Постанова

від 06.03.2024 по справі 816/1599/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 816/1599/17

касаційне провадження № К/9901/46924/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 (суддя Алєксєєва Н.Ю.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді - Ральченко І.М., Катунов В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергосервісна компанія "Енерго-плюс" до Головного управління ДФС у Полтавській області, Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергосервісна компанія "Енерго-плюс" (далі у тексті - позивач, Товариство, платник) звернулось з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі у тексті - відповідач, Управління, контролюючий орган), Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі у тексті - Інспекція), в якому просило: визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Управління від 01.06.2017 №745-17/1603; зобов`язати Інспекцію зарахувати податкові зобов`язання в сумі 206785 грн, згідно з платіжним дорученням від 11.03.2015 №1109 та виключити відомості про податковий борг з інтегрованої картки платника податків.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на протиправність оскаржуваної вимоги, оскільки ним своєчасно та у повному обсязі сплачено податок на прибуток шляхом своєчасного подання платіжного доручення до банку, однак несвоєчасне надходження коштів на рахунок Інспекції відбулось не з вини платника, а тому він не може нести відповідальність за несвоєчасне надходження платежів до бюджету.

Полтавський окружний адміністративний суду постановою від 09.11.2017, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018, позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував податкову вимогу Управління від 01.06.2017 №745-17/1603. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній судами частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що направлення позивачем до банку належним чином оформлених платіжних доручень на оплату податкових платежів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними, необхідними та єдино достатніми діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов`язання. Оскільки несвоєчасна сплата податку на прибуток за 2015 рік відбулася не з вини платника, що підтверджено, крім іншого, судовим рішенням, то він звільнений від відповідальності за несвоєчасне перерахування такого податку, включаючи нараховану пеню.

Інспекція подала до суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин у справі, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, відповідач вказує на те, що з 11.03.2017 відповідно до інтегрованої картки платника виникла заборгованість по податку на прибуток в розмірі 330722,90 грн в результаті самостійно задекларованих сум зобов`язання з податку на прибуток за податковою декларацією №9270546925 від 28.02.2017, а тому відповідачем правомірно винесено податкову вимогу на суму узгодженого грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 330722,90 грн та внесено до інтегрованої картки платника податків інформацію щодо декларування до сплати позивачем вищезазначених податків і зборів. Стверджує, що незважаючи на причину несплати податкових зобов`язань, зокрема, у разі порушення банком строків виконання або невиконання доручень клієнтів на переказ коштів, платник податків не звільняється від обов`язку сплатити основну суму податкового зобов`язання, а податковий орган, відповідно, від стягнення такого податкового боргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.04.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.03.2024 призначив справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 06.03.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій установили, що платник 02.03.2015 подав до Інспекції податкову декларацію з податку на прибуток приватних підприємств за 2015 рік за №9081405331, якою визначив суму податкового зобов`язання в розмірі 206785,00 грн.

Товариство 11.03.2015 подало до установи банку - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" відділення №46 м. Кременчук (далі - Банк) платіжне доручення від 11.03.2015 №1109 про сплату податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 206785,00 грн, яке банк прийняв на виконання 11.03.2015

Граничним терміном сплати податку на прибуток за 2015 рік є 11.03.2015 відповідно до положень пункту 57.1 статті 57 ПК України.

Разом з цим, банком не було проведене платіжне доручення Товариства від 11.03.2015 №1109 на суму 206785,00 грн і, як наслідок, контролюючим органом на підставі статті 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платнику було нараховано пеню в розмірі 124041,90 грн.

У подальшому позивачем 28.02.2017 до Інспекції подано податкову декларацію по податку на прибуток приватних підприємств за 2016 рік за №9270546925, відповідно до якої задекларовано до сплати податкове зобов`язання у розмірі 348987,00 грн з граничним терміном сплати 11.03.2017.

01.03.2017 на підставі платіжного доручення №3067 платником до бюджету перераховано за платежем з податку на прибуток кошти в розмірі 348987,00 грн.

За даними витягу з інтегрованої картки платника податку на прибуток, за позивачем станом на 01.03.2017 люліковувалась переплата в розмірі 18264,10 грн, яка виникла за період з 01.03.2017 по 11.03.2017.

У відповідності до пункту 87.9 статті 87 ПК України за рахунок сплачених вище коштів в порядку черговості погашено суму податку на прибуток за 2015 рік в розмірі 206681,00 грн та нараховану пеню в сумі 124041,90 грн, у зв`язку з чим, станом на 11.03.2017 у платника виникла заборгованість по податку на прибуток в розмірі 330722,90 грн.

Управлінням 01.06.2017 винесено податкову вимогу №745-17/1603 на суму податкового боргу зі сплати податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 330722,90 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваної податкової вимоги, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами пункту 54.1 статті 54 ПК України окрім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою..

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 ПК України).

Пунктом 59.5 зазначеної норми визначено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Таким чином, якщо розмір податкового боргу збільшився після надсилання податкової вимоги, то податковий орган не повинен надсилати нову податкову вимогу незалежно від того, з якого саме податку збільшився податковий борг - із того, що зазначений у податковій вимозі, чи з іншого. При цьому заявник (позивач) не повинен подавати до суду доказів, що підтверджують надсилання повторних податкових вимог у разі, якщо податковий борг збільшився після надсилання податкової вимоги.

Відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов`язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Підпунктами 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України визначено, що пеня нараховується після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Згідно з пунктом 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Так, статтею 22 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за платіжним дорученням. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платника, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту.

Згідно з пунктами 36.1, 36.5 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Положеннями пункту 38.1 статті 38 ПК України встановлено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Положеннями статті 59 ПК України установлено, що у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, внаслідок неперерахування банком грошових коштів платника в сумі 206785,00 грн за платіжним дорученням від 11.03.2015 №1109 в рахунок сплати податкових зобов`язань з податку на прибуток платника, у останнього виникла заборгованість, на яку у подальшому податковим органом було нараховано пеню, а грошові кошти платника, направлені на сплату грошових зобов`язань з податку на прибуток, скеровувалися на погашення податкового боргу в порядку черговості, з урахуванням нарахованої відповідачем пені, внаслідок чого і виник борг, зазначений у спірній вимозі.

За загальним правилом відповідальності за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник.

Це визначено статтею 109 ПК України, відповідно до якої податковим правопорушенням є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 111 ПК України визначені види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Пунктом 126.1 статті 126 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Положеннями підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Таким чином, у ПК України під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Разом з тим положення статті 129 ПК України містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов`язання.

Як уже зазначалося пунктом 129.6 статті 129 ПК України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.

При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов`язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов`язання у діях платника у цьому випадку немає.

Водночас відповідно до пункту 113.2 статті 113 ПК України застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов`язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.

Із загальних положень статті 38 ПК України також випливає, що належним виконанням податкового зобов`язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань.

Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов`язання не свідчить про звільнення від обов`язку виконати податкове зобов`язання.

Крім того, слід звернути увагу і на положення статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов`язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №804/4602/16, у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06.04.2004 №8/140, та зазначила про те, що у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.

З огляду на те, що оспорювана позивачем податкова вимога не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погашення суми податкового зобов`язання, колегія суддів вважає, що важливим у даній справі є з`ясування обставин щодо виконання платником податкового зобов`язання.

Як установлено судовими інстанціями та підтверджується матеріалами справи, Банком не зараховано та не проведено платіжне доручення Товариства від 11.03.2015 №1109 на суму 206785,00 грн і, як наслідок, контролюючим органом на підставі положень статті 129 ПК України платнику нараховано пеню в розмірі 124041,90 грн.

У подальшому, 17.08.2015 Інспекція звернулася до суду з вимогами до Товариства та Банку про стягнення коштів платника податків, який має податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 206681,00 грн.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 23.09.2015 у справі №816/3059/15, яка набрала чинності 27.10.2015, позов задовольнив частково, стягнув з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" (код ЄДРПОУ 09807856) податковий борг з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 206681,00 грн, в іншій частині позовних вимог відмовив.

Суди, приймаючи рішення у цій справі, дійшли до висновку, що податкові зобов`язання Товариства з податку на прибуток приватних підприємств були фактично виконані, але кошти не перераховані на рахунок Інспекції з вини Банку, тому є підстави для стягнення суми податкового боргу з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 206681,00 грн. з ПАТ "Банк "Фінанси та кредит".

Водночас, судами не встановлено, які саме податкові зобов`язання були включені відповідачем до оспорюваної податкової вимоги, за який період і в якій сумі, чи входить до складу визначеного грошового зобов`язання сума пені та сума, яка була стягнута з Банку за рішенням суду у справі №816/3059/15, не з`ясовано чи було виконано рішення суду у справі №816/3059/15 та яким чином відображено в податковому обліку, чи включена сума, стягнута за рішенням суду, до складу грошових зобов`язань, зазначених в оскаржуваній вимозі.

З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оспорюваної вимоги та вважає такі висновки передчасними.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувались докази в підтвердження або спростування наявності податкового боргу та складових такого боргу.

Без повного дослідження всіх обставин та доказів, на які посилаються сторони в обґрунтування своїх правових позицій, неможливо встановити правомірність оспорюваної вимоги у визначеній судами сумі.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню в частині задоволених позовних вимог із передачею справи на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції. В решті рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають залишенню без змін.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд у скасованій частині до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 скасувати в частині задоволених позовних вимог, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.01.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк