Постанова

від 05.03.2024 по справі 756/248/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2024 року

м. Рівне

Справа № 756/248/19

Провадження № 22-ц/4815/243/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Ковальчук Н. М.,

судді: Гордійчук С. О., Хилевич С. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачці - Товариство з обмеженою відповідальністю «СТОА-Автоторгсервіс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року ОСОБА_6 (змінилапрізвище на ОСОБА_7 ) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС» (далі ТзОВ «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому, після неодноразових змін позовних вимог, просила суд стягнути з відповідачів на її користь шкоду, завдану шляхом незаконного комісійного продажу її автомобіля в межах заявленої вартості автомобіля в розмірі 140000,00 грн.

Рішенням Рівненськогоміського судувід 20листопада 2023року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним, позивач подала апеляційну скаргу. Зазначає, що місцевим судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.06.2022 у справі № 759/18854/20, де зазначено, що відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права приватної власності, воно є непорушним. Апелянт зазначає, що діями працівників ТзОВ «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС» вона протиправно позбавлена права власності на автомобіль «SKODA FABIA 1.4», номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , чорного кольору, 2004 року випуску, шляхом оформлення документів неправомірного комісійного продажу без будь-якого волевиявлення з її сторони. Зазначене підтверджено матеріалами цивільної справи № 569/7767/17 і постановою Верховного Суду у цій справі, а також висновком, який суд зробив у оскаржуваному рішенні. Про незаконність заволодіння автомобілем її син звернувся із заявою у поліцію, на даний час розслідування у кримінальному провадженні не закінчено, а тому, посилання суду на те, що транспортний засіб вибув з її володіння в результаті дій її ж сина та іншої невідомої особи, є безпідставними. Оскільки, на думку позивачки, внаслідок дій працівників ТзОВ «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС» автомобіль переоформлений на іншу особу, а в подальшому відчужений іншим особами, то, в силу вимог ст. 1166 ЦК України, відповідачі зобов`язані відшкодувати їй завдану матеріальну шкоду. Зазначає, що місцевим судом для об`активного з`ясування всіх обставин справи не заслухані самі відповідачі. Суд у рішенні невірно зазначив, що обраний спосіб захисту не може бути віднесено до ефективного, оскільки належним способом захисту у справі відповідно до вищевказаного нормативно-правового обґрунтування та позицій Верховного Суду є витребування автомобіля із чужого незаконного володіння. Суд, при цьому не врахував рішення Конституційного Суду № 15-рп/2002 від 09.07.2002. Просить скасувати рішення про відмову у задоволенні позову, ухвалити нове рішення про задоволення її вимог повністю.

На апеляційну скаргу ОСОБА_8 ТзОВ «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС» подало відзив, у якому зазначає, що рішення суду є законним, а апеляційна скарга позивача безпідставна.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено: згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 позивачці на праві приватної власності належить автомобіль марки "SKODA FABIA", номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , чорного кольору, 2004 року випуску.

12 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС", в подальшому Комісіонер, в особі директора Базильчука С.Г., та ОСОБА_6 , в подальшому Комітент, укладено договір комісії № 3976/16/000333 щодо реалізації автомобіля "Skoda Fabia", номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , чорного кольору, 2004 року випуск. Ціна автомобіля 5000 гривень.

У 2017 році ОСОБА_6 звернулася до Рівненського міського суду з позовом до ТзОВ «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про визнання недійсним договору комісії від 12.11.2016 року № 3976/16/000333, укладений між ОСОБА_6 та ТзОВ "СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС" щодо реалізації автомобіля "Skoda Fabia", номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , чорного кольору, 2004 року випуску. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 березня 2019 року у справі № 569/7767/17, залишеним без змін апеляційною інстанцією, позов задоволено. Визнано недійсним договір комісії від 12 листопада 2016 року № 3976/16/000333.

Вказаним рішенням встановлено, що договір комісії від 12 листопада 2016 року № 3976/16/000333 укладений між ОСОБА_6 та ТзОВ "СТОА-АВТОТОРГСЕРВІСУ" щодо реалізації автомобіля позивач не укладала, її волевиявлення на продаж автомобіля не було, тому договір комісії в є недійсним.

Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 569/7767/17 касаційну скаргу ТзОВ «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС»задоволено. Рішення Рівненського міського суду від 05 березня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 липня 2019 року скасувано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ТзОВ «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про визнання договору недійсним,відмовлено. Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій у справі № 569/7767/17 Верховний Суд послався на висновки, викладені у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) де зазначено: «правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, яквизнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третійстатті 215 ЦК України,висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, щоу випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

У постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 569/7767/17 Верховний Суд вказав: "Отже, встановивши, що оспорюваний договір комісії позивачем не підписувався, тобто договір не є укладеним, судам належало відмовити в задоволенні позову".

Як на підставу задоволення позовних вимог про стягнення з ТзОВ «СТОА-АВТОТОРГСЕРВІС», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 140000 грн. позивачка у даному позові посилалась на ст. ст. 1166, 1190, 1192 ЦК України. Визначаючи розмір матеріального збитку в сумі 140000,00 грн., ОСОБА_8 посилається на витяг із сайту https://auto.ria.com щодо вартості транспортного засобу Skoda Fabia. Будь-якого іншого письмового доказу на підтвердження завдання їй шкоди, в розумінні ст. 1166 ЦК України, на суму 140000,00 грн. позивач до суду не подала.

Відповідно дост.1166ЦК Українимайнова шкода,завдана неправомірнимирішеннями,діями чибездіяльністю особистимнемайновим правамфізичної абоюридичної особи,а такожшкода,завдана майнуфізичної абоюридичної особи,відшкодовується вповному обсязіособою,яка їїзавдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Положеннями ст. 1190 ЦК України врегульовано порядок відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами. Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Статтею 1192 ЦК України визначено способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вказав, що транспортний засіб вибув із володіння позивачки поза її волею на підставі неукладеного договору комісії, тому до даних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 388 ЦК України і належним способом захисту порушених прав позивачки є витребування автомобіля із чужого незаконного володіння.

Такий висновок суду є законним, відповідає вимогам матеріальгного права та висновкам Верховного Суду.

За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України.

Суд першої інстанції вірно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 та від 11.02.2020 року у справі №922/614/19, в яких зазначено: «Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та приводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Тобто правова мета віндикаційного позову як раз і полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння так і у власність цієї особи, шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах».

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб вибув із володіння позивачки поза її волею на підставі неукладеного договору комісії, однак позивачкою не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, що її транспортний засіб пошкоджений чи знищений у результаті незаконних дій відповідачів, тому обраний спосіб захисту не може бути віднесено до ефективного, оскільки належним способом захисту, що відповідає індикаційному позову, є витребування автомобіля із чужого незаконного володіння і повернення його законному власнику.

ОСОБА_6 не долучила до позовної заяви доказів про те, що що її транспортний засіб "SKODA FABIA 1.4", номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_4 , чорного кольору, 2004 року випуску пошкоджений чи знищений у результаті незаконних дій саме відповідачів, або інших осіб.

За наведених обставин, апеляційний суд приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційні скарги не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2023 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 7 березня 2024 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Хилевич С. В.