Постанова

від 05.03.2024 по справі 522/21953/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2099/24

Справа № 522/21953/19

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Назарова М.В., Стахова Н.В.

за участю секретаря судового засідання Пухи А.М.,

учасники справи:

позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради

відповідач ОСОБА_1 ,

третя особа Одеська міська рада

скаржник - ТОВ «Контент Нерухомість»

представник скаржника - Бороган Валентина Володимировича

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бороган Валентина Володимировича, який діє в інтересах ТОВ «Контент Нерухомість» на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Домусчі Л.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Департамента комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 за участю третьої особи Одеської міської ради, про витребування майна, усунення перешкод у користуванні та скасування запису про державну реєстрацію,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

До суду 27.12.2019 року надійшов позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог Одеська міська рада, про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення, скасування запису про державну реєстрацію.

Згідно обґрунтування позовних вимог, нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, управління якими здійснює департамент комунальної власності Одеської міської ради. Згідно з переліком державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)» до комунальної власності областей передавався весь житловий та нежитловий фонд. На виконання наведеної постанови Кабінету Міністрів України Одеською обласною радою народних депутатів було прийнято рішення від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ"Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області", яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність м. Одеси, згідно з яким у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь житловий та нежилий фонд місцевих рад, народних депутатів, розташований у межах міста Одеса. У ході реалізації покладених на Департамент функцій та завдань, встановлено, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зайнято третьою особою, а саме мешканцем квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою ОСОБА_1 .. Дана квартира розташована над підвальним приміщенням. Доступ до приміщення обмежений. Як стало відомо з відомостей, наявних в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (далі - Реєстр), громадянка ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 , площа якої в результаті реконструкції змінилась з загальної 30,1 кв.м, житлового 12,4 кв.м на загальну 59,6 кв.м, житлова 12,4 кв.м, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: р. № 4-1536, виданого 29.09.2017 року Шостою Одеською державною нотаріальною конторою, технічного паспорта від 03.03.2018 року, виданого ФОП ОСОБА_2 , висновку серія та номер 25-2/13 від 03.03.2018 року, виданого ФОП ОСОБА_2 .. Таким чином, за рахунок об`єкта комунальної власності було збільшено площу квартири АДРЕСА_4 . Листом Управління Державного архітектурного будівельного контролю Одеської міської ради від 23.01.2019 року № 01-1/7-3ПІ повідомлено про проведення позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, за результатами якої встановлено, що об`єкт за адресою: АДРЕСА_5 реконструйовано шляхом влаштування прорізу в підлозі в приміщення кухні та приєднання до квартири нежитлового приміщення підвалу орієнтовною площею 29,5 кв.м, яке належить територіальній громаді м. Одеси, чим збільшено загальну площу квартири до 59,6 кв.м.. Додатково під час перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_2 за підписом експерта Ананьєва Є.О. (кваліфікаційний сертифікат АЕ № 003741) було виготовлено технічний паспорт інвентаризації вищевказаного об`єкта станом на 03.03.2018 р.. У зазначеному технічному паспорті не зафіксовано штамп «самочинне будівництво», факт реконструкції даної квартири з приєднанням приміщення підвалу загального користування орієнтовною площею 29,5 кв.м.. Ураховуючи вищевикладене, є підстави вважати, що в вказаний технічний паспорт було внесено недостовірні відомості та під час його виготовлення були допущені порушення Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 року за № 127. Вважають, що державна реєстрація змін до об`єкта нерухомого майна, який перебуває у власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 , була проведена державним реєстратором з порушенням положень Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Так, на підставі рішення реєстратора зареєстровано право власності на самовільно реконструйований об`єкт нерухомості, який не введено в експлуатацію у встановленому законом порядку, що є підставою для скасування такої реєстрації. Посилились на те, що територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради рішення щодо передачі у приватну власність спірного нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалось й на те, що до теперішнього часу, територіальна громада м. Одеси не позбавлена титулу власника майна, а отже, є законним власником, а отже вважають, що наявні підстави для витребування вказаного майна із володіння відповідача. Вимога ж про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення є похідною вимогою про витребування майна, оскільки це є одним зі шляхів реалізації вимог про витребування майна.

Короткий зміст оскаржуваного рішення

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 травня 2021 року задоволені позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про витребування майна, усунення перешкод у користуванні і скасуванні запису про державну реєстрацію - відмовлено.

В обґрунтування оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначав, що суд вбачав,що дійсноспірне приміщенняпідвалу,загальною площею29,5кв.м,розташоване заадресою: АДРЕСА_1 ,вибуло ізволодіння територіальноїгромади безвідповідної правовоїпідстави тапоза волеювласника,а отжеу позивачанаявні підставидля витребуваннятакого майна.Отже,судом встановлено,що станомна часрозгляду справисудом,власником квартири АДРЕСА_3 ,заг.пл..59,6кв.м.,житл.пл..12,4кв.м,єТОВ «КонтентНерухомість» (кодЄДРПОУ 43641575),а невідповідачка посправі ОСОБА_1 ..Такимчином,пред`явленняпозову доненалежного відповідачає однієюз підставдля відмовиу задоволенніпозовних вимог.Отже,неналежне визначеннясторін упозові єсамостійною підставоюдля відмовиу позові.Відповідна правовапозиція викладенаВерховним судому постановівід 14листопада 2019року усправі №307/2201/15-ц.Однак відповідногоклопотання підчас розглядусправи стороноюпозивача заявленоне було,відповідних уточненьдо позовноїзаяви ненадано,що виключаєможливість задоволенняпозову пред`явленогодо неналежноговідповідача.За викладенихобставин таматеріалів справи,суд приходитьдо висновкупро відмовув задоволенніпозовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, пред`явлених до ОСОБА_1 , як до неналежного відповідача.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погоджуючисьіз вказанимрішенням судупредставник відповідача звернувся з апеляційною скаргою, відповідно до якої просив змінити оскаржуване рішення в частині обґрунтування підстави для відмови та стягнути Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Код ЄДРПОУ: 26302595 (адреса Вул. Артилерійська, 1 м. Одеса, 65039) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Контент Нерухомість», Код ЄДРПОУ: 43641575 (адреса: вул. Грецька, 1офіс 214, м. Одеса, 65014) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 7203,75 грн. та судові витрати на надання правової допомоги у розмірі 30 000,00 грн. Документальне підтвердження судових витрат позивачем будуть надані не пізніше п?яти днів після ухвалення рішення суду (4.8 ст.141 ЦПК). .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначали, що чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Виходячи з такої презумпції та з урахуванням принципу змагальності сторін, ТОВ «Континент Нерухомість», як співвласник не повинен доводити статус спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім Одеська міська рада, має довести винятковий статус спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об?єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто, з самого початку. вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру (схожий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі N?598/175/15-ц). Разом з тим, в рамках судового провадження судовим експертом Рапач Костянтином Васильовичем було надано висновок судово будівельно-технічної експертизи щодо вирішення питання чи є підвальний поверх, загальною площею 26,8 кв.м., що є частиною квартири за адресою: АДРЕСА_5 , допоміжними приміщеннями житлового будинку, тобто такими, що призначене для забезпечення експлуатації будинку чи побутового обслуговування мешканців будинку. На підставі проведеного дослідження, згідно з п. 3.7ДБН В. 2.2-15-2019 «Будівлі і споруди. Житлові будівлі. Основні положення» встановлено, що підвальний поверх, загальною площею 26,8 кв.м., який є частиною квартири за адресою: АДРЕСА_5 фактично є допоміжним приміщенням призначеним для забезпечення та утримання будинку, а також побутового обслуговування населення за місцем проживання для обслуговування житлового будинку та не відноситься до нежитлових приміщень. Звертаю увагу Суду, що судовий експерт Рапач Костянтин Васильович обізнаний про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку згідно ст. 384 КК України. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Відтак, застосування судом даного способу захисту повинно привести до відновлення порушеного права позивача. Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред?явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами. Під порушенням слід розуміти такий стан суб?єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб?єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Відповідно, у розумінні закону, суб?єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб?єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. Водночас відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов?язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов?язку (вчинити певні дії) від зобов?язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб?єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з?ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовля( позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред?явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з?ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимог Тобто висновок Суду першої інстанції, а саме «спірне приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 вибуло із володіння територіальної громади без відповідної правової підстави та поза волею власника, а отже у позивача наявні підстави для витребування майна» є такими, що суперечать нормам чинного законодавства, адже аналізуючи вищевикладене, Департамент комунальної власності Одеської міської ради є неналежним позивачем та станом день прийняття оскаржуваного рішення, права позивача не були порушені у зв?язку з тим, що йому не належало право власності на допоміжне приміщення загальною площею 59,6 кв.м. в багатоквартирному будинку N? АДРЕСА_1 , а тому не Департамент комунальної власності Одеської міської ради міг претендувати на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Таким чином, суд першої інстанції повинен був відмовити позивачу у позові з причин відсутності у позивача прав на звернення до суду із даними позовними вимогами. Судом першої інстанції встановлено, що на момент пред?явлення Департаментом комунальної власності Одеської міської ради позову до суду власником спірного об?єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 59,6 кв.м. був ТОВ «Континент Нерухомість» Код ЄДРПОУ: 43641575 (15.06.2020 було проведено реєстрацію права власності). Проте, оспорюваним рішенням, в якому ТОВ «Континент Нерухомість» не приймав участі, були встановлені оскаржувані преюдиційні факти, які стали обгрунтуванням в прийнятті рішення Приморським районним судом м. Одеси N?522/9536/22 від 24.05.2023, яке, в свою чергу, наразі оскаржується ТОВ «Континент Нерухомість» в Одеському апеляційному суд.

Явка в судове засідання

Сторони та їх представники повідомлені належним чином, про час місце та дату судового засідання, про те в судове засідання з`явився представник скаржника, що не заважає розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судовою колегією встановлено, що згідно з переліком державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною)» до комунальної власності областей був переданийвесь житловий та нежитловий фонд.

На виконання наведеної постанови Кабінету Міністрів України Одеською обласною радою народних депутатів було прийнято рішення від 25.11.1991 р. № 266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області", яким затвердженоперелікдержавного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність м. Одеси, згідно з яким у комунальну власність територіальної громади м. Одеси був переданий весь житловий та нежилий фонд місцевих рад, народних депутатів, розташований у межах міста Одеса. у тому числі нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, що затверджене рішенням Одеської міської ради (далі - Департамент) від 19.02.2013 р. № 2752-VI, департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради. Департамент наділяється міською радою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста.

Відповідно до п. 2.6. Положення одним із основних завдань Департаменту є організація претензійно-позовної роботи. У встановленому порядку здійснює захист прав та інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в усіх судових органах з питань, що віднесені до компетенції Департаменту.

У ході реалізації покладених на Департамент функцій та завдань, встановлено, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зайнято третьою особою, а саме мешканцем квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою - ОСОБА_1 . Дана квартира розташована над підвальним приміщенням.

Також судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу серії та номер №4-1536, посвідченим державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л.29.09.2017 року, ОСОБА_1 стала власником квартири,заг. пл.. 30,1 кв.м., житл. пл.. 12,4 кв.м., розташованою за адресою АДРЕСА_5 (а.с.27-28, т.1).

Згідно технічного паспорту на вказану квартиру АДРЕСА_2 , виготовленого станом на 20 травня 2017 року, остання розташована на 1му поверсі 5ти поверхового будинку та складається з 1єї житлової кімнати, пл.. 12.4 кв.м..

У подальшому,29.09.2017 рокудержавним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. було проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказану квартиру АДРЕСА_3 , проте загальна площа даної квартири була збільшена тасклала 59,6кв.м., житл. пл.. 12,4 кв.м.

Підставами виникнення права власності у відповідача на вказану квартиру зазначено: договір купівлі-продажу, серія та номер: р. № 4-1536, виданий 29.09.2017 року Шостою Одеською державною нотаріальною конторою; технічний паспортвід 03.03.2018 року, виданий ФОП ОСОБА_2 , висновку серія та номер 25-2/13від 03.03.2018 року,виданого ФОП ОСОБА_2 ..

У матеріалах реєстрації справи №1289865251101 щодо об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_2 , наявна копія технічного паспорту ФОП ОСОБА_2 ,виготовленого 03.03.2017 рокуна ім`я ОСОБА_1 , згідно якого загальна площа квартири склала 59,6 кв.м. та розташована на 1-му поверсі та підвальному поверсі (приміщення 1-1, пл.. 12,5 кв.м.), приміщення 1-2, пл. 2,8 кв.м., приміщення 1-3, пл.. 11,5 кв.м.).

Згідно висновкувід 03.03.2018 року вих.. №25-2/23,ФОП ОСОБА_2 встановлено, що збільшення площі квартири відбулось за рахунок виконанні робіт, які згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затв. наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 року №127 не належать до самочинного будівництва.

Проте, з листа Управління Державного архітектурного будівельного контролю Одеської міської ради від 23.01.2019 року № 01-1/7-3ПІ вбачається, що в результаті проведеної позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, встановлено, що об`єкт за адресою: АДРЕСА_5 реконструйовано шляхом влаштування прорізу в підлозі в приміщення кухніта приєднання до квартири нежитлового приміщення підвалу орієнтовною площею 29,5 кв.м, яке належить територіальній громаді м. Одеси, чим збільшено загальну площу квартири до 59,6 кв.м..

При цьому на думку колегії суддів матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних допустимих доказів того, що приміщення підвалу, приєднане до квартири АДРЕСА_3 , було передано у власність на відповідних правових підставах.

Факт передачі такого об`єкта нерухомості приміщення підвалу загальною площею 29,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 заперечується Департаментом.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Так,статтею 143 Конституції Українивстановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення закріплюються і встатті 327 Цивільного кодексу України.

Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування"визначено право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною 8статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно достатті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободпроголошує принцип мирного володіння своїм майном.

Згідно статей317,319,321 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1статті 328 Цивільного кодексу Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно достатті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього.

Згідно із частиною першоюстатті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характерувіндикаційного позовута призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Між тим, згідно матеріалів реєстраційної справи, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 , заг. пл.. 59,6 кв.м., житл. пл.. 12,4 кв.м, була відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 18 вересня 2019 рокуза відповідним договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренком Є.С., зареєстрованим у реєстрі за №3329.

У подальшому, 15 червня 2020 року, вказана квартира була передана ОСОБА_4 до ТОВ «Контент Нерухомість» (код ЄДРПОУ 43641575) в якості внеску до статутного капіталу, про що свідчить акт приймання-передачі майна від 15.06.2020 року та приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Писаренко Є.С. того ж дня(15.06.2020 року) було проведено реєстрацію права власності на вказану квартиру за вищезгаданим товариством.

За встановлених обставин, суд вбачає, що дійсно спірне приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , вибуло із володіння територіальної громади без відповідної правової підстави та поза волею власника, а отже у позивача наявні підстави для витребування такого майна.

Отже, судом встановлено, що станом на час розгляду справи судом, власником квартири АДРЕСА_3 , заг. пл.. 59,6 кв.м., житл. пл.. 12,4 кв.м, єТОВ «Контент Нерухомість» (код ЄДРПОУ 43641575), а не відповідачка по справі ОСОБА_1 ..

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст.ст.43, 49, 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Згідно ст.48 ЦПК України сторонами в справі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Відповідачем в цивільному процесі є особа, яка на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими позовними вимогами.

Тільки на сторони поширюються матеріально-правова сила судового рішення і залежно від судового рішення змінюється обсяг їх суб`єктивних особистих та матеріальних прав.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

У відповідності до абз.8 постанови пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 N 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.Таким чином,пред`явлення позову до неналежного відповідача є однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Отже, неналежне визначення сторін у позові є самостійною підставою для відмови у позові. Відповідна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 307/2201/15-ц.

Однак відповідного клопотання під час розгляду справи стороною позивача заявлено не було, відповідних уточнень до позовної заяви не надано, що виключає можливість задоволення позову пред`явленого до неналежного відповідача.

За викладених обставин та матеріалів справи, судова колегія погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, пред`явлених до ОСОБА_1 , як до неналежного відповідача.

Доводи апелянта що чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку статусу допоміжних приміщень є невідповідаючим матеріалам справи відповідно до яких відповідачем не надано належних допустимих доказів того, що приміщення підвалу, приєднане до квартири АДРЕСА_3 , було передано у власність на відповідних правових підставах.

Посилання апелянта на ту обставину що висновок Суду першої інстанції, а саме «спірне приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 вибуло із володіння територіальної громади без відповідної правової підстави та поза волею власника, а отже у позивача наявні підстави для витребування майна» є такими, що суперечать нормам чинного законодавства є позицією скаржника яка не відповідає матеріалам справи, так як дійсно відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, що затверджене рішенням Одеської міської ради (далі - Департамент) від 19.02.2013 р. № 2752-VI, департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради. Департамент наділяється міською радою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста. Відповідно до п. 2.6. Положення одним із основних завдань Департаменту є організація претензійно-позовної роботи. У встановленому порядку здійснює захист прав та інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в усіх судових органах з питань, що віднесені до компетенції Департаменту.У ході реалізації покладених на Департамент функцій та завдань, встановлено, що нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 29,5 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , зайнято третьою особою, а саме мешканцем квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою - ОСОБА_1 . Дана квартира розташована над підвальним приміщенням. Факт передачі такого об`єкта нерухомості приміщення підвалу загальною площею 29,5 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 заперечується Департаментом.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими належним чином, тому не заслуговують на їх задоволення, при тому що судом першої інстанції надано належної правової оцінки суті даного спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають .

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 07 березня 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Н.В.Стахова