Постанова

від 04.03.2024 по справі 486/132/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

04.03.24

22-ц/812/399/24

Єдиний унікальний номер судової справи 486/132/24

Номер провадження 22-ц/812/399/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

04 березня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі: представника позивача Кудактіної О.І.,

переглянувши увідкритому судовомузасіданні за апеляційною скаргоюАкціонерного товариства«Державний ощаднийбанк України» ухвалу, яка постановлена Южноукраїнським міським судом Миколаївської області 23січня 2024 року, під головуванням судді ДалматовоїГ.А.в приміщеніцього жсуду у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до Южноукраїнської міської територіальної громади в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про стягнення кредитної заборгованості,

УСТАНОВИЛА:

У січні2024року Акціонернетовариство «Державнийощадний банкУкраїни» (далі АТ«Ощадбанк») звернулось до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області з позовом до Южноукраїнської міської територіальної громади в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09 жовтня 2020 року між АТ«Ощадбанк» і ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використання електронного платіжного засобу (платіжної картки), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 56600 грн. зі сплатою 38% річних, на строк що відповідає строку діє картки.

В подальшому АТ «Ощадбанк» стало відомо, що позичальник ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після його смерті відкрита спадщина.

Станом на 01 листопада 2023 року загальна заборгованість ОСОБА_1 перед АТ «Ощадбанк», що сформувалась на дату його смерті, за кредитним договором складає 54429 грн. 64 коп., з яких: 51 904 грн. 92 коп. заборгованість за тілом кредиту, 2523 грн. 48 коп. заборгованість за процентами, 01 грн. 24 коп. 3% річних за несвоєчасне погашення процентів.

З метою задоволення своїх вимог, позивач скерував на адресу Южноукраїнської державної нотаріальної контори Миколаївської області заяву з претензією до спадкоємців померлого від 19 липня 2023 року.

Згідно повідомлення Южноукраїнської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 03 серпня 2023 року претензія кредитора АТ«Ощадбанк» була направлена за належністю за місцем відкриття спадщини до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Лобової О.М.

15 серпня 2023 року АТ «Ощадбанк» звернулось до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області ЛобовоїО.М. із заявою, в якій просило повідомити банк чи заведена спадкова справа, чи долучено претензію банку до матеріалів спадкової справи, а також чи повідомленні спадкоємці померлого про наявність в нього заборгованості перед банком.

У відповідь на звернення приватним нотаріусом повідомлено позивача, що відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте надати інформацію щодо коло спадкоємців неможливо, через вимоги законодавства.

Посилаючись на викладені обставини, АТ «Ощадбанк» просило позов задовольнити та стягнути з відповідача Южноукраїнської міської територіальної громади в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на свою користь заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , у загальному розмірі 54429 грн. 64 коп., а також судові витрати у справі в розмірі 3 028 грн.

Ухвалою Южноукраїнського міськогосуду Миколаївськоїобласті від 23січня 2024 року відмовлено у відкриті провадження у справі за позовом АТ«Ощадбанк» на підставі п.1.ч.1 ст.186 ЦПК України.

Ухвала міського суду мотивована тим, що суд не наділений повноваженнями розглядати у порядку цивільного судочинства питання щодо стягнення із територіальної громади в особі міської ради, як можливого власника відумерлого майна, на користь кредитора спадкодавця юридичної особи, кредитної заборгованості, оскільки такий спір повинен розглядатися господарським судом.

В апеляційній скарзі АТ «Ощадбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просило ухвалу міського суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

У ст.124Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За ст.125Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами ч.1 ст.18Закону Українивід 02червня 2016року №1402-VIII«Про судоустрійі статуссуддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відтак, судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Тому Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) при розгляді справи №524/8406/17 у своїй постанові від 29 травня 2019 року проаналізовала вищенаведені положення закону та визначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто за передбачених законом умов, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до ч.1 ст.24 Господарського процесуального кодексу України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, розглядаються місцевими господарськими судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Згідно з ч.3 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст.20 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Так, справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів визначено положеннями ст.20 ГПК України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Відповідно до положень ч.2 ст.4 цього Кодексу право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення ч.1 ст.20 ГПК України, а також ст.ст.4,45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до ст.1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкові спори це спори, що пов`язані з вирішенням питань щодо прав та обов`язків спадкоємців.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 30 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред`являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.

Отже, у Цивільному процесуальному кодексі України міститься норма, яка передбачає, що спори про спадкування підлягають розгляду судами у порядку цивільного судочинства.

Приймаючи до уваги, що предметом даного позову є вимога кредитора про стягнення заборгованості зі спадкоємця кредитора суд приходить до висновку, що даний спір не підвідомчий господарському суду, оскільки предмет спору у даній справі не охоплюється положеннями ст.20 Господарського процесуального кодексу України.

Посилання суду першої інстанції на висновок Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у цивільній справі №369/172/19 є помилковим, оскільки у вказаній справі судами було встановлено, що рішенням суду визнано відумерлою спадщину, яка відкрилася після смерті позичальника, а позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із сільської ради, як власника відумерлого майна, на користь кредитора спадкодавця юридичної особи, кредитної заборгованості.

У той же час, у даній цивільній справі №486/132/24 відсутні відомості про визнання спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_1 , відумерлою, а тому висновок міського суду, що позов пред`явлено банком до територіальної громади в особі міської ради, як можливого власника відумерлого майна, є передчасним.

При цьому,колегія суддівзвертає увагу,що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а нена стадіївідкриття провадження (ВисновкиВеликої ПалатиВерховного Судуу постановівід 17квітня2018року усправі №523/9076/16-ц,провадження №14-61цс18).

До того ж, Велика Палата Верховного суду у своїх постановах від 31серпня2023 року у справі №990/114/23, від 25 січня 2024 року та у справі №320/14843/23 дійшла висновків, що суд не наділений повноваженнями при вирішенні питання про відкриття провадження у справі давати оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права, належності, допустимості та достатності доказів, на які посилається позивач у позовній заяві, визначати належних учасників справи.

При цьому, після відкриття провадження у справі суд першої інстанції в разі наявності підстав, визначених цивільним процесуальним законодавством, може з`ясувати всі питання, зокрема, щодо остаточної визначеності предмета спору, характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів тощо.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не звернув увагу на вищевказане, а також на те, що справа, яка є предметом перегляду, не є спором, що виник між юридичними особами, а фактично є спором, що виник зі спадкових правовідносин.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ч.6 ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п.4 ч.1 ст.379ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи, що передача справи для продовження розгляду не є остаточним вирішенням спору по суті, підстави для розподілу судових витрат - відсутні. Такий висновок узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі №530/1731/16-ц.

Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства«Державний ощаднийбанк України» задовольнити.

Ухвалу Южноукраїнського міськогосуду Миколаївськоїобласті від 23січня2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 07 березня 2024 року