Рішення

від 06.03.2024 по справі 160/28324/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 рокуСправа №160/28324/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, третя особа: Селянське (фермерське) господарства «Утро» про визнання протиправним рішення №1185-25/ІХ від 04.05.2023р. та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.10.2023р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Верхньодніпровської міської ради, третя особа: Селянське (фермерське) господарство «Утро» та просить:

- визнати протиправним рішення відповідача від 04.05.2023р. №1185-25/ІХ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 »;

- зобов`язати відповідача на черговій сесії повторно розглянути заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність шляхом приватизації, земельної ділянки орієнтовною площею 5,1500 умовних кадастрових га для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 26.7513 га кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, яка знаходиться у постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства «Утро» та прийняти рішення про надання позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність шляхом приватизації, земельної ділянки орієнтовною площею 5,1500 умовних кадастрових га для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 26.7513 га кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, яка знаходиться у постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства «Утро».

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваним рішенням йому за його заявою було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність шляхом приватизації орієнтовною площею 5,1500 умовних кадастрових гектарів для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки площею 26,7513 га, яка була надана голові Селянського (фермерського) господарства «Утро» та перебувала у користуванні членів даного фермерського господарства, у тому числі і позивача, який є членом вказаного фермерського господарства, згідно Державного акту на право постійного користування землею за №121 від 29.12.2000р. на підставі п.5 ч.27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, а саме: у зв`язку із тим, що на період дії воєнного стану безоплатна передача земельних ділянок у приватну власність громадянам України, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої передачі, забороняється. Позивач вважає, що зазначене рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню виходячи з того, що він є членом Селянського (фермерського) господарства «Утро», голові якого, для ведення селянського (фермерського) господарства, була надана у постійне користування земельна ділянка з кадастровим номером 1221083300:02:030:0003 загальною площею 26.7513 гектарів згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ДП за №121 від 29.12.2000р., яка розташована на землях Водянської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. Як зазначає позивач, незважаючи на те, що вказана земельна ділянка була надана у користування голові селянського (фермерського) господарства, кожен член такого фермерського господарства, у даному випадку, і позивач, має право на безоплатне отримання у приватну власність земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради згідно до вимог ст.32 Земельного кодексу України, ст.13 Закону України «Про фермерське господарство». 17.12.2018р. на загальних зборах членів Селянського (фермерського) господарства «Утро» було прийнято рішення про розпаювання згаданої вище земельної ділянки шляхом приватизації відповідно до вимог земельного законодавства та затверджено схему розподілу цієї земельної ділянки між членами господарства, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (позивачем у справі), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , оформленого протоколом №1 загальних зборів, а тому, відповідач мав обов`язок надати позивачеві дозвіл на розроблення проекту землеустрою у відповідності до вимог ч.2, ч. 3 ст.123 Земельного кодексу України. При цьому, позивач вказує і на те, що, оскільки зазначена вище земельна ділянка була передана у постійне користування голові вказаного селянського (фермерського) господарства «Утро» 29.12.2000р., тобто, до набрання чинності Земельного Кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002р., то положення підпункту 5 пункту 27 зазначених вище Перехідних Положень Земельного кодексу України щодо заборони на безоплатну передачу йому у приватну власність земельної ділянки (паю) на нього не розповсюджується. Також, позивач вказує і на відсутність у даних правовідносинах у відповідача дискреційних повноважень при вирішенні даного питання. В обґрунтування позову позивач посилається і на правові позиції Верховного Суду, викладені у його постановах ВП ВС від 30.06.2020р. у справі №927/79/19, від 11.02.2019р. у справі №2а-204/12. У відповіді на відзив на позов від 04.01.2024р. позивач посилається на ті ж самі обставини та підстави, що і у позові, додатково зазначив, що право користування земельними ділянками фермерського господарства належить усім його членам, а не тільки його засновнику (голові СФГ) згідно п.п.22,23 постанови ВП Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №179/1043/16-ц, а за положеннями Закону України «Про фермерське господарство» прямо передбачено право позивача на отримання у власність шляхом приватизації земельної ділянки за рахунок землі, яка знаходиться у користуванні СФГ «Утро», і відповідно, обов`язок відповідача надати позивачеві дозвіл на виготовлення технічної документації на таку земельну ділянку, тому вважає, що зазначені повноваження відповідача не є дискреційними, про що зазначено і у постанові Верховного Суду від 28.05.2020р. у справі №819/654/17 (а.с.1-3, 49-51).

Ухвалою суду від 27.11.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 27.12.2023р. відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України; третій особі у той же строк було запропоновано надати письмові пояснення по суті позову з дотриманням вимог ст.ст.165,176 наведеного Кодексу (а.с.27).

Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем через електронний кабінет у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України 30.11.2023р., третьою особою 09.12.2023р., що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного листа та поштовим повідомленням (а.с.29,31).

На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, 18.12.2023р. поштою до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні даного позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем було враховано положення підпункту 5 пункту 27 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України за якими передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення вказаного підпункту не поширюються на, зокрема, безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом (01.01.2002). Саме цей аспект щодо відсутності факту надання у користування земельної ділянки безпосередньо позивачеві на підставі відповідного державного акту на право постійного користування землею був врахований депутатським корпусом відповідача та слугував підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняття спірного рішення, а тому представник відповідача вважає, що до дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, відповідно до положень ст.7 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» відсутні законодавчі повноваження для задоволення заяви позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність шляхом приватизації, земельної ділянки для ведення фермерського господарства. З приводу позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення саме про надання такого дозволу позивачеві відповідач посилається на те, що ці вимоги ідуть у розріз зі змістом статей 26,47 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», оскільки, у даному випадку, суд не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача як органу місцевого самоврядування в особі депутатського корпусу. Окрім того, представник відповідача у відзиві вказує і на те, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права (визнання протиправним рішення міської ради), що не відповідає приписам ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.33-39).

20.12.2023р. поштою на адресу суду від третьої особи (СФГ «Утро») надійшли письмові пояснення по суті позову, у яких остання просила позовні вимоги позивача задовольнити посилаючись на те, що обов`язки землекористувача здійснює СФГ «Утро», а не його засновник ОСОБА_3 , тому право користування земельними ділянками належить усьому фермерському господарству, тобто, всім його членам у рівній мірі, незалежно від часу набуття такого членства, що підтверджено і п.п.22,23 постанови ВП ВС від 23.06.2020р. у справі №179/1043/16-ц. Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) згідно до приписів ст.13 Закону України «Про фермерське господарство». Згідно до Закону України «Про селянське (фермерське) господарства» голова та члени фермерського господарства наділені правом приватизації земельної ділянки, наданої у користування (оренду) фермерського господарства, і протягом усього часу тривав процес приватизації. Стосовно застосування при прийнятті оспорюваного рішення відповідачем підпункту 5 пункту 27 Перехідних положень ЗК України, то третьою особою зазначено, що ці положення не поширюються на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності Земельним кодексом України. А оскільки СФГ «Утро» було зареєстроване 27.02.2001р., тобто, до набрання чинності Земельним Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2002 року, і відповідно на земельну ділянку (за рахунок якої позивач просить надати йому у власність частку (пай)) тимчасова заборона надання дозволу на виготовлення технічної документації, передбачена п.п.5 п.27 Перехідних положень ЗК України не розповсюджується (а.с.44-46).

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 29.01.2024р. розгляд даної справи було продовжено до 22.03.2024р. згідно до вимог ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.56).

Таким чином, дана адміністративна справа вирішується 06.03.2024р., тобто, у межах строку, встановленого ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

29.12.2000р. гр. ОСОБА_3 було надана у постійне користування земельну ділянку загальною площею 27.800 га, розташовану на території Водянської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджується змістом копії Державного акту на право постійного користування землею Серії ДП за № 121, наявної у справі (а.с.10).

27.02.2001р. було зареєстроване Фермерське господарство «Утро», що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.11).

А згідно відомостей, наявних у Витязі з ЄДРПОУ станом на 21.02.2018р. встановлено, що керівником Селянського (фермерського) господарства «Утро» є ОСОБА_3 , членами господарства є: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (позивач у цій справі) - (а.с.14).

17.12.2018р. на загальних зборах членів Селянського (фермерського) господарства «Утро» було прийняте рішення про проведення розпаювання (з наступною приватизацією) між членами СФГ «Утро» у рівних частках, що складає 5.35026 умовних кадастрових га, на кожного члена СФГ «Утро», земельної ділянки загальною площею 26.7513 гектарів, кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, розташованої на землях Водянської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, яка була надана у постійне користування голові СФГ «Утро» ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі акту про право постійного користування землею, серії ДП, від 29.12.2000 року, яка використовується за своїм призначенням Селянським (фермерським) господарством «Утро», затверджено схему розподілу земельної ділянки, дане рішення членів СФГ «Утро» було оформлене Протоколом Загальних Зборів №1 від 17.12.2018р. (а.с.15).

Надалі, позивач у справі ОСОБА_1 22.02.2022р. звернувся із заявою №З-285/0/10-22 до відповідача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачі йому у власність шляхом приватизації, земельної ділянки (паю) орієнтовною площею 5.1500 умовних кадастрових га для ведення фермерського господарства в межах Водянської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області за рахунок земельної ділянки площею 26.7513 га, кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, яка надана голові СФГ «Утро» ОСОБА_3 у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства та використовується СФГ «Утро», про що свідчить копія наведеної заяви (а.с.7-9).

При цьому, зі змісту копії заяви видно, що до неї були додані такі копії документів: копія витягу із статуту СФГ; копія державного акту про право користування землею; протокол загальних зборів членів СФГ «Утро»; інформація з ДЗК про земельну ділянку; Схема розподілу земельної ділянки; Довідка про неодержання земельної ділянки в межах приватизації; Викопіювання з кадастрової картки (плану); Витяг з ЄДРПОУ; Довідка про середню частку (пай) на території сільської ради; копії паспорта та ідентифікаційного номера заявника; заява землекористувача про згоду на вилучення землі (а.с.8-9).

За результатами розгляду вищенаведеної заяви відповідачем було прийнято рішення від 04.05.2023р. за №1184-25/ІХ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 » згідно до п.5 ч.27 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, а саме: з підстав того, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється, що підтверджується копією наведеного оспорюваного рішення (а.с.7).

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову повністю, виходячи з наступного.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року (далі ЗК України).

Відповідно до статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 згаданого Закону, встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особі набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: 1) земельних ділянок, що належать громадянам України членам фермерського господарства на праві власності, користування; 2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств врегульовано статтею 32 ЗК України.

Так, за ст.32 ЗК України визначено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Дія частини першої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

За змістом пункту «а» частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину у власність для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) ч.2 ст.121 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За частиною сьомою цієї ж статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що будь-який громадянин України має право звернутися до уповноваженого органу із клопотанням та вищенаведеними визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою за земельну ділянку, в тому числі, для ведення фермерського господарства. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає таке клопотання у місячний строк і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає вмотивовану відмову у його наданні. Підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою визначені частиною сьомою статті 118 ЗК України та їх перелік є вичерпним.

Разом з тим, як встановлено судом зі змісту оспорюваного рішення відповідача від 04.05.2023р. №1185-25/ІХ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 » підставами для його прийняття було те, що під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється згідно підпункту 5 пункту 27 розділу Х Перехідних положень ЗК України (а.с.7).

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На дату ухвалення оскаржуваного рішення міської ради, так і станом на час розгляду цієї справи в суді, в Україні діє воєнний стан, правових режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-УІІІ.

Законом України від 24 березня 2022 року №2145-ХІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до Земельного кодексу України.

Вказаним Законом розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

З системного аналізу вказаних вище норм права вбачається, що до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Тобто, із системного аналізу досліджених норм права, слід дійти висновку, що наведене вище правило стосується виключно порядку безоплатної передачі земель державної та комунальної власності (у тому числі надання дозволів на розроблення проекту землеустрою), в той час як прямої заборони на надання дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі у приватну власність земель (паїв), що не належать до земель державної або комунальної власності, чинне вище згадане законодавство не містить.

Так, як встановлено судом із наявних матеріалах справи копій документів, земельна ділянка, з приводу якої позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою як члену селянського (фермерського) господарства (паю) фактично знаходиться у постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства «Утро», яка була надана у користування голові вказаного СФГ на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ДП зареєстрованого в Книзі актів на право постійного користування землею за №121 від 29.12.2000р. (а.с.8-10).

Таким чином, із наведених встановлених обставин, слідує, що згадана вище земельна ділянка, за рахунок якої позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення та передачі йому у власність шляхом приватизації земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 5.1500 умовних кадастрових га (паю), не знаходиться ані в комунальній, ані у державній власності, а фактично знаходиться у постійному користуванні СФГ «Утро» його голови та членів даного СФГ, зокрема, і у користуванні позивача.

Відтак, суд приходить до висновку, що звернення позивача було обумовлено не метою отримання земельної ділянки із фонду державної або комунальної власності, а здійснено з метою реєстрації та оформлення земельної ділянки (паю), яка перебувала у постійному користуванні голови та членів селянського фермерського господарства згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ДП №121 від 29.12.2000р., що свідчить про протиправність оспорюваного рішення щодо відмови позивачеві у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою з посиланням на п.п.5 п.27 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Окрім того, як встановлено судом із відзиву на позов, підставою для відмови позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою за оспорюваним рішенням, були і обставини щодо відсутності факту надання у користування зазначеної земельної ділянки безпосередньо громадянину ОСОБА_1 (позивачеві у справі) до 01.01.2002р. (набрання чинності Земельним кодексом України) (а.с.36).

Проте, вказані аргументи відповідача спростовуються тим, що вказана земельна ділянка перебувала у користуванні вказаного СФГ, голови та членів цього фермерського господарства, у тому числі, і у користуванні позивача, як члена СФГ «Утро», з 27.02.2001р. (дати державної реєстрації СФГ), що підтверджується копією Державного акту на право постійного користування землею серії ДП за №121 від 29.12.2000р. оформленого на голову цього СФГ ОСОБА_3 , змістом Свідоцтва про державну реєстрацію СФГ «Утро» від 27.02.2001р., змістом копії Протоколу №1 Загальних Зборів членів СФГ «Утро» від 17.12.2018р., Схемою розподілу земельної ділянки, що є Додатком до згаданого протоколу та змістом Витягу з ЄДРПОУ, де серед членів даного СФГ зазначено і ОСОБА_1 (позивача у справі) (а.с.10-11,13-15).

Також слід зазначити, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У даному випадку, судом враховується і правова позиція викладена у пунктах 22,23 постанови ВП Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №179/1043/16-ц, у якій зазначено, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаного висновку, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.

Згідно до приписів статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать фермерському господарству, зокрема, на праві користування.

А за приписами ст.13 заданого Закону, встановлено, що Члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Аналіз наведених приписів чинного законодавства та правові висновки ВП Верховного Суду у їх сукупності, свідчать про те, що право користування земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства до 01.01.2002р. (набрання чинності Земельним кодексом України) голові такого СФГ, належить усьому фермерському господарства, тобто, всім його членам, а відповідно, члени фермерського господарства мають право на безоплатне отримання земельної частки (паю) за рахунок земельної ділянки, яка перебуває у користуванні у СФГ, на рівні із головою такого СФГ, що відповідає принципу правової визначеності, справедливості та легітимній меті.

При цьому, виключеннями із наведеного правила може бути лише обставини, які підтверджують отримання громадянином земельної ділянка (паю) раніше.

Проте, таких доказів про отримання позивачем раніше паю матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

А відповідно, із наведеного, слід дійти висновку, що позивач, як член СФГ «Утро», був користувачем земельної ділянки, наданої голові цього СФГ ОСОБА_3 згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ДП за №121 від 29.12.2000р., тобто, до набрання чинності Земельним кодексом України 01.01.2002р.

А згідно до підпункту 5 пункту 27 Перехідних положень ЗК України ( у редакції, чинній з 07.04.2022р.) встановлено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Положення згаданого підпункту не поширюється, зокрема, на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, із наведеного слідує, що заборони, передбачені підпунктом 5 пункту 27 Перехідних положень ЗК України стосуються процедури безоплатної передачі земельних ділянок з комунальної та державної власності відповідно до Земельного кодексу України.

За викладених обставин та враховуючи, що за умови встановлення судом факту користування вказаною земельною ділянкою позивачем як членом СФГ «Утро», наданої голові цього СФГ ОСОБА_3 згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ДП за №121 від 29.12.2000р. з 27.02.2001р. (дати реєстрації ФГ «Утро» згідно Свідоцтва про його реєстрацію а.с.11), тобто, до набрання чинності Земельним кодексом України до 01.01.2002р., що не спростовано відповідачем жодними іншими доказами, суд приходить до висновку, що заборона, встановлена п.п.5 п.27 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній з 07.04.2022р.) на позивача не поширюється.

Отже, за таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюване рішення про відмову позивачеві у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (паю) для ведення фермерського господарства за рахунок земель, які перебувають у постійному користуванні СФГ «Утро» згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ДП №121 від 29.12.2000р. з 27.02.2001р. (дати реєстрації ФГ «Утро» згідно Свідоцтва про його реєстрацію), тобто, переданої у користування, у тому числі і позивача як члена СФГ «Утро» до набрання чинності Земельним кодексом України до 01.01.2002р., з підстав заборони передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, встановленої п.п.5 п.27 Перехідних положень ЗК України, прийнято без урахування вищенаведених приписів та встановлених судом обставин, тому таке рішення відповідача є протиправним.

При цьому, виходячи з приписів п.2 ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у такому випадку є визнання судом оспорюваного рішення протиправним та його скасування (а не визнання його лише протиправним, як зазначено у позові), тому суд вважає за необхідне, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, вийти за межі позовних вимог у даному випадку з урахуванням ч.2 ст.9 наведеного Кодексу, та не тільки визнати оспорюване рішення протиправним, а й скасувати його.

Окрім того, судом враховується і те, що організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), визначені Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Наразі, наведений Закон не містить будь-яких заборон чи особливостей виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) в період дії воєнного стану.

Відповідно до статті 3 згаданого Закону, передбачено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Зазначені приписи чинного наведеного законодавства відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення не були враховані безпідставно, що є також додатковою підставою для визнання оспорюваного рішення протиправним та його скасування.

Згідно до вимог ст.ст.73,75,76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідачем у ході судового розгляду справи не було доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття оспорюваного рішення з урахуванням аналізу обставин, встановлених судом та норм вищенаведеного законодавства у наведеній сфері правовідносин, які відповідачем у ході розгляду даної справи не були спростовані.

При цьому, не можуть бути покладені в основу даного судового рішення посилання відповідача у відзиві на позов на відсутність факту надання у користування, до набрання чинності Земельним кодексом України до 01.01.2002р., земельної ділянки безпосередньо позивачеві, оскільки, як уже зазначалося вище, та встановлено судом, позивач користувався згаданою земельною ділянкою (за рахунок якої звернувся до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо виділення йому земельної частки (паю)) на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ДП №121 від 29.12.2000р. виданої голові СФГ «Утро» ОСОБА_3 (а.с.10) з 27.02.2001р., тобто, до 01.01.2002р. як член такого селянського фермерського господарства, що підтверджено змістом копії Свідоцтва про державну реєстрацію ФГ «Утро» та копією Витягу з ЄДРПОУ від 21.02.2018р., де позивач зазначений як член даного СФГ(а.с.10-11,14).

Отже, обов`язки землекористувача здійснює СФГ, а не його засновник (голова), тому право користування земельною ділянкою, яка знаходиться у користування СФГ, належить усім його членам, а не тільки голові такого фермерського господарства, про що свідчать і правові висновки, наведені вище у п.22, п.23 постанови ВП ВС від 23.06.2020р. у справі №179/1043/16-ц.

Є безпідставними та необґрунтованими аргументи відповідача з приводу того, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права (визнання протиправним рішення міської ради), що не відповідає приписам ч.1 ст.5 КАС України, з огляду на те, що суд при вирішення адміністративних справ наділений повноваженнями вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту порушеного права позивача та обрати той спосіб захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача, а, відповідно, у даному випадку, суд вийшов за межі позовних вимог та обрав спосіб захисту порушеного права позивача у вигляді визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення, що відповідає приписам п.2 ч.1 ст.5 та п.2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, про що судом зазначено вище.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши за критеріями, встановленими ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, оспорюваного рішення про відмову позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (паю) для ведення фермерського господарства, суд приходить до висновку, що спірне рішення прийняте відповідачем без дотримання вимог вищенаведеного законодавства, а тому таке спірне рішення прийняте не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, оскільки судом встановлено, що оспорюване рішення про відмову позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (паю) для ведення фермерського господарства від 04.05.2023р. №1185-25/ІХ від 04.05.2023р. прийнято без дотримання вимог п.п.5 п.27 Перехідних положень ЗК України (у редакції чинній з 07.04.2022р.), Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», а відповідно, воно не може вважатися таким, що відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, у зв`язку із чим, спірне рішення є таким що порушує права та інтереси позивача, а тому підлягає визнанню судом протиправним та скасуванню.

З огляду на те, що за вищенаведеними дослідженими судом доказами встановлено протиправність оспорюваного рішення, позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача на черговій сесії повторно розглянути заяву позивача №З-285/0/10-22 від 22.02.2022р. та прийняти рішення про надання позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність шляхом приватизації земельної ділянки (паю) орієнтовною площею 5.1500 умовних кадастрових га для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 26.7513 га кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, яка знаходиться у постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства «Утро» згідно Державного акту на право постійного користування землею №121 від 29.12.2000р. також підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до приписів ч.3 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування, зокрема, індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Верховний Суд неодноразово застосовував доктрину "ефективного засобу правового захисту", напрацьовану під час застосування статті 13 Конвенції. Ефективним є засіб, який забезпечує поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 квітня 2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження визначаються як сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Аналізуючи наведені приписи, можна дійти висновку, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти такі повноваження, коли у межах, визначених законом, суб`єкт владних повноважень має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17).

Отже, із наведеного аналізу слідує, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Між тим, як встановлено судом із матеріалів справи, єдиною підставою для прийняття оспорюваного рішення була заборона надання дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлена п.п.5 п.27 Перехідних положень ЗК України (у редакції чинній з 07.04.2022р.) та відсутність факту користування земельною ділянкою безпосередньо позивачем до набрання чинності Земельним кодексом України (до 01.01.2002р.), що судом при вирішенні даної справи за дослідженими вище доказами було визнано протиправним, з огляду на те, що згадана заборона на позивача не поширюється про що зазначено у тому ж п.п.5 п.27 Перехідних положень ЗК України.

З огляду на те, що наявними у цій справі доказами підтверджено відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення за наявності усіх передбачених законодавством умов для прийняття такого рішення, а також, що викладені у оспорюваному рішенні відповідача мотиви не є підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою, у даному випадку, виходячи з вимог п.п.5 п.27 Перехідних положень ЗК України, за приписами якого заборона на надання дозволу на розробку проекту землеустрою не поширюється щодо земельних ділянок, переданих у користування до 01.01.2002р. (дата набрання чинності ЗК України), Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», який не містить жодних заборон, відповідач не має свободи розсуду за законом, оскільки ними установлений чіткий варіант дій суб`єкта владних повноважень (прийняття рішення про надання дозволу), суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення про надання йому відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою.

За викладених обставин, відповідач помилково вважає свої повноваження у даних правовідносинах дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних встановлених судом обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Тобто, у спірних правовідносинах повноваження відповідача не є дискреційними.

З огляду на наведене, слід дійти висновку, що у даних правовідносинах найбільш ефективним засобом юридичного захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача, є саме зобов`язання відповідача суб`єкта владних повноважень повторно розглянути заяву позивача та прийняти конкретне рішення про надання позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою, що відповідає принципу верховенства права та наведеним вище приписам ст.13 Конвенції.

Частиною 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує верховенство права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні ЄСПЛ від 2 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Аналогічні правові висновки, наведені у цьому рішенні, містяться і у постанові Верховного Суду від 23.06.2023р. у справі №160/6214/21.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Верхньодніпровської міської ради на користь позивача понесені ним згідно платіжної інструкції №0.0.3271211265.1 від 25.10.2023р. судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 грн. 60 коп. з урахуванням розміру ставки судового збору за подання позову немайнового характеру, встановленого ст.4 Закону України «Про судовий збір» (а.с.4, 20а).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Верхньодніпровської міської ради, третя особа: Селянське (фермерське) господарства «Утро» про визнання протиправним рішення №1185-25/ІХ від 04.05.2023р. та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Верхньодніпровської міської ради від 04.05.2023р. №1185-25/ІХ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Верхньодніпровську міську раду (51600, Дніпропетровська область, Кам`янський район м. Верхньодніпровськ, пр. Шевченка, 21, код ЄДРПОУ 04052595) на черговій сесії ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) №З-285/0/10-22 від 22.02.2022р. та прийняти рішення про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність шляхом приватизації земельної ділянки (паю) орієнтовною площею 5.1500 умовних кадастрових га для ведення фермерського господарства за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 26.7513 га кадастровий номер 1221083300:02:030:0003, яка знаходиться у постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства «Утро» згідно Державного акту на право постійного користування землею №121 від 29.12.2000р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Верхньодніпровської міської ради (51600, Дніпропетровська область, Кам`янський район м. Верхньодніпровськ, пр. Шевченка, 21, код ЄДРПОУ 04052595) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 грн. 60 коп. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва