Рішення

від 20.02.2024 по справі 915/1166/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2024 року Справа № 915/1166/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Жиган А.О.,

представника позивача: Тубальцевої Л.О.,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Сервісний центр Металург,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Медична компанія Валео,

про: стягнення 273207,20 грн,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сервісний центр Металург звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Медична компанія Валео грошові кошти у загальному розмірі 273207,20 грн, з яких: 235760,0 грн - попередня оплата по договору №8310Х1176 від 19.10.2020 про надання медичних послуг, 7344,08 грн 3% річних, 30103,12 грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування вимог позивач вказує, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за укладеним між ними Договором №8310Х1176 від 19.10.2020 про надання медичних послуг, не надав позивачу інші медичні послуги або лабораторні дослідження, які відповідно до п.3.6 такого договору зобов`язався надати в разі використання не всієї суми передплати, та за вимогою позивача №СЦМ-01-01-294-22 від 05.12.2022 не повернув залишок невикористаних грошових коштів (передплати) на суму 235760,0 грн, що зумовило звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 26.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 21.08.2023.

Відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне:

- для виконання взятих на себе зобов`язань за спірним договором та з метою забезпечення наявності медичних тестів у кількості 495 штук відповідач 16.02.2021 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лабсвіт» договір №117/21 поставки медичних тестів;

- на підставі вказаного договору за видатковою накладною №2858 від 07.12.2021 відповідачу був поставлений товар (флуоресцентний ПЛР набір для визначення SARS-Cov-2, та набір для виділення РНК) на суму 254310,0 грн для забезпечення надання послуг за спірним договором;

- зі сплачених позивачем за спірним договором коштів, а саме 03.12.2021 - 165000,0 грн, 03.01.2022 - 211680,0 грн, 07.02.2022 - 163520,0 грн, загалом 540200,0 грн, позивач здійснив витрати із забезпечення наявності медичних тестів на суму 254310,0 грн;

- з вини позивача, як замовника за спірним договором, не забезпечена замовлена договірна кількість тестування, а саме: не забезпечено явку 421 осіб (працівників позивача) для проведення тестування;

- невиконання (не належне виконання) умов спірного договору відповідачем, як виконавцем, виникло з вини позивача, як замовника, із наслідками визначеними ч.2 ст.903 ЦК України.

21.08.2023 судом відкладено підготовче засідання на 02.10.2023 за відповідним клопотанням позивача.

Ухвалою суду від 02.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2023.

30.10.2023 та 18.12.2023 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 18.12.2023 розгляд справи призначено на 22.01.2024.

У судовому засіданні 22.01.2024 оголошено перерву до 31.01.2024 у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у Миколаївській області та місті Миколаєві.

У судовому засіданні 31.01.2024 оголошено перерву до 19.02.2024.

В ході розгляду справи представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання 19.02.2024 не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п.1) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом також враховано, що явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 19.02.2024 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 20.02.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

19.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр «Металург», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медична компанія «Валео», як виконавцем, був укладений Договір №831ОХ1176 про надання медичних послуг (надалі - Договір) (а.с.13-15), за умовами якого виконавець зобов`язується надати послуги, передбачені п.2.1 договору, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги і оплатити їх в порядку та на умовах, визначених договором (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору, в редакції додаткової угоди №7 від 23.12.2021 (а.с.21), виконавець надає послуги з проведення тестування на можливість інфікування COVID-19, спричинене коронавірусом SARS-Сov-19, методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), та на наявність антитіл імуноглобулінів класу М та G (імунна відповідь). Орієнтовна кількість досліджень з моменту підписання договору сторонами до 30.06.2022 5613 (у 2020 році 165 на місяць; у 2021 році 250 на місяць; з 01.01.2022 по 30.06.2022 згідно додатку №1 2118: січень 378, лютий 292, березень 428, квітень 379, травень 349, червень 292) (а.с.22).

Згідно п.2.3 Договору, приймання-передача послуг оформлюється сторонами шляхом підписання акту про надання послуг.

Відповідно до п.3.1 Договору, в редакції додаткової угоди №7 від 23.12.2021, вартість робіт з ПЛР досліджень: до 17.12.2020 становить 900,0 грн без ПДВ за одне дослідження, протягом 36 годин; з 18.12.2020 - 800,0 грн без ПДВ за одне дослідження, протягом 36 годин; з 01.04.2021 - 770,0 грн без ПДВ за одне дослідження, протягом 36 годин; з 01.10.2021 - 660,0 грн без ПДВ за одне дослідження, протягом 36 годин; з 01.01.2022 - 560,0 грн без ПДВ за одне дослідження, протягом 36 годин.

Згідно п.3.2 Договору, в редакції додаткової угоди №7 від 23.12.2021, орієнтовна сума договору 4541080,0 грн без ПДВ, згідно ст.197.1.5 Податкового кодексу України.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Договору, послуги виконуються за умови передоплати для забезпечення наявності ресурсів та відповідних умов для зберігання тест-систем, необхідних для виконання лабораторних досліджень. Замовник здійснює передплату послуг виконавця у розмірі 100% виставлених рахунків за 3 банківські дні до дати проведення досліджень, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок виконавця.

Згідно п.3.5 Договору, при необхідності збільшення кількості обстежуваних осіб, для збереження безперервності процесу, в рамках умов договору, період надання послуг може бути продовжено на підставі додаткової угоди, підписаної сторонами договору.

Відповідно до п.3.6 Договору, якщо не вся сума передплати буде використана на обстеження на COVID-19 під час дії договору залишок коштів може бути використаний замовником на інші медичні послуги або лабораторні дослідження на підставі додаткової угоди, підписаної сторонами договору.

Згідно п.3 додаткової угоди №7 від 23.12.2021 до Договору, така додаткова угода є дійсною з 01.01.2022 по 30.06.2022 та є невід`ємною частиною Договору.

На підставі рахунку виконавця №287 від 01.12.2021 замовник 03.12.2021 за платіжним дорученням №07667 здійснив передоплату послуг в сумі 165000,0 грн. Згідно акту наданих послуг №528 від 30.12.2021 виконавцем були надані послуги на суму 140580,0 грн (а.с.17-19). Залишок суми передоплати складає 24420,0 грн.

На підставі рахунку виконавця №307 від 28.12.2021 замовник 04.01.2022 за платіжним дорученням №00023 здійснив передоплату послуг в сумі 211680,0 грн. Згідно акту наданих послуг №13 від 26.01.2022 виконавцем були надані послуги на суму 125780,0 грн (а.с.23-25). Залишок суми передоплати складає 85900,0 грн.

На підставі рахунку виконавця №30 від 01.02.2022 замовник 07.02.2022 за платіжним дорученням №00688 здійснив передоплату послуг в сумі 163520,0 грн. Згідно акту наданих послуг №94 від 29.03.2022 виконавцем були надані послуги на суму 38080,0грн (а.с.26-28). Залишок суми передоплати складає 125440,0 грн.

Листами №СЦМ-01-01-181-22 від 17.04.2022 та №СЦМ-01-01-242-22 від 07.09.2022 (а.с.29-34) позивач звертався до відповідача з проханням щодо повернення авансового платежу по спірному договору у сумі залишку 235760,0 грн (24420,0 грн + 85900,0 грн + 125440,0 грн), яке обґрунтовував тим, що через військову агресію Російської Федерації проти України та у зв`язку з веденням бойових дій у Миколаївській області підприємством позивача призупинено свою діяльність на невизначений термін.

06.12.2022 позивачем була надіслана відповідачу вимога №СЦМ-01-01-294-22 від 05.12.2022, в якій позивач вимагав повернення відповідачем залишку невикористаних грошових коштів передплати по спірному договору у сумі 235760,0 грн (а.с.35-38).

03.01.2023 позивачем був надісланий відповідачу лист №24 від 14.12.2022, в якому позивач вкотре вимагав повернення відповідачем залишку невикористаних грошових коштів передплати по спірному договору у сумі 235760,0 грн (а.с.41-44).

