Постанова

від 07.03.2024 по справі 420/1738/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року

м. Київ

справа № 420/1738/23

адміністративне провадження № К/990/34143/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року (колегія у складі суддів Коваля М.П., Турецької І.О., Зуєвої Л.Є.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» (далі - ДУ «Північна виправна колонія (№90)») щодо не здійснення виплати всіх сум, належних при звільненні ОСОБА_1 , та стягнути з відповідача на її користь належні їй при звільненні: 4 713,60 грн грошового забезпечення за відпрацьовані дні у березні 2022 року; 42 956,64 грн компенсації за невикористані дні щорічних відпусток; 17 898,58 грн допомоги на оздоровлення; 111 866,25 грн одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

визнати протиправною бездіяльність ДУ «Північна виправна колонія (№90)» щодо не виплати позивачці грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна та зобов`язати відповідача здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна;

стягнути з ДУ «Північна виправна колонія (№90)» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 92 049,30 грн за період з 16 березня до 16 вересня 2022 року.

Наведені позивачкою на обґрунтування цих вимог доводи зводяться до того, що вона має право на отримання при звільненні зазначених виплат, однак всупереч положенням чинного законодавства відповідач указаних грошових коштів їй не виплатив.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність ДУ «Північна виправна колонія (№90)» щодо не здійснення виплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- зобов`язано ДУ «Північна виправна колонія (№90)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- визнано протиправною бездіяльність ДУ «Північна виправна колонія (№90)» щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна;

- зобов`язано ДУ «Північна виправна колонія (№90)» здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, місцевий адміністративний суд мотивував свої висновки тим, що позивачка має право на грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, які вона не отримала в період проходження служби, а з урахуванням того, що на день звільнення вислуга років позивачки складає: 25 років 06 місяців 16 днів, то вона має право також на отримання грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Оскільки відповідач зазначених виплат не здійснив, то позов у цій частині підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні решти вимог позивачки, суд керувався тим, що ДУ «Північна виправна колонія (№90)» нарахувала та виплатила ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 4691,35 грн за відпрацьовані 15 календарних днів у місяці березні, а також сплатила суму грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки, тому підстав для задоволення позову в цій частині немає. Щодо вимоги про стягнення допомоги для оздоровлення, суд зауважив, що особа має звернутися з відповідним рапортом, який має бути погоджено фінансовою службою та у подальшому установа має прийняти наказ із цього питання. Оскільки доказів подання позивачкою рапорту про виплату їй допомоги на оздоровлення не надано, суд визнав цю вимогу необґрунтованою. У частині позовних вимог про стягнення з ДУ «Північна виправна колонія (№90)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 92 049,30 грн за період з 16 березня до 16 вересня 2022 року, суд указав на відсутність у матеріалах справи доказів того, що із позивачкою було проведено остаточний розрахунок, тому, з огляду на відсутність однієї з обов`язкових підстав для звернення до суду з такою вимогою, суд першої інстанції дійшов висновку про її передчасність і відмовив у її задоволенні.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року та ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позовом ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність ДУ «Північна виправна колонія (№90)» щодо не здійснення виплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- зобов`язано ДУ «Північна виправна колонія (№90)» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- визнано протиправною бездіяльність ДУ «Північна виправна колонія (№90)» щодо не виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2022 рік;

- зобов`язано ДУ «Північна виправна колонія (№90)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2022 рік.

Позовні вимоги в частині стягнення з ДУ «Північна виправна колонія (№90)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та в частині виплати грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна залишено без розгляду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції повною мірою погодився з висновками місцевого адміністративного суду в частині наявності у позивачки права на отримання грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та задоволення позову в цій частині, а також відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення невиплачених їй при звільненні сум грошового забезпечення за відпрацьовані дні у березні 2022 року та компенсації за невикористані дні щорічних відпусток.

Разом із цим, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення, зазначивши, що чинним законодавством не передбачено вимог щодо подання рапорту особою рядового і начальницького складу для отримання такої одноразової грошової допомоги.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи без розгляду позов у частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та в частині виплати грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна, суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивачка пропустила передбачений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) місячний строк звернення до суду та не надала доказів про поважність причин його пропуску.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року в частині залишення без розгляду позовної вимоги про стягнення з ДУ «Північна виправна колонія (№90)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду в цій частині.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду у скарзі зазначено пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

На переконання скаржниці, суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року №0440/6027/18, від 23 лютого 2021 року у справі №420/1927/20, від 15 та 28 квітня 2022 року у справах №420/11676/21, 420/10865/21 та від 02 лютого 2023 року в справі №420/13283/21 щодо застосування статей 308, 317 КАС України, оскільки залишив позов у зазначеній частині вимог без розгляду з мотивів порушення позивачкою строку звернення до суду попри те, що ані в її апеляційній скарзі, ані в апеляційній скарзі відповідача не було наведено мотивів чи вимог, які б стосувалися недотримання строків звернення з позовною заявою у відповідній частині. Оскільки допущення судом апеляційної інстанції зазначених порушень норм процесуального права унеможливило подальший перегляд справи у частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то оскаржувана постанова підлягає скасуванню з направленням справи у цій частині до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Позиція інших учасників справи

У відзиві відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Мотиви відповідача зводяться до того, що у відзиві на апеляційну скаргу позивачки він указував на порушення нею місячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Крім цього зауважує на положеннях частини другої статті 308 та частини першої статті 319 КАС України, згідно з якими суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права; судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Рух касаційної скарги

11 жовтня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у цій справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Загороднюк А.Г., судді Єресько Л.О., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року касаційну скаргу позивачки залишено без руху, а скаржниці надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання документу, з якого можна буде визначити сукупний розмір її доходу за попередній рік (зокрема, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків за рік, що передує зверненню до суду, які надаються органами Державної фіскальної служби тощо), або документ про сплату судового збору.

03 листопада 2022 року до Верховного Суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 31 жовтня 2023 року та квитанція №1.

Ухвалою від 13 листопада 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за поданою позивачкою касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду 06 березня 2024 року справу призначено до касаційного розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Відповідно до наказу ДУ «Північна виправна колонія (№90)» від 14 березня 2023 року № 35/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку від 15 березня 2023 року було звільнено із займаної нею в цій установі посади відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про національну поліцію».

У наказі зазначено таке. Вислуга років ОСОБА_1 на дату звільнення склала: 25 років 06 місяці 16 днів (у календарному обчислені), та 32 роки 09 місяців 09 днів (у пільговому обчислені). Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби військової служби контрактом, та за особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги на день звільнення складає: 25 (двадцять п`ять) років 06 (шість) місяців 16 (шістнадцять) днів. Відповідно до пункту 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» на день звільнення провести нарахування за невикористані щорічні чергові відпустки за 2021 рік у кількості 45 діб, за 2022 рік у кількості 7 діб; та за додаткову відпустку, як мати, що виховує дитину без батька за 2021 рік, 2022 рік у кількості 20 (двадцять) діб.

На звернення представника позивачки щодо виплати всіх сум грошового забезпечення, належних їй при звільненні, ДУ «Північна виправна колонія (№90)», листом від 26 грудня 2022 року № 317/ВС повідомила ОСОБА_1 , що враховуючи відсутність первинної бухгалтерської документації, особових справ персоналу установи, наказів по особовому складу установи та інше, надати запитувану інформацію щодо розрахунку при звільнені, а також підтверджуючих документів (розрахункові листи із зазначенням усіх сум до виплат за період 2021- 2022 роки, повідомлення про розрахунок), наразі не є можливим.

Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у виплаті всіх сум грошового забезпечення, належних позивачці при звільненні, вона ініціювала цей судовий розгляд.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Перш за все, колегія суддів нагадує про межі касаційного перегляду.

За правилами частин першої, другої та третьої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У справі, яка переглядається, ключові мотиви скаржниці зводяться до того, що апеляційний суд всупереч положенням статей 308, 317 КАС України необґрунтовано вийшов за межі наведених сторонами в апеляційних скаргах доводів та вимог і залишив без розгляду позов ОСОБА_1 у частині стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, пославшись на пропуск строку звернення до суду з такими вимогами, попри те, що ні позивач, ані відповідач не оскаржували рішення місцевого адміністративного суду із цих підстав та не ставили питання про потребу застосування таких процесуальних наслідків.

Як убачається з матеріалів справи, Одеський окружний адміністративний суд вирішував питання поважності причин подання позовної заяви поза межами передбачених КАС України строків та ухвалою від 06 лютого 2023 року поновив позивачці пропущений з поважних причин строк звернення до суду із цим позовом.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В апеляційній скарзі позивачка, не порушуючи питання строків звернення до суду, просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у частині відмови в задоволенні, зокрема цієї позовної вимоги та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким стягнути на її користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Водночас відповідач у поданій ним апеляційній скарзі не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, клопотань про залишення позову без розгляду з підстав визначених пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України не заявляв, незгоди з рішенням суду першої інстанції у контексті дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом не висловив. Однак у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач зауважив, що позивачка звернулася до суду із цими вимогами поза межами передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку.

За змістом оскаржуваної постанови апеляційний суд не вирішував питання правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права у частині відмови в задоволенні вимог, які стосувалися стягнення з ДУ «Північна виправна колонія (№90)» на користь позивачки середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, натомість застосував наслідки пропущення строку звернення до суду, визначені статтею 123 КАС України, на підставі частини першої статті 319 та пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.

Залишаючи позовну заяву у названій частині без розгляду, суд апеляційної інстанції керувався тим, що наразі немає підстав вважати поважними причини пропуску позивачкою строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивачка повернулася до України 04 грудня 2022 року і з цієї дати, на думку суду, мала об`єктивну можливість звернутись до суду з адміністративним позовом, однак своє право реалізувала лише 31 січня 2023 року, тобто поза межами встановленого КАС України місячного строку.

Повертаючись до наведених у касаційній скарзі мотивів, судова колегія зазначає, що Верховний Суд вже неодноразово вирішував питання, яке стосується меж перегляду судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції, зокрема правомірності застосування наслідків частини четвертої статті 123 КАС України про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, у випадку, коли рішення суду першої інстанції не оскаржується із цих підстав.

Зокрема у справах № 420/1927/20, №0440/6027/18, №1640/2719/18, №520/5875/19, серед яких і ті, на які посилається скаржник, Верховний Суд за схожих обставин дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не має підстав для перевірки рішення суду першої інстанції в частині висновків про дотримання позивачем строків звернення до суду, за відсутності в апеляційній скарзі на рішення суду вимог учасників справи про його скасування з підстав порушення позивачем строків звернення до суду та необхідності залишення позову без розгляду з підстав визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308 цього ж Кодексу).

Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, визначені частиною третьою статті 317 КАС України, а саме: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Нормами абзацу другого частини першої статті 319 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього ж Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Беручи до уваги викладене, Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 520/5875/19 дійшов висновку, що розгляд судом справи, позов у якій подано за межами строків звернення, не відноситься до порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, у зв`язку із чим наявність таких обставин не дає суду апеляційної інстанції повноважень для скасування рішення суду, якщо доводи про пропуск строку звернення до суду не були підставою для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

Наявність у суду апеляційної інстанції повноважень скасовувати рішення суду першої інстанції із залишенням позовної заяви без розгляду не надає права суду апеляційної інстанції застосовувати ці повноваження з власної ініціативи.

Аналогічні висновки щодо застосування статей 308, 319 КАС України в подібних правовідносинах викладені також у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №0440/6027/18, від 12 січня 2021 року у справі №1640/2719/18, від 23 лютого 2021 року у справі №420/1927/20 і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від вказаної правової позиції під час перегляду цієї справи.

Як видно зі змісту апеляційних скарг позивачки та відповідача, у них не наведено доводів та вимог про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та залишення позову у цій частині без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України.

Отже, апеляційний суд не мав підстав перевіряти рішення суду першої інстанції в частині висновків про дотримання позивачем строків звернення до суду.

Стосовно доводів представника відповідача про те, що у відзиві на апеляційну скаргу позивачки він указував на порушення нею місячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів зазначає, що межі перевірки судом апеляційної інстанції законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції законодавець поставив у залежність виключно від меж доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України), а не відзиву на неї. Згідно з пунктами 3 та 4 частини другої статті 304 КАС України відзив на апеляційну скаргу має містити: обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу.

Як уже зазначалося, відповідач клопотань про залишення позову без розгляду з підстав визначених пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України не заявляв.

Наведені у частині третій статті 308 КАС України положення про те, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, стосуються питання дослідження доказів, а не меж апеляційного перегляду справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні порушив положення статті 308 КАС України.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі апеляційного перегляду, не обґрунтувавши для цього правових підстав та помилково застосував наслідки, визначені пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України, використавши свої повноваження без законних на те підстав, визначених нормами КАС України.

При цьому, апеляційний суд всупереч статті 308 КАС України не переглянув рішення суду першої інстанції по суті спору у частині вимог про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, не надав оцінку наведеним в апеляційній скарзі позивачки доводам. Відповідач рішення суду в цій частині не оскаржував.

За такого правового врегулювання справа підлягає направленню для продовження апеляційного розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, Верховний Суд скасовує постанову апеляційного суду у частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь з ДУ «Північна виправна колонія (№90)» середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та направляє справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року в частині залишення без розгляду позовної вимоги про стягнення з Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - скасувати.

В цій частині направити справу №420/1738/23 до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач суддіА.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов