Постанова

від 23.04.2024 по справі 120/1981/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1981/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції -Сало П.І.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

23 квітня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Держпраці у Вінницькій області та Центрально - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Держпраці у Вінницькій області та Центрально - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови.

Рішенням Вінницькогоокружного адміністративного суду від 07.03.2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

17,18 та 19 квітня 2024 року від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Держпраці у Вінницькій області та Центрально - Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці надійшли відзиви на апеляційну скаргу позивача, в яких зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 квітня 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзивів, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Вінницькій області та Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування завданої моральної шкоди. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Держпраці у Вінницькій області від 12.12.2022 № 264-к "Про звільнення ОСОБА_2 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022. Стягнуто з Управління Держпраці у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 по 10.05.2023 в сумі 53416,44 грн. В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць рішення суду звернуто до негайного виконання.

10.05.2023 судом видано виконавчий лист (негайне виконання) № 120/248/23, строк пред`явлення якого до виконання до 11.05.2026.

На виконання рішення суду наказом голови з ліквідаційної комісії Управління Держпраці у Вінницькій області від 16.05.2023 № 276-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_2 " позивача поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з 12.12.2022.

Крім того, наказом голови з ліквідаційної комісії Управління Держпраці у Вінницькій області від 16.05.2023 № 277-к "Про оголошення простою" вирішено оголосити простій (не з вини працівника) головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління ОСОБА_1 з 17.05.2023 та дозволити йому не перебувати за місцем роботи до закінчення простою, здійснюючи нарахування заробітної плати на весь період простою в розмірі двох третин посадового окладу, встановленого штатним розписом Управління, введеним в дію з 01.01.2022.

З обома наказами позивача ознайомлено під підпис 17.05.2023. Відомостей щодо оскарження позивачем цих наказів у визначеному законодавством порядку матеріали адміністративної справи не містять.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2023 апеляційні скарги Управління Держпраці у Вінницькій області та Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 без змін.

Листом від 07.12.2023 № ВН/13.4/738-ЦА-22 Управління Держпраці у Вінницькій області звернулося на адресу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праціз проханням надати перелік вакантних посад державних службовців категорії В (підкатегорії В1), рівнозначних посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління, і нижчих посад в Центрально-Західному управлінні, з метою можливого подальшого переведення ОСОБА_1

Лист обґрунтований тим, що Управління перебуває в стані ліквідації та з 06.12.2022 припинило здійснення своїх повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах. Водночас рішенням суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23 ОСОБА_1 поновлено з 12.12.2022 на вищевказаній посаді, виконання обов`язків за якою є неможливим за відсутності повноважень Управління.

Листом Управління Держпраці у Вінницькій області від 12.12.2023 № ВН/13.4/2110-22 "Попередження про наступне звільнення та пропозиція щодо зайняття вакантних посад" ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення із займаної посади у зв`язку з ліквідацією Управління відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14. При цьому запропоновано розглянути можливість переведення до Центрально-Західного Управління та зайняти одну із запропонованих посад згідно з Переліком вакантних посад державних службовців категорії В (підкатегорії В1), рівнозначних посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління, і нижчих посад в Центрально-Західному управлінні відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей (Перелік додано до листа). Також ОСОБА_1 попереджено, що ненадання згоди (шляхом письмового повідомлення про прийняте рішення та обрану посаду голови комісії з ліквідації Управління) на переведення на іншу посаду після закінчення 30 днів з моменту вручення цього попередження вважатиметься відмовою від запропонованих посад та підставою для звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Згідно матеріалів справи, вказаний лист (номер відправлення 2105025668328) отриманий позивачем 16.12.2023.

22.12.2023 позивач подав до суду заяву в порядку статті 383 КАС України, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Управління Держпраці у Вінницькій області від 16.05.2023 № 276-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_2 ";

- зобов`язати Управління Держпраці у Вінницькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли неналежному виконанню ним рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10.05.2023 у справі №120/248/23 шляхом ініціювання перед Головою Держпраці питання щодо затвердження та введення в дію тимчасового штатного розпису Управління Держпраці у Вінницькій області з посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів, чим забезпечити хронологію та послідовність дій, спрямованих на дотримання принципу законності при поновленні ОСОБА_1 на посаді державної служби з наступним переведенням на рівнозначну посаду державної служби наявну в Центрально-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці, яке з 06.12.2022 продовжило виконувати завдання та функції Управління Держпраці у Вінницькій області.

Ухвалою суду першої інстанції від 03.01.2024 у справі № 120/248/23, яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Наказом голови комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області від 26.01.2024 № 285-к "Про звільнення ОСОБА_2 " позивача звільнено з посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів з 26.01.2024 у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

З вказаним наказом позивача ознайомлено під підпис 26.01.2024.

26.01.2024 позивач звернувся на адресу Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з заявою про примусове виконання рішення суду у справі № 120/248/23 в частині поновлення його на роботі, до якої додав оригінал відповідного виконавчого листа, виданого Вінницьким окружним адміністративним судом 10.05.2023.

Постановою державного виконавця Відділу Плахотнюк Н.Ю. від 26.01.2024 відкрито виконавче провадження № 73990969 з виконання вищезазначеного виконавчого листа.

У відповідь на вказану постанову, листом від 30.01.2024 Управління Держпраці у Вінницькій області повідомило державного виконавця про повне виконання в добровільному порядку рішення суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23, а саме про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з 12.12.2022, що підтверджується наказом № 276-к від 16.05.2023.

Постановою державного виконавця Плахотнюк Н.Ю. ВП № 73990969 від 30.01.2024 вирішено закінчити відповідне виконавче провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". У постанові зазначено, що рішення суду виконано, що підтверджується копіями відповідних документів, наданих боржником. Як підтвердження повного та фактичного виконання рішення суду державному виконавцю надано копію наказу № 273-к від 16.05.2023, а також ухвалу суду від 03.01.2024, в мотивувальній частині якої зазначено, що на виконання рішення суду наказом від 16.05.2023 № 273-к ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022. Отже, наказ Управління від 16.05.2023 № 273-к в повній мірі відповідає рішенню суду від 10.05.2023.

Вважаючи вказану постанову державного виконавця незаконною, передчасною і такою, що прийняття за відсутності фактичного виконання боржником в повному обсязі рішення суду про поновлення на роботі, позивач звернувся до суду для її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Також за замістом ч. 4 ст. 19 Закону №1404-VIII сторони виконавчого провадження зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення.

В силу приписів ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Частинами першою та другою статті 63 Закону № 1404-VIII унормовано, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Водночас порядок виконання рішення суду про поновлення на роботі регламентується статтею 65 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.

Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, в аспекті правовідносин, що пов`язані з виконанням судових рішень органами державної виконавчої служби, видання роботодавцем (боржником) відповідно до законодавства про працю наказу (розпорядження) про поновлення працівника (стягувача) на роботі є свідченням виконання рішення суду про поновлення на роботі та підставою для прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.

При цьому варто зазначити, що Законом № 1404-VIII не надано повноважень державному виконавцю ставити під сумнів законність прийнятих боржником рішень на виконання рішення суду, разом з тим він зобов`язаний перевіряти виконання судового рішення у такий спосіб, як визначено у рішенні і виконавчому документі.

Крім того, до обов`язків державного виконавця не віднесено здійснення перевірки факту допущення стягувача до виконання трудових обов`язків, оскільки державний виконавець з`ясовує не фактичний допуск позивача до роботи, а фактичне та у повній відповідності до виконавчого документа виконання рішення суду.

Також необхідно врахувати, що Законом України № 1217-IX від 05.02.2021 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі" виключено обов`язок державного виконавця перевіряти факт внесення боржником відповідного запису про поновлення на роботі до трудової книжки стягувача, що додатково підтверджує відсутність повноважень державного виконавця з перевірки питання фактичного допуску працівника до роботи.

З матеріалів справи встановлено, що висновок державного виконавця Відділу Плахотнюк Н.Ю. про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження ВП № 73990969 за пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII ґрунтується на тому, що наказом Управління Держпраці у Вінницькій області № 276-к від 16.05.2023 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління з 12.12.2022. Отже, боржник поновив стягувача саме на тій посаді, яка була визначена рішенням суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23. Водночас повне та фактичне виконання рішення суду про поновлення на роботі підтверджується тим, що ухвалою суду від 03.01.2024 відмовлено у задоволенні заяви позивача (стягувача) про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності відповідача (боржника), вчинених на виконання такого рішення, а в мотивувальній частині ухвали судом зазначено, що наказ Управління № 276-к від 16.05.2023 в повній мірі відповідає рішенню суду в частині поновлення позивача на посаді.

На переконання апелянта, рішення суду від 10.05.2023 у справі № 120/248/23 не може вважатися виконаним, допоки його не буде фактично допущено до виконання попередніх обов`язків за посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області, визначених відповідною посадовою інструкцією. Відтак, апелянт вважає, що видання наказу № 276-к від 16.05.2023 є недостатнім, оскільки боржник також має створити умови, за яких позивач зможе здійснювати свої посадові обов`язки в порядку, що мав місце до незаконного звільнення.

Однак, колегія суддів вважає вказані твердження помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 № 14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" Уряд України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1, в тому числі Управління Держпраці у Вінницькій області.

Пунктом 2 вказаної Постанови № 14 вирішено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 2, в тому числі Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

При цьому пунктом 3 Постанови № 14 установлено, що:

1) територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно з пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структур, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій;

2) здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів Державної служби з питань праці згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів Державної служби з питань праці згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Державну службу з питань праці;

3) міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме:

Центрально-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці завдання і функції Управління Держпраці у Житомирській області, Управління Держпраці у Хмельницькій області, Управління Держпраці у Вінницькій області.

На підставі Постанови № 14 та наказу Держпраці від 17.01.2022 № 26 "Про ліквідацію Управління Держпраці у Вінницькій області" Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39845483) перебуває в стані припинення з 19.01.2022 (і станом на сьогодні не припинене як юридична особа публічного права).

Водночас на підставі наказу Держпраці від 05.12.2022 № 235 "Про можливість здійснення повноважень та виконання функцій" з 06.12.2022 припинено здійснення вказаним Управлінням повноважень та виконання функцій держави.

Отже, і на момент ухвалення судом рішення від 10.05.2023 у справі № 120/238/23, і на момент видання головою комісії з ліквідації Управління наказу від 16.05.2023 № 276-к "Про поновлення на роботі Геннадія Ветушинського", Управління Держпраці у Вінницькій області припинило здійснювати покладені на нього повноваження та функції, які були передані до новоутвореного органу Держпраці Центрально-Західного управління.

Відтак суд відхиляє твердження позивача про те, що на виконання судового рішення боржник був зобов`язаний не лише видати наказ про поновлення позивача на посаді, але й також забезпечити фактичний допуск до виконання ним попередніх посадових обов`язків за посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області.

Суд зауважує, що виконання рішення суду у зазначений спосіб було апріорі неможливим з об`єктивних та незалежних волі боржника причин, які є загальновідомими та обумовлюються прийняттям низки нормативно-правових та інших актів, які були і залишаються чинними.

При цьому позивач не міг мати будь-яких законних очікувань щодо його фактичного допуску до виконання обов`язків за раніше займаною посадою, оскільки не міг не знати, що орган, в якому він займав посаду, припинив здійснювати свої функції та повноваження на момент ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.

Поряд з цим, стверджуючи, що роботодавець має обов`язок з фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків, позивач ніяк не пояснює, яким саме чином ліквідоване Управління Держпраці у Вінницькій області, яке перебуває у стані припинення, повинно було забезпечити позивачу фактичне виконання ним обов`язків за посадою головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів цього Управління.

Окрім того суд враховує, що наказом голови з ліквідації Управління від 16.05.2023 № 277-к "Про оголошення простою", у зв`язку з припиненням здійснення Управлінням повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах, оголошено простій, не з вини працівника, головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів цього Управління Ветушинському Г.І., з наданням йому дозволу не перебувати за місцем роботи до закінчення простою.

Цим же наказом вирішено здійснювати нарахування ОСОБА_1 заробітної плати на весь період простою в розмірі двох третин посадового окладу, встановленого штатним розписом Управління, введеним в дію з 01.01.2022.

Позивач з вказаним наказом був ознайомлений 17.05.2023, однак у встановлений законом порядок та строк його не оскаржив, тобто погодився з наказом та з оголошеним простоєм і визначеними у зв`язку з цим умовами праці (можливістю не прибувати на робоче місце та з виплатою зарплатні у вищезазначеному (зменшеному) розмірі).

Відтак колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта щодо незабезпечення йому умов для праці після поновлення на посаді за рішенням суду та щодо його недопущення до роботи, оскільки з урахуванням обставин, що склалися у зв`язку з припиненням діяльності державного органу, та відповідно до норм чинного законодавства роботодавець (Управління) оголосив простій, під час дії якого позивач звільнявся від виконання своїх трудових обов`язків (обов`язків за посадою).

Позивач також не погоджується з тим, що прийняття наказу від 16.05.2023 № 276-к не є фактичним виконанням рішення суду у справі № 120/248/23, оскільки на той момент Управління не мало можливості допустити позивача до виконання функціональних обов`язків за посадою через те, що майно Управління було передане Центрально-Західному управлінню, а затвердженого штатного розпису Управління не існувало.

Оцінюючи такі доводи суд зазначає, що відповідні обставин існували вже на дату ухвалення судом рішення від 10.05.2023 затверджений 22.02.2022 Головою Держпраці штатний розпис Управління на 2022 рік втратив чинність 31.12.2022, а усе майно Управління було передане Центрально-Західному управлінні в березні 2023 року.

Тобто позивач не міг не усвідомлювати, що рішення суду від 10.05.2023, яким його було поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів цього Управління Держпраці у Вінницькій області, не могло бути виконаним у спосіб, на якому зараз наполягає позивач, а саме шляхом його фактичного допущення до виконання своїх обов`язків за посадою.

Проте, позивач погодився з ухваленим судом рішенням та в апеляційному порядку його не оскаржував.

Крім того, позивач погодився з наказом від 16.05.2023 № 276-к, який був виданий на виконання рішення суду (в порядку негайного виконання), адже, знову-таки, у встановлений законом порядок і строк його не оскаржив.

З матеріалів справи встановлено, що лише наприкінці грудня 2023 року, тобто після того, як голова комісії з ліквідації Управління листом від 12.12.2023 попередив позивача про можливе наступне звільнення з посади за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", позивач звернувся до суду з заявою в порядку статті 383 КАС України, в якій висловив свою незгоду з наказом № 276-к від 16.05.2023 та в порядку судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 120/243/23 про поновлення на роботі просив суд скасувати цей наказ, посилаючись на його протиправність та неналежне виконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.01.2024 у задоволенні вищезазначеної заяви позивача відмовлено. Водночас у мотивувальній частині цієї ухвали констатовано, що наказ Управління від 16.05.2023 № 276-к, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Вінницькій області з 12.12.2022, в повній мірі відповідає рішенню суду від 10.05.2023 і що відповідач поновив позивача саме на тій посаді, яка визначена таким рішенням.

Вказані обставини свідчать про те, що суд, який і ухвалив рішення про поновлення позивача на роботі, не погодився з доводами позивача щодо неналежного виконання судового рішення та не встановив ознак протиправності рішень, дій чи бездіяльності відповідача-суб`єкта владних повноважень під час його виконання.

Крім того, суд звертає увагу на ще одну істотну обставину, яка полягає у тому, що виконавчий лист № 120/238/23 від 10.05.2023 був пред`явлений до примусового виконання лише 26.01.2024, тобто у день ознайомлення позивача з наказом голови комісії з ліквідації Управління Держпраці у Вінницькій області від 26.01.2024 № 285-к, яким його (вже після поновлення на роботі) вдруге звільнено з посади головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Здійснивши аналіз вищенаведених обставин, колегія суддів вважає, що на момент відкриття виконавчого провадження та його закінчення між сторонами (стягувачем та боржником) існували нові трудові правовідносини, виникнення яких було б неможливим без повного фактичного виконання рішення суду від 10.05.2023 (адже неможливим є звільнення з роботи працівника, якого ще не поновлено на такій роботі).

Вищенаведене у своїй сукупності дає підстави для висновку, що державний виконавець ОСОБА_3 надала правильну оцінку наявним у матеріалах виконавчого провадження документам та прийняла обґрунтовану постанову від 30.01.2024 про закінчення виконавчого провадження ВП № 73990969, яка відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам.

Колегія суддів звертає увагу, що склалась усталена практика, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі. Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 2а-23895/09/1270).

Верховний Суд виходить з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Таким чином, згідно з правовою позицією Верховного Суду, для вирішення питання про те, що саме мало місце ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади. Водночас встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (постанови Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 826/25887/15, від 17.07.2019 у справі № 820/2932/16, від 26.05.2021 у справі № 140/90/20 та інші).

Разом з тим, як зазначено у пунктах 46-48 постанови Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 821/3795/15-а, за приписами частини першої статті 235 КЗпП України на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі (незалежно від скорочення посади, яку обіймав працівник). Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені у частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Вищевказана позиція надалі неодноразово застосовувалась Верховним Судом при вирішенні справ, пов`язаних із звільненням посадових осіб з органів публічної влади.

Так, у постанові від 30.06.2022 у справі № 420/7407/20 Верховний Суд погодився з доводами відповідача, що суди попередніх інстанцій, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача шляхом його поновлення Одеській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення Управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області з 20.08.2020, не врахували приписів частини першої статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі незаконного звільнення працівника, він повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією відповідача і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень державного органу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 640/594/20, від 02.12.2021 у справі № 640/25187/19 та багатьох інших.

Отже, згідно із судовою практикою у справах відповідної категорії, у разі незаконного звільнення працівника з посади в державному органі (установі, організації), який припиняється, працівник підлягає поновленню на попередній роботі (посаді), оскільки саме такий спосіб захисту порушених трудових прав визначений законом. Як наслідок трудові відносини продовжуються і подальше звільнення працівника у зв`язку з ліквідацією державного органу (установи, організації) або його реорганізації, що поєднана зі скороченням штату/чисельності працівників та/або змінами в організації роботи (праці), унаслідок яких працівник об`єктивно не може виконувати посадові обов`язки за посадою, яку обіймав раніше, можлива з дотриманням встановленої законодавством процедури вивільнення працівників.

З огляду на викладене колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про те, що прийняття боржником наказу № 276-к від 16.05.2023 не вважається виконанням рішення суду від 10.05.2023 у справі № 120/238/23 про поновлення позивача на роботі в державному органі, який підлягає ліквідації.

При цьому суд зауважує, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління Держпраці у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39845483) з 19.01.2022 перебуває у стані припинення і, як видно з матеріалів справи, до цього часу не припинене. Тобто така юридична особа була діючою у спірний період (з моменту поновлення позивача і до моменту прийняття оскаржуваної постанови), і наразі залишається діючою, а тому перебування з нею у трудових відносинах можливе на законних підставах.

Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.02.2023 у справі № 340/2274/22 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обставини у вказаній справі не є тотожними з даною справою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що подібність правовідносин означає ідентичність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.07.2018 у справі № 910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Крім того, як зазначено у постанові від 10.02.2022 у справі № 803/172/16, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

В контексті вищенаведеного суд враховує, що висновки у справі № 340/2274/22 зроблені Верховним Судом за обставин припинення як юридичної особи органу державної влади (Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області), в якому було поновлено позивача (стягувача). Відтак Верховний Суд виходив з того, що видання Міністерством юстиції України (боржником) наказу про поновлення особи на посаді начальника зазначеного Управління не може свідчити про фактичне виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки незаконно звільненого працівника було поновлено на посаді формально, в державному органі, який на момент прийняття наказу вже не існував.

Тобто спірні правовідносини та фактичні обставини у справі № 340/2274/22 відрізняються від цієї справи, в якій боржником виконавчого провадження є орган державної влади, що лише перебуває в стані припинення та, відповідно, не втратив статусу роботодавця щодо стягувача.

Підсумовуючи викладене, судова колегія, враховуючи, що доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.