі 150 000 грн.

Не погоджуючись із вказаним приписом та постановою, позивач звернувся до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для здійснення інспекційного відвідування ТОВ «Либідь-К» стало не безпосередньо звернення громадянина, а підпункт 3 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі також Порядок № 823) - рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із службової записки головного державного інспектора, який розглядав звернення громадянина й прийшов до висновку про використання у позивача праці неоформлених працівників.

За позицією суду першої інстанції, погоджувати проведення заходу контролю з центральним органом виконавчої влади потреби не було.

Щодо суті виявлених порушень суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не наведено достатніх аргументів, які б доводили неправомірність припису та постанови Управління Держпраці у Хмельницькій області. Натомість суб`єктом владних повноважень з посиланням на вимоги чинного законодавства доведено законність та обґрунтованість оскаржуваних припису та постанови.

Суд першої інстанції критично оцінив твердження позивача про те, що невідома особа, яка назвалась на відео ОСОБА_3 , насправді є ОСОБА_4 , якого запросив ОСОБА_1 на підприємство без відома керівництва для допомоги у приготуванні кормосуміші, оскільки територія підприємства є під охороною і сторонні особи не мають можливості проникнути випадково.

Щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суд першої інстанції встановив, що зазначені особи виконували функції, які не є юридично самостійними, а здійснювалися в межах технологічного процесу виробництва продукції птахівництва з систематичним виконанням певних послуг (яйця збирати, штампувати, пакувати, прибирати пташники, готувати кормосуміші для птиці необхідно постійно в межах виробничого процесу). Перелічені роботи не є і не можуть бути разовими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення ОСОБА_5 не відповідало вимогам щодо звернення, які можуть бути підставою для інспекційного відвідування відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 5 Порядку № 823, а тому проведення заходу контролю за відсутності передбачених законом підстав до цього не може вважатись законним.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

Підставою для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права; застосування норм права без урахування висновків Верховного Суду, сформованих у постановах за подібних правовідносин.

Скаржник стверджує, що апеляційним судом при скасуванні припису і постанови Управління Держпраці, з покликанням на той факт, що захід контролю проведено без належних на те підстав, не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі № 200/11885/18-а, від 07 квітня 2021 року у справі № 1340/4355/18, від 16 липня 2021 року у справі № 520/7901/19.

Наполягає на тому, що безпосередньою підставою для проведення інспекційного відвідування у ТОВ «Либідь-К» стало рішення керівника органу контролю, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із джерел, доступ до яких не обмежений законодавством (підпункт 3 пункту 5 Порядку № 823), що підтверджується наявним в матеріалах справи наказом Управління Держпраці від 09 листопада 2020 року № 201 « Про проведення інспекційних відвідувань».

Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано таке:

Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року надано право інспектору праці приймати рішення про інспектування окремого суб`єкта господарювання, щоб переконатися у тому, що правові норми дотримуються;

Порядком № 823 передбачено, що підставою для проведення перевірки може бути рішення керівника Держпраці (наказ), прийняте на підставі аналізу інформації, отриманої із джерел, доступ яких не обмежений законодавством;

повідомлення громадянина про факт порушення суб`єктом господарювання правових норм може бути джерелом інформації для прийняття рішення керівником Держпраці про проведення заходу контролю. Таке джерело не заборонене чинним законодавством.

Інформація, що міститься в повідомленнях громадян повною мірою відповідає вимогам до інформації в розумінні Закону України «Про інформацію».

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що відповідач покликається на правові висновки Верховного Суду, які сформовані у справах за обставин, що не є подібними.

Наполягає на тому, що звернення, яке було підставою для перевірки, не відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян», оскільки не містило імені та по батькові заявника, а також дійсного місця проживання.

Вважає безпідставним покликання відповідача на те, що підставою проведення інспекційного відвідування було рішення керівника контролюючого органу, а не звернення ОСОБА_5 . Стверджує, що жодної інформації стосовно порушення законодавства про працю зі сторони ТОВ «Либідь-К» у відповідача не було як на день прийняття наказу на проведення інспекційного відвідування, так і в процесі розгляду справи. Зауважує, що службова записка головного інспектора Романюк Т.В. № 148 від 05 листопада 2020 року містила інформацію, зазначену у письмовому зверненні ОСОБА_5 , яке є анонімним і не підлягало розгляду.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. У цій нормі відтворено частину другу статті 19 Конституції України.

Адміністративні суди повинні перевіряти рішення (дії, бездіяльність) суб`єктів владних повноважень на відповідність частині другій статті 19 Конституції України. У такий спосіб адміністративні суди не лише виконують завдання, передбачене пунктом 1 частини другої статті 2 КАС України, а й забезпечують пряму дію Конституції України, захист конституційного ладу та прав людини від органів держави, що діють без передбачених законом підстав та за межами своїх повноважень.

Спірні у цій справі правовідносини врегульовані, зокрема, Законом від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також Закон № 877-V), статтею 259 КЗпП України, а також Порядком № 823.

Частиною 4 статті 2 Закону № 877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина третя статті 2 Закону № 877-V).

Отже, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Водночас, частиною четвертою статті 4 Закону № 877-V передбачено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

За змістом абзацу 3 статті 1 Закону № 877-V заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Підстави для здійснення позапланових заходів передбачені частиною першою статті 6 Закону № 877-V.

Частиною ж другою-четвертою статті 6 Закону № 877-V визначено, що проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, крім позапланових заходів, передбачених частиною четвертою статті 2 цього Закону.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є Глава XVIII "Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю" КЗпП України.

У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 24 червня 2021 року у справі № 200/5877/19-а та від 28 вересня 2021 року у справі № 520/1204/2020 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 затверджено Порядок здійснення державного контроль за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1985-IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 8 вересня 2004 року № 1986-IV, та Законом України «Про основі засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Згідно із пунктом 2 Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Заходи контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються інспекторами праці виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад) у формах, визначених абзацом першим цього пункту.

У відповідності до пункту 3 Поряду № 823 інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Верховний Суд зазначає, що інспекційне відвідування є формою державного контролю за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення.

Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 804/2956/17 дійшов висновку, що даючи оцінку рішенню посадової особи територіального органу Держпраці за наслідками перевірки, окрім правомірності, власне вимог цього рішення (з огляду на правовий статус Держпраці та її територіальних органів), важливим є з`ясувати, серед іншого, дотримання процедури проведення цієї позапланової перевірки.

У такому контексті слід зважити на те, на якій підставі призначено цю перевірку, що було предметом перевірки, чи оформлено відповідні документи на проведення позапланової перевірки, чи ознайомлений суб`єкт господарювання про проведення позапланової перевірки з її предметом.

Відповідно з`ясування дотримання процедури проведення перевірки (інспекційного відвідування) та її призначення є важливим питанням в аналогічних спорах.

Такий висновок було застосовано Верховним Судом також у постановах від 07 червня 2021 року у справі № 520/1814/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 360/2716/19, від 31 січня 2023 року, від 31 січня 2023 року у справі № 540/1245/20.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 дійшов такого висновку:

«…незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

Цей висновок, сформульований судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду під час розгляду податкової справи, має загальний характер і є застосовним до справи, що розглядається в частині оцінки правомірності перевірки та підстав її призначення та вплив цих обставин на правомірність рішень прийнятих за наслідками перевірки.

Аналогічний висновок щодо перевірки органів Держпраці викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 1940/1347/18, від 15 вересня 2022 року у справі № 640/21270/21, і Суд не вбачає підстав для відступу від нього.

Судом касаційної інстанцій переглядається рішення суду апеляційної інстанції, яким в межах спірних правовідносин вирішувалося виключно питання наявності підстав для проведення інспекційного відвідування позивача.

За змістом наказу від 09 листопада 2020 року № 201 «Про здійснення інспекційних відвідувань посадовими особами Управління» підставою перевірки позивача зазначено: «рішення керівника, прийняте за результатами аналізу інформації, що міститься у службовій записці головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Романюк Т.В. № 148 від 05.11.2020».

Відповідно до пункту 5 Порядку № 823 підставами для здійснення інспекційних відвідувань є:

1) звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю;

2) звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин;

3) рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Водночас за змістом абзацу 6 статті 3 Закону України № 877-V державний нагляд (контроль) здійснюється, у тому числі, за принципом об`єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв.

Судом першої інстанції встановлено, що інспекційне відвідування щодо позивача проведено за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із службової записки головного державного інспектора, який розглядав звернення громадянина та прийшов до висновку про використання у позивача праці неоформлених працівників.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що інформація, аналіз якої слугував підставою для прийняття рішення про проведення перевірки, була викладена в службовій записці головного державного інспектора Управління Т.В. Романюк.

Цією службовою запискою до відома керівництва доведено інформацію про звернення від 20 жовтня 2021 року фізичної особи ОСОБА_5 щодо неналежного оформлення трудових відносин з найманими працівниками у ТОВ "Либідь К".

