Рішення

від 21.02.2024 по справі 911/3742/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2024 р. м. Київ Справа № 911/3742/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріно Сервісес» (04073, місто Київ, вулиця Рилєєва, будинок 10-А, код: 41481675)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрростехно» (08292, Київська обл., місто Буча(пн), вулиця Заводська, будинок 1, код: 35142774)

про розірвання договору та стягнення 720168,61 гривень,

за участю представників учасників справи:

від позивача:Мосійчук Ю.С.;

від відповідача:не з`явився;

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріно Сервісес» (надалі по тексту позивач/ТОВ «Ріно Сервісес») в системі «Електронний суд» до Господарського суду Київської області сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрростехно» (надалі по тексту відповідач/ТОВ «Укрростехно»), в якій позивач просить суд розірвати договір купівлі-продажу від 30.06.2021 № 92-2021 та стягнути з відповідача 720168,61 гривень, з яких: 567858,16 гривень сума попередньої оплати, 95524,64 гривень пеня, 56785,81 гривень штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відбулась істотна зміна обставин, що унеможливлює подальше виконання умов укладеного договору купівлі-продажу від 30.06.2021 № 92-2021, тому вказаний договір має бути розірваний в судовому порядку, а грошові кошти, перераховані в якості попередньої оплати у розмірі 567858,16 гривень, мають бути повернуті, а також стягненню з відповідача підлягають нараховані на цю суму штрафні санкції.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.12.2023 у справі № 911/3742/23 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріно Сервісес» залишено без руху та зобов`язано позивача усунути виявлені недоліки позовної заяви протягом 10-ти днів з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду копії договору купівлі-продажу від 30.06.2021 № 92-2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріно Сервісес» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрростехно».

Представником позивача в системі «Електронний суд» до Господарського суду Київської області 22.12.2023 сформовано заяву про усунення виявлених судом недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.12.2023 відкрито провадження у справі № 911/3742/23, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 31.01.2024.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.01.2024 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.02.2024.

Представником позивача в системі «Електронний суд» до Господарського суду Київської області 20.02.2024 сформовано заяву про стягнення витрат позивача на правову допомогу, згідно якої представник позивача просить суд за результатами розгляду справи стягнути з відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 25000 гривень.

В судове засідання 21.02.2024 з`явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Окрім того, відповідач процесуальним правом на подання відзиву не скористався, хоча щодо розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал Господарського суду Київської області за адресою місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

До того ж, відповідно до ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Усі судові рішення у справі № 911/3742/23 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reyestr.court.gov.ua), а тому відповідач міг ознайомитися з текстом останніх.

Крім того, інформація щодо дати та часу слухання справи судом є публічною і розміщується на офіційному веб-сайті Господарського суду Київської області, що також свідчить про наявність у учасників справи можливості дізнатись щодо розгляду справи за їх участю.

З огляду на наведе вище, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи та забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів та забезпечення права на подання заяв по суті справи.

Враховуючи те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «Бурізма Сервісес» (найменування якого змінено на ТОВ «Ріно Сервісес») (покупець) та ТОВ «Укрростехно» (продавець) 30.06.2021 укладено договір-купівлі продажу № 92-2021 (далі по тексту договір), відповідно до умов якого:

- продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність транспортні засоби (надалі товар), зазначені в п. 1.2. цього договору, в комплектації згідно з додатком № 2 та додатком № 3 цього договору та гарантійними умовами, визначеними та узгодженими в додатку № 1 до цього договору, та сплатити продавцю загальну ціну, зазначену в п. 2.2. цього договору, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1., в редакції додаткової угоди від 05.07.2021 № 1);

- продавець цим договором підтверджує, що нижче визначений товар, який є предметом продажу та передачі покупцю, на момент укладання цього договору, є новим, 2021 року виробництва, не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави чи іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами чи державою, а також не обтяжений будь-яким іншим чином згідно чинного законодавства України. Товар, що підлягає передачі у власність покупця за даним договором являється: новий сідельний тягач MAN TGX 33.480 6x4 BL SA з комплектом гідравлічного обладнання, рік виробництва - 2021, кількість товару (одиниць) 1 (пункт 1.2., в редакції додаткової угоди від 05.07.2021 № 1);

- продавець за цим договором зобов`язується власними силами та за свій рахунок встановити на сідельний тягач MAN TGX 33.480 6x4 BL SA комплект гідравлічного обладнання, згідно з додатком № 3 до цього договору (пункт 1.3., в редакції додаткової угоди від 05.07.2021 № 1);

- ціна товару за договором становить 2887780,92 гривень (пункт 2.1.);

- покупець зобов`язаний сплатити загальну вартість товару, відповідно кількості та ціни товару зазначену в п. 2.1. цього договору, частинами двома платежами (пункт 2.2., в редакції додаткової угоди від 05.07.2021 № 1): 10% загальної ціни (вартості) товару покупець зобов`язується оплатити в строк, вказаний у виставленому рахунку-фактурі згідно з даним договором, однак не пізніше 14.07.2021, та складає всього з ПДВ 288778,09 гривень (пп. 2.2.1.); 90% загальної ціни (вартості) товару покупець зобов`язується оплатити в строки, вказані у виставленому рахунку-фактурі згідно з даним договором, однак не пізніше 30.11.2021, та складає всього з ПДВ 2599002,83 гривень (пп. 2.2.2.);

- поставка товару здійснюється в строк не пізніше 26.02.2022, за умови виконання покупцем умов п. 2.2.1. цього договору та надання продавцю гарантійного листа Акціонерного банку «Південний» щодо кредитування покупця на відповідну суму з метою здійснення останнім оплати згідно п. 2.2.2. цього договору. При цьому, сторони домовились, що покупець зобов`язується прийняти товар протягом 2 робочих днів з моменту повідомлення продавцем покупця про перебування товару за адресою доставки, шляхом підписання Акту прийому-передачі товару та видаткової накладної. Адреса поставки: 08292, Київська обл., м. Буча, вул. Заводська, 1 (пункт 3.1., в редакції додаткової угоди від 26.11.2021 № 4);

- факт передачі товару та належних документів посвідчується Актом прийому-передачі товару та/або видатковою накладною, що підписані сторонами та скріплені їх печатками та є невід`ємною частиною цього договору. При цьому товар та належні документи вважаються переданим покупцю з дати підписання сторонами Акта прийому-передачі товару та/або видаткової накладної (пункт 3.3.);

- продавець зобов`язаний (пункт 5.2.): передати покупцю товар та належні документи, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пп. 5.2.1.);

- цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного належного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 12.1.);

- зміни до цього договору можуть бути внесені виключно за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору (пункт 13.1.);

- дострокове розірвання цього договору можливе лише за взаємною згодою сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору, крім випадків передбачених цим договором (пункт 13.5.).

Додатковими угодами від 05.07.2021 № 1, від 09.09.2021 № 2, від 22.10.2021 № 3 та від 26.11.2021 № 4 сторонами внесено зміни до умов договору.

На виконання умов пункту 2.2. договору ТОВ «Ріно Сервісес» сплатило на користь ТОВ «Укрростехно» попередню оплату у загальному розмірі 567858,16 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних інструкцій, а саме: від 02.07.2021 № 1156 на суму 284573,63 гривень, від 05.07.2021 № 1160 на суму 6158,03 гривень, від 04.10.2021 № 1338 на суму 270126,50 гривень, від 08.11.2021 № 1411 на суму 7000,00 гривень.

Докази поставки товару обумовленого договором у матеріалах справи відсутні.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як зазначив позивач, стало те, що незважаючи на умови укладеного сторонами договору та належне виконання покупцем обов`язків покладених на нього умовами договору в частині своєчасного перерахування коштів в якості попередньої оплати на користь продавця, відповідач жодних рахунків на оплату залишку коштів за договором позивачу не пред`являв та у визначений договором строк (26.02.2022) не здійснив поставку товару на користь позивача.

Крім того, як стверджує позивач, постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 встановлено заборону на виконання угод, стороною яких є російська федерація або особи, пов`язані з державою-агресором, в тому числі громадяни російської федерації та юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації або відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації.

За доводами позивача, одним із учасників відповідача є громадянин російської федерації.

З огляду на наведенні вище обставини позивач посилається на істотну зміну обставин, яка пов`язана з встановленим постановою Кабінету Міністрів України № 187 від 03.03.2022 мораторієм на виконання грошових та інших зобов`язань, у зв`язку з чим подальше виконання умов укладеного договору є неможливим, тому наявні підстави для розірвання договору та повернення вартості фактично здійсненої передоплати за товар в сумі 567858,16 гривень в судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1). Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

За змістом статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що на виконання умов п. 2.2. договору ТОВ «Ріно Сервісес» як покупцем згідно платіжних документів було сплачено на користь продавця ТОВ «Укрростехно» попередню оплату у загальному розмірі 567858,16 гривень.

Вказана обставина в перебігу розгляду справи відповідачем не заперечувалась.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач взяте на себе зобов`язання щодо сплати попередньої оплати за товар, в порядку та розмірі обумовленому п.п. 2.2. договору, виконав належним чином.

Відповідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом пунктом 3.1. договору сторони погодили, що поставка товару постачальником здійснюється в строк до 26.02.2022, за умови виконання покупцем умов п. 2.2.1. цього договору та надання продавцю гарантійного листа Акціонерного банку «Південний» щодо кредитування покупця на відповідну суму з метою здійснення останнім оплати згідно п. 2.2.2. цього договору.

З матеріалів справи слідує, що поставка товару на користь позивача у строк встановлений договором відповідачем здійснена не була.

При цьому, позивач, посилаючись на істотні зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, просить суд на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України розірвати договір, укладений між ТОВ «Ріно Сервісес» та ТОВ «Укррростехно».

Суд зазначає, що за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.п. 13.1., 13.5. договору зміни до цього договору можуть бути внесені виключно за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору. Дострокове розірвання цього договору можливе лише за взаємною згодою сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору, крім випадків передбачених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що, укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 910/13557/21).

Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Частиною 2 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87-89 постанови від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 зазначила, що на стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов`язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 ЦК України. За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов`язання (абзац перший частини першої статті 651 ЦК України). Припис абзацу другого частини першої статті 652 ЦК України встановлює критерій, за яким для зміни чи розірвання договору на підставі цієї статті обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, на підставі статті 652 ЦК України договір не можна змінити ні за згодою сторін, ні за рішенням суду.

Відповідно до пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.

Підпунктом 2 пункту 1 зазначеної постанови накладено мораторій також на відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання Російською Федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором, крім, зокрема, безоплатного відчуження на користь держави Україна.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, а відповідачем своєю чергою не заперечувалось, що учасниками ТОВ «Укрростехно» (код: 35142774) є громадянин російської федерації ОСОБА_1 , розмір частки у статутному капіталі якого становить 60%, та ОСОБА_2 , розмір частки у статутному капіталі якої становить 40%, які є кінцевими бенефіціарними власниками.

Відтак, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Укрростехно» є громадянин російської федерації із часткою в статутному капіталі 60%.

При цьому, будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 перебуває на території України та таке перебування здійснюється на законних підставах відповідачем в перебігу розгляду справи не надано.

Враховуючи те, що за умовами договору встановлено обов`язок позивача оплатити на користь ТОВ «Укрростехно» залишок вартості товару, а у відповідача обов`язок здійснити поставку узгодженого сторонами товару транспортного засобу, проте в силу прямої заборони, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187, виконання такого обов`язку як позивачем, так і відповідачем є неможливим, що у даному випадку свідчить про наявність істотної зміни обставин.

З огляду на наведені вище положення чинного законодавства та матеріали справи, суд вбачає наявність умов передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України для розірвання договору у судовому порядку, у зв`язку з істотною зміною обставин, адже укладаючи спірні договори сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, яка пов`язана із військовою агресією російської федерації проти України.

Запровадження воєнного стану в Україні та введення 03.03.2022 у зв`язку з цим мораторію на виконання зобов`язань перед, зокрема, юридичними особами пов`язаними з державою-агресором, є загальновідомою та об`єктивно непередбачуваною на момент укладення договорів обставиною, що відповідає першій умові істотної зміни обставин.

Вказані обставини не пов`язані з вольовими діями позивача, не могли бути ним прийняті до уваги під час укладення договорів, а причини та наслідки вторгнення військ російської федерації на територію України та запровадження воєнного стану в Україні об`єктивно не можуть бути усунені позивачем, що свідчить про наявність другої умови.

Дослідивши умови договору на предмет наявності третьої та четвертої умови, за якої договір може бути розірваний, судом вбачається, що подальше виконання позивачем умов договору в частині виконання грошових зобов`язань перед юридичною особою, пов`язаною з державою-агресором, призведе до негативних наслідків у вигляді неотримання позивачем товару, репутаційних втрат, перевірок зі сторони правоохороних органів, відмови контрагентів позивача від співпраці з ним та інших непередбачуваних наслідків.

Тобто наявна ситуація, коли позивач об`єктивно не може виконати зобов`язання та внаслідок зміни обставин кінцевий результат буде не тим, на який він розраховував при укладенні договору.

При цьому, ані договір, ані звичаї ділового обороту не передбачають, що будь яка із сторін договору може нести ризик зміни обставин у вигляді запровадження воєнного стану, початку збройної агресії проти України, встановлення законодавчої заборони на виконання правочинів, стороною яких є особи пов`язані з державою-агресором тощо.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи, приписи чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання укладеного між сторонами договору.

Згідно ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч. 4 вказаної статті сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.02.2021 у справі № 5023/10655/11, частину четверту статті 653 Цивільного кодексу України слід розуміти так, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконано обома сторонами до моменту розірвання договору, тобто якщо обидві сторони отримали зустрічне задоволення одна від одної. На це вказує використання множини у зазначеній нормі. При цьому, якщо договором було передбачено інші зобов`язання сторін, наприклад щодо передання іншого майна, сплати коштів, які не було виконано, то в разі розірвання договору такі зобов`язання припиняються на майбутнє.

Якщо ж зобов`язання з договору було виконано лише однією стороною, то в разі розірвання договору підлягають застосуванню правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або з підстави, яка згодом відпала (глава 83 Цивільного кодексу України) (вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18).

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 3).

Суд зазначає, що факт припинення правовідносин за договором купівлі-продажу, є підставою для повернення сплаченої позивачем попередньої оплати у загальному розмірі 567858,16 гривень, адже відсутність існування договірних правовідносин за наслідками розірвання договору передбачає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що доказів повернення у добровільному порядку грошових коштів у вказаному розмірі відповідачем в перебігу розгляду справи не представлено, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 567858,16 гривень.

Окрім того, у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за договором, допущених під час дії договору, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 56785,81 гривень штрафу та 95524,64 гривень пені, нарахування якої позивачем здійснено за період з 26.02.2022 по 25.08.2022.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Судом встановлено, що у пункті 6.5. договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання п. 3.1. даного договору, за умови належного виконання покупцем п. 2.2. цього договору продавець сплачує на вимогу та на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення, а у пункті 6.10. договору сторони встановили, що за відмову від поставки товару продавець сплачує покупцю штраф в розмірі 10% від загальної суми цього договору.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Таким чином, враховуючи умови пункту 3.1. договору та положення ст. 253 Цивільного кодексу України поставка товару відповідачем мала бути здійснена в строк не пізніше 26.02.2022, та, відповідно з 27.02.2022 у відповідача настало прострочення виконання зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що такий є необґрунтованим, адже при нарахуванні пені за порушення відповідачем взятого на себе зобов`язання щодо поставки товару, позивачем не взято до уваги, що початком для нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Тож, судом здійснено власний розрахунок пені з урахуванням вірно визначеного початку та кінцевого періоду нарахування, не виходячи за межі заявлених позивачем періодів, та встановлено, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача пені становить 95213,48 гривень.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі встановленому судом.

При цьому суд погоджується, що у відповідача виник обов`язок сплатити штраф передбачений п. 6.10. договору, тож позивачем правомірно здійснено нарахування штрафу у розмірі 56785,81 гривень, вимоги за яким підлягають задоволенню судом.

Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені та штрафу не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Щодо розподілу судових витрат позивач, суд зазначає наступне.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України на суд покладено обов`язок розподілу судових витрат, а ст. 238 Кодексу визначено, що у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

На адресу суду 21.02.2024, тобто до закінчення судових дебатів, від позивача надійшло клопотання про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25000 гривень. До вказаного клопотання позивачем долучено докази, що підтверджують обсяг наданих послуг та розмір витрат, які понесені позивачем на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи.

Частинами 1, 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч.ч. 2-5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З наведених вище норм вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача до клопотання долучено копії: договору про надання правничої правової допомоги від 16.06.2023, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Форум» та ТОВ «Ріно Сервісес»; заявку від 04.12.2023 № 2, якою сторонами встановлено розмір гонорару адвоката у сумі 25000 гривень, за надання правової допомоги щодо захисту порушених прав та інтересів клієнта за договором купівлі-продажу від 30.06.2021 № 92-2021.

У постанові від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18 Верховний Суд зазначив, що необґрунтованою є вимога щодо надання прайс-листа та акта виконаних робіт (послуг) за умови, що надані документи дозволяють установити зміст наданих послуг та їхню вартість.

Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 № 915/606/21 зазначив про те, що у разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту.

Таким чином, з огляду на визначення адвокатом та клієнтом у договорі та погоджених в межах цього договору угодах розміру гонорару адвоката у фіксованому розмірі, відсутня необхідність подання детального опису робіт як-то у формі окремого розрахунку, так і у формі акту приймання-передачі наданих послуг, оскільки з поданих документів та обставин справи можна встановити дійсний обсяг проведеної адвокатом роботи та її вартості.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи становить 25000 гривень.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Кодексу).

Відповідачем в перебігу розгляду справи клопотання про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги у зв`язку із розглядом цієї справи заявлено не було.

Водночас, у постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Здійснивши аналіз доказів поданих позивачем в обґрунтування витрат на правову допомогу, та враховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи підлягають частковому відшкодуванню у розмірі 20000 гривень, а у відшкодуванні решти витрат на правничу допомогу суд відмовляє.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про розірвання договору купівлі-продажу від 30.06.2021 № 92-2021, укладеного між ТОВ «Ріно Сервісес» та ТОВ «Укрростехно», та стягнення з ТОВ «Укрростехно» на користь ТОВ «Ріно Сервісес» 567858,16 гривень попередньої оплати, 95213,48 гривень пені, 56785,81 гривень штрафу.

Також суд зазначає, що судові витрати по сплаті судового збору, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 10785,49 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріно Сервісес» задовольнити частково.

2. Розірвати договір купівлі-продажу від 30.06.2021 № 92-2021, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріно Сервісес» (код: 41481675) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрростехно» (код: 35142774).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрростехно» (08292, Київська обл., місто Буча(пн), вулиця Заводська, будинок 1, код: 35142774) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріно Сервісес» (04073, місто Київ, вулиця Рилєєва, будинок 10-А, код: 41481675) 567858,16 гривень попередньої оплати, 95213,48 гривень пені, 56785,81 гривень штрафу, 10785,49 гривень судового збору та 20000,00 гривень витрат на правничу допомогу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2024.

Суддя Р.М. Колесник