Рішення

від 29.02.2024 по справі 927/765/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

29 лютого 2024 року м. Чернігівсправа № 927/765/22

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» (правонаступника Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461»),

код ЄДРПОУ 03119581, вул. Пирятинська, буд. 127, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500

до відповідача: Акціонерного товариства «Сенс Банк»,

код ЄДРПОУ 23494714, вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150

про визнання іпотеки припиненою,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Ждан В. В., адвокат;

від відповідача: Михніцький Г. Ю., адвокат,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство 17461» звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання іпотеки за іпотечним договором від 14.08.2008 про забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Паритет» зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг №935/1-109 від 14.08.2008.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 26.10.2022 відкрите провадження у справі та призначено підготовче засідання призначено на 22.11.2022, 12:40.

Ухвалою суду від 23.11.2022 підготовче засідання призначено на 13.12.2022 о13:10.

25.11.2022 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 14.11.2022.

30.11.2022 від відповідача на адресу суду надійшли заперечення щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу від 29.11.2022.

13.12.2022 від відповідача на адресу суду надійшли додаткові документи.

У підготовчому засіданні оголошувалась перерва до 17.01.2023 до 12:00.

17.01.2023 на електронну адресу суду від відповідача надійшла заява від 11.01.2023, у якій відповідач зазначає про зміну найменування відповідача та просить суд витребувати у Господарському суді Чернігівської області справу №927/506/18 для дослідження.

У судовому засіданні 17.01.2023 суд ухвалив закрити підготовче провадження у справі №927/765/22 та призначив справу до розгляду по суті на 14.02.2023 о 12:10.

Ухвалою суду від 18.01.2023 змінено найменування відповідача у справі №927/765/22: Акціонерне товариство «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (вул. Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи 23494714).

23.01.2023 на адресу суду надійшла заява про видачу відповідачу з матеріалів справи №927/506/18 копії рішення від 08.10.2018 та вимоги від 07.11.2017.

14.02.2023 від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про видачу відповідачу з матеріалів справи №927/506/18 копії рішення від 08.10.2018, вимоги від 07.11.2017 та витребування доказів від 13.02.2023, аналогічного змісту заяви, поданої 23.01.2023, а також клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Клопотання відповідача про поновлення строку для подання даного клопотання та клопотання про витребування доказів від 13.02.2023 судом залишено без розгляду у зв`язку із порушенням порядку та строків їх подання.

У судовому засіданні оголошено перерву до 14.03.2023 до 11:00.

14.03.2023 від позивача на адресу суду надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні оголошувались перерви до 21.03.2023, 04.04.2023 відповідно.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 28.11.2023 скасовано рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи визначено суддю Шморгуна В. В.

Ухвалою суду від 26.12.2023 справу №927/765/22 прийнято до розгляду, підготовче засідання призначено на 23.01.2024 об 11:00; встановлено позивачу та відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, додаткових письмових пояснень по суті спору у розрізі викладених у постанові від 28.11.2023 висновків Верховного Суду, що стали підставою для направлення справи на новий розгляд; повідомлено сторін про час та місце проведення підготовчого засідання 23.01.2024.

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 16.01.2024 постановлено підготовче засідання 23.01.2024 та усі наступні судові засідання проводити в режимі відеоконференції.

22.01.2024 представник відповідача через систему «Електронний суд» подав клопотання про долучення до матеріалів справи копій матеріалів справи за позовом ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» до АТ «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус КМНО Чуловський В. А., про визнання таким, що не підлягає виконанню, напису нотаріуса від 02.03.2018 за реєстровим №3396, яка була завантажена із Електронного суду.

23.01.2024 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про витребування у відповідача вимоги вих. USB/417 від 07.11.2017 про звернення стягнення на предмет іпотеки або належним чином завіреної копії цієї вимоги.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, підготовче засідання, призначене на 23.01.2024 об 11:00, не відбулось.

Ухвалою суду від 29.01.2024 підготовче засідання призначено на 08.02.2024 об 11:30 та повідомлено сторін про час та місце проведення цього судового засідання.

30.01.2024 представник відповідача через систему «Електронний суд» подав заяву про участь у судовому засіданні 08.02.2024 та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 05.02.2024 повернута заявнику без розгляду.

08.02.2024 від представника відповідача через систему «Електронний суд» про долучення доказів до матеріалів справи.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет в системі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у підготовче засідання 08.02.2024 не з`явився.

До початку підготовчого засідання представник відповідача через систему «Електронний суд» подав до суду клопотання, у якому просив проводити судове засідання за його відсутності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 08.02.2024 проводилось за відсутності відповідача (його представника).

У підготовчому засіданні 08.02.2024 суд розглянув заяви та клопотання сторін, які надійшли до його початку.

Щодо клопотань відповідача про долучення до матеріалів справи доказів.

Суд долучив до матеріалів справи подані відповідачем докази як такі, що подані у розрізі питань, що мають бути дослідженні цим судом на виконання викладених у постанові від 28.11.2023 висновків Верховного Суду, які стали підставою для направлення справи на новий розгляд.

Щодо клопотання позивача про витребування у відповідача вимоги вих. USB/417 від 07.11.2017 про звернення стягнення на предмет іпотеки або належним чином завіреної копії цієї вимоги.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що у постанові Верховного Суду від 28.11.2023 зазначено про необхідність дослідження судом вимоги вих. USB/417 від 07.11.2017, яка у позивача відсутня. Як вказує позивач, відповідач при розгляді цієї справи у всіх інстанціях заявляв про її втрату у зв`язку з реорганізацією Банку.

Відповідач у своєму клопотанні зазначив про те, що вказана вимога наявна у позивача, адже він надав її як доказ у справі за позовом ПрАТ «Автотранспортне підприємство» до АТ «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус КМНО Чуловський В. А., про визнання таким, що не підлягає виконанню, напису нотаріуса від 02.03.2018 за реєстровим №3396, а копії з матеріалів цієї справи надані до суду позивачем; оригінал вимоги має знаходитись у позивача.

За приписами ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Разом з тим, суд встановив, що копія витребуваної вимоги надана до суду відповідачем разом з клопотаннями від 15.01.2024 та від 22.01.2024, які з доданими до них документами були направлені до Електронного кабінету позивача та отримані ним.

Щодо витребування оригіналу такої вимоги суд зазначив, що він був направлений адресатам цієї вимоги, у тому числі позивачу, а відтак має бути у останнього.

За наведених підстав, суд відмовив позивачу у задоволенні клопотання про витребування у відповідача вимоги вих. № USB/417 від 07.11.2017, оскільки вона вже надана суду та позивачу.

У зв`язку зі з`ясуванням усіх питань підготовчого провадження, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 29.02.2024 на 10:30.

Ухвалою суду від 09.02.2024 повідомлено сторін про час та місце проведення судового засідання 29.02.2024.

За клопотанням представника відповідача ухвалою суду від 15.02.2024 постановлено судове засідання 29.02.2024 та усі наступні судові засідання проводити в режимі відеоконференції.

Судове засідання 29.02.2024 проводилось в режимі відеоконференції за участю представників позивача та відповідача.

У судовому засіданні 29.02.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що порука є припиненою з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи ТОВ «Паритет», а кредитор до цього часу не звернувся до суду з позовом до поручителя, у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання.

Позивач також посилається на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.07.2016 у справі №927/723/16, яким визнано недійсним рішення, прийняті 17.06.2008 року на загальних зборах акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461», які викладені у виписці з протоколу №1 загальних зборів акціонерів ВАТ «АТП 17461» від 17.06.2008 року, у тому числі щодо виступу майновим поручителем ТОВ «Паритет» при одержанні кредиту в АКТ соцрозвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є відповідач) та передачу в іпотеку банку спірну нерухомість, що свідчить про відсутність згоди власника майна на передачу в іпотеку нерухомого майна.

У відзиві на позов відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, враховуючи наступне:

- визнання рішенням суду у справі №927/423/16 недійсними зборів акціонерів, у тому числі і щодо передачі в іпотеку майна, не має відношення до предмету спору щодо припинення іпотеки;

- постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 у справі №927/496/18 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2018 про відмову у позові Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору, укладеного між позивачем та відповідачем 14.08.2008 та посвідченого приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Ігнатовою Л.Л. 14.08.2008 за реєстровим №9392;

- до ліквідації позичальника (ТОВ «Паритет») Банк (відповідач) надсилав вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки для ПрАТ «АТП 17461», в т. ч. вчинявся виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки від 02.03.2018, доданий до матеріалів справи. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.10.2022 у справі №927/506/18 виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки від 02.03.2018 було визнано таким, що не підлягає виконанню. Вказаним рішенням суду встановлено факт пред`явлення Банком вимоги від 07.11.2017 про звернення стягнення на предмет іпотеки як позичальнику, так і іпотекодавцю (позивачу у справі), яку останні отримали, зокрема, позивач -16.11.2017;

Отже, відповідач вважає, що факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником, адже до цього було пред`явлено відповідну вимогу до іпотекодавця (позивача).

Інших заяв по суті у встановлений строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

14.08.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» (далі - Іпотекодержатель), та ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461», правонаступником якого є ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» (далі - Іпотекодавець), яке виступає за цим договором майновим поручителем ТОВ «Паритет», укладено іпотечний договір (далі Іпотечний договір).

Відповідно до п. 1.1 Іпотечного договору Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю як забезпечення виконання ТОВ «Паритет» (далі - Позичальник) зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг №935/1-109 від 14.08.2008, укладеним між Іпотекодержателем та Позичальником, надалі за текстом «Основне зобов?язання», та Додатковими угодами до нього, що укладені та будуть укладені між Іпотекодержателем тa Позичальником, які є невід`ємними частинами договору, яким обумовлене Основне зобов`язання (далі за текстом Додаткові угоди), нерухоме майно - нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: вул. Пирятинська (Дзержинського), 127, м. Прилуки Чернігівської області, на земельній ділянці, належній територіальній громаді міста Прилуки, перелік якого вказаний у цьому пункті (далі - Предмет іпотеки).

Згідно з п. 4.1 Іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником Основного зобов`язання Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

За умовами п. 4.5 Іпотечного договору Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на Предмет іпотеки в один із наступних способів:

4.5.1 на підставі рішення суду; або

4.5.2 на підставі виконавчого напису нотаріуса; або

4.5.3 шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; або

4.5.4 шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»; або

4.5.5 шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення Основного зобов`язання. Дія цього Договору припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про іпотеку» (п. 6.3 Іпотечного договору).

Іпотечний договір посвідчений 14.08.2008 приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Ігнатовою Л. Л. та зареєстрований в реєстрі за №9392.

Посвідчивши Іпотечний договір, нотаріус наклав заборони відчуження предмету іпотеки до припинення чи розірвання Іпотечного договору, які зареєстровані в реєстрі за №9393/56, 9394/57, 9395/58, 9396/59, 9397/60, 9398/61, 9399/62, 9400/63, 9401/64, 9402/65, 9403/66, 9404/67, 9405/68.

Господарським судом Чернігівської області розглядалась справа №927/423/16 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство» про визнання недійсними рішень загальних зборів.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.07.2016 у справі №927/423/16, на яке посилається позивач у позовній заяві, визнано недійсними рішення, прийняті 17.06.2008 року на загальних зборах акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461», які викладені у виписці з протоколу №1 загальних зборів акціонерів ВАТ «АТП 17461» від 17.06.2008 року.

У рішенні суду від 07.07.2016 у справі №927/423/16 встановлено, що «на вказаних зборах розглядався наступний порядок денний:

1. Звіт дирекції про підсумки роботи підприємства у 2007 році, основні напрямки діяльності за 2008 рік.

2. Звіт ревізійної комісії.

3. Затвердження звіту і висновків ревізійної комісії, затвердження річних результатів діяльності товариства, затвердження порядку покриття збитків.

4. Зарахування особистих коштів акціонерного товариства, внесених ними на виробничі потреби ВАТ, ремонт будівель і приміщень, передача на баланс ВАТ майна, особисто належного акціонерам.

5. Інші питання господарчої діяльності товариства.

По п`ятому питанню порядку денного прийнято рішення виступити майновим поручителем ТОВ «Паритет» при одержанні кредиту в АКТ соцрозвитку «Укрсоцбанк» в сумі три мільйони гривень, та передати в іпотеку банку нерухомість, яка належить ВАТ АТП 17461, та знаходиться за адресою Чернігівська обл. м. Прилуки, вул. Пирятинська, 127, а, а саме: насосну станцію, КТП, будівля гаражу, теплова стоянка автомашин «Модуль», будівля контори, будівля мийки, будівля майстерень, будівля котельні, будівля профілакторію, будівля центральної заправки, будівля шиноремонту, будівля їдальні, будівля диспетчерської. Директору ОСОБА_2 підготувати необхідні документи, а також укласти та підписати іпотечний договір з АКБ соцрозвитку «Укрсоцбанк» самостійно визначаючи умови іпотечного договору».

Крім того, Господарським судом м. Києва розглядалась справа №927/496/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання недійсним Іпотечного договору з підстав відсутності згоди товариства на передачу майна в іпотеку, оскільки рішення загальних зборів товариства позивача від 17.06.2008, яким вирішено виступити майновим поручителем ТОВ «Паритет» при одержанні кредиту в АКБ соцрозвитку «Укрсоцбанк» та надано директору позивача повноваження на підписання відповідного іпотечного договору, визнано недійсним в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.11.2018 у справі №927/496/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Також Господарським судом Чернігівської області розглядалась справа №927/506/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 08.10.2018 у справі №927/506/18, яке набрало законної сили 08.11.2018, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 02 березня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем, на іпотечному договорі від 14 серпня 2008 року та зареєстрований в реєстрі за № 3396, про звернення стягнення на нежитлові будівлі, що знаходяться в м. Прилуки Чернігівської області, вулиця Пирятинська, б.127, розміщені на земельній ділянці, належній територіальній громаді міста Прилуки, а саме: нежитлову будівлю насосної станції, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №2, загальною площею 22,8кв.м; нежитлову будівлю КТП, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №, загальною площею 448,9кв.м; нежитлову будівлю гаражу, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №23, загальною площею 317,5кв.м; нежитлову будівлю теплової стоянки автомашин «Модуль», збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №26, загальною площею 880,4кв.м; нежитлову будівлю контори, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №27, загальною площею 163,4кв.м; нежитлову будівлю мойки, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №28, загальною площею 288,1кв.м; нежитлову будівлю майстерень, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №29, загальною площею 670,7кв.м; нежитлову будівлю котельні, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №30, загальною площею 171,6кв.м; нежитлову будівлю профілакторію, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №31, загальною площею 302,4кв.м; нежитлову будівлю центральної заправки, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №32, загальною площею 9,5кв.м; нежитлову будівлю шиноремонту, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №34, загальною площею 427,9кв.м; нежитлову будівлю їдальні, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №35, загальною площею 253,7кв.м; нежитлову будівлю диспетчерської, збудованої з цегли, зазначеної за планом земельної ділянки за №47, загальною площею 616,6кв.м, та задоволення за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, вимоги Публічного акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК» в сумі 6282792 грн 24коп., з яких: 2987079 грн 93коп. заборгованості за кредитом, 3295712 грн 31коп заборгованості за відсотками користування кредитом.

У вказаному рішенні суду від 08.10.2018 у справі №927/506/18 суд зазначив: «В наявному у матеріалах справи листі від 07.11.2017 вих.№USB/417 «Вимога про усунення порушень» на адресу ТОВ «ПАРИТЕТ» та ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» міститься вимога відповідача до позичальника (3-ї особи у справі) в 30-денний строк сплатити заборгованість в сумі 7338825грн.30коп., яка складається із: заборгованості по кредиту 2 987 079грн.93коп, заборгованості по відсотках 3 295 712грн.13коп.; заборгованості по пені за несвоєчасне повернення кредиту 92 015грн.69коп.; заборгованості по пені за несвоєчасне повернення відсотків 410 555грн.78коп.; розмір інфляційних витрат за кредитом 107 220грн.98коп.; розмір інфляційних витрат за відсотками 446 240грн.61коп. Одночасно в даному листі відповідачем зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги банком розпочнеться звернення стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачених Законом України «Про іпотеку».

Як стверджує позивач у позовній заяві, вказаний лист з вимогою про усунення порушень отриманий ним 16 листопада 2017 року.

Отже, суд приходить до висновку, що маючи намір звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідачем надіслано позичальнику та іпотекодавцю відповідну вимогу про усунення порушень за основним зобов`язанням.».

Відповідач з метою виконання вказівок та дослідження питань, вказаних у постанові Верховного Суду від 28.11.2023 у цій справі, надав суду копії матеріали справи №927/506/18.

У позовній заяві, підписаної директором Тарабановим М. Ю., у справі №927/506/18 позивач (ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461») зазначив, що: « 16.11.2017 Позивач отримав від Відповідача вимогу про усунення порушень №USB/417 від 07 листопада 2017 року.

Відповідно до змісту зазначеної вимоги Відповідач повідомив Позивача про наявність невиконаного зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «Паритет» перед відповідачем на загальну суму 7 338 825,30 грн за кредитним договором №935/1-109 ДУ №1 від 14 серпня 2008 року, виконання якого було забезпечено іпотекою, а також про те, що у разі невиконання вимоги Відповідача, останній розпочне стягнення на предмет іпотеки: нежитлові будівлі, що знаходяться в місті Прилуки Чернігівської області, вулиця Пирятинська (вулиця Дзержинського), будинок 127 (сто двадцять сім), розміщені на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Прилуки».

Вказана вимога №USB/417 від 07.11.2017 була подана позивачем - ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» до суду разом з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, про що зазначено у додатку до позовної заяви (справа №927/506/18).

Згідно з зазначеною вимогою, копія якої надано у справу, що розглядається судом (справа №927/765/22), ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до ТОВ «Паритет» та до ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» з вимогою про усунення порушень №USB/417 від 07.11.2017, у якій вимагало від Позичальника (ТОВ «Паритет») у тридцятиденний строк сплатити заборгованість за кредитним договором №935/1-109 ДУ№1 від 14.08.2008 у розмірі 7 338 825,30 грн, а також попередило про наслідки невиконання цієї вимоги звернення стягнення на Предмет іпотеки.

На вимозі №USB/417 від 07.11.2017 зроблені наступні відмітки: вхідний №49 та дата 16.11.2017.

Крім того, додатком до позовної заяви позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є позовна заява ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461», підписана директором Тарабановим М. Ю., до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання недійсним іпотечного договору, у якій позивач зазначив, що « 16 листопада 2017 року Приватне акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство 17461» отримало від публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» вимогу про усунення порушень №USB/417 від 07.11.2017».

Також відповідач надав до суду копію витягу з нотаріальної справи приватного нотаріуса КНМО Чуловського В. А. щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса від 02.03.2018 за реєстровим номером №3396, а саме копію вимоги №USB/417 від 07.11.2017 з доказами її направлення на адресу ТОВ «Паритет» та ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» копію списку згуртованих відправлень від 07.11.2017, копію фіскального чеку Укрпошти від 08.11.2017, копію списку відправки рекомендованої кореспонденції №1536, копію фіскального чеку Укрпошти від 22.11.2017.

19.06.2019 державним реєстратором Прилуцької міської ради проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації ТОВ «Паритет» (код 21405149), запис за №10621110016000668, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

АТ «Укрсоцбанк» направило ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» повідомлення про звернення стягнення на Предмет іпотеки №680-13.3 від 20.06.2019, яке отримано позивачем 25.06.2019, на підтвердження чого надано витяг з журналу реєстрації вхідних документів.

Позивач вважає, що порука є припиненою з моменту внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи ТОВ «Паритет», оскільки Банк до цього часу не звернувся до суду з позовом до поручителя - Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частинами 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ч. 1 ст. 572 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції Закону, чинній на дату укладення Іпотечного договору) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов`язання.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а іпотеки як окремого виду застави також статтею 17 Закону України «Про іпотеку».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» регламентовано, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що припинення іпотеки з інших підстав, ніж ті, що визначені в статті 17 Закону України «Про іпотеку» та частині першій статті 593 ЦК України, є можливим лише у випадку, коли така підстава припинення встановлена законом (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12.04.2018 у справі № 908/2698/16).

За приписами ч. 4 ст. 593 ЦК України припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги.

Фактичні підстави цього позову зводяться до того, що внаслідок ліквідації юридичної особи боржника (ТОВ «Паритет») за основним зобов`язанням порука є припиненою, оскільки кредитор (Банк) до цього часу (внесення до ЄДР запису про ліквідацію) не звернувся до суду з позовом до поручителя у зв`язку з порушенням боржником основного зобов`язання, а правовою підставою позову є ч. 4 ст. 593 ЦК України.

Зі свого боку відповідач наголошує на тому, що до внесення запису до ЄДР про припинення ТОВ «Паритет» Банк реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом направлення позивачу як іпотекодавцю вимоги №USB/417 від 07.11.2017.

Хоча позивач у позовній заяві не наводив обставин щодо отримання вимоги №USB/417 від 07.11.2017, а також своїх доводів стосовно такої вимоги, посилаючись на її відсутність у позивача, але надалі визнав факт отримання 16.11.2017 спірної вимоги.

Разом з тим, позивач вважає, що:

- по перше, вимога №USB/417 від 07.11.2017 є реалізованою відповідачем через звернення до нотаріуса про вчинення виконавчого напису, який рішення суду від 08.10.2018 у справі №927/506/18 визнаний таким, що не підлягає виконанню;

- по-друге, ч. 4 ст. 593 ЦК України була введена в дію 04.02.2019, а тому, враховуючи незворотність дії законів в часу, вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки мала бути пред`явлена Банком у період з 04.02.2019 до внесення запису до ЄДР про ліквідацію боржника за Основним зобов`язанням.

Таким чином, виходячи з предмета та підстав позову, до предмета доказування у даній справі входить встановлення обставин щодо наявності/відсутності відповідної вимоги Банку, що є ключовим для правильного вирішення спору. Про необхідність встановлення таких обставин вказано у постанові Верховного Суду від 28.11.2023 у цій справі.

Щодо пред`явлення Банком позивачу вимоги №USB/417 від 07.11.2017.

Як встановив суд, Господарським судом Чернігівської області розглядалась справа №927/506/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 17461» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У рішенні від 08.10.2018 у справі №927/506/18 суд встановив, що «в наявному у матеріалах справи листі від 07.11.2017 вих.№USB/417 «Вимога про усунення порушень» на адресу ТОВ «ПАРИТЕТ» та ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» міститься вимога відповідача до позичальника (3-ї особи у справі) в 30-денний строк сплатити заборгованість в сумі 7338825грн.30коп., яка складається із: заборгованості по кредиту 2 987 079грн.93коп, заборгованості по відсотках 3 295 712грн.13коп.; заборгованості по пені за несвоєчасне повернення кредиту 92 015грн.69коп.; заборгованості по пені за несвоєчасне повернення відсотків 410 555грн.78коп.; розмір інфляційних витрат за кредитом 107 220грн.98коп.; розмір інфляційних витрат за відсотками 446 240грн.61коп. Одночасно в даному листі відповідачем зазначено, що у разі невиконання цієї вимоги банком розпочнеться звернення стягнення на предмет іпотеки в будь-який спосіб, передбачених Законом України «Про іпотеку» Як стверджує позивач у позовній заяві, вказаний лист з вимогою про усунення порушень отриманий ним 16 листопада 2017 року».

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Звільнення від доказування навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Крім того, відповідно до приписів частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі, з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19).

Жодних доказів неотримання від Банку спірної вимоги, зокрема журналу реєстрації вхідної кореспонденції, позивач суду не надав, а відтак і не спростовував преюдиційних обставин, встановлених судом щодо пред`явлення йому Банком вимоги №USB/417 від 07.11.2017.

Натомість, в матеріалах справи міститься позовна заява ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, з додатками до неї зі справи №927/506/18.

Так, у вказаній позовній заяві позивач сам посилається на отримання 16.11.2017 спірної вимоги та наводить її зміст, а її копію надав до матеріалів цієї позовної заяви.

Більш того, на копії цієї вимоги міститься вхідний номер 49 та дата 16.11.2017, що свідчить про реєстрацію позивачем такої вхідної кореспонденції.

Обставини отримання позивачем спірної вимоги 16.11.2017 викладені ним також у позовній заяві, поданій до суду, до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа без самостійних вимог ТОВ «Паритет», про визнання недійсним іпотечного договору.

При цьому позовні заяви про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, про визнання недійсним іпотечного договору та про визнання іпотеки припиненою підписані однією особою - директором ПрАТ «Автотранспортне підприємство 17461» Тарабановим М. Ю.

Крім того, спірна вимога та докази її направлення позивачу наявні в матеріалах нотаріальної справи приватного нотаріуса КМНО Чуловського В. А., який вчинив оспорюваний виконавчий напис, копія з яких надана відповідачем.

Таким чином, як встановлено судом справі №927/506/18, так і судом у цій справі Банк звернувся до ТОВ «Паритет» та до ВАТ «Автотранспортне підприємство 17461» з вимогою про усунення порушень №USB/417 від 07.11.2017, у якій вимагав від Позичальника (ТОВ «Паритет») у тридцятиденний строк сплатити заборгованість за кредитним договором №935/1-109 ДУ№1 від 14.08.2008 у розмірі 7 338 825,30 грн, а також зазначив про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Вказана вимога отримана позивачем 16.11.2017.

Щодо доводів позивача про те, що спірна вимога є реалізованою внаслідок звернення відповідача до нотаріуса про вчинення виконавчого напису, який рішення суду від 08.10.2018 у справі №927/506/18 визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час пред`явлення вимоги USB/417 від 07.11.2017) одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

З огляду на вказане Закону України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону).

У п. 4.5 Іпотечного договору сторони погодили як судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, так і позасудовий.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц вважає, що частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє невиконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Недотримання іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки є однією з підстав для відмови в позові (Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), підготовлене Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України).

Вимога, встановлена частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц вважає, що за змістом припису частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку») - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку») - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановлений статтею 38 Закону України «Про іпотеку», не передбачили (передбачили тільки можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»).

Як встановив суд, Банк в порядку позасудового способу задоволення своїх вимог як іпотекодержателя звертався до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на Іпотечному договорі про стягнення на Предмет іпотеки, який надалі рішенням суду від 08.10.2018 у справі №927/506/18 був визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, спроба реалізації Банком зазначеного позасудового способу, не перешкоджає як можливості звернення до суду із відповідним позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, так і не призводить до того, що вимога USB/417 від 07.11.2017 вичерпала свою дію, а надіслання цієї вимоги позивачу свідчить саме про початок процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо доводів позивача про необхідність пред`явлення вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки після введення в дію ч. 4 ст. 593 ЦК України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», який набрав чинності 04.11.2018, ст. 593 ЦК України доповнено частиною четвертою такого змісту: « 4. Припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації боржника - юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов`язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу боржником та/або майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред`явлення вимоги».

Згідно з п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» він вводиться у дію через три місяці з дня набрання чинності, тобто 04.02.2019, та застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Частиною першою статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 02.07.2002 №13-рп/2002).

При цьому не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акту щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акту в часі).

Оскільки Іпотечний договір на час введення в дію ч. 4 ст. 593 ЦК України не припинив свою чинність, а положення цієї частини застосовуються до відносин, що виникли до введення її в дію та продовжують існувати після введення її в дію, тому доводи позивача про необхідність пред`явлення вимоги саме з 04.02.2019 є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом пред`явлення відповідної вимоги №USB/417 від 07.11.2017 було реалізоване кредитором - ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач, до ліквідації боржника за основним зобов`язанням - ТОВ «Паритет», а відтак ліквідація останнього не свідчить про припинення іпотеки.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про те, що Банк не звернувся до нього з позовом у зв`язку з порушенням боржником основного зобов`язання, оскільки ч. 4 ст. 593 ЦК України передбачено право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави (іпотеки) як шляхом подання позову, так і пред`явленням вимоги.

Щодо посилань позивача на відсутність згоди на передачу в іпотеку нерухомого майна суд зазначає, що такі обставини не є підставою для припинення іпотеки, оскільки не передбачені ані ст. 17 Закону України «Про іпотеку», ч. 1 ст. 593 ЦК України, ані встановлені іншим законом.

Крім того, такі обставини як відсутність згоди на передачу майна в іпотеку та на укладення Іпотечного договору були підставою для подання позивачем позову про визнання Іпотечного договору недійсним, проте рішенням Господарського суду м. Києва від 07.11.2018 у справі №927/496/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2019, у задоволенні цього позову було відмовлено повністю.

Відповідно до пункт 6.3 Іпотечного договору він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення Основного зобов`язання. Дія цього Договору припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема, Законом України «Про іпотеку». Отже, вказаною умовою Іпотечного договору встановлена дія цього правочину - до припинення Основного зобов`язання, тобто до виконання ТОВ «Паритет» зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг №935/1-109 від 14.08.2008.

Слід також зазначити, що господарський суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому користуючись принципом «суд знає закони», при вирішенні спору суд може застосовувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

Проте, суд вирішує спір, виходячи з тих обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, та не має права самостійно відшукувати, досліджувати, встановлювати всі можливі підстави для задоволення позову, про які не заявляв позивач або його відмови, якщо про них не заявляв відповідач.

Таким чином, виходячи зі змісту диспозитивних положень ч. 1, пунктів 4, 5 ч. 3 статті 162 на позивача при поданні позову покладається обов`язок визначення предмета та підстав позову.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» та від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України», право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ГПК України.

Близькі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №910/11718/22.

Позивач у позовній заяві не наводив інших підстав припинення поруки, у тому числі внаслідок припинення основного зобов`язання, та не надав відповідних доказів, а суд не вправі самостійно відшукувати, досліджувати, встановлювати всі можливі підстави для задоволення позову, про які не заявляв позивач.

Крім того, скасовуючи рішення Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 у цій справі, Верховний Суд у постанові від 28.11.2023 зазначив, що судами попередніх інстанцій у даній справі не досліджувалось питання наявності/відсутності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому частинами 1, 2 статті 1 ГПК України (у відповідній редакції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Позивач вважає, що звернення із позовом про припинення іпотеки є способом захисту порушеного права власності на нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці, а саме в поновленні права позивача розпоряджатись нерухомим майном, в тому числі відчужувати його. Як зазначає позивач, йому надійшли комерційні пропозиції щодо придбання нерухомого майна, яке перебуває в іпотеці.

Предметом спору, а відповідно і об`єктом захисту за позовними вимогами, стало право іпотекодавця (позивача) на припинення поруки на підставі ч. 4 ст. 593 ЦК України у зв`язку з ліквідацією боржника за основним зобов`язанням та нереалізацією кредитором (відповідачем) свого права щодо звернення стягнення на предмет застави.

Проте суд встановив, що відповідна вимога була пред`явлена Банком позивачу та отримана останнім до внесення відповідного запису до ЄДР про ліквідацію боржника ТОВ «Паритет», про що було достеменно відомо позивачу, зважаючи на викладення таких обставин у інших позовах та подання її копії безпосередньо до суду.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про відсутність підстав вважати, що у позивача виникло право на позов у зв`язку з порушенням його прав щодо належного йому майна, яке передано в іпотеку, за наявності спірної вимоги, про що знав сам позивач.

Таким чином, позивач не довів наявність у нього порушеного права при зверненні до суду із цим позовом, а пред`явлення цього позову фактично зумовлено лише бажанням відчужити спірне майно іншим суб`єктам господарювання, що є неможливим внаслідок перебування його в іпотеці.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 28.11.2023 зазначив, що суду під час нового розгляду необхідно звернути увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22, в якій Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що фактично ініційований позивачем спір спрямований на захист його майнового інтересу, вимога про визнання права іпотекодержателя ґрунтується на наявності такого інтересу, що виник на підставі договору іпотеки, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки, який має вартісну оцінку, а отже, має майновий характер, а тому розмір ставки судового збору за його подання повинен визначатися відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Однак суд вважає, що зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду не підлягають врахуванню у даній справі, оскільки не є релевантними до спірних правовідносин, з огляду на наступне.

Так, предметом позову у справі №906/1026/22 є визнання за ПАТ АБ «Укргазбанк» (як правонаступника Акціонерного банку «Синтез» (далі - АБ «Синтез»)) права іпотекодержателя на належну на праві власності ТОВ «Роскар» нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Михайла Грушевського (колишня - Котовського), 50/81, літ. «А», загальною площею 1 115,20 кв. м (далі - нерухоме майно), яке виникло на підставі укладеного між АБ «Синтез» і ТОВ «Оскар» договору іпотеки, посвідченого 09 липня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вашагашвілі Д. Д. за реєстровим № 157 (далі - договір іпотеки).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.10.2023 у справі №906/1026/22 дійшла висновку, що задоволення судом позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя надає позивачу можливість у майбутньому в разі порушення боржником основного зобов`язання, виконання якого забезпечено іпотекою, звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому або позасудовому порядку, а наслідком такого звернення буде набуття іпотекодержателем майна - самого предмета іпотеки у разі передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або грошових коштів у разі реалізації предмета іпотеки.

Тобто вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна пов`язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер.

Отже, позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Разом з тим, предметом позову у цій справі є визнання іпотеки припиненою.

Отже, предмет позову у справі №906/1026/22 та у цій справі є взагалі відмінними і правові наслідки задоволення таких позовних вимог також є різними.

Тобто задоволення позову про визнання іпотеки припиненою не призведе до визнання (набуття) за позивачем права власності щодо цього майна, оскільки у такому випадку у позивача лише знімаються обтяження та заборони щодо розпорядження своїм власним майном, ідповідне право отже за своєю правовою природою заявлена вимога не направлена на отримання позивачем майна або майнових прав, які можна оцінити вартісно, що свідчить про немайновий характер такої вимоги.

У свою чергу, втрата відповідачем права на майно не є тотожним позовним вимогам про набуття права власності на таке майно при визначені характеру спору (майновий/немайновий) у розрізі Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 07.03.2024.

Суддя В. В. Шморгун