Постанова

від 30.05.2024 по справі 420/1738/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/1738/23

Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,

повний текст судового рішення

складено 23.06.2023, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченка К.В.,судді Джабурія О.В.,судді Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , державної установи «Північна виправна колонія (№90)» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до державної установи «Північна виправна колонія (№90)» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулась до суду з позовом до державної установи «Північна виправна колонія (№90)» (надалі відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати всіх сум, належних при звільненні ОСОБА_1 ;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні:

4713,60 грн. грошового забезпечення за відпрацьовані дні у березні 2022 року;

42956,64 грн. компенсації за невикористані дні щорічних відпусток;

17898,58 грн. допомоги на оздоровлення;

111866,25 грн. одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна;

- зобов`язати відповідача здійснити розрахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 92049,30 грн. за період з 16.03.2022 року по 16.09.2022 року.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач має право на отримання при звільненні зазначених вище виплат, однак всупереч положенням чинного законодавства відповідач указаних грошових коштів їй не виплатив.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна;

- зобов`язано відповідача здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна;

- у задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ДУ «Північна виправна колонія (№90)» задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким адміністративний позовом ОСОБА_1 задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 належні їй при звільненні одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2022 рік;

- зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2022 рік;

- позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та в частині виплати грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна залишено без розгляду;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 07.03.2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2023 року в частині залишення без розгляду позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні скасовано. В цій частині направлено справу №420/1738/23 до П`ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Отже, враховуючи наведене, в порядку апеляційного провадження підлягає перегляду за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ДУ «Північна виправна колонія (№90)» рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року в частині залишення без розгляду позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу ДУ «Північна виправна колонія (№90)» від 14.03.2022 року №35/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача 15.03.2022 року було звільнено з займаної нею в цій установі посади відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».

У наказі зазначено наступне. Вислуга років ОСОБА_1 на дату звільнення склала: 25 років 06 місяці 16 днів (у календарному обчислені), та 32 роки 09 місяців 09 днів (у пільговому обчислені). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби військової служби контрактом, та за особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 року №393 виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги на день звільнення складає: 25 років 06 місяців 16 днів. Відповідно до пункту 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» на день звільнення провести нарахування за невикористані щорічні чергові відпустки за 2021 рік у кількості 45 діб, за 2022 рік у кількості 7 діб; та за додаткову відпустку, як мати, що виховує дитину без батька за 2021 рік, 2022 рік у кількості 20 (двадцять) діб.

На звернення представника позивача щодо виплати всіх сум грошового забезпечення, належних їй при звільненні, ДУ «Північна виправна колонія (№90)», листом від 26.12.2022 року №317/ВС повідомила ОСОБА_1 , що враховуючи відсутність первинної бухгалтерської документації, особових справ персоналу установи, наказів по особовому складу установи та інше, надати запитувану інформацію щодо розрахунку при звільнені, а також підтверджуючих документів (розрахункові листи із зазначенням усіх сум до виплат за період 2021 2022 роки, повідомлення про розрахунок), наразі не є можливим.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 92049,30 грн. за період з 16.03.2022 року по 16.09.2022 року, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що з позивачем було проведено остаточний розрахунок, тобто, відсутня одна з обов`язкових підстав для звернення до суду з такою вимогою, а тому така вимога є передчасною.

Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.

Питання розрахунку при звільненні поліцейських зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з поліції.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, з огляду на вказані положення КЗпП України, у відповідача наявний обов`язок проведення 14.03.2022 року повного розрахунку з позивачем у зв`язку з її звільненням.

Однак, як вже встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2023 року, відповідач не виплатив позивачу на дату її звільнення всіх належних до виплати сум, навіть тих, право на які встановлено наказом про звільнення від 14.03.2022 року №35/ОС.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 року в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 року, передбачають обов`язок роботодавця виплатити працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більше шести місяців.

При цьому, при задоволенні позовної вимоги про стягнення/нарахування основної суми, яку не було сплачено працівникові під час звільнення, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.

Відповідна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11.08.2021 року в справі №640/9375/20, від 18.11.2021 року в справі №600/1071/20-а, від 02.12.2021 року в справі №120/1873/19-а, від 02.02.2023 року у справі №826/1575/17, від 08.06.2023 року у справі №580/1267/21.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про передчасність заявленої позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Позивач має правові підстави на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.03.2022 року по 16.09.2022 року (з урахуванням встановленого 6-ти місячного обмеження виплати).

Однак, колегія суддів не бере до уваги розрахунок середнього заробітку за період несвоєчасного розрахунку при звільненні, наведений позивачем в позовній заяві відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), з огляду на таке.

Так, відповідно до абз.3, 4 п.2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (п.3 Порядку №100).

Відповідно до п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу 5 пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно із графіком підприємства, установи, організації (п.8 Порядку №100).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є підполковником внутрішньої служби, займала посаду начальника відділу по контролю за виконанням судового рішень державної установи «Північна виправна колонія (№90)» та звільнена з займаної посади на підставі Закону України «Про Національну поліцію», тобто заробітна плата позивача розраховується не виходячи з кількості відпрацьованих днів у місяці, а виходячи з кількості днів у відпрацьованому місяці, що також підтверджується наданою позивачем копією Грошового атестату №21 від 22.03.2022 року.

Отже, враховуючи наведені норми та обставини справи, колегія суддів зазначає наступне.

Останніми двома календарними місяцями, що передують місяцю, в якому позивача було звільнено зі служби, є січень та лютий 2022 року.

Згідно з довідкою від 22.03.2022 року, долученою до матеріалів справи позивачем та виданою ДУ «Північна виправна колонія (№90)», за січень 2022 року позивачу виплачено 16626,50 грн. (посадовий оклад 5500,00 грн. + оклад за звання 1410,00 грн. + надбавка за вислугу 3455,00 грн. + надбавка у розмірі 1036,50 грн. + премія 5225,00 грн.), а за лютий 2022 року 10365,00 грн. (посадовий оклад 5500,00 грн. + оклад за звання 1410,00 грн. + надбавка за вислугу 3455,00 грн.), що в сумі становить 26991,50 грн..

У січні та лютому 2022 року було 60 календарних днів.

Таким чином, середньоденний заробіток (грошове забезпечення) дорівнює 449,86 грн. (26991,50 грн. / 60).

Період затримки розрахунку з 16.03.2022 року по 16.09.2022 року становить 185 календарні дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунки при звільненні з 16.03.2022 року по 16.09.2022 року становить 83224,10 грн. (185 календарних днів х 449,86 грн.).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, керуючись частиною 4 статті 245 КАС України, вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2022 року по 16.09.2022 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення в розмірі 83224,10 грн..

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.06.2023 року підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, з ухваленням в цій частині нового судового рішення.

Керуючись ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державної установи «Північна виправна колонія (№90)» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з державної установи «Північна виправна колонія (№90)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з державної установи «Північна виправна колонія (№90)» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16 березня 2022 року по 16 вересня 2022 року задовольнити частково.

Стягнути з державної установи «Північна виправна колонія (№90)» (код ЄДРПОУ 08564699) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 березня 2022 року по 16 вересня 2022 року у розмірі 83224 (вісімдесят три тисячі двісті двадцять чотири) гривні 10 копійок).

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач К.В. КравченкоСудді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька