Рішення

від 14.02.2024 по справі 910/8349/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.02.2024Справа № 910/8349/22 (910/14828/23)За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дормоноліт" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, 97 "З", кімната 7, ідентифікаційний номер 39291612)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек" (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Стельмаха, 9, код ЄДРПОУ 39142390);

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" (54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Нікольська, будинок 25, код ЄДРПОУ 40132375)

про визнання недійсним договору

в межах справи №910/8349/22

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек" (08205, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Стельмаха,9, код ЄДРПОУ 39142390)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" (54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Нікольська, будинок 25, код ЄДРПОУ 40132375)

про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

секретар судового засідання Улахли О.М.

Представники сторін: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/8349/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення".

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Дормоноліт" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" про визнання недійсним Договору поставки №20/07 від 20.07.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.11.2023.

01.11.2023 до суду надійшов відзив відповідача-1 на позовну заяву.

07.11.2023 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

07.11.2023 до суду надійшло клопотання відповідача-2 про проведення судового засідання без його участі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Дормоноліт" у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 06.12.2023.

05.12.2023 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про відкладення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2023 відкладено підготовче засідання на 24.01.2024.

24.01.2024 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 закрито підготовче провадження у справі № 910/8349/22 (910/14828/23) та призначено справу до розгляду по суті на 14.02.2024.

До судового засідання 14.02.2024 представники сторін не з`явилися, проте про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

При цьому, відповідачу-2 направлялися ухвали суду в справі рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-2, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: а саме: 54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Нікольська, будинок 25.

Проте конверти із копіями ухвал суду повернуті на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення позивачу за закінченням терміну зберігання.

Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач-2 у строк, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2023, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" укладено договір поставки товару № 20/07 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати належний йому товар у власність покупця, а покупець зобов`язується належним чином прийняти товар і оплатити його вартість (ціну) на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Асортимент, кількість та ціна товару узгоджується сторонами і вказується в специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору поставки товару (п. 2.1. договору).

Пунктом 2.3. договору передбачено, що покупець оплачує товар на умовах, що визначаються у відповідних Специфікаціях.

Згідно із п. 2.5. договору покупець здійснює оплату товару на підставі рахунку, наданого постачальником та умов відповідної специфікації до договору.

Відповідно до п. 5.3. договору датою поставки товару є підпис покупця про отримання товару на видатковій накладній.

Специфікацією № 2 від 07.10.2020 сторони погодили найменування та кількість товару, а саме: санітайзер для рук Medshield/Антисептичний засіб для рук/Без спирту/ 59,1 мл (2FL OZ); санітайзер для рук Medshield/Антисептичний засіб для рук/Без спирту/ 100 мл (3,3FL OZ) на загальну суму 2382902,40 грн з ПДВ.

У пункті 4 Специфікації сторонами погоджено умови оплати товару: передоплата 50% вартості товару, зазначеного у Специфікації; оплата 50% вартості товару, зазначеного у Специфікації в строк 45 банківських днів з моменту підписання видаткових накладних.

Дана специфікація підписана зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" директором Ігуновою Г.С.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек" виставило відповідачу рахунок № 742 від 19.11.2020 на суму 2 382 902,40 грн., який оплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" в якості попередньої оплати у сумі 1 191 451,20 грн, згідно із платіжним дорученням № 148 від 20.11.2020.

У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" товар на загальну суму 2 382 902,40 грн згідно з видатковою накладною № 147 від 04.03.2021.

Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" оплату поставленого товару здійснило частково, Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек" зверталося з відповідним позовом до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/10008/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек" заборгованість у сумі 768 443,83 грн, пеню у сумі 8 079,02 грн, 3% річних у сумі 3 231,61 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 11 696,32 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного суду від 30.06.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/10008/21 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" (54001, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Нікольська, будинок 25, код ЄДРПОУ 40132375). Визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіпромтек" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" у розмірі 791 450,78грн (783371,76 грн.-основне зобов`язання, 8 079,02грн.-штрафні санкції). Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Звернувшись із даним позовом до суду про визнання недійсним договору поставки товару від 20.07.2021 № 20/07, позивач вказав, що даний договір підписано директором Воєводіним Д.О. із перевищенням повноважень, який відповідно до статуту не мав право підписувати правочини на суму, що перевищує 50 000,00 грн. Крім того, до договору та додатків до нього неправомірно включено до ціни товару податок на додану вартість, оскільки товар за договором підпадає під норми ПК України в частині операцій, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Відтак, позивач, як учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" втратив можливість отримати дивіденди за результатами діяльності Товариства за 2020 та 2021 роки та дані обставини призвели до банкрутства товариства.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1 зазначив, що оцінка правомірності включення ПДВ до ціни товару надавалася судом у межах справи № 910/10008/21. При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" вчинило дії щодо подальшого схвалення правочину шляхом підписання специфікацій на поставку наступним директором - Ігуновою Г.С., а також шляхом часткової оплати товару. Одночасно відповідач-1 звернув увагу, що позивачем не доведено наявності порушеного права та обраний спосіб захисту є неефективний.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Дана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17.

Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Згідно зі статтею 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

У статті 167 ГК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного договору) визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.

Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17.

Як установлено судом, на час укладання спірного договору поставки товару від 20.07.2020 № 20/07 Товариство з обмеженою відповідальністю «Дормоноліт» було учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" із часткою у статутному капіталі 200 000,00 грн., що становить 100 % статутного капіталу товариства.

Із оспорюваного договору поставки товару від 20.07.2021 № 20/07 слідує, що останній підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" Воєводіним Д.О.

Згідно з п. 5.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення", затвердженого рішенням учасника від 19.03.2019 (який діяв на момент вчинення оскарженого правочину), у Товаристві створюється виконавчий орган - директор, який здійснює управління поточною діяльністю товариства; до компетенції директора належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів.

Пунктом 5.3. Статуту, зокрема, передбачено, що директор не має права без попередньої письмової згоди Загальних Зборів Учасників товариства укладати будь-яких договорів, угод, контрактів, сума яких з кожним окремо контрагентом, по кожному окремому виду договору, угоди, контракту перевищує 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Відповідно до пункту 5.6. Статуту Товариства директор вирішує усі питання діяльності Товариства, за винятком питань, віднесених до виключної компетенції Вищого органу Товариства.

Судом ураховані посилання позивача на те, що загальними зборами не приймалося рішення про надання попередньої письмової згоди на вчинення директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" спірного правочину, а саме на укладення договору поставки № 20/07 від 20.07.2020, вартість якого становила 4 610 664,19 грн.

При цьому, позивач посилався на правові позиції Верховного Суду (зокрема, від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21)), за якими наявність у положеннях статуту товариства, на який міститься посилання в оспорюваному договорі, обмежень щодо повноважень його директора, інша сторона при укладенні вказаного договору за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, зокрема проявивши звичайну розумну обачність та ознайомившись зі змістом зазначеного статуту.

Разом із цим, підписання директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення" оспорюваного договору без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, проте не його учасників.

Так, повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 звернула увагу, що укладення спірних договорів є не прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладення відповідачами спірного договору поставки товару від 20.07.2020 № 20/07 не свідчить про порушення корпоративних прав позивача, який на час укладання спірного договору був учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення".

Суд також ураховує усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року).

Судом прийнято до уваги, що позивач на обґрунтування наявності свого порушеного права посилався на втрату ним, як учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіпромашзбагачення", можливості отримати дивіденди за результатами діяльності Товариства за 2020 та 2021 роки.

Натомість, позивачем не надано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження такої обставини.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Звертаючись з позовом про визнання недійсними правочинів, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ця норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У cтатті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Ураховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено наявності в нього порушеного права укладенням відповідачами договору поставки товару від 20.07.2020 № 20/07, оскільки корпоративні права позивача таким договором не порушуються.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, встановивши, що позивач не довів наявності у нього іншого порушеного права (інтересу), у задоволенні позову належить відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

Суд також ураховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули, оскільки відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

За таких обставин, витрати по сплаті судового збору покладаються у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06.03.2024

Суддя Мандичев Д.В.