Позивач стверджує, що відповідач не повернув залишок невикористаних по спірному договору грошових коштів (передплати) на суму 235760,0 грн, що зумовило звернення з даним позовом до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору надання послуг.

Відповідно до змісту ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.ст.598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (ч.1 ст.202 ГК України).

Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до п.2.1 Договору, в редакції додаткової угоди №7 від 23.12.2021 (а.с.21), виконавець надає послуги з проведення тестування на можливість інфікування COVID-19, спричинене коронавірусом SARS-Сov-19, методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР), та на наявність антитіл імуноглобулінів класу М та G (імунна відповідь). Орієнтовна кількість досліджень 5613 (у 2020 році 165 на місяць; у 2021 році 250 на місяць; з 01.01.2022 по 30.06.2022 згідно додатку №1 2118: січень 378, лютий 292, березень 428, квітень 379, травень 349, червень 292) (а.с.22).

Згідно п.3 додаткової угоди №7 від 23.12.2021 до Договору, така додаткова угода є дійсною з 01.01.2022 по 30.06.2022 та є невід`ємною частиною Договору.

Аналіз наведених правових норм та умов спірного договору свідчить про те, що укладений між сторонами Договір припинив свою дію з 01.07.2022.

Суд також вказує, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Подібна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Суд вказує, що у відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 ЦК України, правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.599 ЦК України та ч.1 ст.202 ГК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Листом №СЦМ-01-01-181-22 від 17.04.2022 (а.с.29) позивач звернувся до відповідача з проханням щодо повернення авансового платежу по спірному договору у сумі залишку 235760,0 грн (24420,0 грн + 85900,0 грн + 125440,0 грн), яке обґрунтовував тим, що через військову агресію Російської Федерації проти України та у зв`язку з веденням бойових дій у Миколаївській області підприємством позивача призупинено свою діяльність на невизначений термін.

Тобто, внаслідок вказаних обставин, позивач, як замовник послуг за спірним договором, втратив інтерес до виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Суд вказує, що не зважаючи на припинення строку дії спірного договору, фінансові зобов`язання сторін, що виникли між ними до закінчення строку дії цього договору, не є припиненими (зокрема, обов`язок замовника оплатити надані послуги або обов`язок виконавця повернути невикористану суму авансу тощо).

Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.09.2022 по справі №913/703/20.

Судом встановлено, що на підставі рахунку виконавця №287 від 01.12.2021 замовник 03.12.2021 за платіжним дорученням №07667 здійснив передплату послуг в сумі 165000,0 грн. Згідно акту наданих послуг №528 від 30.12.2021 виконавцем були надані послуги на суму 140580,0 грн (а.с.17-19). Залишок суми передплати складає 24420,0 грн.

На підставі рахунку виконавця №307 від 28.12.2021 замовник 04.01.2022 за платіжним дорученням №00023 здійснив передплату послуг в сумі 211680,0 грн. Згідно акту наданих послуг №13 від 26.01.2022 виконавцем були надані послуги на суму 125780,0 грн (а.с.23-25). Залишок суми передплати складає 85900,0 грн.

На підставі рахунку виконавця №30 від 01.02.2022 замовник 07.02.2022 за платіжним дорученням №00688 здійснив передплату послуг в сумі 163520,0 грн. Згідно акту наданих послуг №94 від 29.03.2022 виконавцем були надані послуги на суму 38080,0грн (а.с.26-28). Залишок суми передплати складає 125440,0 грн.

Слід зазначити, що правова природа коштів, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань, внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 по справі №909/524/18.

Відповідно до п.3.6 Договору, якщо не вся сума передплати буде використана на обстеження на COVID-19 під час дії договору залишок коштів може бути використаний замовником на інші медичні послуги або лабораторні дослідження на підставі додаткової угоди, підписаної сторонами договору.

Доказів укладання відповідної додаткової угоди до спірного договору, сторонами суду не надано.

Крім того, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Вказане спростовує посилання відповідача на неможливість надання послуг саме з вини замовника та, відповідно, відсутність підстав для повернення авансу в силу приписів ч.2 ст.903 ЦК України.

Слід також зазначити, що судом під час розгляду справи не встановлено вини замовника у ненаданні послуг з проведення тестувань на всю суму передплати, оскільки у Додаткових угодах №5 від 20.05.2021, №7 від 23.12.2021 до Договору №831ОХ1176 від 19.10.2020 сторони зазначили, що визначена у додаткових угодах щомісячна кількість досліджень є орієнтовною.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Листом №СЦМ-01-01-181-22 від 17.04.2022 (а.с.29) позивач звернувся до відповідача з проханням щодо повернення авансового платежу по спірному договору у сумі залишку 235760,0 грн (24420,0 грн + 85900,0 грн + 125440,0 грн), яке обґрунтовував тим, що через військову агресію Російської Федерації проти України та у зв`язку з веденням бойових дій у Миколаївській області підприємством позивача призупинено свою діяльність на невизначений термін.

Такий лист суд розцінює як відмову замовника від спірного договору та надання послуг по такому договору, яка зумовлена настанням певних обставин.

Відтак, у відповідача виник обов`язок щодо повернення невикористаної частини авансу, отриманого від позивача.

Суд також приймає до уваги, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Суд вказує, що зобов`язання з повернення суми залишку попередньої оплати надання послуг, відповідно до положень ч.1 ст.530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням строку дії спірного договору, після настання якого виконавець усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Таким чином суд дійшов висновку, що у відповідача з 01.07.2022 виникло зобов`язання повернути позивачу суму невикористаної попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу приписів п.4) ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.3 ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В силу приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 по справі №914/1131/18.

Відповідач не спростував належними засобами доказування вимоги та доводи позивача, та не надав суду відповідних доказів, які б свідчили про повернення позивачу 235760,0 грн невикористаної передплати по спірному договору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 235760,0 грн передплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Доводи відповідача стосовно того, що на підставі укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лабсвіт» договору №117/21 від 16.02.2021 за видатковою накладною №2858 від 07.12.2021 відповідачем були придбані медичні тести на суму 254310,0 грн для забезпечення надання послуг за спірним договором, судом відхиляються за недоведеністю, оскільки відповідачем не надано суду доказів того, що закупівля ним медичних тестів за вказаною видатковою накладною здійснювалась саме для виконання зобов`язань по спірному договору, у зв`язку з чим суд не має змоги достеменно встановити, яка сума передплати по спірному договору витрачена відповідачем на закупку таких медичних тестів.

До того ж, суд звертає увагу відповідача на ту обставину, що він не позбавлений права звернення до позивача з позовом про відшкодування понесених ним збитків у вигляді витрат на закупівлю медичних тестів необхідних для виконання зобов`язань по спірному договору з наданням підтверджуючих доказів.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до приписів ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд вказує, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми невикористаної попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Суд звертає увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Тобто, правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку дії договору та відмовою позивача від надання послуг по такому договору у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму невикористаної попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Подібного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Судом встановлено, що у даній справі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7344,08 грн 3% річних, які нараховані на суму боргу 235760,0 грн за період з 01.07.2022 по 14.07.2023, та 30103,12 грн втрат від інфляції, які нараховані на суму боргу 235760,0 грн за період з липня 2022 року по червень 2023 року.

Відповідачем такі розрахунки не спростовані та не заперечені.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що такі розрахунки є арифметично вірними та правильними, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Комунального Товариства з обмеженою відповідальністю Медична компанія Валео (54017, м.Миколаїв, вул.Маріупольська, буд.46; ідент.код 36880881) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сервісний центр Металург (57286, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Галицинове, вул.Набережна, буд.64; ідент.код 32654880) 235760,0 грн основного боргу, 7344,08 грн 3% річних, 30103,12 грн інфляційних втрат та 4098,11 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 01.03.2024 року.

Суддя М.В.Мавродієва