Окрема думка

від 06.03.2024 по справі 193/148/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 193/148/21

провадження № 61-11098св23

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО МАКСІМУС» (далі - ТОВ «АГРО МАКСІМУС») в якому просив:

- усунути перешкоди в користуванні належними йому земельними ділянками сільськогосподарського призначення, площею 8,25 га з кадастровим № 1225255100:02:003:0020, площею 8,37 га з кадастровим № 1225255100:02:003:0021 та площею 9,64 га з кадастровим № 1225255000:02:003:0023, що знаходяться на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області, шляхом повернення цих земельних ділянок їхньому власнику,

- скасувати державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок площею 8,25 га з кадастровим № 1225255100:02:003:0020, площею 8,37 га з кадастровим № 1225255100:02:003:0021 та площею 9,64 га з кадастровим № 1225255000:02:003:0023, яка здійснена 25 серпня 2016 року державним реєстратором КП «Криничанське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області, про що у Державному реєстрі земель вчинені записи за №№ 16338970, 16338584 та 16338582, а також рішення про державну реєстрацію від 12 вересня 2016 року за № № 31342381, 31341963 та 31342171.

Вимоги мотивував тим, що є власником трьох земельних ділянок площею 8,25 га з кадастровим №1225255100:02:003:0020, площею 8,37 га з кадастровим №1225255100:02:003:0021 та площею 9,64 га з кадастровим №1225255000:02:003:0023, що призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Софіївської селищної ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області.

ТОВ «АГРО МАКСІМУС» без законних на те підстав, зокрема відповідно до трьох договорів оренди землі від 25 серпня 2016 року, жоден із яких він не підписував, користується належними йому на праві власності земельними ділянками. Він не надавав згоди відповідачеві на укладення цих договорів та відповідно не погоджував із ним усіх істотних умов зазначених правочинів, у зв`язку з чим вони є неукладеними, а тому просив позов задовольнити.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2021 року у складі судді Томинець О. В. позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ТОВ «АГРО МАКСІМУС» усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками площею 8,25 га з кадастровим № 1225255100:02:003:0020, площею 8,37 га з кадастровим № 1225255100:02:003:0021 та площею 9,64 га з кадастровим № 1225255000:02:003:0023, призначеними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Софіївської селищної ради Криворізького (Софіївського) району Дніпропетровської області, шляхом повернення цих земельних ділянок їх власнику ОСОБА_1 .

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки площею 8,25 га з кадастровим № 1225255100:02:003:0020 від 25 серпня 2016 року, здійснену державним реєстратором КП «Криничанське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Товстухою Ю. М., про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 16338970, та рішення про державну реєстрацію такого речового права від 12 вересня 2016 року за № 31342381.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки площею 8,37 га з кадастровим № 1225255100:02:003:0021 від 25 серпня 2016 року, здійснену державним реєстратором КП «Криничанське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Товстухою Ю. М., про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 16338584, та рішення про державну реєстрацію такого речового права від 12 вересня 2016 року за № 31341963.

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки площею 9,64 га з кадастровим № 1225255000:02:003:0023 від 25 серпня 2016 року, здійснену державним реєстратором КП «Криничанське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області Товстухою Ю. М., про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 16338782, та рішення про державну реєстрацію такого речового права від 12 вересня 2016 року за № 31342171.

Суд першої інстанції виходив із відсутності доказів того, що позивач, як власник спірних земельних ділянок, надавав свою згоду на укладення договорів оренди землі з ТОВ «АГРО МАКСІМУС» та підписував оспорювані правочини. Зважаючи на задоволення вимог про повернення земельних ділянок, суд вважав, що похідні вимоги про скасування державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок та скасування рішень про державну реєстрацію також підлягають задоволенню.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ТОВ «АГРО МАКСІМУС» рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог.

Постанова апеляційного суду аргументована тим, що позивач, розірвавши за рішенням суду попередні договори оренди належних йому трьох земельних ділянок із попереднім орендарем ФГ «Сім вітрів», будучи обізнаною людиною, депутатом селищної ради не міг не розуміти, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення повинні оброблятися або самим власником землі або орендарем, тобто не міг не знати про укладення договорів оренди землі з ТОВ «АГРО МАКСИМУС» 25 серпня 2016 року. Суд також зазначив, що позивач не заперечував, що отримував від відповідача орендну плату, однак у подальшому від її отримання відмовився.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року змінив, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. У решті постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишив без змін.

Змінюючи мотиви відмови у позові, колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 позовних вимог про визнання відсутнім права оренди не заявляв. У зв`язку із цим відсутні підстави для кваліфікації договорів оренди спірних земельних ділянок, як неукладених.

При цьому посилались на висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), що «належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім».

Не можу погодитись з рішенням колегії суддів Верховного Суду щодо законності відмови позивачу у позові та мотивами такої відмови.

Стаття 125 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Європейська конвенція з прав людини у статті 6 також гарантує, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Отже, право, зокрема власника майна, на звернення до суду за захистом свого права власності гарантовані як Основним законом так і Європейською конвенцією. Забезпечення судами його реалізації відповідатиме основному принципу цивільного судочинства - верховенство права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини друга, третя статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Обов`язок суду захистити порушене право у спосіб який передбачений законом визначено у частині першій статті 5 ЦПК України, згідно якої, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У цій справі судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником трьох земельних ділянок площею 8,25 га, площею 8,37 га та площею 9,64 га.

25 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «АГРО МАКСІМУС» були укладені три договори оренди вищевказаних земельних ділянок строком на 10 років.

Згідно з висновками проведеної у справі судово-почеркознавчої експертизи від 16 липня 2021 року підписи від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» у договорах оренди землі від 25 серпня 2016 року щодо зазначених трьох земельних ділянок виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнім підписам ОСОБА_1 .

Саме з цих підстав суд першої інстанції, встановивши, що договір не є укладений, зобов`язав ТОВ «АГРО МАКСІМУС» усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом повернення їх власнику, а також скасував державну реєстрацію.

За таких обставин, саме державна реєстрація за відповідачем права оренди на 10 років земельних ділянок позивача, проведена на підставі рішень державного реєстратора, є безпідставною та незаконною, оскільки правової підстави (волевиявлення власника), як встановив суд, не було.

Оскільки судом встановлено безпідставне користування відповідачем земельними ділянками, що належать позивачу, правомірною є і вимога про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками. Такий спосіб судового захисту відповідає як статті 16 ЦК України так і спеціальним статтям визначеним у главі 29 ЦК України.

Належність, тобто визначеність у законі, такого способу захисту, як скасування державної реєстрації права (рішення державного реєстратора), зазначена, як в ЦК України (пункт 10 частина друга статті 16, стаття 21 ЦК України) так і прямо передбачено право на оскарження рішення державного реєстратора до суду спеціальним законом (частина перша статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Відповідають заявлені вимоги і такому способу захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частина друга статті 16 ЦК України).

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду у цій справі погодилась з відмовою у позові вважаючи спосіб захисту обраний позивачем неефективним, тобто таким, що на її думку не допоможе захистити порушене право власності позивача.

При цьому вказавши позивачу, що належним способом захисту буде звернення до суду з іншим позовом - про відсутність права оренди.

Відмова у позові з таких підстав не відповідає завданням цивільного судочинства та принципу верховенства права.

По перше, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина перша статті 20 ЦК України). При цьому суд, відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, зобов`язаний захистити порушене право у спосіб визначений законом.

Способи захисту передбачені частиною статті 16 ЦК України серед яких є і припинення дії, яка порушує право і відновлення становища, яке існувало до порушення і визнання незаконним рішення посадових та службових осіб органів влади.

Очевидно, що за встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відповідність закону обраного позивачем способу судового захисту та порушення права власності позивача незаконною реєстрацією права оренди на його земельні ділянки, скасувавши їх та зобов`язавши відповідача усунути перешкоди у користуванні ділянками.

По друге, обраний позивачем та використаний спосіб судового захисту є ефективним як на думку позивача, що також має важливе значення з огляду на принцип диспозитивності, так і по суті спору, оскільки реєстрація права оренди на його земельні ділянки позбавляє позивача права розпорядження своєю власністю, наприклад передачі в оренду іншій особі, так і продовжує фіксувати за відповідачем визнане державою право оренди. Усунення перешкод власнику у користуванні його земельними ділянками (негаторний позов) є загальновідомим та одним з найпоширеніших способів захисту, належність, ефективність (виконуваність) якого не підлягає сумніву.

Натомість відмова у позові з пропозицією звернутися повторно чи втретє до суду з іншим способом захисту, не відповідає завданням цивільного судочинства щодо обов`язку суду ефективно та своєчасно вирішити спір з дотримання принципу верховенства права.

По третє, запропонований спосіб захисту, як відсутність права оренди, є неналежним, тобто таким, що не передбачений законом. Ні стаття 16 ЦК України ні інші закони не передбачають такого способу захисту.

Рішення суду про відсутність права не є рішенням щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що передбачено пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Адже, за рішенням суду набуття, зміна чи припинення права оренди не відбулося, оскільки як встановлено судом у цій справі його не існувало (договір неукладений).

В четверте, рішення суду про відсутність права не є підставою передбаченою законом для скасування реєстрації права оренди в реєстрі прав. По суті у державного реєстратор, який зобов`язаний діяти лише у спосіб і з підстав визначених законом, не буде правових підстав скасовувати реєстрацію, що очевидно не можна віднести до ефективного захисту права позивача, яке в такому разі відновлено не буде.

По п`яте, відмова у задоволенні обґрунтованого позову у спосіб передбачений законом лише з підстав його неефективності на думку суду, при тому, що обраний позивачем спосіб захисту багато років використовувався в тому числі і Верховним Судом, відновлював порушені права та був зрозумілим і сталим, не в повній мірі відповідає і основній функції Верховного Суду - забезпечення сталості та єдності судової практики, визначеної статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суддя А. Ю. Зайцев