Постанова

від 27.02.2024 по справі 916/599/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 916/599/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Кочмар О. Й., Шабаровський Б. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодарський енергетичний парк"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 (судді: Ярош А. І. - головуючий, Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) і рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2023 (суддя Пінтеліна Т. Г.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодарський енергетичний парк"

до Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області

про стягнення 1 608 922,80 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплодарський енергетичний парк" (далі - ТОВ "Теплодарський енергетичний парк") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Теплодарської міської ради Одеського району Одеської області (далі - Теплодарська міськрада) 1 608 922,80 грн безпідставно отриманих коштів у виді орендної плати за період із 31.10.2019 за договором оренди землі від 18.05.2018 № 4, укладеним між сторонами у справі (далі - договір оренди від 18.05.2018).

На обґрунтування позову позивач посилався на те, що на земельній ділянці перебувають належні відповідачеві об`єкти незавершеного будівництва, які унеможливлюють будівництво електростанції; відповідач демонтаж таких об`єктів не здійснив, хоча за умовами інвестиційного договору від 17.05.2018 на нього покладено обов`язок сприяти в реалізації проєкту будівництва комбінованої електростанції; з 31.10.2019 (реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт) позивач не мав можливості здійснювати будівництво електростанції та використовувати спірну земельну ділянку за цільовим призначенням через обставини, за які він не відповідає, тому наявні підстави для звільнення позивача від сплати орендної плати за договором із 31.10.2019, а сплачена орендна плата за період із 31.10.2019 підлягає поверненню товариству. На думку позивача, заявлені до стягнення кошти підлягають поверненню на підставі частини 6 статті 762 та статті 1212 Цивільного кодексу України.

1.2. У відзиві на позов Теплодарська міськрада заперечила проти його задоволення, посилаючись зокрема на те, що обставини неможливості використання позивачем земельної ділянки після 31.10.2019 не підлягають повторному доведенню, оскільки вже досліджувалися та оцінювалися в межах розгляду справи № 916/3225/20 за позовом ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" до Теплодарської міськради про зобов`язання останньої усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом її звільнення від об`єктів комунальної власності та зобов`язання звільнити позивача від сплати орендної плати за договором оренди від 18.05.2018 на весь час протягом якого земельна ділянка не могла бути використана орендарем через обставини, за які він не відповідає, а саме до звільнення відповідачем земельної ділянки від об`єктів комунальної власності. У вказаній справі суди відмовили у позові за його необґрунтованістю та недоведеністю.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2023 у позові відмовлено повністю.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що кошти, які просить стягнути позивач як безпідставно набуті, були отримані відповідачем на виконання договору оренди від 18.05.2018, який на час звернення з позовом та розгляду справи є чинним; позивач продовжує користуватися спірною орендованою земельною ділянкою; про особливості земельної ділянки позивач був обізнаний на день укладення договору і не вбачав неможливості користування нею; дій щодо розірвання договору оренди від 18.05.2018 він не вчиняв. Суд акцентував на тому, що внесення орендної плати за договором оренди є обов`язком позивача; відповідач отримував зазначені кошти у наведеному випадку на законних підставах, на виконання чинного договору оренди землі, укладеного між сторонами у справі; обставини неможливості використання позивачем земельної ділянки не доведені. Місцевий господарський суд звернув увагу на обставини, встановлені судами у справі № 916/3225/20, зокрема щодо того, що позивачеві ще до укладання договору оренди від 18.05.2018 було достеменно відомо, що на отриманій за договором земельній ділянці знаходяться будівельні матеріали, непридатні до використання, оскільки позивач звертався до державного кадастрового реєстратора відділу у Біляївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з листом від 05.03.2018, в якому вказував, що товариством проведено процедуру повного та вичерпного визначення належності об`єктів нерухомого майна та з`ясовано, що об`єкти, які знаходяться на земельній ділянці, не є об`єктами нерухомого майна, а є будівельними матеріалами та будівельним сміттям. Господарські суди у справі № 916/3225/20 також зазначили, що жодним пунктом договорів Теплодарська міськрада не брала на себе зобов`язання щодо звільнення отриманої за договором земельної ділянки від об`єктів комунального майна територіальної громади м. Теплодар, а досліджені матеріали справи у своїй сукупності не дають підстав для висновку про неможливість використання позивачем земельної ділянки.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2023 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у позові.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2023 і постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у цій справі, ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, порушення судом статей 86, 104 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм процесуального права, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 911/1981/20, від 16.03.2023 у справі № 925/400/21, від 20.02.2020 у справі № 911/2658/18, від 23.11.2023 у справі № 925/654/22, а також у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 914/2857/20 щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України - пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України; неправильне застосування судом частини 6 статті 762, статті 1212 Цивільного кодексу України, за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм матеріального права у подібних правовідносинах - пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема скаржник вважає, що суди безпідставно відхилили та не надали належної оцінки як висновку експерта, який, на його думку, є основним доказом у справі, що підтверджує об`єктивну неможливість використання позивачем орендованої земельної ділянки через наявність на ній об`єктів незавершеного будівництва, за які позивач не відповідає, тобто тих обставин, через які позивач звільняється від орендної плати на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, так і іншим наявним у справі доказам; проігнорували положення пункту 3.6 інвестиційного договору, на виконання якого сторонами було укладено договір оренди від 18.05.2018. Водночас, за доводами скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину 6 статті 762, статтю 1212 Цивільного кодексу України та дійшли помилкового висновку, що за наявності чинного договору оренди стягнення безпідставно сплаченої (отриманої) орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України є неможливим; висновок Верховного Суду щодо того, на підставі якої норми закону орендар має право вимагати повернення орендної плати, внесеної за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, відсутній. Скаржник вважає, що у разі сплати орендної плати за період, протягом якого майно не могло бути використане орендарем через обставини, за які він не відповідає, орендар має право вимагати повернення (стягнення) грошових коштів, сплачених як орендна плата, на підставі частини 6 статті 762, статті 1212 Цивільного кодексу України.

3.2. Від Теплодарської міськради відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як установили суди попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, предметом позову у ній є вимоги ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" про стягнення з Теплодарської міськради 1 608 922,80 грн безпідставно отриманих коштів у виді орендної плати за період із 31.10.2019 за договором оренди від 18.05.2018 у зв`язку з неможливістю користуватися спірною земельною ділянкою через обставини, за які позивач не відповідає. Заявлені до стягнення кошти, за твердженнями позивача, підлягають поверненню позивачеві на підставі частини 6 статті 762 та статті 1212 Цивільного кодексу України.

4.3. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні цього позову через його недоведеність та необґрунтованість.

4.4. Переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у позові та мотивами такої відмови.

Так, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд установив, що 18.05.2018 між Теплодарською міськрадою (орендодавець) і ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" (орендар) було укладено договір оренди землі № 4, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, на підставі рішення Теплодарської міської ради від 03.05.2018 № 430-VII (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони іншого призначення, вид використання земельної ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів енергетики), кадастровий номер 5111500000:02:003:0025, розташовану на вул. Енергетиків, 14 у Промзоні м. Теплодара, Одеської обл.

У пункті 3 цього договору зазначено, що на земельній ділянці немає об`єктів нерухомого майна, право власності на які зареєстроване згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 4 договору оренди від 18.05.2018 нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 86 314 199,40 грн.

Земельна ділянка, яка передається в оренду, немає недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини теж відсутні (пункти 5, 6 вказаного договору).

Згідно з пунктом 7 договору оренди від 18.05.2018 він укладений на 49 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

У пункті 8 названого договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки на період будівництва, яка становить 2 589 425,98 грн у рік та 6 % нормативної грошової оцінки на період після введення в експлуатацію об`єктів комбінованої електростанції загальною потужністю 810 МВт у складі: газової балансуючої ТЕС орієнтовною потужністю 500 МВт; сонячної електростанції орієнтовною потужністю 20 МВт; вітрової електростанції орієнтовною потужністю 15 МВт; акумулюючої балансуючої електростанції орієнтовною потужністю 275 МВт, що станом на дату укладення договору становитиме 5 578 851,96 грн у рік.

За змістом пункту 10 договору оренди від 18.05.2018 орендна плата вноситься щомісячно до 30 числа у розмірі 1/12 частини річної орендної плати, починаючи з 21.05.2018.

Відповідно до пункту 13 цього договору земельна ділянка передається в оренду для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, яке передбачає будівництво комбінованої електростанції загальною потужністю 810 МВт у складі: газової балансуючої ТЕС орієнтовною потужністю 500 МВт; сонячної електростанції орієнтовною потужністю 20 МВт; вітрової електростанції орієнтовною потужністю 15 МВт; акумулюючої балансуючої електростанції орієнтовною потужністю 275 МВт.

Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель та споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій (пункт 14 договору оренди від 18.05.2018).

У пункті 24 спірного договору передбачено, що Теплодарська міськрада зобов`язана, зокрема передати у користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

18.05.2018 позивач і відповідач підписали акт приймання-передачі земельної ділянки.

У подальшому, 15.05.2019 сторони підписали додаткову угоду № 1 до спірного договору, згідно з якою виклали пункти 8, 13 в новій редакції, а саме за змістом пункту 8 орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: у грошовій формі у розмірі 3 % нормативної грошової оцінки на період будівництва, яка становить 2 589 425,98 грн у рік та 6 % відсотків нормативної грошової оцінки на період після введення об`єктів будівництва в експлуатацію, що станом на дату укладення цього договору становитиме 5 178 851,96 грн у рік; згідно з пунктом 13 договору земельна ділянка передається в оренду для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій.

Суд апеляційної інстанції також установив, що 17.05.2018 між цими ж сторонами укладено інвестиційний договір, за умовами якого сторони визначили спільну мету цього договору, яка полягає в забезпеченні сталого розвитку м. Теплодар, реалізації положень Національного плану дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 902-р, Енергетичної стратегії України на період до 2030 року щодо збільшення обсягів енергії та енергопродуктів, видобутих із нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії.

У пункті 2.1 інвестиційного договору від 17.05.2018 зазначено, що для досягнення мети, визначеної в пунктах 1.1, 1.2 цього договору, в порядку та на умовах визначених ним ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" зобов`язується за власні та/або залучені кошти, на земельній ділянці, яка буде передана в довгострокову оренду Теплодарською міськрадою ТОВ "Теплодарський енергетичний парк", здійснити будівництво комбінованої електростанції загальною потужністю 810 МВт, у складі: газової балансуючої ТЕС орієнтовною потужністю 500 МВт; сонячної електростанції орієнтовною потужністю 20 МВт; вітрової електростанції орієнтовною потужністю 15 МВт; акумулюючої балансуючої електростанції орієнтовною потужністю 275 МВт, а Теплодарська міськрада зобов`язується вжити комплекс організаційних та технічних заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об`єктів інвестування, захисту прав та законних інтересів ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" як інвестора, у тому числі передати товариству земельну ділянку, площею 66,000 га, розташовану за адресою: вул. Енергетиків, 14, Промзона, м. Теплодар, Одеська обл., в довгострокову оренду на умовах, визначених рішеннями Теплодарської міськради від 17.08.2017 № 294-VII, від 03.05.2018 № 430- VII, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно з пунктом 3.5 інвестиційного договору від 17.05.2018 Теплодарська міськрада для виконання ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" обов`язків, передбачених пунктами 2.1, 3.1 цього договору, передає ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" земельну ділянку, площею 66,000 га, розташовану за адресою: вул. Енергетиків, 14, Промзона, м. Теплодар, Одеська обл., в довгострокову оренду на умовах, визначених рішеннями Теплодарської міськради від 17.08.2017 № 294-VII, від 03.05.2018 № 430- VII, в порядку, передбаченому чинним законодавством, з цільовим призначенням - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій.

У пункті 3.6 інвестиційного договору передбачено, що Теплодарська міськрада зобов`язана протягом 30 календарних днів вжити комплекс організаційних заходів, спрямованих на визначення правового режиму об`єктів, розташованих на земельній ділянці, та запропонувати можливі варіанти їх подальшого використання (продаж, оренда тощо) і запропонувати їх ТОВ "Теплодарський енергетичний парк". ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" зобов`язується протягом 30 календарних днів із моменту отримання пропозицій від Теплодарської міськради розглянути їх та визначитися щодо варіанту подальшого використання зазначених об`єктів в рамках чинного законодавства України.

Апеляційний господарський суд установив, що позивач вчинив дії з метою підготовки до початку фактичного будівництва електростанції, зокрема, ним було отримано містобудівні умови та обмеження, виконано інженерно-геологічні та інженерно-геодезичні вишукування, розроблено проєктну документацію та здійснено її експертизу, укладено договори із АТ "Одесаобленерго" та ДП "Гарантований покупець", погоджено технічні умови приєднання до електричних мереж, зареєстровано в Державній архітектурно-будівельний інспекції України повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

На виконання договору оренди від 18.05.2018 та реалізації забудови земельної ділянки, позивач підготував та розпочав реалізацію проєкту із будівництва на орендованій земельній ділянці комбінованої електростанції; отримав містобудівні умови та обмеження від 16.09.2019 № 1, затверджені рішенням виконавчого комітету Теплодарської міськради від 20.09.2019 № 145/В-2019.

У листі від 14.12.2017 № 10-18/1289 Теплодарська міськрада повідомила ТОВ "Теплодарський енергетичний парк", що на земельній ділянці, відведеній позивачеві за рішенням міськради від 17.08.2017 № 294-VІІ, не розташовані об`єкти нерухомості, у тому числі комунальної, на які здійснена державна реєстрація права власності.

За змістом листа ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" від 05.03.2018 № 05/3, направленого державному кадастровому реєстратору відділу у Біляївському районі головного управління Держгеокадстру у Одеській області, позивач провів процедуру повного та вичерпного визначення належності об`єктів нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці за адресою: вул. Енергетиків, 14, Промзона, м. Теплодар, за результатами якої було з`ясовано, що на земельній ділянці відсутні будь-які об`єкти нерухомого майна, а об`єкти, які знаходяться на ділянці, не є об`єктами нерухомого майна, а є будівельними матеріалами та будівельним сміттям.

Згідно з рішенням Теплодарської міськради "Про здійснення заходів з технічного обстеження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Теплодар" 14.06.2018 № 446-VII вирішено здійснити заходи з технічного обстеження об`єктів незавершеного будівництва комунальної власності територіальної громади м. Теплодар, розташованих за адресою: вул. Енергетиків, 14, Промзона, м. Теплодар, а саме головного корпусу з установкою 4хТ250/300-240, 4хКП-1000-25,5-545, відкритого розпродпристрою 330 кВ з будівлею релейних панелей і компресорною, градирних 4х3200 м2, об`єднаного допоміжного корпусу (ОДК-1) (у складі ХВО, складу реагентів, майстерень і лабораторії ХВО).

У листі від 21.06.2018 вих. № 05-01-24/466 Теплодарська міськрада повідомила ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" про прийняте 14.06.2018 рішення № 466-VII щодо технічного обстеження об`єктів незавершеного будівництва комунальної власності територіальної громади м. Теплодар, Одеська області, розташованих за адресою: вул. Енергетиків, 14, Промзона, м. Теплодар, для надання пропозицій щодо варіантів подальшого використання цих об`єктів.

У подальшому ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" зверталося до відповідача (лист від 28.08.2018 № 28/8) щодо виконання останнім умов пункту 3.6 інвестиційного договору.

22.10.2018 між ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" і Теплодарською міськрадою укладено договір підряду № 22/10 на виконання робіт з обстеження та оцінки технічного стану об`єктів незавершеного будівництва, розташованих за адресою: вул. Енергетиків, 14, Промзона, м. Теплодар, Одеська обл.

18.01.2019 Приватним підприємством "Синегрія" виготовлено звіт про оцінку майна, об`єкт оцінки - об`єкт незвершеного будівництва: головний корпус з установкою 4хТ250/300-240, 4хКП-1000-25, 5-545, відкритий розпродпристрій 330 кВ з будівлею релейних панелей і компресорною, градирні 4х3200м2, об`єднаний допоміжний корпус (ОДК-1) (у складі ХВО, складу реагентів, майстерень і лабораторії ХВО), дві прожекторні вишки зовнішнього освітлення будбази, автодорога і бетонний майданчик, розташовані за адресою: вул. Енергетиків, 14, Промзона, м. Теплодар, Одеська область, та обліковуються на балансі управління майна та інвестицій Теплодарської міськради.

09.08.2020, 24.09.2020 ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" у листах просило Теплодарську міськраду усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом видалення наявних на ній об`єктів незавершеного будівництва та надання можливості використовувати земельну ділянку за призначенням.

15.10.2020 ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" (лист вих. № 78) звернулося до Теплодарської міськради та просило зупинити дію пункту 8 договору оренди від 18.05.2018.

Також під час апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції установив, що згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 26.12.2022 № 12-2022/2, яка проводилася за заявою позивача, (далі - висновок експертизи від 26.12.2022) на території земельної ділянки, кадастровий номер 5111500000:02:003:0025, розташованої за адресою: Одеська обл., м. Теплодар, Промзона, вул. Енергетиків, 14, наявні конструкції незавершеного будівництва; розташування існуючих конструкцій незавершеного будівництва перешкоджає використанню земельної ділянки за цільовим призначенням відповідно до намірів забудови, які передбачені проєктними рішеннями з будівництва сонячної електростанції "ТЕП-1", потужністю 10 МВт, наведеними на схемі генерального плану об`єкта "Нове будівництво сонячної електростанції "ТЕП-1", потужністю 10 МВт, розташованої за адресою: Одеська обл., м. Теплодар, Промзона, вул. Енергетиків, 14.

Водночас апеляційний господарський суд установив, що позивач вносив орендну плату згідно зі спірним договором за період із листопада 2019 року по червень 2020 року; сума внесених платежів становить 1 608 922,80 грн та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень за вказаний період.

Поза тим суд звернув увагу на те, що Господарським судом Одеської області розглядалась справа № 916/3225/20 за позовом ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" до Теплодарської міськради про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 5111500000:02:003:0025, ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" як орендарю за договором оренди від 18.05.2018 шляхом звільнення земельної ділянки від об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Теплодар (головний корпус з установкою 4хТ250/300-240, 4хКП-1000-25,5-545, відкритий розпродпристрій 330 кВ з будівлею релейних панелей і компресорною, градирні 4x3200м2, об`єднаний допоміжний корпус (ОДК-1) (у складі ХВО, складу реагентів, майстерень і лабораторії ХВО), що розташовані на ній; зобов`язання Теплодарської міськради як орендодавця за договором оренди від 18.05.2018 звільнити ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" як орендаря за договором від 18.05.2018 від сплати орендної плати на весь час протягом якого земельна ділянка, кадастровий номер 5111500000:02:003:0025, не може бути використана орендарем через обставини, за які він не відповідає, а саме до звільнення Теплодарською міськрадою земельної ділянки від об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Теплодар (головний корпус з установкою 4хТ250/300-240,4хКП-1000-рі 25,5-545, відкритий розпродпристрій 330 кВ з будівлею релейних панелей і компресорної, градирні 4x3200м2, об`єднаний допоміжний корпус (ОДК-1) (у складі ХВО, складу реагентів майстерень і лабораторії ХВО)), що розташовані на ній. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що з часу укладання договору оренди від 18.05.2018 ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" не може приступити до фактичного використання орендованої земельної ділянки, у зв`язку із тим, що на земельній ділянці розташовані об`єкти незавершеного будівництва комунальної власності територіальної громади м. Теплодар.

Рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 916/3225/20 від 29.03.2021, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 та постановою Верховного Суду від 15.06.2022, у задоволенні позову повністю відмовлено.

Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 916/3225/20 зазначив, зокрема про те, що "як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, згідно зі змісту листа ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" від 05.03.2018 № 05/3, направленого державному кадастровому реєстратору відділу у Біляївському районі, позивачем було проведено процедуру визначення належності об`єктів нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці за адресою: вул. Енергетиків, 14, Промзона, м. Теплодар, за результатами якої було встановлено, що ці об`єкти, не є об`єктами нерухомого майна, а є будівельними матеріалами та будівельним сміттям.

Отже, ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" ще до укладення договору оренди землі від 18.05.2018 № 4 було достеменно відомо про те, що на орендованій ним земельній ділянці розташовано об`єкти комунального майна.

Крім того, як правильно встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, умовами договорів, укладених між ТОВ "Теплодарський енергетичний парк" та Теплодарською міською радою, не передбачено зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку від об`єктів комунального майна територіальної громади м. Теплодар.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено наявність перешкод у користуванні ним орендованою земельною ділянкою відповідно до умов, укладеного 18.05.2018 договору оренди.

Разом з цим, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суди правомірно відмовили у задоволенні вимог щодо зобов`язання відповідача звільнити позивача від сплати орендної плати, на весь час протягом якого земельна ділянка не може бути використана, оскільки зазначені вимоги є похідними від вимог про усунення перешкод".

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

4.5. Як уже зазначалося, позивач просив стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у виді орендної плати за період із 31.10.2019 за договором оренди від 18.05.2018 на підставі частини 6 статті 762, частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, посилаючись на обставини неможливості використання ним орендованої земельної ділянки, за які він не відповідає.

4.6. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові, суд апеляційної інстанції надав правову кваліфікацію спірним правовідносинам та виходив із такого.

Згідно з частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 наведено висновок, відповідно до якого норма частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України (на яку на обґрунтування позову посилався позивач) визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині 6 статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Тобто орендар повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати (постанови Верховного Суду у справах № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20, № 911/3067/20, № 911/654/21).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дослідив обставини справи та в межах визначених процесуальним законом повноважень щодо оцінки наявних у матеріалах справи доказів надав оцінку висновку експертизи, наявному у справі, та викладеним у ньому твердженням, з урахуванням вимог законодавства, інших наявних у справі доказів у їх сукупності та, зважаючи на обставини, установлені у іншій господарській справі № 916/3225/20, констатував недоведеність позивачем як орендарем факту неможливості використання ним об`єкта оренди відповідно до умов спірного договору оренди з незалежних від позивача причин, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність обставин, з якими положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України пов`язують можливість звільнення орендаря від зобов`язання сплатити орендну плату за договором оренди. Натомість судом було встановлено обставини достеменної обізнаності позивача про стан об`єкта оренди (наявність на орендованій земельній ділянці об`єктів комунального майна на час передачі його в орендне користування); прийняття земельної ділянки орендарем за відповідним актом приймання-передачі, підписаним без зауважень і заперечень; відсутність у відповідача зобов`язань, за умовами укладених між сторонами у справі договорів (договору оренди та інвестиційного договору) звільнити земельну ділянку від об`єктів комунального майна територіальної громади м. Теплодар. За відсутності встановлення обставин щодо наявності перешкод у користуванні позивачем орендованою земельною ділянкою відповідно до умов укладеного між сторонами у справі договору оренди (у тому числі відсутності недопуску до об`єкта оренди чи інших дій орендодавця, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою), суд визнав безпідставним звільнення позивача від сплати орендної плати з 31.10.2019 та її повернення позивачеві на підставі частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України.

Також суд апеляційної інстанції установив, що договір оренди від 18.05.2018 є дійсним; позивач не звертався до відповідача або до суду з вимогою про його розірвання; позивач вносив орендну плату у спірному періоді згідно з цим договором оренди, що є його обов`язком як орендаря в силу умов договору та закону; сума сплачених позивачем коштів у наведеному випадку не є безпідставно набутою відповідачем у розумінні положень статті 1212 Цивільного кодексу України (на яку також на обґрунтування позову посилався позивач), а спірні правовідносини не є кондикційними.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення вказаної норми стосуються позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України

Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 06.06.2022 у справі № 903/142/21 тощо.

За висновками суду апеляційної інстанції, оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, набуто ним за наявності правової підстави, то їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність достатньої правової підстави або те, що така підстава відпала, чого в цьому спорі, як установив апеляційний господарський суд, не відбулося.

4.7. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.8. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

Разом із тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Колегія суддів також зазначає, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, а саме у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 911/1981/20, від 16.03.2023 у справі № 925/400/21, від 20.02.2020 у справі № 911/2658/18, від 23.11.2023 у справі № 925/654/22 щодо застосування статей 86, 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що зміст оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність правовим висновкам, викладеним у зазначених постановах; наведені у них висновки (щодо доказів, їх оцінки (у тому числі висновку експерта), обґрунтування у судовому рішенні мотивів відхилення доказів), є загальними висновками щодо застосування процесуальних норм та по суті є констатацією норм процесуального права; оцінка доказів у наведених справах здійснена судами з урахуванням обставин справ та сукупності наявних у них доказів. Отже, вони не можуть бути покладені у заперечення висновків суду апеляційної інстанції у цій справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності наявних у ній доказів та за іншого предмета доказування.

У справі, в якій подано касаційну скаргу, фактичні обставини встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, у тому числі висновку експерта, з урахуванням вимог законодавства та інших наявних у справі доказів, свідчать про недоведеність позивачем об`єктивної неможливості використання переданої йому в оренду земельної ділянки через обставини, за які він не відповідає, а відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у суду касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Водночас колегія суддів зазначає, що твердження скаржника про неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 914/2857/20 щодо застосування частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, є такими, що не спростовують висновків судів у цій справі, що розглядається, та за встановлених ними обставин, що було здійснено на підставі наявних у справі доказів, не свідчать про їх невідповідність висновкам, викладеним у цій постанові Верховного Суду, а тому судом касаційної інстанції не беруться до уваги. Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд виходив із неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 762 Цивільного кодексу України і неповноти судового дослідження; акцентував, зокрема, на тому, що застосування положень частин 4, 6 статті 762 Цивільного кодексу України не ставиться в залежність від внесення змін в договір оренди (у цьому випадку щодо розміру орендованого майна), оскільки таке право виникає в силу закону, та вказав про необхідність дослідження судом обставин (можливості користування частиною орендованого майна за цільовим призначенням) та правильності обрання позивачем способу захисту. Натомість у цій справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, який погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову у позові, констатував недоведеність позивачем як орендарем факту неможливості використання ним об`єкта оренди відповідно до умов спірного договору оренди з незалежних від нього причин, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність обставин, з якими положення частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України пов`язують можливість звільнення орендаря від зобов`язання сплатити орендну плату за договором оренди; норми права до встановлених судом обставин справи застосовані правильно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

Разом із тим посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Посилання на інші постанови Верховного Суду не обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.9. Крім того, як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник як на підставу для касаційного оскарження послався також і на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 6 статті 762 та статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не бере до уваги суперечливі твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України, з огляду на одночасне посилання самого скаржника у касаційній скарзі на правовий висновок, викладений, зокрема у постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі № 914/2857/20 стосовно застосування зазначеної норми права, та зважаючи на сталу судову практику Верховного Суду щодо відповідного правозастосування (серед іншого, постанови Верховного Суду, зокрема, у справах № 910/7495/16, № 914/3143/21, № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/8040/20, № 616/41/20, № 910/14244/20, № 910/13158/20, № 910/10657/19, № 915/1046/19, № 914/2264/17, № 914/2857/20).

Водночас колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, теж є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 06.06.2022 у справі № 903/142/21 тощо, а тому доводи скаржника про відсутність висновку щодо застосування Верховним Судом вказаної норми матеріального права визнаються необґрунтованими.

Отже, зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції наголошує на відсутності підстав для формування правового висновку щодо застосування зазначених у касаційній скарзі скаржником норм права у контексті спірних правовідносин та визнає такі доводи необґрунтованими.

4.10. Поза тим колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів, оскільки відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи позивача зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча би однієї із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Довід про неврахування судом апеляційної інстанції положень пункту 3.6 інвестиційного договору, укладеного між сторонами у справі, колегія суддів відхиляє, оскільки такі посилання спростовуються змістом постанови суду апеляційної інстанції, який надав оцінку відповідним твердженням апелянта, навівши у судовому рішення аргументовані мотиви їх відхилення.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм матеріального права та фактично зводяться до незгоди з висновками господарських судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Наведене свідчить про непідтвердження підстав касаційного оскарження.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги наведені положення законодавства і те, що підстави касаційного оскарження, зазначені скаржником у касаційній скарзі не отримали підтвердження, ухвалені у справі рішення та постанову слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за її подання слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплодарський енергетичний парк" залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 і рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2023 у справі № 916/599/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак