Рішення

від 07.03.2024 по справі 120/1981/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 р. Справа № 120/1981/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Держпраці у Вінницькій області та Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

19.02.2024 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ або відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу Плахотнюк Н.Ю. від 30.01.2024 ВП № НОМЕР_2 про закінчення виконавчого провадження.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суд від 19.09.2023, визнано протиправним та скасовано наказ Управління Держпраці у Вінницькій області від 12.12.2022 № 264-к "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022.

На виконання вищезазначеного рішення видано виконавчий лист № 120/248/23 від 10.05.2023, який позивач пред`явив до примусового виконання.

Постановою державного виконавця Відділу від 26.01.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання вказаного виконавчого листа. Однак вже 30.01.2024 виконавцем прийнято постанову ВП № НОМЕР_2, якою вирішено закінчити відповідне виконавче провадження з підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", а саме у зв`язку з виконанням рішення про поновлення на роботі в повному обсязі. Водночас позивач зауважує, що дізнався про таку постанову лише 12.02.2024.

Позивач із зазначеною постановою державного виконавця не погоджується та наголошує, що рішення суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23 про поновлення на роботі залишається невиконаним, оскільки Управління Держпраці у Вінницькій області не забезпечило фактичного допуску позивача до виконання попередніх обов`язків за посадою, з якої його було незаконно звільнено.

При цьому, на думку позивача, винесення головою комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області наказу від 16.05.2023 № 276-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 " не є свідченням фактичного виконанням судового рішення, оскільки на той момент Управління не мало можливості допустити позивача до виконання функціональних обов`язків за відповідною посадою, оскільки майно Управління було передане Центрально-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, а затверджений 22.02.2022 Головою Держпраці штатний розпис Управління на 2022 рік втратив чинність 31.12.2022. Тобто на дату прийняття вищевказаного наказу відповідної посади в структурі Управління не існувало.

Ухвалою суду від 26.02.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, зазначеною ухвалою:

1) залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Держпраці у Вінницькій області та Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці;

2) витребувано з Відділу та зобов`язано його надати суду належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2;

3) встановлено відповідачу 2-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а третім особам - для подання пояснень по суті позову.

01.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 120/248/23, виданого 10.05.2024 Вінницьким окружним адміністративним судом про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022.

Відповідач посилається на те, що у відповідь на постанову державного виконавця від 26.01.2024 про відкриття вказаного виконавчого провадження боржником на адресу Відділу надіслано лист № 1581/4.1-25/9 від 26.01.2024 за підписом голови комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області, яким повідомлено, що Управлінням поновлено ОСОБА_1 на посаді, як зазначено у рішенні суду, що підтверджується наказом про поновлення № 276-к від 16.05.2023, та здійснено виплату усіх належних ОСОБА_1 сум середнього заробітку за рішенням суду. З наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 17.05.2023 та у передбачений законом строк його не оскаржив.

Отже, на думку відповідача, позивача поновлено саме на тій посаді, яка визначена рішенням суду, а тому, з урахуванням положень ч. 2 ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець виніс правомірну постанову від 30.01.2024 про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням боржником рішення суду.

До відзиву на позовну заяву відповідач додав засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2.

04.03.2024 через підсистему "Електронний суд" від Управління Держпраці у Вінницькій області (далі - Управління або третя особа 1) надійшли письмові пояснення, в яких третя особа просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Третя особа зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", наказу Держпраці від 17.01.2022 № 26 "Про ліквідацію Управління Держпраці у Вінницькій області", Управління Держпраці у Вінницькій області перебуває в стані припинення та з 06.12.2022, на підставі наказу Держпраці від 05.12.2022 № 235 "Про можливість здійснення повноважень та виконання функцій", припинило здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідній сфері. Відтак відбулося вивільнення працівників ліквідованого Управління, в тому числі і ОСОБА_1 , якого звільнено із займаної посади наказом від 12.12.2022 № 264-к у зв`язку з ліквідацією державного органу (за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу").

Разом з тим, на виконання рішення суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022, про що винесено наказ № 276-к від 16.05.2023. Такий наказ позивачем не оскаржувався.

Третя особа 1 зауважує, що у зв`язку з подальшими діями, пов`язаними зі здійсненням ліквідаційної процедури Управління, голова комісії з ліквідації звернувся до начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління з метою можливого працевлаштування поновленого за рішенням суду ОСОБА_1 в новоутвореному органі, який не є правонаступником ліквідованого Управління. Листом від 12.12.2023 № ВН/13.4/2110-22 ОСОБА_1 було запропоновано розглянути можливість переведення до новоутвореного органу на рівнозначну посаду та запропоновано письмово повідомити голову комісії з ліквідації про прийняте рішення та обрану посаду протягом 30 календарних днів з дня отримання листа. Однак ОСОБА_1 на такий лист не відреагував, і оскільки без вивільнення працівників неможливим є завершення процедури ліквідації Управління, після спливу вищевказаного строку наказом від 26.01.2024 № 285-к його вдруге було звільнено з посади 26.02.2024 у зв`язку з ліквідацією державного органу.

Третя особа 1 вважає, що позивача було поновлено саме на тій посаді, яка визначена рішення суду від 10.05.2023, а отже, постанова Відділу про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 30.01.2024 є законною.

Додатково третя особа 1 звертає увагу на те, що позивач звертався до суду з заявою в порядку статті 383 КАС України, але у її задоволенні було відмовлено. При цьому суд констатував, що наказ Управління від 16.05.2023 № 276-к повністю відповідає рішенню суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

05.03.2024 через підсистему "Електронний суд" від Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі - Центрально-Західне управління або третя особа 2) надійшли письмові пояснення, в яких третя особа виступає на стороні відповідача та просить відмовити у задоволенні позову.

Третя особа 2 зазначає, що вона не є стороною виконавчого провадження з виконання рішення суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23 і щодо Центрально-Західного управління судом не виносилися будь-які рішення зобов`язального характеру стосовно позивача.

Водночас третя особа вказує на те, що пунктом 2 наказу Управління Держпраці у Вінницькій області від 16.05.2023 № 276-к ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з 12.12.2022, що повністю відповідає рішенню суду про поновлення позивача на роботі.

Також третя особа 2 зауважує, що листом Управління від 12.12.2023 № ВН/13.4/2110-22 ОСОБА_1 було запропоновано можливість переведення до Центрально-Західного управління. Такий лист позивач отримав 16.12.2022, але у визначений 30-денний строк не повідомив голову комісії з ліквідації Управління про прийняте рішення та обрану посаду. Відтак наказом від 26.01.2024 № 285-к його звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та з ним проведений остаточний розрахунок при звільненні.

Відтак третя особа 2 вважає, що Управління вчинило усі необхідні та належні дії щодо виконання рішення суду, що свідчить про законність оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.

05.03.2024 до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача та пояснення третіх осіб.

Крім того, 07.03.2024 від третьої особи 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Втім, суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 269 КАС України, якою врегульовано особливості подання заяв по суті справи в окремих категоріях адміністративних справ, в тому числі справ, визначених статтею 287 КАС України, заявами по суті у справах цієї категорії є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Відтак суд не приймає до розгляду та під час ухвалення рішення у справі не бере до уваги відповідь позивача на відзив та заперечення третьої особи 1, а також додані до них документи.

Згідно з ч. 4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив таке.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Вінницькій області та Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої моральної шкоди. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Держпраці у Вінницькій області від 12.12.2022 № 264-к "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022. Стягнуто з Управління Держпраці у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 по 10.05.2023 в сумі 53416,44 грн. В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць рішення суду звернуто до негайного виконання.

10.05.2023 судом видано виконавчий лист (негайне виконання) № 120/248/23, строк пред`явлення якого до виконання - до 11.05.2026.

На виконання рішення суду наказом голови з ліквідаційної комісії Управління Держпраці у Вінницькій області від 16.05.2023 № 276-к "Про поновлення на роботі Геннадія Ветушинського" позивача поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з 12.12.2022.

Крім того, наказом голови з ліквідаційної комісії Управління Держпраці у Вінницькій області від 16.05.2023 № 277-к "Про оголошення простою" вирішено оголосити простій (не з вини працівника) головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління ОСОБА_1 з 17.05.2023 та дозволити йому не перебувати за місцем роботи до закінчення простою, здійснюючи нарахування заробітної плати на весь період простою в розмірі двох третин посадового окладу, встановленого штатним розписом Управління, введеним в дію з 01.01.2022.

З обома наказами позивача ознайомлено під підпис 17.05.2023. Відомостей щодо оскарження позивачем цих наказів у визначеному законодавством порядку матеріали адміністративної справи не містять.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 апеляційні скарги Управління Держпраці у Вінницькій області та Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 - без змін.

Листом від 07.12.2023 № ВН/13.4/738-ЦА-22 Управління Держпраці у Вінницькій області звернулося на адресу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праціз проханням надати перелік вакантних посад державних службовців категорії В (підкатегорії В1), рівнозначних посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління, і нижчих посад в Центрально-Західному управлінні, з метою можливого подальшого переведення ОСОБА_1 .

Лист обґрунтований тим, що Управління перебуває в стані ліквідації та з 06.12.2022 припинило здійснення своїх повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах. Водночас рішенням суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23 ОСОБА_1 поновлено з 12.12.2022 на вищевказаній посаді, виконання обов`язків за якою є неможливим за відсутності повноважень Управління.

Листом Управління Держпраці у Вінницькій області від 12.12.2023 № ВН/13.4/2110-22 "Попередження про наступне звільнення та пропозиція щодо зайняття вакантних посад" ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Управління відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14. При цьому запропоновано розглянути можливість переведення до Центрально-Західного Управління та зайняти одну із запропонованих посад згідно з Переліком вакантних посад державних службовців категорії В (підкатегорії В1), рівнозначних посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління, і нижчих посад в Центрально-Західному управлінні відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей (Перелік додано до листа). Також ОСОБА_1 попереджено, що ненадання згоди (шляхом письмового повідомлення про прийняте рішення та обрану посаду голови комісії з ліквідації Управління) на переведення на іншу посаду після закінчення 30 днів з моменту вручення цього попередження вважатиметься відмовою від запропонованих посад та підставою для звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Як видно з матеріалів справи, вказаний лист (номер відправлення 2105025668328) отриманий позивачем 16.12.2023.

22.12.2023 позивач подав до суду заяву в порядку статті 383 КАС України, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Управління Держпраці у Вінницькій області від 16.05.2023 № 276-к "Про поновлення на роботі Геннадія Ветушинського";

- зобов`язати Управління Держпраці у Вінницькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли неналежному виконанню ним рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі №120/248/23 шляхом ініціювання перед Головою Держпраці питання щодо затвердження та введення в дію тимчасового штатного розпису Управління Держпраці у Вінницькій області з посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів, чим забезпечити хронологію та послідовність дій, спрямованих на дотримання принципу законності при поновленні ОСОБА_1 на посаді державної служби з наступним переведенням на рівнозначну посаду державної служби наявну в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, яке з 06.12.2022 продовжило виконувати завдання та функції Управління Держпраці у Вінницькій області.

Ухвалою суду від 03.01.2024 у справі № 120/248/23 заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвала набрала законної сили, однак оскаржена заявником в апеляційному порядку.

Наказом голови комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області від 26.01.2024 № 285-к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів з 26.01.2024 у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

З вказаним наказом позивача ознайомлено під підпис 26.01.2024.

26.01.2024 позивач звернувся на адресу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про примусове виконання рішення суду у справі № 120/248/23 в частині поновлення його на роботі, до якої додав оригінал відповідного виконавчого листа, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 10.05.2023.

Постановою державного виконавця Відділу Плахотнюк Н.Ю. від 26.01.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з виконання вищезазначеного виконавчого листа.

У відповідь на вказану постанову, листом від 30.01.2024 Управління Держпраці у Вінницькій області повідомило державного виконавця про повне виконання в добровільному порядку рішення суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23, а саме про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з 12.12.2022, що підтверджується наказом № 276-к від 16.05.2023.

Постановою державного виконавця Плахотнюк Н.Ю. ВП № НОМЕР_2 від 30.01.2024 вирішено закінчити відповідне виконавче провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". У постанові зазначено, що рішення суду виконано, що підтверджується копіями відповідних документів, наданих боржником. Як підтвердження повного та фактичного виконання рішення суду державному виконавцю надано копію наказу № 273-к від 16.05.2023, а також ухвалу суду від 03.01.2024, в мотивувальній частині якої зазначено, що на виконання рішення суду наказом від 16.05.2023 № 273-к ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022. Отже, наказ Управління від 16.05.2023 № 273-к в повній мірі відповідає рішенню суду від 10.05.2023.

Позивач вважає вказану постанову державного виконавця незаконною, передчасною і такою, що прийняття за відсутності фактичного виконання боржником в повному обсязі рішення суду про поновлення на роботі.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Також за замістом ч. 4 ст. 19 Закону №1404-VIII сторони виконавчого провадження зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення.

В силу приписів ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Частинами першою та другою статті 63 Закону № 1404-VIII унормовано, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Водночас порядок виконання рішення суду про поновлення на роботі регламентується статтею 65 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, в аспекті правовідносин, що пов`язані з виконанням судових рішень органами державної виконавчої служби, видання роботодавцем (боржником) відповідно до законодавства про працю наказу (розпорядження) про поновлення працівника (стягувача) на роботі є свідченням виконання рішення суду про поновлення на роботі та підставою для прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.

При цьому варто зазначити, що Законом № 1404-VIII не надано повноважень державному виконавцю ставити під сумнів законність прийнятих боржником рішень на виконання рішення суду, разом з тим він зобов`язаний перевіряти виконання судового рішення у такий спосіб, як визначено у рішенні і виконавчому документі.

Крім того, до обов`язків державного виконавця не віднесено здійснення перевірки факту допущення стягувача до виконання трудових обов`язків, оскільки державний виконавець з`ясовує не фактичний допуск позивача до роботи, а фактичне та у повній відповідності до виконавчого документа виконання рішення суду.

Також необхідно врахувати, що Законом України № 1217-IX від 05.02.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі" виключено обов`язок державного виконавця перевіряти факт внесення боржником відповідного запису про поновлення на роботі до трудової книжки стягувача, що додатково підтверджує відсутність повноважень державного виконавця з перевірки питання фактичного допуску працівника до роботи.

Судом встановлено, що висновок державного виконавця Відділу Плахотнюк Н.Ю. про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 за пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII ґрунтується на тому, що наказом Управління Держпраці у Вінницькій області № 276-к від 16.05.2023 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з 12.12.2022. Отже, боржник поновив стягувача саме на тій посаді, яка була визначена рішенням суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23. Водночас повне та фактичне виконання рішення суду про поновлення на роботі підтверджується тим, що ухвалою суду від 03.01.2024 відмовлено у задоволенні заяви позивача (стягувача) про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності відповідача (боржника), вчинених на виконання такого рішення, а в мотивувальній частині ухвали судом зазначено, що наказ Управління № 276-к від 16.05.2023 в повній мірі відповідає рішенню суду в частині поновлення позивача на посаді.

Своєю чергою позивач вважає, що рішення суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23 не може вважатися виконаним, допоки його не буде фактично допущено до виконання попередніх обов`язків за посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області, визначених відповідною посадовою інструкцією. Відтак видання наказу № 276-к від 16.05.2023 є недостатнім, оскільки боржник також має створити умови, за яких позивач зможе здійснювати свої посадові обов`язки в порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Втім, за обставин цієї справи суд не може погодитися з вищевказаними доводами позивача з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" Уряд України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1, в тому числі Управління Держпраці у Вінницькій області.

Пунктом 2 вказаної Постанови № 14 вирішено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 2, в тому числі Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

При цьому пунктом 3 Постанови № 14 установлено, що:

1) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;

2) здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів Державної служби з питань праці згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Державну службу з питань праці;

3) міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме:

Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці у Житомирській області, Управління Держпраці у Хмельницькій області, Управління Держпраці у Вінницькій області.

На підставі Постанови № 14 та наказу Держпраці від 17.01.2022 № 26 "Про ліквідацію Управління Держпраці у Вінницькій області" Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39845483) перебуває в стані припинення з 19.01.2022 (і станом на сьогодні не припинене як юридична особа публічного права).

Водночас на підставі наказу Держпраці від 05.12.2022 № 235 "Про можливість здійснення повноважень та виконання функцій" з 06.12.2022 припинено здійснення вказаним Управлінням повноважень та виконання функцій держави.

Отже, і на момент ухвалення судом рішення від 10.05.2023 у справі № 120/238/23, і на момент видання головою комісії з ліквідації Управління наказу від 16.05.2023 № 276-к "Про поновлення на роботі Геннадія Ветушинського", Управління Держпраці у Вінницькій області припинило здійснювати покладені на нього повноваження та функції, які були передані до новоутвореного органу Держпраці - Центрально-Західного управління.

Відтак суд відхиляє твердження позивача про те, що на виконання судового рішення боржник був зобов`язаний не лише видати наказ про поновлення позивача на посаді, але й також забезпечити фактичний допуск до виконання ним попередніх посадових обов`язків за посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області.

Суд зауважує, що виконання рішення суду у зазначений спосіб було апріорі неможливим з об`єктивних та незалежних волі боржника причин, які є загальновідомими та обумовлюються прийняттям низки нормативно-правових та інших актів, які були і залишаються чинними.

При цьому позивач не міг мати будь-яких законних очікувань щодо його фактичного допуску до виконання обов`язків за раніше займаною посадою, оскільки не міг не знати, що орган, в якому він займав посаду, припинив здійснювати свої функції та повноваження на момент ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.

Поряд з цим, стверджуючи, що роботодавець має обов`язок з фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків, позивач ніяк не пояснює, яким саме чином ліквідоване Управління Держпраці у Вінницькій області, яке перебуває у стані припинення, повинно було забезпечити позивачу фактичне виконання ним обов`язків за посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів цього Управління.

Окрім того суд враховує, що наказом голови з ліквідації Управління від 16.05.2023 № 277-к "Про оголошення простою", у зв`язку з припиненням здійснення Управлінням повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах, оголошено простій, не з вини працівника, головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів цього Управління ОСОБА_1 , з наданням йому дозволу не перебувати за місцем роботи до закінчення простою.

Цим же наказом вирішено здійснювати нарахування ОСОБА_1 заробітної плати на весь період простою в розмірі двох третин посадового окладу, встановленого штатним розписом Управління, введеним в дію з 01.01.2022.

Позивач з вказаним наказом був ознайомлений 17.05.2023, однак у встановлений законом порядок та строк його не оскаржив, тобто погодився з наказом та з оголошеним простоєм і визначеними у зв`язку з цим умовами праці (можливістю не прибувати на робоче місце та з виплатою зарплатні у вищезазначеному (зменшеному) розмірі).

Відтак суд вважає безпідставними твердження позивача щодо незабезпечення йому умов для праці після поновлення на посаді за рішенням суду та щодо його недопущення до роботи, оскільки з урахуванням обставин, що склалися у зв`язку з припиненням діяльності державного органу, та відповідно до норм чинного законодавства роботодавець (Управління) оголосив простій, під час дії якого позивач звільнявся від виконання своїх трудових обов`язків (обов`язків за посадою).

Позивач також не погоджується з тим, що прийняття наказу від 16.05.2023 № 276-к не є фактичним виконанням рішення суду у справі № 120/248/23, оскільки на той момент Управління не мало можливості допустити позивача до виконання функціональних обов`язків за посадою через те, що майно Управління було передане Центрально-Західному управлінню, а затвердженого штатного розпису Управління не існувало.

Оцінюючи такі доводи суд зазначає, що відповідні обставин існували вже на дату ухвалення судом рішення від 10.05.2023 - затверджений 22.02.2022 Головою Держпраці штатний розпис Управління на 2022 рік втратив чинність 31.12.2022, а усе майно Управління було передане Центрально-Західному управлінні в березні 2023 року.

Тобто позивач не міг не усвідомлювати, що рішення суду від 10.05.2023, яким його було поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів цього Управління Держпраці у Вінницькій області, не могло бути виконаним у спосіб, на якому зараз наполягає позивач, а саме шляхом його фактичного допущення до виконання своїх обов`язків за посадою.

Попри це, позивач погодився з ухваленим судом рішенням та в апеляційному порядку його не оскаржував.

Крім того, позивач погодився з наказом від 16.05.2023 № 276-к, який був виданий на виконання рішення суду (в порядку негайного виконання), адже, знову-таки, у встановлений законом порядок і строк його не оскаржив.

З матеріалів справи прослідковується, що лише наприкінці грудня 2023 року, тобто після того, як голова комісії з ліквідації Управління листом від 12.12.2023 попередив позивача про можливе наступне звільнення з посади за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", позивач звернувся до суду з заявою в порядку статті 383 КАС України, в якій висловив свою незгоду з наказом № 276-к від 16.05.2023 та в порядку судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 120/243/23 про поновлення на роботі просив суд скасувати цей наказ, посилаючись на його протиправність та неналежне виконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили.

А втім, як встановлено судом, ухвалою суду від 03.01.2024 у задоволенні вищезазначеної заяви позивача відмовлено. Водночас у мотивувальній частині цієї ухвали констатовано, що наказ Управління від 16.05.2023 № 276-к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022, в повній мірі відповідає рішенню суду від 10.05.2023 і що відповідач поновив позивача саме на тій посаді, яка визначена таким рішенням.

З наведеного висновується, що суд, який і ухвалив рішення про поновлення позивача на роботі, не погодився з доводами позивача щодо неналежного виконання судового рішення та не встановив ознак протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідача-суб`єкта владних повноважень під час його виконання.

Крім того, суд звертає увагу на ще одну істотну обставину, яка полягає у тому, що виконавчий лист № 120/238/23 від 10.05.2023 був пред`явлений до примусового виконання лише 26.01.2024, тобто у день ознайомлення позивача з наказом голови комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області від 26.01.2024 № 285-к, яким його (вже після поновлення на роботі) вдруге звільнено з посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Звідси випливає, що на момент відкриття виконавчого провадження та його закінчення між сторонами (стягувачем та боржником) існували нові трудові правовідносини, виникнення яких було б неможливим без повного фактичного виконання рішення суду від 10.05.2023 (адже неможливим є звільнення з роботи працівника, якого ще не поновлено на такій роботі).

Вищенаведене у своїй сукупності дає суду переконливі підстави дійти висновку, що державний виконавець Плахотнюк Н.Ю. надала правильну оцінку наявним у матеріалах виконавчого провадження документам та прийняла обґрунтовану постанову від 30.01.2024 про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2, яка відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам.

Насамкінець суд зазначає, що спірна ситуація з поновленням позивача на роботі не є якоюсь винятковою, оскільки процес реформування системи органів державної влади та місцевого самоврядування (шляхом їх реорганізації або ліквідації) відбувається в Україні систематично.

Водночас у судовій практиці склалась усталена практика, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі. Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 2а-23895/09/1270).

Верховний Суд виходить з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Таким чином, згідно з правовою позицією Верховного Суду, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади. Водночас встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (постанови Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 826/25887/15, від 17.07.2019 у справі № 820/2932/16, від 26.05.2021 у справі № 140/90/20 та інші).

Разом з тим, як зазначено у пунктах 46-48 постанови Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 821/3795/15-а, за приписами частини першої статті 235 КЗпП України на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі (незалежно від скорочення посади, яку обіймав працівник). Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені у частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Вищевказана позиція надалі неодноразово застосовувалась Верховним Судом при вирішенні справ, пов`язаних із звільненням посадових осіб з органів публічної влади.

Так, у постанові від 30.06.2022 у справі № 420/7407/20 Верховний Суд погодився з доводами відповідача, що суди попередніх інстанцій, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача шляхом його поновлення Одеській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області з 20.08.2020, не врахували приписів частини першої статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі незаконного звільнення працівника, він повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією відповідача і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень державного органу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 640/594/20, від 02.12.2021 у справі № 640/25187/19 та багатьох інших.

Отже, згідно із судовою практикою у справах відповідної категорії, у разі незаконного звільнення працівника з посади в державному органі (установі, організації), який припиняється, працівник підлягає поновленню на попередній роботі (посаді), оскільки саме такий спосіб захисту порушених трудових прав визначений законом. Як наслідок трудові відносини продовжуються і подальше звільнення працівника у зв`язку з ліквідацією державного органу (установи, організації) або його реорганізації, що поєднана зі скороченням штату/чисельності працівників та/або змінами в організації роботи (праці), унаслідок яких працівник об`єктивно не може виконувати посадові обов`язки за посадою, яку обіймав раніше, можлива з дотриманням встановленої законодавством процедури вивільнення працівників.

З огляду на викладене суд відхиляє доводи позивача про те, що прийняття боржником наказу № 276-к від 16.05.2023 не вважається виконанням рішення суду від 10.05.2023 у справі № 120/238/23 про поновлення позивача на роботі в державному органі, який підлягає ліквідації.

При цьому суд зауважує, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39845483) з 19.01.2022 перебуває у стані припинення і, як видно з матеріалів справи, до цього часу не припинене. Тобто така юридична особа була діючою у спірний період (з моменту поновлення позивача і до моменту прийняття оскаржуваної постанови), і наразі залишається діючою, а тому перебування з нею у трудових відносинах можливе на законних підставах.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.02.2023 у справі № 340/2274/22, згідно з якою виконання рішення суду про поновлення на роботі є виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.

Однак, на переконання суду, вказані висновки не можна екстраполювати на дану справу, яка не є тотожною з вищезазначеною справою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що подібність правовідносин означає ідентичність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.07.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Крім того, як зазначено у постанові від 10.02.2022 у справі № 803/172/16, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

В контексті вищенаведеного суд враховує, що висновки у справі № 340/2274/22 зроблені Верховним Судом за обставин припинення як юридичної особи органу державної влади (Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області), в якому було поновлено позивача (стягувача). Відтак Верховний Суд виходив з того, що видання Міністерством юстиції України (боржником) наказу про поновлення особи на посаді начальника зазначеного Управління не може свідчити про фактичне виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки незаконно звільненого працівника було поновлено на посаді формально, в державному органі, який на момент прийняття наказу вже не існував.

Тобто спірні правовідносини та фактичні обставини у справі № 340/2274/22 відрізняються від цієї справи, в якій боржником виконавчого провадження є орган державної влади, що лише перебуває в стані припинення та, відповідно, не втратив статусу роботодавця щодо стягувача.

За змістом положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з пунктом 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відтак питання, чи дотримався суд свого обов`язку мотивувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши обґрунтованість ключових доводів учасників судового процесу, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити повністю.

Враховуючи положення ст. 139 КАС України, позивач немає права на відшкодування понесених у цій справі судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

За змістом положень абз. 2 ч. 1 ст. 295 КАС України, якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028);

3) третя особа 1: Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39845483, місцезнаходження: вул. Магістратська, буд. 37 м. Вінниця, 21050);

4) третя особа 2: Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44791105, місцезнаходження: вул. Шевченка, 18-А, м. Житомир, 10008).

Повне судове рішення складено 07.03.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович