Постанова

від 06.03.2024 по справі 144/1090/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1090/16-ц

Провадження № 22-ц/801/19/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 рокуСправа № 144/1090/16-цм. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Ковальчука О.В., Сала Т.Б.,

за участі секретаря судового засідання Різник Д.С., представника позивача Шалагінова В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЗІС" на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 листопада 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПП "ЗІС", з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПП «ЗІС», третя особа на стороні відповідача відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі Вінницької області, про визнання договору оренди землі недійсним.

В подальшому 28.04.2021 представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Клінчиковим С.О., було подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої просив усунути перешкоди, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання останнього повернути позивачу земельну ділянку, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0523785000:02:002:0168. Позивачу стало відомо, що існує договір оренди землі укладений нібито між ним та ПП «ЗІС», відповідно до якого відповідач має право користуватися належною позивачу земельною ділянкою. Вказує, що вона вказаного договору оренди землі не підписувала та нікого не уповноважувала на його підписання, а тому ПП «ЗІС» на даний час користується, належною її земельною ділянкою, на підставі неукладеного договору оренди землі.

Просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що чиняться відповідачем та повернути їй вказану земельну ділянку. Також просила стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької областівід 02листопада 2022року позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 0523785000:02:002:0168, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання його повернути їй дану земельну ділянку, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці.

Стягнено з приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 , понесені нею судові витрати в сумі 5 801 грн 44 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ПП «ЗІС» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргумотивує тим,що 19 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» укладено договір оренди землі строком на 10 років, який був підписаний особисто ОСОБА_1 , нею було надано документи: паспорт, ідентифікаційний номер, свідоцтво про право власності на земельну ділянку, що свідчить про її волевиявлення на укладення цього договору. Впродовж 2006 2015 років ОСОБА_1 отримувала орендну плату за користування відповідачем її земельною ділянкою, відтак їй було відомо про наявність договору оренди землі, укладеного з ПП «ЗІС», будь-яких претензій вона не мала.

Скаржник вказує, що судом першої інстанції не взяті до уваги пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які підтвердили, що у 2010 році орендодавець особисто підписала договір оренди землі та особисто отримувала орендну плату в ПП «ЗІС», а також поведінка ОСОБА_1 є недобросовісною, оскільки вона знаючи, що у 2006 році нею укладено договір оренди землі з ПП «ЗІС», у січні 2014 році вирішила укласти договір оренди на цю ж земельну ділянку з ТОВ «Теплик Агро», яке запропонувало їй більший розмір орендної плати, що є основною підставою позовних вимог.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК Українипередбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено,що на підставі державного акту серії ЯА №104314 від 16 березня 2005 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,1828 га, яка розташована на території Петрашівської сільської ради Теплицького району та має цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з договором оренди землі №171 від 19.04.2006, про визнання недійсним якого пред`явлено позов, земельна ділянка площею 2,1828 га, що належить позивачу, передана в оренду ПП «ЗІС»». Пунктом 9 вказаного договору установлено розмір орендної плати422,45 грн., яка вноситься орендарем грошовою формою у розмірі 1,5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Вказаний договір зареєстрований Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.08.2006 за № 040685000162.

Відповідно до змін (доповнень) до договору оренди землі зареєстрованого у Теплицькому районному відділі ДП «Центр ДЗК» від 09.08.2006 за № 040685000162, термін договору оренди землі продовжується до 2025 року та орендну плату установлено розмір 1059,86 грн., яка вноситься орендарем грошовою формою у розмірі 3,0% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, вказані зміни зареєстровані Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП «Центр ДЗК» про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №041005900296 від 12.05.2010.

Відповідно до висновку експерта № 270-П від 31.07.2017 року підпис у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі №171 від 19.04.2006, який укладено між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС», зареєстрований Теплицьким районним відділом Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 09 серпня 2006 року за № 040685000162, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Ухвалюючи рішення,суд першоїінстанції виходивз того,що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі № 171 від 19.04.2006 року, виконано не нею, а іншою особою, відтак договір є неукладеним, а тому земельна ділянка з кадастровим номером 0523785000:02:002:0168, що належать позивачці, знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства -ЗК України,Законом України «Про оренду землі». Частиною першоюстатті 93 ЗК Українита статтею 1 ЗУ «Про оренду землі»визначено, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до положень ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина другастатті 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил ст. ст. 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і в ст. ст. 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) договір оренди землі укладається у письмовій формі, а набирає чинності договір оренди після його державної реєстрації (стаття 18 цього Закону).

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди землі.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до.

У разі ж якщо сторони не досягли згоди щодо встановлення істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до цієї статті власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, звернувшись до суду з відповідним негаторним позовом.

Підставою для подання такого негаторного позову є вчинення будь-якою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження, користування належним йому майном.

Для подання негаторного позову достатньо, щоб такі дії об`єктивно порушували права власника та щоб такий позов відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими є його предмет і підстава.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугуватимуть посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання договору оренди землі, укладеного між нею та відповідачем, недійсним.

Після проведення у справі судової почеркознавчої експертизи, за висновком якої підписи від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі № 171 від 19 квітня 2006 року, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою, такий спосіб захисту прав позивачки став неактуальним, тому до закінчення підготовчого засідання нею подано заяву про зміну предмета позову на вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, де вона просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні належною їй земельною ділянкою, які чиняться ПП «ЗІС», шляхом зобов`язання останнього повернути їй спірну земельну ділянку, розташовану на території Петрашівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, та заборонити ПП «ЗІС» проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на цих земельних ділянках.

Такі дії позивача є належним способом захисту її прав, з урахуванням правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, де Велика Палата відступила від наведеного висновку у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц шляхом уточнення, а саме, встановила, що:

«зайняття земельних ділянок, зокрема, фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок».

Установивши, що ОСОБА_1 не підписувала договір оренди земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що указаний договір порушує права позивачки, як власниці цієї земельної ділянки, оскільки належне їй нерухоме майно знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, що створює позивачці перешкоди у користуванні своїм майном та є підставою для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог позову про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Доводи апеляційної скарги про отримання ОСОБА_1 орендної плати як доказу дійсних договірних відносин між сторонами у справі не заслуговують на увагу, оскільки не заперечують встановленого експертним шляхом факту неукладеності правочинів (через відсутність підпису позивача), адже правовою підставою для користування чужою земельною ділянкою на умовах оренди є виключно договір оренди землі, укладений у письмовій формі.

Аргументи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги пояснення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, оскільки відповідні обставини справи, а саме факт підписання договорів ОСОБА_1 , а відтак укладення договору, не можуть доводитися показаннями свідків.

Згідно з нормамист. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що розглядаючи спір місцевий суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 листопада 2022 року без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ЗІС" залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 02 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 березня 2024 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: О.В. Ковальчук

Т.Б. Сало