Рішення
від 15.02.2024 по справі 922/4460/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2024м. ХарківСправа № 922/4460/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

позовної заяви 3 - я особа, яка не Заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків в інтересах держави, в особі Харківської обласної військової адміністрації, м. Харків заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Позивача - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 до 1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків , 2.Золочівської селищної ради, смт. Золочів, Богодухівський ра-н, Харківська обл., 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Басово", с. Баранівка, Золочівський р-н, Харківська обл. про усунення перешкод за участю представників:

прокурора - Клейн Л.В. (посв. №072868 від 01.03.2023)

позивача - Баранчук О.Б.

1 - го відповідача - Ремінного В.І.

інші представники - не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області 12 червня 2023 року із позовною заявою про усунення перешкоди державі в особі Харківської обласної військової адміністрації (надалі - Позивач) у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області (надалі - 1-й Відповідач) від 27.09.2018 №7018-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради (надалі - 2-й Відповідач) у комунальну власність земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га;

- визнання незаконним та скасування рішення Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання №1941 від 30.10.2018 в частині прийняття у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га;

- визнання недійсним договору оренди землі №б/н від 03.02.2014, а саме земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0302;

- зобов`язання Золочівської селищної ради, ТОВ «Агрофірма «Басово» (надалі - 3-й Відповідач) повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322686000:02:002:0302 площею 24,3га; скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6322686000:02:002:0302 площею 24,3га в Державному земельному кадастрі.

Стягнення з Відповідачів судовий збір у розмірі 10 736,00грн на користь Харківської обласної прокуратури.

24 жовтня 2023 року судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/4460/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на 16 листопада 2023 року о 11:15.

Також, зазначеною ухвалою було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні Позивача - НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ 14321742).

14 грудня 2023 року суд дійшов до висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18 січня 2024 року о 11:45. Ухвалою суду від 18.01.2024 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 06 лютого 2024 року о(б) 11:45 год. Відповідною ухвалою суду від 06.02.2024 повідомлено учасників справи, що судове засідання у справі відбудеться 15 лютого 2024 року о(б) 10:45 год.

Як посилається Прокурор у судовому засіданні та у наданому позові, відповіді на відзив, що вибуття спірних земельних ділянок з державної власності до комунальної власності відбулось незаконно, у порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. 77, 84, 117, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки спірні земельні ділянки знаходяться в межах прикордонної смуги, відносяться до земель оборони, можуть перебувати виключно у державній власності, а їх використання для ведення сільськогосподарської діяльності можливо лише з дозволу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ).

Представник Позивача у судовому засіданні на у наданих поясненнях підтримує позовні вимоги Прокурора, вважає, що вибуття спірної земельної ділянки із державної власності та передача її у комунальну власність відбулося всупереч вимогам та приписам земельного законодавства.

У судовому засіданні та у наданому відзиві представник 1-го Відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову зазначаючи, що Прокурором не надано жодних належних і допустимих доказів приналежності спірних земельних ділянок до земель оборони станом на дату укладення договору оренди, на момент формування земельних ділянок та їх реєстрації, а надано лише посилання на редакцію постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 Про прикордонний режим, яка була прийнята пізніше. У разі задоволення позову 1-й Відповідач просить відмовити у позові у зв`язку зі спливом позовної давності.

Інші представники сторін у судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили.

При цьому, суд вважає за потрібне зазначити, що до суду було надано та долучено до матеріалів справи наступне.

Другим Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (вх. №30763), де вважає, що позовна заява Прокурора є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. У разі задоволення позову 2-й Відповідач просить відмовити у позові у зв`язку зі спливом позовної давності.

Від третьої особи надійшло клопотання (вх. №34199) про долучення доказів - довідки офіцера групи землевідведення для інженерної інфраструктури 4 (Харківського) прикордонного загону.

Від 3-го Відповідача заяв, клопотань,пояснень, відзиву чи заперечень не надходило, а у судові засідання представник не з`являвся. Про причини неявки представника до суду повідомлень не надходило. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.6, 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

Суд констатує, що з боку 3-го Відповідача не вчинені дії по пред`явленню до суду своїх позицій, заяв, клопотань, пояснень, заперечень, відзиву.

Окрім того на сайті "Судова влада України" викладалось повідомлення ТОВ "Агрофірма "Басово" про наявність справи (зазначена номеру справи та дати слухання), де останнього визначено відповідачем.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою судом встановлено таке.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Отже, обов`язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом. Відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, і лише встановивши наявність такого - суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або про відмову у захисті. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Згідно з частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою (частина 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України). У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті цього Закону). Крім того, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Одночасно, згідно з положеннями частин 3-5статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України надають прокурору право звертатися до суду з позов про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

На переконання суду, прокурор, звертаючись з даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, який полягає у тому, що відбулося передання земельної ділянки до земель комунальної власності та подальше надання її в оренду, яка у комунальній власності перебувати не може та є власністю держави і використовується для захисту державного кордону, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу.

Харківська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності. Отже, держава як власник земель оборони делегувала Харківській обласній військовій адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

Листом №15/1-915ВИХ-23 від 12.07.2023 обласною прокуратурою повідомлено Харківську обласну військову адміністрацію про виявлені порушення земельного законодавства. У відповідь на зазначений лист обласною державною адміністрацією повідомлено, що заходи щодо усунення перешкод у здійсненні права розпорядження землями оборони не вживались.

Таким чином, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд здійснює оцінку не тільки виконання ним обов`язку повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, перед поданням даного позову, а також наявність у справі інших доказів щодо обставин, які склалися прокурором та зазначеним органом, що за своїм змістом може мати різний характер. Така правова позиція викладена у постанові Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 у справі №922/3887/23.

При цьому, звертаючись з позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Харківську обласну державну (військову) адміністрацію. У позові прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та може перебувати лише у державній власності.

Відповідно до п.в ч.1ст.80 Земельного кодексу Українидержава є суб`єктом права власності на землю державної власності, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Відповідно до ч.2ст.84 ЗК Україниправо державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.5ст.122 ЗК Україниобласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, заперечення проти такого позову, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як убачається з матеріалів справи, 23.12.2013 за №15169714 за Державою в особі Держземагентства України зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га з цільовим призначенням для ведення товарно сільськогосподарського виробництва.

За результатами проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди на земельну ділянку, оформлених протоколом №1 від 03.02.2014, затвердженим начальником Головного управління Держземагенства у Харківській області та директором КП «Облземпроект», з переможцем ТОВ «Агрофірма «Басово» укладено договір оренди землі №б/н від 03.02.2014, а саме спірної земельної ділянки (кадастровий номер 6322686000:02:002:0302) строком на 7 років.

Актом прийому передачі засвідчено, що ГУ Держземагенства у Харківській області передає, а ТОВ «Агрофірма «Басово» приймає земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 24,3 га, згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер 15169714.

В подальшому наказом Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність передано 687 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8167,6480 га, зокрема і спірну земельну ділянку кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га.

Рішенням Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області ХІІ сесії VІІ скликання №1941 від 30.10.2018 серед інших прийнято у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради земельну ділянку кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га.

Актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 засвідчено, що Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до наказу від 27.09.2018 №7018-СГ передає із державної власності, а Золочівська селищна рада приймає у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га.

Відомості про право комунальної власності територіальної громади, Золочівської селищної ради на земельну ділянку кадастровий номер6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16.07.2020 за №37386768.

Додатковою угодою №1 від 03.08.2020 про внесення змін до договору оренди землі від 03.02.2014 №б/н змінено орендодавця на «Золочівську селищну раду в особі Золочівського селищного голови Канівця Леоніда Васильовича.

Рішенням Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області ХХVІІІ сесії VІІІ скликання №6216 від 15.09.2020, продовжено строк дії договору оренди земельної ділянки ділянку кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради Золочівського району Харківської області, б/н від 03.02.2014, укладеного між Золочівською селищною радою та ТОВ «Агрофірма «Басово» на 15 років.

Додатковою угодою №2 від 27.10.2020 про внесення змін до договору оренди землі від 03.02.2014 №б/н п.3.1. Договору викладено в наступній редакції: «договір укладено на 22 роки».

Як зазначає Прокурор, що вибуття спірних земельних ділянок з державної власності до комунальної власності відбулось у порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. 77, 84, 117, 122 Земельного кодексу України, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться в межах прикордонної смуги, відносяться до земель оборони, можуть перебувати виключно у державній власності, а їх використання для ведення сільськогосподарської діяльності можливо лише з дозволу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ).

Крім того Прокурор посилається на нижчевикладені нормативно-правові акти, із яких вбачається, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги, а відтак належить до земель оборони та може перебувати виключно у державній власності.

Так, посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Золочівській районній державні адміністрації було доручено розпорядженням Харківської обласної адміністрації від 20.04.2016 №138 «Про додаткові заходи щодо забезпечення дотримання прикордонного режиму в межах території Харківської області» привести у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 «Про прикордонний режим» та цього розпорядження раніше видані розпорядження з питань прикордонного режиму.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 14.09.2018 №522 «Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області» визначено ширину прикордонної смуги вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 №539 «Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області» визначено ширину прикордонної смуги вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Як вбачається з вищезазначеного спірна земельна ділянка кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги, а відтак належить до земель оборони та може перебувати виключно у державній власності.

Прокурор посилається на викопіювання з кадастрової карти України, з якої вбачається, що спірна земельна ділянка розташована у північно-східній частині Золочівського району Харківської області. За допомогою функції «лінійка» встановлено, що до Державного кордону України, якщо вимірювати зі сходу, у найвіддаленішій точці менше 970 метрів. Зі сходу уся земельна ділянка розташована упритул до державного кордону. Зі Схеми розташування земельних ділянок у прикордонній смузі вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у межах орієнтовної тилової межі прикордонної смуги (5 км від державного кордону).

Харківською обласною прокуратурою здійснено запит №15/1-914вих-23 від 12.07.2023 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, де останнім надано інформацію №73/4598-23-вих від 20.07.2023 щодо направлення клопотання щодо надання дозволів на розробку проекту землеустрою по спірній земельній ділянці кадастровий номер 6322686000:02:002:0302, з метою оформлення прав постійного користування, на адресу Золочівської селищної ради листом від 21.09.2021 №71/12764. Проте, станом на липень 2023 року відповіді на зазначений запит від Золочівської селищної ради не надходило.

Як вже зазначалось вище, передача ГУ Держземагенства у Харківській області у користування ТОВ «Агрофірма «Басово» спірної земельної ділянки шляхом укладання договору оренди б/н від 03.02.2014 відбулась незаконно, оскільки право надання дозволу на використання земельної ділянки з кадастровим номером 6322686000:02:002:0302 належить до компетенції НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), оскільки ця земля знаходиться в межах прикордонної смуги, відноситься до земель оборони, може перебувати виключно у державній власності. Використання даної земельної ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності можливе лише з дозволу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ).

Спірна земельна ділянка розташована впритул до Державного кордону України з Російською Федерацією і відповідно до вимог законодавства має використовуватися для цілей, пов`язаних із захистом кордону.

Як зазначено Харківською обласною державною (військова) адміністрацією (ХОД(В)А), є розпорядником спірних земель державної власності, які відносяться до категорії земель оборони, щодо рішень про вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га не приймалось. Тобто вибуття зазначеної земельної ділянки із державної власності та передача її у комунальну власність відбулась всупереч вимогам та приписам земельного законодавства.

Також, ХОД(В)А посилається на те, що було змінено положення Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021. Зокрема, розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель зокрема - оборони (п п. «б»).

Таким чином, земельна ділянка кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га, щодо якої виник спір, відноситься до категорії земель оборони, в силу діючих на момент виникнення спірних правовідносин положень земельного законодавства (норми статей були наведені вище), та з урахуванням внесених до Земельного кодексу України змін (що набрали чинності 27.05.2021), віднесена до земель державної форми власності, а повноваженнями щодо розпорядження нею наділені виключно обласні Так, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території Золочівського району Харківської області визначено розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 № 539 «Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області», а отже розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих в межах прикордонної смуги. При цьому, відсутність встановленої Земельним кодексом України документації з оформлення права користування вказаною земельною ділянкою не позбавляє її статусу земель оборони.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалось, земельна ділянка кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га, яка використовується ТОВ Агрофірма Басово на підставі договору оренди землі №б/н від 03.02.2014, було незаконно надано останньому з порушенням вимог законодавства, оскільки відбулося вибуття спірної земельної ділянки з державної власності до комунальної власності з її прийняттям на підставі рішення Золочівської селищної ради у комунальну власність. Таке вибуття зазначеної земельної ділянки є незаконним оскільки знаходиться в межах прикордонної смуги та відноситься до земель оборони.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 18 ЗК України (в редакції, станом на дату прийняття наказу від 27.09.2018 № 7018-СГ) встановлено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Частиною 1 ст. 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 77 ЗК Україниземлями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони (пункт «в» частини четвертоїстатті 84 ЗК України).

Законодавцем було зазначено, що Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (стаття 1 Закону України "Про державний кордон України"). У статті 22 цього Закону визначено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами другою, третьоюстатті 2 Закону України «Про використання земель оборони»особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об`єкти визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

Відповідно достатті 3 Закону України «Про використання земель оборони»уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" (далі Постанова №1147, в редакції, станом на дату прийняття наказу від 27.09.2018 № 7018-СГ) установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Контрольований прикордонний район - це ділянка місцевості, яка визначена, як правило, у межах території району, міста, селища та села, прилеглої до державного кордону або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів; лінія інженерних прикордонних споруджень - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів; прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (пункт 2 Положення про прикордонний режим, затвердженого Постановою № 1147).

У постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №297/1395/15-ц, від 26.10.2020 у справі №297/1408/15-ц, від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19 викладено висновок, що аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених статтею 22 Закону України "Про державний кордон України" та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим". Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки її розміри встановлені законом та фактичним розташуванням прикордонних інженерних споруд.

Разом з тим, п. 1 постанови №1147 в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 890 від 04.08.2021, яка є чинною і на даний момент, установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Приписами п. 4 розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 07.06.2011 №303 "Про додаткові заходи щодо забезпечення дотримання прикордонного режиму в межах території Харківської області", серед інших, Золочівській районній державні адміністрації доручено привести у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 "Про прикордонний режим" та цього розпорядження раніше прийняті акти (https://kharkivoda.gov.ua/content/documents/439/43834/Attaches/110607-01-11-zagal-01-11-303-rozp.pdf).

Пунктом 2 розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 20.04.2016 № 138 "Про додаткові заходи щодо забезпечення дотримання прикордонного режиму в межах території Харківської області", зокрема, Золочівській районній державні адміністрації доручено привести у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 №1147 "Про прикордонний режим" та цього розпорядження раніше видані розпорядження з питань прикордонного режиму (режим доступу - https://kharkivoda.gov.ua/content/documents/804/80365/files/160420-01-11-zagal-138-rozp.pdf).

Згідно з розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 14.09.2018 № 522 "Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області" визначено ширину прикордонної смуги в межах Харківської області вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, у межах прилеглих до державного кордону територій, де запроваджується прикордонний режим, до десяти кілометрів від лінії державного кордону вглиб території України, але не менше від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень, а в місцях, де лінія прикордонних інженерних споруджень відсутня - не менше п`яти кілометрів. Голові Золочівської районної державної адміністрації та Харківської районної державної адміністрації доручено привести у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" (зі змінами) та цього розпорядження раніше видані розпорядження з питань прикордонного режиму (режим доступу - https://kharkivoda.gov.ua/content/documents/804/80365/files/180914-01-11-zagal-522-rozp.pdf).

В подальшому, п. 1 розпорядження Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 №539 "Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області" визначено ширину прикордонної смуги в межах Харківської області вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм - 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд (режим доступу - https://kharkivoda.gov.ua/content/documents/1127/112696/files/539.PDF).

Розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 29.11.2021 №582 "Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 01.11.2021 №539" п. 1 зазначеного розпорядження викладено у такій редакції: "1. Забезпечити в межах Харківської області дотримання правил прикордонного режиму в межах ширини прикордонної смуги, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1998 № 1147 "Про прикордонний режим" (зі змінами)." (режим доступу https://kharkivoda.gov.ua/content/documents/1127/112696/files/582.PDF).

Станом на дату прийняття ГУ Держгеокадастру у Харківській області наказу від 27.09.2018 №7018-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 14.09.2018 № 522 ширину прикордонної смуги в межах Харківської області вздовж державного кордону в місцях, де лінія прикордонних інженерних споруджень відсутня, встановлено в розмірі не менше п`яти кілометрів, а в місцях, де проходить лінія інженерних мереж - до десяти кілометрів від лінії державного кордону вглиб території України, але не менше від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Зі Схеми розташування земельних ділянок у прикордонній смузі вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:02:002:0302, площею 24,3 га, в повному обсязі знаходиться в межах прикордонної смуги.

Знаходження спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги візуально підтверджується: схемою розташування земельних ділянок в прикордонній смузі; додатком 1 до Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон - опис проходження державного кордону між Україною та Російською Федерацією; викопіюванням з Публічної кадастрової карти України.

Так, на думку суду прокурором та ХОД(В)А доведенні обставини наявними в матеріалах справи доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:02:002:0302 розташована впритул до державного кордону України, тобто знаходиться в межах п`яти кілометрової прикордонної смуги, де знаходяться прикордонні інженерні споруди, отже, така земельна ділянка відноситься до земель оборони та відповідно до статей 77, 84 ЗК України може перебувати лише у державній власності.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.п. "в" ч. 4 ст. 84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі оборони.

Частиною 2 ст. 77 ЗК України встановлено, що землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 6322686000:02:002:0302 належить до земель оборони, вбачається що дана земельна ділянка не може бути передана до комунальної власності, а отже наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 № 7018-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність земельної ділянки, кадастровий номер 6322686000:02:002:0302, площею 24,3 га є незаконним та таким, що порушує приписи земельного законодавства.

В матеріалах справи знаходиться інформація НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) №73/4598-23-вих від 20.07.2023, наданої на запит Харківської обласної прокуратури №15/1-914вих-23 від 12.07.2023, з метою оформлення прав постійного користування на адресу Золочівської селищної ради НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) направлено клопотання щодо надання дозволів на розробку проекту землеустрою по спірних земельних ділянках листом від 21.09.2021 №71/12763. Проте, відсутні відповіді на зазначений запит від Золочівської селищної ради в матеріалах справи.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України "Про державний кордон України" та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим".

В постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц та від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц викладені висновки, що нерозроблення та незатвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Такі висновки викладено у При цьому, відповідні розміри та ширина прикордонної смуги на території Золочівського району Харківської області визначено також вказаним вище розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 01.11.2021 № 539 "Про визначення ширини прикордонної смуги в межах території Харківської області".

З огляду на викладене, ураховуючи, що землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки незаконно передані у комунальну власність.

Землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить судова практика Верховного Суду.

Зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

При цьому, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим посилання прокурора на рішення органів державної влади (місцевого самоврядування) про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема постанови обласної Рада депутатів Трудящих Волинської області № 39/599 від 15.09.1946, якою в межах Волинської області встановлено 2 - кілометрову та 800-метрову прикордонні смуги.

Аналогічними чином постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі №297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги, зокрема, постанову Закарпатського обласного виконавчого комітету від 28.09.1946 "Про введення 800 метрової прикордонної смуги в межах Закарпатської області". У постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 910/19932/17 зазначено, що "Колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони."

Згідно з частинами 1, 2, 6, 7 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до інформації Кабінету Міністрів України від 26.07.2023 №19130/0/2-23 на запит Харківської обласної прокуратури від 18.07.2023 №15/1-926вих23, від 07.08.2023 №15/1-1028вих-23 Кабінетом Міністрів рішень про погодження зміни цільового призначення спірних земельних ділянок не приймалось.

Відповідно до ст. 188 ЗК України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Так, постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності.

Відповідно до п.6 розділу II Положення про орган охорони державного кордону прикордонної служби України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.12.2018 за №1468/32920, оформлення та набуття у постійне користування земельних ділянок в межах земель прикордонної смуги віднесено до компетенції органів охорони державного кордону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності", у редакції чинній на момент винесення розпорядження від 31.07.2007, при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі оборони крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Відповідно до п. б ч. 3 ст. 84 ЗК України, у редакції чинній на момент винесення розпорядження від 31.07.2007, до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Беручи до увагу вищенаведене, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 6322686000:02:002:0302, площею 24,3 га, які знаходяться в межах прикордонної смуги упритул до державного кордону, відносяться до земель оборони, можуть перебувати виключно у державній власності, а їх використання для ведення сільськогосподарської діяльності можливе лише з дозволу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ), а тому надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою та передача в оренду ТОВ «Агрофірма «Басово» земельної ділянки Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області відбулась незаконно, оскільки право надання дозволу на їх використання належить до компетенції НОМЕР_1 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ).

Ураховуючи те, що Золочівська районна державна адміністрація була неправомочна передавати спірні земельні ділянки в оренду, ГУ Держгеокадастру не мало повноважень щодо їх передачі із земель державної власності до земель комунальної власності, а Золочівська селищна рада не правомочна приймати спірні земельні ділянки до земель комунальної власності та в подальшому передавати їх суб`єкту господарювання в оренду, то фактично така передача не відбулась, статус цих земельних ділянок не змінився до теперішнього часу.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За положеннями статті 152Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. В силу ст.19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 21Цивільного кодексу Українисуд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частинами першою, другою статті 152Земельного кодексу Українипередбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 393Цивільного кодексу Україниправовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 393Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158Земельного кодексу Українивиключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Щодо визнання недійсним договору оренди землі, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типовий договір оренди землі затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Пунктами г, д ч. 3 ст. 152 ЗК України в якості способів захисту прав на землю передбачено: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади; визнання угоди недійсною; застосування інших, передбачених законом, способів.

Пунктами 2, 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України в якості способів захисту цивільних прав передбачено: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів (ст. 16 Цивільного кодексу України) і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на те, що рішення Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання №1941 від 30.10.2018 в частині прийняття у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га, прийняте з порушенням наведених вище вимог закону та підлягає скасуванню, договір оренди землі №б/н від 03.02.2014 на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державною реєстрацією земельної ділянки є внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

За змістом ч. 1 ст. 24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

За приписами ст. 3 Закону України "Про Державний земельний кадастр" основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

Під час формування та реєстрації спірних земельних ділянок невірно визначено їх категорію як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказані земельні ділянки належать до земель оборони.

За наведених обставин, наявність відомостей щодо спірних земельних ділянок у Державному земельному кадастрі в подальшому унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої мають перебувати спірні земельні ділянки, оскільки реєстрація цих земельних ділянок з категорією землі сільськогосподарського призначення відносить їх до земель комунальної власності, що не відповідає дійсності, адже ці землі відносяться до земель оборони.

Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.

Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, згідно з якими державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно із пунктами 1, 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Верховним Судом у постановах від 30.06.2020 у справі №922/3130/19 та від 20.08.2020 у справі №916/2464/19 наведено висновок про застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з яким пред`явлення позову про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту порушеного права.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (ст. 173 ГПК України).

Отже вимоги прокурора про скасування державної реєстрації земельних ділянок: кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га, в Державному земельному кадастрі є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно зобов`язання Золочівської селищної ради, ТОВ «Агрофірма «Басово» повернути у державну власність в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації спірну земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 ГПК України.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної або ж комунальної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на землю, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Отже, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

З огляду на викладене порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Басово (останнього користувача спірною земельною ділянкою) усунути перешкоди у здійсненні права володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги прокурора щодо зобов`язання Золочівської селищної ради, TOB Агрофірма "Басово" повернути у державну власність в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації земельні ділянки: кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га підлягає задоволенню в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Басово" повернути у державну власність в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації.

Щодо застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Стаття 256 ЦК України позовну давність визначає, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд звертає увагу на те, що спір стосується земельних ділянок, які відносяться до земель прикордонної смуги, такі землі перебувають під посиленою правовою охороною держави. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу (Кабінету Міністрів України), може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Незаконне набуття у власність земель оборони приватними особами без відповідного рішення Кабінету Міністрів України є неможливим, їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватної власності без згоди Уряду України.

Положеннями ст. 15, 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме: шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодоздійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Спірні земельні ділянки на цей час перебувають у комунальній власності Золочівської селищної ради Харківської області та надані в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма Басово, проте в силу наведених вище вимог законодавства вони не можуть перебувати у приватній чи комунальній власності.

З огляду на викладене, суд наголошує, що позовні вимоги, які є предметом розгляду у цій справі, що спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

На підставі викладеного, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується.

Обраний прокурором спосіб захисту порушених прав держави є ефективним, відповідає змісту порушеного права та інтересу, призведе до реального відновлення інтересів держави та попередить загрозу порушення права на землі державної власності.

Щодо порушень інтересів держави у даному спорі та підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача у цій справі, суд зазначає наступне.

Підстави представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано положеннями ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно з частиною 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами.

Частиною 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, правовий аналіз частини третьої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Велика Палата Верховного Суду у п. 36 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19 уточнила висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17.04.2019 та 18.04.2019 у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 0440/6738/18 та зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19).

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, провадження № 12-194гс19).

Так, в обґрунтування підстав для звернення до суду з цим позовом прокурором зазначено, що земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства, а отже, розподіл землі особливо чутливий до принципів справедливості, розумності й добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Передання спірних земельних ділянок до земель комунальної власності та подальше надання їх в оренду, які у комунальній власності перебувати не можуть та є власністю держави і використовуються для захисту державного кордону, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу. Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури. В умовах сьогоднішньої повномасштабної війни з Російською Федерацією та запровадженого воєнного стану питання забезпечення безпеки нашої держави набуває надзвичайно критичного значення. Створення перешкод у користуванні земельними ділянками прикордонної смуги для органів Прикордонної служби України призводить до зволікання у спорудженні захисних об`єктів на кордоні з ворогом нашої Держави, що може привести до фатальних наслідків. З огляду на викладене, прокурор вважає, що для інтересів держави важливим є питання збереження земель оборони та їх використання для забезпечення безпеки держави.

Крім того, прокурором зазначено, що питання законності використання майна та земельних ділянок оборони, перебуває на особливому контролі держави. У цьому випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок передачі земельних ділянок до земель комунальної власності і подальше надання їх в оренду, які згідно наведених вище вимог законодавства не можуть перебувати у комунальній власності, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна. Пред`явлення цього позову зумовлене виключно необхідністю поновлення прав і законних інтересів держави, порушених внаслідок неправомірної передачі у комунальну власність земельної ділянки державної форми власності, яка відноситься до земель оборони.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 ЗК України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За таких обставин, уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Харківська обласна військова адміністрація.

Харківська обласна військова адміністрація згідно з покладеними на неї завданнями розпоряджається землями оборони, які перебувають виключно у державній власності.

Отже, держава як власник земель оборони делегувала Харківській обласній військовій адміністрації повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом.

На виконання ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" обласною прокуратурою на адресу Харківської обласної військової адміністрації було скеровано повідомлення №15/1-1026вих-23 від 07.08.2023 про виявлені порушення земельного законодавства та повідомлено, що якщо не будуть вживатись заходи позовного характеру щодо усунення перешкоду у користуванні вказаними землями, то такі заходи будуть вживатись органами прокуратури в інтересах держави в особі обласної адміністрації.

З відповіді Департаменту агропромислового комплексу Харківської обласної державної адміністрації, наданої за дорученням Харківської обласної воєнної адміністрації від 28.08.2023 №08-30/04/1710 убачається, що остання з позовами про повернення вищезазначених земельних ділянок не зверталась.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт не звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що у вказаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення з позовом до суду, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що прокурором дотримано вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та у позовній заяві відповідно до вимог ст. 53 ГПК України обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також правильно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Харківської обласної військової адміністрації, яка повідомила, що не має наміру самостійно звертатись до суду з відповідним позовом.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення пред`явлених прокурором позовних вимог.

Суд зазначає, що подібні висновки викладені в рішенні Господарського суду Харківської області від 28.11.2023 у справі №922/3887/23, що в основній частині залишено в силі постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.02.2024 у справі №922/3887/23.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Відповідачів.

З підстав викладеного та наявною загрозою, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 238 ГПК України, а тому повний текст рішення Господарського суду Харківської області від 15 лютого 2024 року у справі №922/4460/23 складено за межами ст. 238 цього Кодексу

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Усунути перешкоди Державі, в особі Харківської обласної військової адміністрації, у користуванні та розпорядженні землями оборони.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 №7018-СГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність в частині передачі Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради у комунальну власність земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3га

Визнати незаконним та скасувати рішення Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області XII сесії VII скликання №1941 від 30.10.2018 в частині прийняття у комунальну власність Золочівською селищною об`єднаної територіальної громади в особі Золочівської селищної ради земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0302 площею 24,3 га.

Визнати недійсним договір оренди землі №б/н від 03.02.2014, а саме земельної ділянки кадастровий номер 6322686000:02:002:0302

Зобов`язати Золочівську селищну раду (вул. Центральна, буд. 13-А, смт Золочів, Богодухівський р-н, Харківська обл., 62203; код ЄДРПОУ: 25175462) та ТОВ "Агрофірма "Басово" (вул. Центральна, буд. 74, с. Баранівка, Золочівський р-н, Харківська обл., 62213; код ЄДРПОУ: 30713268) повернути у державну власність в особі Харківської обласної військової адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 6322686000:02:002:0302 площею 24,3га.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6322686000:02:002:0302 площею 24,3га в Державному земельному кадастрі.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, м. Харків, 61165; код ЄДРПОУ: 39792822) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ: 02910108) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 473,34 грн.

Стягнути з Золочівської селищної ради (вул. Центральна, буд. 13-А, смт Золочів, Богодухівський р-н, Харківська обл., 62203; код ЄДРПОУ: 25175462) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ: 02910108) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4473,33грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Басово" (вул. Центральна, буд. 74, с. Баранівка, Золочівський р-н, Харківська обл., 62213; код ЄДРПОУ: 30713268) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Б.Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ: 02910108) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 473,33 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "04" березня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

СуддяІ.П. Жигалкін


Суд	Господарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення	15.02.2024
Оприлюднено	08.03.2024
Номер документу	117472746
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника

Жигалкін І.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 15.02.2024 по справі 922/4460/23ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —922/4460/23

Рішення від 15.02.2024

Рішення
від 15.02.2024 по справі 922/4460/23
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