Рішення

від 27.02.2024 по справі 920/967/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.2024м. СумиСправа № 920/967/23Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Павлючок І.М., розглянувши матеріали справи № 920/967/23

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Сумська насосна техніка (40020, м. Суми, вул. Ковпака, 4/1, ЄДРПОУ 37283133)

про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

представники сторін:

позивача Пономаренко О.В.;

відповідача (в режимі відеоконференції) Хомік Є.М.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Сумська насосна техніка про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, в якій просить суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ Сумська насосна техніка про припинення трудового договору від 30.09.2022 №60-ВК в частині звільнення ОСОБА_1 з посади фінансового директора та поновити ОСОБА_1 з 01.10.2022 на посаді фінансового директора ТОВ Сумська насосна техніка; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2022 по 15.08.2022 в сумі 283817,38 грн з врахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Ухвалою від 09.11.2023 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/967/23 в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 07.12.2023.

22.11.2023 до суду надійшов відзив представника відповідача, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши про те, що позивач, будучи фінансовим директором та учасником Товариства, відповідно до вимог Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, повинен був ініціювати скликання загальних зборів учасників Товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень, проте свого обов`язку не виконав. Крім того відповідач у відзиві вказує про необхідність застосування позовної давності при розгляді цього спору.

07.12.2023 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій посилається на те, що наказ генерального директора ТОВ Сумська насосна техніка від 30.09.2022 про звільнення позивача з посади фінансового директора за угодою сторін є незаконним, оскільки прийнятий без відповідних повноважень з порушенням процедури визначеної законодавством. Щодо строку позовної давності позивач зазначив, що оскільки предметом спору є корпоративні відносини, тому строки звернення до суду врегульовано Цивільним кодексом України (далі ЦК України) та Господарським кодексом України (далі ГК України), а не Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

07.12.2023 суд ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів до 06.02.2024; відкласти підготовче засідання на 11.01.2024.

На виконання вимог ухвали суду від 07.12.2023 представник відповідача надав суду докази та інформацію, а саме: довідку про отримані ОСОБА_1 доходи за період з 01.09.2021 по 30.09.2022 з розбивкою по місяцях та з зазначенням усіх складових; довідку про середній заробіток ОСОБА_1 ; довідку про отримані ОСОБА_1 дивіденди.

11.01.2024 представник позивача подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2022 по 11.01.2023 в сумі 462910,70 грн, з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Ухвалою від 11.01.2024 суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 920/967/23 та призначити її до судового розгляду по суті на 08.02.2024.

У судовому засіданні 08.02.2024 оголошено перерву до 27.02.2024.

Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Ураховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

Загальними зборами учасників 11.06.2020 затверджена редакція Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська насосна техніка», яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі Статут).

Відповідно до розділу 2 Статуту у Товаристві створені наступні органи управління: Вищий орган Товариства: Загальні збор учасників Товариства (Загальні збори); Виконавчий орган Товариства: Дирекція; Контролюючий орган Товариства: Ревізійна комісія; Вища посадова особа Товариства : Генеральний директор.

Згідно з пунктами 6.1, 6.2 Статуту Товариства управління поточною діяльністю здійснює Дирекція, яка призначається загальними зборами учасників Товариства. З членами Дирекції укладається трудовий контракт, який підписується від імені Товариства головою загальних зборів учасників Товариства. Дирекція складається з: Генерального директора; Директора; Комерційного директора; Фінансового директора; Директора з розвитку та виробництва.

Повноваження генерального директора Товариства передбачені пунктом 6.4 Статуту, відповідно до якого він виконує загальне керівництво Дирекцією, йому безпосередньо підзвітні члени дирекції, він розробляє плани стратегічного розвитку Товариства та вносить їх на затвердження Загальних зборів, формує правила корпоративної етики Товариства.

На підставі п. 4.2.6. Статуту виключно до компетенції загальних зборів Товариства належить обрання та припинення, у тому числі достроково, повноважень членів Дирекції, встановлення розміру їх винагороди.

ОСОБА_1 , починаючи з 01.05.2016, займав посаду фінансового директора Товариства з обмеженою відповідальність «Сумська насосна техніка», є співзасновником Товариства.

Наказом генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська насосна техніка» від 30.09.2022 за № 60-ВК звільнено з посади директора фінансового за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач, не погоджуючись з прийняти рішенням, зазначив, що оскільки позивач є учасником Товариства у статутному капіталі з розміром частки 10%, отже при вирішенні питання про припинення повноважень фінансового директора, яку він займав, генеральний директор мав необхідність скликати загальні збори учасників Товариства, запросити позивача і рішенням загальних зборів учасників Товариства вирішити це питання.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

За частиною першою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з частиною третьою статті 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини 1, 2 ст. 97 ЦК України).

За змістом статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені, або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Також у статті 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» закріплено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

У відповідності до частин 1-8 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є "дирекція", а його голови - "генеральний директор", якщо статутом не передбачені інші назви. Обрання членів колегіального виконавчого органу та його голови здійснюється голосуванням щодо кожного кандидата окремо, якщо статутом не передбачено обрання членів виконавчого органу та його голови списком, кумулятивним голосуванням чи в іншому порядку. Для прийняття рішень з питань, які віднесені до компетенції виконавчого органу, але виходять за межі звичайної щоденної діяльності товариства, голова колегіального виконавчого органу зобов`язаний скликати засідання виконавчого органу. Статутом товариства можуть встановлюватися обмеження щодо суми, типу, предмета правочинів, для прийняття рішення щодо яких голова колегіального виконавчого органу має скликати засідання виконавчого органу товариства. Порушення вимог цієї частини головою виконавчого органу є підставою для розірвання з ним цивільно-правового або трудового договору (контракту). Рішення колегіального виконавчого органу приймаються більшістю голосів усіх його членів. Статут товариства може містити перелік питань, прийняття рішення щодо яких вимагатиме більшої кількості голосів.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом визначеного статтею 13 Конституції України захисту, зокрема, у спосіб, що передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності.

За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Зі змісту наданих документів вбачається, що позивач перебував на посаді фінансового директора товариства та був членом виконавчого органу.

Підставою для звільнення позивача з посади фінансового директора товариства зазначено: заява ОСОБА_1 .

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про те, що позивача звільнено, на його думку, без порушення процедури, оскільки саме позивач у справі мав обов`язок щодо скликання загальних зборів, можливість їх скликання, проте свого обов`язку не виконав.

При цьому суд зазначає, що наказ про звільнення учасника виконавчого органу з посади має видаватися на підставі рішення загальних зборів товариства, при його ухваленні мають бути дотриманими права особи, яка звільняється, а також гарантії, що визначені трудовим законодавством України. З цього також випливає, що трудовий контракт з членом Дирекції розривається (припиняється) за відповідним рішенням загальних зборів Товариства.

Суд констатує, що генеральний директор без додержання законодавчо визначеної процедури прийняв незаконне рішення (наказ) про звільнення позивача з займаної посади, не вжив достатніх і можливих заходів щодо ініціювання питання про проведення позачергових загальних зборів Товариства із внесенням до порядку денного питання щодо звільнення фінансового директора.

Генеральний директор як виконавчий орган Товариства був зобов`язаний скликати загальні збори учасників шляхом надіслання їм повідомлення із зазначенням дати, часу, місця проведення зборів і порядку денного, однак не вчинив таких дій, чим порушив процедуру звільнення члена виконавчого органу Товариства.

Отже, суд дійшов висновку про недотримання органом управління (загальними зборами) товариства-відповідача передбаченої законодавством та установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке звільнення.

За таких обставин позовні вимоги про скасування наказу від 30.09.2022 № 60-ВК в частині звільнення ОСОБА_1 з посади фінансового директора, суд визнає обґрунтованими та задовольняє їх.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Водночас ураховуючи те, що цей спір є корпоративним, а трудові відносини позивача безпосередньо випливають з його корпоративних прав, за висновком суду, закон не наділяє орган, який вирішує серед іншого і трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту порушених трудових прав, ніж зазначений в ч. 1 ст. 235 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось з порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити позивача на попередній роботі (посаді).

При цьому суд констатує, що під час звільнення позивача у відповідному наказ питання щодо дії трудового контракту з ним як членом Дирекції не вирішувалося.

Приймаючи до уваги той факт, що суд установив незаконність прийняття рішення генеральним директором про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та винесення відповідного наказу про його звільнення, позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді фінансового директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська насосна техніка» підлягають задоволенню.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 дійшла висновку, що: «Середній заробіток за ч. 2 ст. 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах».

Згідно з п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 №100 (далі Порядок №100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

У матеріалах справи наявна довідка про доходи № СНТ00000006 від 11.12.2023, що видана ОСОБА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумська насосна техніка», відповідно до якої дохід за січень 2022 року складав 26943,67 грн, дохід за лютий 2022 року складав 35284,00 грн, середньоденна заробітна плата в розрахунку за один робочий день становить 1517,74 грн.

Час вимушеного прогулу позивача становить 305 робочих днів.

Отже, суд дійшов висновку про те, що стягнення на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 462910,70 грн за період з 01.10.2022 до 11.01.2024 (305 робочих днів х 1517,74 грн).

При оцінці посилання відповідача на пропуск позивачем строку для звернення до суду з позовом та застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), від 30 березня 2020 року КЗпП України доповнено главою XIX, згідно з якою під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02.04.2020, строк позовної давності, у тому числі який передбачений ст. 233 КЗпП України було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

01 липня 2023 року в Україні завершилася дія карантину у зв`язку з пандемією коронавірусу. .

Ураховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, який сплив 01.07.2023, суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

На підставі частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано доводи позовної заяви з викладених вище підстав.

Таким чином, суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Щодо відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно зі ст. 126 ГПК України, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Представник позивача в обґрунтування судових витрат на професійну правничу допомогу надав суду копію договору про надання правової/правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Олександра Пономаренка» від 26.07.2023, за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське Бюро приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а саме: представництво / захист прав та інтересів Клієнта в рамках справи про поновлення на посаді директора фінансового ТОВ «Сумська насосна техніка», у зв`язку з порушенням процедури проведення загальних зборів учасників товариства.

Відповідно до п. 4.1 договору вартість наданих юридичних послуг Адвокатське Бюро складає фіксовану суму у розмірі 30000,00 грн.

Оплата за даним договором здійснюється з моменту отримання Клієнтом рахунку від Адвокатське Бюро (п. 4.2 договору).

До матеріалів справи долучено рахунок-фактуру № 1 до договору про надання правової/правничої допомоги від 26.07.2023 на оплату правничої допомоги, товарний чек від 26.07.2023 про сплату 30000,00 грн за надання професійної допомоги згідно договору від 26.07.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджено витрати позивача на професійну правничу допомогу в зв`язку з розглядом цієї справи на суму 30000,00 грн.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 232, 233, 236 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська насосна техніка» «про припинення трудового договору» від 30.09.2022 №60-ВК в частині звільнення ОСОБА_1 з посади фінансового директора та поновити ОСОБА_1 з 01.10.2022 на посаді фінансового директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська насосна техніка».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумська насосна техніка» (40020, м. Суми, вул. Ковпака, 4/1, ЄДРПОУ 37283133) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2022 по 11.01.2023 в сумі 462910 грн 70 коп. (чотириста шістдесят дві тисячі дев`ятсот десять гривень 70 копійок) з врахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів, 8052 грн (вісім тисяч п`ятдесят дві гривні) судового збору та 30000 грн (тридцять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.03.2024.

СуддяВ.В. Яковенко