За висновком суду апеляційної інстанції, оскільки іншої, крім звернення фізичної особи, інформації та джерел її отримання службова записка не містила, а тому фактичним джерелом інформації було звернення фізичної особи.

Разом з тим, за змістом підпунктів 1, 2 пункту 5 Порядку № 823 підставою для проведення інспекційного відвідування може бути звернення не будь-якої фізичної особи, а лише особи, щодо якої порушено законодавство про працю.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, звернення фізичної особи ОСОБА_5 , яке стало підставою для проведення інспекційного відвідування, містило лише повідомлення про порушення законодавства про працю щодо осіб, зайнятих на роботах у ТОВ "Либідь К".

Проте, інформація, що такі порушення мають місце безпосередньо щодо неї, як особи, яка направила таке звернення, була відсутня. Не встановлено такої інформації і під час розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції взято до уваги відповідь виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради від 28 травня 2021 року № 63/52-40-1378/2021, за змістом якої на адвокатський запит Михайла Вонсовича повідомлено про відсутність реєстрації ОСОБА_5 за зазначеною в зверненні адресою, як його місця проживання, так і відсутність вулиці "Центральна" в с. Веснянка.

При надані правової оцінки звернення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 5 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

За правилами частини першої статті 8 цього Закону письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що звернення, яке стало підставою для проведення заходу контролю, не відповідало вимогам Закону № 393/96-ВР, оскільки не містило імені та по батькові заявника та його дійсного місця проживання.

Відтак, рішення керівника органу контролю про проведення інспекційного відвідування, прийняте виключно за результатами аналізу звернення ОСОБА_5 , яке не відповідає вимогам Закону № 393/96-ВР, оскільки є анонімним.

Судом апеляційної інстанції також правильно враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 червня 2021 року у справа № 520/11145/19 за подібних правовідносин.

Водночас колегія суддів критично оцінює покликання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 липня 2021 року у справі № 520/7901/19, оскільки зміст звернення був оцінений разом із додатковою перевіркою інформації, отриманої із загальнодоступних джерел, яка у своїй сукупності послугувала підставою для проведення інспекційного відвідування.

Верховний Суд зазначає, що визначений Порядком № 823 перелік підстав повинен узгоджуватися з принципом неприпустимості проведення перевірок суб`єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, з метою запобігання зловживанням державними органами з питань праці у проведенні безпідставних перевірок.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 04 лютого 2019 року у справі № 807/242/14, лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу, порушення контролюючим органом будь-яких вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що аналіз інформації виключно з анонімного звернення фізичної особи про можливі порушення трудового законодавства товариством щодо інших осіб, не могло бути підставою для прийняття рішення про проведення позапланового заходу контролю (інспекційного відвідування) щодо позивача.

Колегія суддів критично оцінює покликання позивача на висновки Верховного Суду у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі № 200/11885/18-а та від 07 квітня 2021 року у справі № 1340/4355/18, оскільки останні хоча і були прийняті у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у цій справі.

При оцінці покликань скаржника на норми Конвенції Міжнародної організації праці про інспекцію праці у промисловості та торгівлі 1947 року № 81 (Конвенція № 81) та Конвенції Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві (Конвенція № 129), які за його твердженням передбачають безумовне дискреційне повноваження інспектора праці самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування, колегія суддів враховує вищенаведені норми національного законодавства, які у тому числі (…) регламентують порядок та підстави призначення перевірки та зазначає таке.

Згідно із статтею 12 Конвенції № 81 та статтею 16 Конвенції 129 інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: у тому числі (…) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; здійснювати будь-який огляд, перевірку и розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, допитувати роботодавця або персонал підприємства питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги.

У контексті предмету спору та доводів скаржника, перелічені статтею 12 Конвенції № 81 та статтею 16 Конвенції № 129 права стосуються безпосередньо перевірки та виникають за умови забезпечення інспектора відповідними документами, що засвідчують повноваження на перевірку.

За змістом Закону № 877-V та Порядку № 823, до документів, які в розумінні статті 12 Конвенції № 81 та статті 16 Конвенції № 129 забезпечують та засвідчують повноваження певного інспектора, у тому числі (…) відноситься наказ на перевірку.

Водночас використання анонімної інформації в якості підстави для призначення перевірки суперечить закріпленим чинним законодавством принципам здійснення заходів нагляду (контролю).

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права, у тому числі процесуального щодо врахування судами наданих сторонами доказів без їх переоцінки.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 560/1961/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа