Ухвала

від 06.03.2024 по справі 160/4191/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 160/4191/21

адміністративне провадження № К/990/6853/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №160/4191/21 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Зернотрейд», Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління ДПС у Київській області, Національне антикорупційне бюро України про визнання договорів недійсними та стягнення коштів в дохід держави,

УСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Зернотрейд», Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління ДПС у Київській області, Національне антикорупційне бюро України про визнання недійсним договору поставки №359 від 16.07.2019 укладеного між АТ «ДПЗКУ» та ТОВ «Виробниче об`єднання «Зернотрейд» на загальну суму 6885004,80 грн; стягнення з ТОВ «Виробниче об`єднання «Зернотрейд» на користь АТ «ДПЗКУ» 6885004,80 грн; стягнення з АТ «ДПЗКУ» на користь Державного бюджету 6885004,80 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023, позов задоволено частково, визнано договір поставки №359 від 16.07.2019 укладений між АТ «ДПЗКУ» та ТОВ «Виробниче об`єднання «Зернотрейд» на загальну суму 6885004,80 грн недійсним; визнано недійсним договір складського зберігання зерна №17-3Б/2019 від 11.07.2019; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 27240,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №160/4191/21.

Касаційну скаргу подано вдруге, раніше подану касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 09.02.2024 через відсутність належного викладення підстав касаційного оскарження. Скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, мотивоване тим, що повернення касаційної скарги не позбавляє особу права повторного звернення до суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України);

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який, на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України);

- норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновку апеляційного суду, який, на переконання скаржника, є неправильним; обґрунтування у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України).

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.

Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги фактичні обставини справи та не досліджено питання наявності або відсутності умислу у сторін спірних договорів спрямованого на порушення публічного порядку, не досліджено питання наявності або відсутності вини у діях осіб, які укладали оспорювані господарські договори, прийнято у якості обставин, які впливають на прийняття рішення у справі, обставини та докази, штучно створені позивачем, як органом державної влади внаслідок невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, а також неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та прийняття висновку, який суперечать позиціям Верховного Суду.

Скаржником зазначено про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 91, 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, вчинено посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2020 справі №640/18643/18, від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 28.11.2019 у справі №918/150/19, від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а, від 20.01.2021 у справі №640/16152/19, від 28.11.2019 у справі №808/1609/17, від 29.11.2022 у справі №911/1245/21, від 18.11.2020 у справі №810/2287/17, від 08.08.2019 у справі №2а-12868/12/2670, від 11.06.2020 у справі №281/129/17, від 22.06.2020 у справі №177/1942/16-ц, від 10.03.2021 у справі №201/8412/18, від 22.05.2019 у справі №177/1945/16-ц, від 21.09.2020 у справі №177/1947/16-ц, від 22.11.2021 у справі №0670/2176/11, від 24.05.2019 у справі №826/7423/16, від 04.06.2020 у справі №2а-6995/12/1370, від 21.07.2021 у справі №816/1607/17, які, не були враховані судами попередніх інстанцій.

Акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» зауважено, що:

Дніпропетровський окружний адміністративний суд та Третій апеляційний адміністративний суд жодним чином не дослідив питання чи керувалися сторони договорів відповідним умислом порушити публічний порядок, наявність протиправної мети укладення спірних договорів та чи доведеною є вина осіб, які укладали оспорювані господарські договори, що, в свою чергу, є підставою прийняття неправомірного рішення;

в основу мотивів оскаржуваних рішень покладено припущення про «нереальність» господарських операцій, яке ґрунтується виключно на окремих дефектах первинних документів складених сторонами за наслідками виконання господарських зобов`язань по укладеним договорам;

посилання суду першої інстанції на окремі дефекти первинних документів (товарно-транспортних накладних) є безпідставним, адже такі дефекти не є доказом недійсності спірних договорів та відсутності волевиявлення, умислу сторін на досягнення реального фінансово-економічного результату по оспорюваним договорам;

врахована судами інформація від АТ «Комерційний індустріальний Банк» не є належним та допустимим доказом у справі №160/4191/21, адже не стосується періоду здійснення спірних правовідносин;

порядок здійснення акредитації контрагентів від 10.10.2018 № 275 не є нормативно-правовим актом у розумінні чинного законодавства, а отже не може бути застосований до спірних взаємовідносин;

суди в оскаржуваних рішеннях помилково посилаються на постанову Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №816/4409/15, адже предметом розгляду адміністративної справи №816/4409/15 є правомірність винесення податкових повідомлень рішень, в той час як предметом розгляду даної адміністративної справи (№160/4191/21) є визнання договорів недійсними, а не перевірка правомірності ППР податкового органу прийнятого за наслідками проведеної податкової перевірки.

Скаржником вказано, що Третім апеляційним адміністративним судом та Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справі №160/4191/21 допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та допущено невірне застосування висновків Верховного Суду, який суперечать позиціям Верховного Суду, що в свою чергу, є підставою для скасування судового рішення в частині задоволених судами першої та апеляційної інстанції позовних вимог.

Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Верховний Суд зауважує, що скаржником некоректно вчинено посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду та сталу практику, а саме: постанову від 14.02.2020 справі №640/18643/18, від 18.11.2020 у справі №810/2287/17 прийняті Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, від 29.11.2022 у справі №911/1245/21 - Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

Разом з тим, ухвалою Верховного Суду від 16.11.2023 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 580/4531/23 за позовом Головного управління ДПС у Черкаській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Транс Логістик», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислове Об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп» про визнання недійсним договору, для вирішення питання предметної юрисдикції, та відступлення від висновків Верховного Суду викладених у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, як в частині можливості розгляду спорів цієї категорії справ судами господарської юрисдикції, так і щодо обов"язку суду у спорах цієї категорії перевіряти наявність порушеного цівільного права контролюючого органу.

Скаржником не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.

Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, цитування норм Цивільного кодексу України, посилань на практику Верховного Суду, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів.

Разом з тим, посилання скаржника на порушення судами норм процесуального права не підміняють визначення підстав касаційного оскарження та також не можуть вважатися належним правовим обґрунтуванням касаційної скарги у розумінні частини 4 статті 328 цього Кодексу.

Верховний Суд зауважує, що невстановлення судами обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 4 статті 328 та відповідним пунктом частини 2 статті 353 КАС України, при цьому пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України. Однак скаржником не вказано дані підстави касаційного оскарження.

Додатково Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 4 статті 328 цього Кодексу. Проте скаржником не обґрунтовано підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 330, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі №160/4191/21 повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяІ.А. Васильєва