Постанова

від 22.02.2024 по справі 456/2672/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 456/2672/17 Головуючий у 1 інстанції: Янів Н.М.

Провадження № 22-ц/811/1812/23 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С.М.,

суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар судового засідання Марко О.Р.,

з участю прокурора Сенів О.П., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Филика А.І., представника третьої особи Шарана В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2023 року (повний текст рішення складено 25 травня 2023 року), у справі за позовом прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Моршинської міської ради Стрийського району Львівської області, третя особа: філія «Стрийське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» про визнання недійсними рішень та витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2017 року прокурор Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, правонаступником якого у спірних правовідносинах є Львівська обласна державна адміністрація, звернувся в суду з вказаним позовом, в якому просив:

- визнати недійсним рішення Лисовицької сільської ради Стрийського району від 11 липня 2003 року № 89 у частині щодо затвердження документації з землеустрою по передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0,4000 га (4625384000:02:001:0199);

- визнати недійсним рішення Лисовицької сільської ради Стрийського району від 04 лютого 2003 року № 64 у частині щодо затвердження документації з землеустрою по передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_6 , площею 0,4600 га (4625384000:03:001:0312);

- визнати недійсним рішення Лисовицької сільської ради Стрийського району від 21 жовтня 2003 року № 110 у частині щодо затвердження документації з землеустрою по передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_3 , площею 0,4000 га (4625384000:03:001:0200);

- визнати недійсним рішення Лисовицької сільської ради Стрийського району від 04 лютого 2003 року № 64 у частині щодо затвердження документації з землеустрою по передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_4 , площею 0,4500 га (4625384000:03:001:0311);

- витребувати у ОСОБА_1 на користь держави у особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 1,6500 га (кадастровий номер 4625384000:03:001:0321).

Окрім цього, просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити її.

Свої вимоги мотивував тим, що прокуратурою області у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016140000000230 встановлено факт незаконного вибуття з власності держави земельних ділянок на території Лисовицької сільської ради, на яких знаходяться ліси природоохоронного, наукового, історико культурного призначення (заказник) розпорядження якими на час прийняття рішень відносилось до компетенції Кабінету Міністрів України.

Так, рішенням Лисовицької сільської ради Стрийського району від 11 липня 2003 року № 89 ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки загальною площею 0,6000 га (ділянка № НОМЕР_1 - площею 0,4000 га., ділянка № НОМЕР_2 - площею 0,2000 га.) для ведення особистого селянського господарства (кадастрові номери 4625384000:02:001:0199, 4625384000:03:002:0173) та видано державний акт серії ЯБ № 128040. У 2005 році ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 0,4000 га. ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки від 14 квітня 2005 року.

Рішенням Лисовицької сільської ради Стрийського району від 04 лютого 2003 року № 64 ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,4600 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 4625384000:03:001:0312) та видано державний акт серії ЯА № 734908. 02 грудня 2005 року ОСОБА_6 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу, яка в подальшому 03 лютого 2006 року частину земельної ділянки площею 0,4000 га. за договором купівлі - продажу відчужила ОСОБА_1 .

Рішенням Лисовицької сільської ради Стрийського району від 21 жовтня 2003 року № 110 ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,4000 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 4625384000:03:001:0200) та видано державний акт серії ЯБ № 128039. 14 квітня 2005 року ОСОБА_3 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_1 за договором дарування.

Рішенням Лисовицької сільської ради Стрийського району від 04 лютого 2003 року № 64 ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,4500 га для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 4625384000:03:001:0311) та видано державний акт серії ЯА № 734907. 03 лютого 2006 року ОСОБА_4 відчужила вказану земельну ділянку ОСОБА_1 за договором купівлі - продажу.

У 2006 році ОСОБА_1 виготовлено технічну документацію із землеустрою, якою набуті ним земельні ділянки об`єднано в одну ділянку загальною площею 1,6500 га та присвоєно кадастровий номер 4625384000:03:001:0321.

Органом досудового розслідування (протокол огляду від 16 березня 2017 року) встановлено, що спірні земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту та накладаються на земельну ділянку ДП «Стрийське лісове господарство» (квартал № 490, виділи 2,3,4) що входять у межі Ландшафтного заказника місцевого значення «Моршинський» та є особливо цінними землями лісового фонду, згідно статті 150 Земельного кодексу України (далі ЗК України).

Окрім цього, вказана земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Стрийське лісове господарство» та за цільовим призначенням належала до категорії земель лісового фонду.

Оскаржуваними рішеннями Лисовицької сільської ради при наданні земельних ділянок з держлісфонду ДП «Стрийське лісове господарство» загальною площею 1,65 га у кварталі 490 виділи 2,3,4 останні віднесено до земель сільськогосподарського призначення, чим фактично змінено цільове призначення останніх.

Враховуючи те, що Лисовицька сільська рада не була органом уповноваженим приймати рішення про зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, остання вийшла за межі своїх повноважень.

Лисовицька сільська рада при прийнятті рішень про відведення вказаних земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність відповідачів, діяла поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України, статті 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації, статей 7, 17, 28, 23 пункту 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (далі ЛК України)), тому такі у відповідності до статті 155 ЗК України є незаконними та підлягають визнанню недійсними.

Оскільки земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, наявні правові підстави для витребування вказаної земельної ділянки у добросовісного набувача у порядку статті388 ЦК України.

Що стосується строку позовної давності, позивач зазначив, що прокуратурі області стало відомо про допущені порушення у ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016140000000230, зокрема 16 березня 2017 року, після проведення огляду земельних ділянок з накладенням таксаційних карт на карту місцевості. При цьому органу, що визначений прокурором у даній справі як позивач, про наведенні порушення не було відомо на час подання позову, про що свідчить лист з Секретаріату Кабінету міністрів України № 4677/0/2-17 від 06 червня 2017 року.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2023 року в задоволенні позову прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Моршинської міської ради Стрийського району Львівської області, третя особа: філія «Стрийське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання недійсним рішень органу місцевого самоврядування та витребування майна відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали суду від 18 вересня 2017року у даній цивільній справі, у виді арешту накладеного на земельну ділянку кадастровий номер 4625384000:03:001:0321 площею 1,65 га, що розташована на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, що на праві власності належить ОСОБА_1 , який зареєстрований у АДРЕСА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 .

Рішення суду мотивовано тим, що в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним рішень органу місцевого самоврядування слід відмовити у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту, а задоволенні позовних вимог про витребування майна - у зв`язку з недоведеністю обставин, що підтверджують заявлені позовні вимоги.

В червні 2023 року заступник керівника Львівської обласної прокуратури оскаржив рішення суду першої інстанції, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2023 року та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував при ухваленні оскаржуваного рішення факту закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України як преюдиційного, такого що стало підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом, адже в межах цього провадження встановлено факт набуття фізичними особами (відповідачами у справі) спірних земельних ділянок з порушення законодавства. Зазначає про те, що сільська рада не була органом, уповноваженим у спірних відносинах приймати рішення про зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, які відносять до земель лісового фонду. Оскільки на спірній земельній ділянці розташовані ліси природоохоронного, наукового та історико-культурного призначення (заказник), що підтвердженого поданими прокурором доказами, сільська рада не вправі була приймати рішення про передачу їх у власність громадян, що свідчить про те, що така діяла поза межами повноважень та не у спосіб, передбачений законодавством. Наданими прокурор доказами також підтверджується факт перебування спірної земельної ділянки за межами населеного пункту та те, що остання накладається на землі лісогосподарського призначення. Відповідачами доказів на їх спростування не надано. Вказує на те, що суд першої інстанції при вирішенні спору вірно врахував позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц.

У серпні 2023 року від філії «Стрийське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник просить апеляційну скаргу задовольнити.

У вересні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_8 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, який мотивований законністю та обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Від Моршинської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність їхнього представника.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора, представника Львівської обласної державної адміністрації та представників відповідача і третьої особи, які з`явились до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області № 89 від 11 липня 2003 року ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки загальною площею 0,6000 га (ділянка № НОМЕР_1 - площею 0,4000 га, ділянка № НОМЕР_2 - площею 0,2000 га) для ведення особистого селянського господарства (кадастрові номери 4625384000:02:001:0199 та 4625384000:03:002:0173).

На підставі даного рішення ОСОБА_2 30 вересня 2004 року отримав Державний акт на право власності серії ЯБ № 128040 на земельну ділянку площею 0,6000 га, яка розташована на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області. Вказаний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за №010444500234.

З описумеж земельноїділянки вбачається,що земельнаділянка площею0,4000га кадастровіномери 4625384000:02:001:0199межує відВ доА зземлями держлісгоспу,ділянка № НОМЕР_2 -площею 0,2000га.кадастровий номер4625384000:03:002:0173межує відВ до А з землями держлісгоспу.

Згідно копії Акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_2 , що є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою про виконані роботи по підготовці до видачі державного акту на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_2 у присутності представників суміжних землекористувань ОСОБА_9 , ОСОБА_10 було проведено встановлення та узгодження меж земельної ділянки. Вказаний Акт підписаний директором ДП «Стрийський лісгосп» Павлів Й.

Зідно договору дарування від 14 квітня 2005 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Новальковською М.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 885, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,4 га, що надана для ведення особистого селянського господарства, у межах згідно з планом яка розміщена на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області.

Рішенням Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області № 64 від 04 лютого 2003 року ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,4600 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі даного рішення ОСОБА_6 15 липня 2005 року отримав Державний акт на право власності серії ЯА № 734908 на земельну ділянку площею 0,4600 га, кадастровий номер 4625384000:03:001:0312, яка розташована на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області. Вказаний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010544500272.

02 грудня 2005 року ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу продав, а ОСОБА_5 купила земельну ділянку площею 4 600 кв. м, яка розташована на території Лисовицької сільської ради для ведення особистого селянського господарства, кадастровий №4625384000:03:001:0312.

03 лютого 2006 року ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу продала, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 4 600 кв.м, яка розташована на території Лисовицької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 4625384000:03:001:0312.

Рішенням Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області № 110 від 21 жовтня 2003 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,4000 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі даного рішення ОСОБА_3 , 30 вересня 2004 року отримала Державний акт на право власності серії ЯБ № 128039 на земельну ділянку площею 0,4000 га, кадастровий номер 4625384000:03:001:0200, яка розташована на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області. Вказаний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за № 010444500233.

З опису меж земельної ділянки вбачається, що земельна ділянка площею 0,4000 га кадастровий номер 4625384000:03:001:0200 межує від В до А з землями держлісгоспу.

У відповідності до копії Акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_3 , що є невід`ємною частиною технічної документації із землеустрою про виконані роботи по підготовці до видачі державного акту на право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 від 21 липня 2004 року у присутності представників суміжних землекористувань Фединчук В., ОСОБА_9 , ОСОБА_10 було проведено встановлення та узгодження меж земельної ділянки. Вказаний Акт підписаний ОСОБА_10 директором ДП «Стрийський лісгосп».

Згідно договору дарування від 14 квітня 2005 року, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Новальковською М.М. та зареєстрованого у реєстрі за № 887, ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,4 га, що надана для ведення особистого селянського господарства, у межах згідно з планом, яка розміщена на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області.

Рішенням Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області № 64 від 04 лютого 2003 року ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,4500 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі даного рішення ОСОБА_4 15 липня 2005 року отримала Державний акт на право власності серії ЯА № 734907 на земельну ділянку площею 0,4500 га, кадастровий номер 4625384000:03:001:0311, яка розташована на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області. Вказаний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за № 010544500271.

03 лютого 2006 року ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу продав, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку площею 4 500 кв. м., яка розташована на території Лисовицької сільської ради для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 4625384000:03:001:0311.

У подальшому, 16 червня 2005 року на замовлення ОСОБА_1 Львівською регіональною філією Центру ДЗК Стрийський районний відділ було виготовлено технічну документацію із землеустрою якою дві земельні ділянки отримані у власність ОСОБА_1 на підставі договорів дарування укладених з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було об`єднано у одну земельну ділянку площею 0,8000 га. Згідно плану встановлення меж вбачається, що вказана земельна ділянка від А до Б межує з землями сільської ради, від Б до А - землі держлісгоспу. Згідно акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки від 04 травня 2005 року за участі ОСОБА_1 та представників суміжних землекористувань А-Б землі П.Рубльовський, Б-А землі Й.Павлів проведено встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 і опис їх положення на місцевості. Вказаний акт підписаний суміжними землекористувачами у тому числі ОСОБА_10 , який на той час був директором «Стрийський держлісгосп», без жодних зауважень.

Вказана земельна ділянка площею 0,80 га надана ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Лисовицької сільської ради, їй присвоєно кадастровий номер 4625384000:03:001:0310 та такому видано державний Акт на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 567224.

В подальшому вказана земельна ділянка ОСОБА_1 була об`єднана з іншими земельними ділянками, які останній отримав згідно договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що графічно стверджується наявною у матеріалах справи копією схеми меж земельних ділянок громадян на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області, виготовленого ДП Львівський інститут землеустрою 2017 рік.

Згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 040372 від 10 лютого 2006 ОСОБА_1 на підставі договорів дарування ВСВ № 312029, ВСВ № 312030 від 14 квітня 2005 року, купівлі продажу ВСЕ № 724726, ВСЕ № 724724 від 03 лютого 2006 року є власником земельної ділянки площею 1,6500 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4625384000:03:001:0321, що розташована у с. Баня Лисовицька Стрийського району Львівської області (проект відведення по зміні цільового призначення земельних ділянок для будівництва рекреаційного комплексу у с.Баня Лисовицька Стрийського району).

Згідно рішення Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області № 310 від 25 квітня 2007 року сесія вирішила затвердити проект відведення по зміні цільового призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення особистого селянського господарства площею 1,65 га для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу ОСОБА_1 . Погоджено ОСОБА_1 зміну цільового призначення земельної ділянки площею 1,65 га із земель сільськогосподарського призначення (особистого селянського господарства) на землі рекреаційного призначення (будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу).

У матеріалах справи наявна копія планшету № 2 лісовпорядкування 2010 з відміченими кварталами, схема Ландшафтного заказника місцевого значення «Моршинський», площа 3 084,6 га Задеревацька та Лисовицьке лісництво, погоджена Львівською державною лісовпорядною експедицією 2013 та затверджена Директором ДП «Стрийський лісгосп» ОСОБА_13 , 2013 рік та нечитабельна копія планшету № 4 лісовпорядкування.

У відповідності до копії охоронного зобов`язання від 12 жовтня 1998 року Держуправління Мінекобезпеки у Львівській області передало під охорону землекористувачу Стрийському держлісгоспу ДЛГО «Львівліс» заповідний об`єкт Ландшафтний заказник «Моршинський» місцевого значення, який створений рішенням Львівського облвиконкому від 09 жовтня 1984 № 495 з метою збереження в природному стані цінних високобонітетних насаджень ялиці в наукових, природоохоронних та естетичних цілях. Заповідний об`єкт розташований АДРЕСА_2 .

Також у відповідності до охоронного зобов`язання № 04-05-300 від 27 січня 2010 року Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області передало під охорону землекористувачу ДП «Стрийський лісгосп» Львівського ОУЛМГ заповідний об`єкт Ландшафтний заказник «Моршинський» площею 3 084,6 га місцевого значення, який створений рішенням Львівського облвиконкому від 09 жовтня 1984 року №495 з метою збереження в природному стані цінних високобонітетних насаджень ялиці в наукових, природоохоронних та естетичних цілях. Заповідний об`єкт розташований Львівська область, Стрийський район, ДП «Стрийський лісгосп» в особі директора Павліва Р.Й., Задеревацьке лісництво кв 7-44, Лисовицьке лісництво кв 45-48, 50-69 і входить до складу природо заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій і об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

У матеріалах справи також наявна титульна сторінка плану лісонаджень Лисовицького лісництва ДП «Стрийське ЛГ» Львівської області Лісовпорядкування 2010 року, загальна площа 1 644 га.

З довідки ДП «Стрийський лісгосп» № 425 від 24 жовтня 2016 вбачається, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2011 пройшла зміна нумерації кварталів, у зв`язку з чим квартал № 58 Ландшафтного заказника місцевого значення Лисовицького лісництва ДП «Стрийський Лісгосп» став кварталом 490 без змін площ та меж.

Згідно листа Львівської державної лісовпорядної експедиції вих. № 551 від 20 жовтня 2016, адресованого ДП «Стрийський лісгосп» наданого на запит вих. № 406 від 12 жовтня 2016 року Львівської державної лісовпорядної експедиції, частина земельних ділянок з кадастровими номерами 4625384000:03:001:0321 та 4625384000:03:001:0312 знаходяться у кварталі № 490 Лисовицького лісництва ДП «Стрийський лісгосп» у частині виділів 2,3,4. Орієнтована площа перекриття 2,7 га. Дані встановлено шляхом натурного обстеження лісових ділянок та шляхом аналізу Публічної кадастрової карти України.

Відповідно до резолюції першого заступника Міністра аграрної політики та продовольства України Мартинюка М.П. від 06 червня 2017 року вих. №2017-17066/6-1 до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 03 червня 2017 № 21203/1/1-17 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру розглянула лист прокуратури Львівської області від 26 травня 2017 року № 05/1-519 вих-17 щодо дотримання вимог земельного законодавства при вилученні земельних ділянок на території Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області та повідомила, що згідно з планово-картографічними матеріалами, відображеними у технічних документаціях із землеустрою та проекті формування території Лисовицької сільської ради, вказані земельні ділянки (кадастрові номери: 4625384000:03:001:0312, 4625384000:03:001:0200, 4625384000:02:001:0199 і 4625384000:03:001:0311), які передавались громадянам у власність, розташовані у межах населеного пункту (угіддя пасовища).

Згідно з відомостями Державного земельного кадастру, земельна ділянка площею 1,6500 га (кадастровий номер 4625384000:03:001:0312), яка утворена у результаті об`єднання вищевказаних земельних ділянок, розташована за межами населеного пункту.

За інформацією ДП «Стрийське лісове господарство», земельна ділянка площею 1,6500 га відноситься до ландшафтного заказника місцевого значення «Моршинський» Лисовицького лісництва ДП «Стрийський лісгосп» квартал 490.

Згідно листа Львівської державної лісовпорядної експедиції вих. № 831 від 25 жовтня 2019, адресованого ДП «Стрийський лісгосп», відповідно до планово - картографічних матеріалів Проекту формування території і встановлення межі Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області (інв.. № 238/1 від 21 лютого 1992) земельна ділянка з кадастровим номером 4625384000:03:001:0312 розміщена за межами населеного пункту с. Баня Лисовицька у межах кварталу 58 ДП «Стрийський лісгосп».

З листа відділу архітектури, містобудування та земельних відносин Стрийської РДА № 568/14-21 від 23 липня 2020 року вбачається, що земельна ділянка із кадастровим номером 4625384000:03:001:0312 знаходиться на території Лисовицької сільської ради за межами населених пунктів с.Лисовичі та с. Баня Лисовицька.

Межі населених пунктів с. Лисовичі та Баня Лисовицька передбачені генеральними планами цих сіл, розроблених республіканським проектним інститутом «Укрземпроект» у 1973 та 1968 роках і встановлені згідно Проекту формування території Лисовицької сільської ради, розробленого Дрогобицьким відділом Львівської філії інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1992 році. Надати копію даного проекту формування території Лисовицької сільської ради неможливо через його відсутність у відділі.

Надати копії генеральних планів сіл Лисовичі та Баня-Лисовицька неможливо, оскільки вони розроблені в 1-му примірнику кожний на паперових носіях.

З листа Львівської державної лісовпорядної експедиції вих. №393/01-04 від 02 серпня 2017 року вбачається, що частина земельної ділянки з кадастровими номером 4625384000:03:001:0321 знаходиться у кварталі №490 Лисовицького лісництва ДП «Стрийський лісгосп» у частині виділів 2,3,4. Орієнтована площа перекриття 1,7 га. Дані встановлено шляхом натурного обстеження лісових ділянок та шляхом аналізу Публічної кадастрової карти України.

Згідно листа відділу у Стрийському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області № 28-13-0.33-232/118-21 від 18 травня 2021 року ДП «Стрийське лісове господарство» на їх запит було надано належно завірені копії матеріалів Проекту формування і встановлення межі Лисовицької сільської ради Стрийського району з відповідними копіями картографічних матеріалів. У додатках зазначено копія Проекту формування території і встановлення межі Лисовицької сільської ради, графічний матеріал (карта) формування території Лисовицької сільської ради, однак така у матеріалах справи відсутня.

У матеріалах справи наявне викопіювання з Публічної кадастрової карти України земельної ділянки ДП «Стрийський лісгосп» Лисовицьке лісництво, на якому умовними позначеннями вказана межа земельної ділянки ДП «Стрийський лісгосп» та межа населеного пункту. Зазначене викопіювання виконано та підписано інженером геодезистом ОСОБА_14 .

Також, наявний план земельної ділянки з каталогом координат поворотних точок земельної ділянки Лисовицького лісництва ДП «Стрийський лісгосп», розроблений ПП «Зем Світ» 2021 рік, згідно умовних позначень якого на плані відзначено фактична межа території «ДП «Стрийський лісгосп», межі земельної ділянки (кад. номер 4625384000:03:001:0321 згідно публічної Кадастрової карти України, та межа населених пунктів згідно Публічної кадастрової карти України.

План земельної ділянки на території Лисовицької сільської ради (за межами населеного пункту) (накладка) виготовлений ТОВ «Азимут» 2016.

У матеріалах справи наявна копія акту технічного обстеження лісових площ, призначених для відчуження зі складу лісового фонду від 13 листопада 1984 року, план ділянки виділеного із лісового фонду Моршинського лісництва для розташування зони відпочинку для санаторія «Пролісок» у постійне користування.

Згідно розпорядження КМ Української РСР від 24 травня 1985року №320-р та додатку № 21 Прикарпатській територіальній раді по управлінню курортами профспілок із земель Стрийського лісгоспзагу вилучено у постійне користування земельна ділянка площею 6,35 га.

Згідно копії постанови про відмову у порушені кримінальної справи від 05 грудня 2005 року Стрийською міжрайонною прокуратурою проведено перевірки законності передачі у приватну власність земельних ділянок в урочищі «Сойми» та прийняття рішення № 64 від 04 лютого 2003 року. Доказів, які б підтвердили порушення чинного законодавства при проведені засідання сесії, підготовці та прийнятті рішення № 64 від 04 лютого 2003 року не здобуто. У зв`язку з чим відмовлено у порушені кримінальної справи за фактом передачі земельних ділянок у власність громадянам на підставі рішення № 64 від 04 лютого 2003 року сесії Лисовицької сільської ради Стрийського району на підставі статті 6 пункту 2 КПК, тобто за відсутності ознак складу злочину.

У відповідності до ухвали Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 17 травня 2017 кримінальне провадження № 42016140000000230 від 08.11.2016 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 366 КК України закрито з нереабілітуючих підстав. З мотивувальної частини вказаної ухвали вбачається, що ОСОБА_7 , будучи службовою особою, обіймаючи посаду спеціаліста 1 категорії виробничого відділу Стрийського районного відділу Львівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», що знаходився за адресою: АДРЕСА_3 , будучи службовою особою, яка обіймає на державному підприємстві посаду, пов`язану з виконанням адміністративно-господарських функцій, перебуваючи за місцем основної праці у приміщенні Стрийського районного відділу Львівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», діючи умисно, у липні 2004 року склав та видав завідомо неправдиві документи, а саме план встановлення меж та кадастровий план земельної ділянки, які посвідчив особистим підписом, подав для підпису начальнику Стрийського районного відділу Львівської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» Климику О.Б., ввівши в такий спосіб останнього в оману та переконавши його в достовірності даних у поданих документах, та в результаті видав замовнику робіт у складі технічної документації із землеустрою про виконані роботи по підготовці до видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_3 в с.Баня-Лисовицька Стрийського району Львівської області, та у липні 2005 року склав та видав завідомо неправдиві документи, а саме план встановлення меж та кадастровий план земельної ділянки, які посвідчив особистим підписом та видав замовнику робіт у складі технічної документації із землеустрою про виконані роботи по підготовці до видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 , достовірно знаючи, що дані земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту села Баня-Лисовицька Стрийського району Львівської області, та відповідно до п. 1.4 Положення «Про ландшафтний заказник місцевого значення «Моршинський», оголошені Заказником та є лісовими угіддями Лисовицького лісництва ДП «Стрийський лісгосп» Львівського ОУЛМГ, на яких наявні лісові насадження, не відобразив їх розташування за межами населеного пункту в межах охоронних природних територій, які віднесені до Ландшафтного заказника місцевого значення «Моршинський» Лисовицького лісництва ДП «Стрийський лісгосп» Львівського ОУЛМГ, та наявність на цих ділянках лісових насаджень, що стало підставою для отримання ОСОБА_3 в подальшому 30.09.2004 правовстановлюючого документу на вказану земельну ділянку - державного акту серії ЯБ №128039 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4625384000:03:001:0200, та ОСОБА_4 - 15.07.2005 - державного акту серії ЯА № 734907 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 4625384000:03:001:0311.

У матеріалах справи наявний протокол слідчої дії, а саме огляду місця події від 16 березня 2017 року, проведений у межах кримінального провадження № 42016140000000230 від 08.11.2016 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчинені кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 366 КК України, згідно якого об`єктом огляду є земельні ділянки із кадастровими номерами 4625384000:03:001:0321 площею1,65 га (земельна ділянка № НОМЕР_1 ) та із кадастровим номером 4625384000:03:001:0312 площею 0,46 га, що у відповідності до державних актів на право власності розташовані за адресою Львівська область Стрийський район с. Баня Лисовицька. Під час огляду за допомогою геодезичних приладів GPS проведено польові геодезичні виміри шляхом введення координат точок повороту меж земельних ділянок АДРЕСА_4 та № 2. З`ясовано, що земельна ділянка № НОМЕР_2 розташована у межах земельної ділянки № НОМЕР_1 . У ході огляду встановлено, що земельна ділянка розташована за межами населеного пункту на землях держлісфонду у кварталі № 490, виділи № 2,3,4 Лисовицького лісництва ДП «Стрийський лісгосп». Межа вказаної ділянки визначена у натурі.

Також у ході огляду встановлено, що вся площа вкрита лісовими насадженнями, а саме кущами та деревами породи дуб, граб, ялина, береза, осика. Таксикаційна характеристика лісових насаджень відповідно до матеріалів лісовпорядкування буде надано додатково.

У даній справі за клопотанням ДП «Стрийський лісгосп» судом першої інстанції двічі призначалась експертиза, а саме 14 травня 2018 року ухвалою призначено судово земельно технічну екпертизу та 04 червня 2021 року ухвалою суду призначено комплексну судову експертизу з питань землеустрою та лісогосподарської експертизи, жодна з яких не була проведена у зв`язку з ненаданням експертам необхідних для надання відповіді на поставлені запитання документів, зокрема не було надано технічної документації та планово-картографічні матеріали ландшафтного заказника місцевого «Моршинський», який відноситься до особливо цінних земель від 2001 року та від 2011 року, генеральних планів населених пунктів с. Лисовичі та с.Баня Лисовицька Стрийського району Львівської області з каталогом координат зовнішніх землекористування у державній системі координат СК-63, технічної документації на земельну ділянку ДП «Стрийське лісове господарство» з каталогом координат зовнішніх землекористування у державній системі координат СК-63.

Відтак, у справі, що переглядається судами встановлено, що спірна (об`єднана) земельна ділянка частково перебуває на території лісового фонду, знаходилася у користуванні ДП «Стрийський лісгосп», водночас, із 2003 року передана у власність Лисовицькою сільською радою, як окремі земельні ділянки, у власність фізичних осіб, а згодом набута у власність відповідачем ОСОБА_1 , який є кінцевим власником об`єднаної земельної ділянки, станом на момент розгляду справи.

У частині правильності встановлення цих обставин судові рішення сторонами не оспорюються.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та другої статті 5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексуУкраїни далі ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.

Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Проте, можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловлених у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15, а також Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 січня 2018 року у справі № 707/2192/15-ц (провадження №61-274св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичним особам здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування щодо передання цієї земельної ділянки у власність фізичних осіб та її витребування від кінцевого власника.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово приходила до висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».

Оцінивши пред`явлені позовні вимоги з точки зору обрання позивачем ефективного (належного) способу захисту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними рішень Лисовицької сільської ради не підлягають задоволенню у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту у цій частині.

Висновки суду першої інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи щодо вирішення цих позовних вимог, не суперечать висновкам, на які заявник посилається у апеляційній скарзі, зокрема, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

У цьому ж зв`язку, колегія суддів враховує те, що апеляційна скарга не містить доводів щодо необґрунтованої відмови в задоволенні цих позовних вимог у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту.

Відповідно до частини п`ятої статті 177ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи (частини перша та друга статті 116 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 103ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №707/1933/20 (провадження № 61-11304св21) зазначено, що: «судом апеляційної інстанції належно не перевірено доводи касаційної скарги про недоведеність прокурором факту, що спірна земельна ділянка є частиною захисної споруди Будище-Свидівоцької захисної дамби. Наявність у матеріалах справи інформації Черкаського управління захисних масивів Дніпровських водосховищ № 348/13 від 12 червня 2020 року, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:01:001:0034 частково знаходиться на верхньому укосі Будище-Свидівоцької захисної дамби, без зазначення у ній розмірів та характеристик земельної ділянки та відповідних доказів, не може бути беззаперечним фактом належності частини спірної земельної ділянки до Будище-Свидівської захисної дамби».

У постанові Верховний Суд від 10 листопада 2021 року у справі № 686/17224/18 (провадження № 61-4865св21) вказано, що «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті. При цьому, жодною із сторін не надано висновку з цих самих питань, однак, з`ясування відповідного питання має значення для визначення того, чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу, на земельну ділянку, передану СТ «Економіст» у постійне користування на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27 вересня 2001 № 77 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10 грудня 2001 року та огороджену парканом з розсувними воротами. Дослідження відповідної обставини дійсно потребує спеціальних знань. Крім того, у зв`язку з тим, що саме позивачем, як ініціатором судового провадження у даній справі, не надано доказів знаходження вказаних ділянок на території відповідача, а для з`ясування вказаної обставини суд дійшов висновку щодо необхідності призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи, місцевий суд мотивовано попередньо поклав судові витрати за проведення такої експертизи саме на позивача. Однак, судова експертиза не була проведена, оскільки позивачем не здійснено її оплату, хоча такий обов`язок покладався саме на відповідну особу».

У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 308/7880/16-ц (провадження № 61-29св22) викладено такий висновок «Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення. Виходячи із характеру спірних правовідносин, у цій справі в першу чергу підлягала встановленню обставина, чи накладаються (перетинаються) земельна ділянка, що належить позивачці, та земельна ділянка, передана у власність відповідачу. З урахуванням наведеного, призначення судової експертизи у цій справі, з урахуванням суті доводів позивачки та заперечень сторони відповідача, було необхідним з метою справедливого розгляду справи, оскільки у такій категорії справ суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи накладаються земельні ділянки сторін у справі, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, міг призначити судову експертизу. Отже, висновки судів про відсутність доказів накладення земельної ділянки позивача на земельну ділянку, що належить відповідачу, є помилковими. Висновки судів про відсутність доказів накладення земельних ділянок ґрунтується лише на припущеннях. Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачки на земельну ділянку.

Встановивши, наявність у Лисовицької сільської ради компетенції на розпорядження лише землями в межах населеного пункту, а також те, що передані у приватну власність відповідачам земельні ділянки, а в подальшому набуті відповідачем ОСОБА_1 та об`єднані ним в одну земельну ділянку, можуть частково знаходитись в межах населеного пункту, частково поза межами такого, а також частково відноситися до категорії земель лісогосподарського призначення, які у встановленому законом порядку не вилучалися у законного користувача - ДП «Стрийське лісове господарство», цільове призначення таких земельних ділянок з лісогосподарського на інше не змінювалось, тобто спірні земельні ділянки можуть бути частково землею лісового фонду, а відтак перебували в державній власності до прийняття оскаржуваних рішень, та могли використовуватися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, однак з урахуванням того, що позов пред`явлено лише в інтересах Львівської обласної державної адміністрації, до повноважень якої віднесене вирішення питань у сфері лісових відносин, без пред`явлення позовних вимог в інтересах особи, яка здійснює свої повноваження у сфері земельних відносин поза відносинами земель лісогосподарського призначення, а саме належного органу місцевого самоврядування, та без доведення прокурором накладення цих земельних ділянок між собою та розмірів накладення або їх розмежування (розмірів) за ознакою цільового призначення (характеристик), за допомогою належних та допустимих доказів, а саме висновку експерта, оскільки зібрані у справі докази є суперечливими та цих фактів не доводять, а є лише припущенням, на яких не може ґрунтуватись рішення суду, суд першої інстанції в цілому дійшов вірного висновку про відсутність підстав для витребування від кінцевого власника цілої (об`єднаної) земельної ділянки.

У цьому зв`язку, колегія суддів враховує також і доводи апеляційної скарги прокурора про те, що спірні земельні ділянки знаходяться поза межами населеного пункту та те, що саме остання накладається на землі лісогосподарського призначення. При цьому, прокурором не доведено межі такого накладення.

За таких обставин, колегія суддів не аналізує детально доводи скарги щодо прийняття оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування поза межами його компетенції щодо розпорядження спірними земельними ділянками.

Аргумент апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення факту закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України як преидиційного, колегія суддів відхиляє, оскільки така обставина не входить до предмета доказування у справі, що переглядається. Проте, може бути підставою для поновлення строку позовної давності, а саме підтвердження часу, коли позивачу стало відомо про порушення його прав. Відповідні мотиви суду апеляційної інстанції щодо позовної давності наведено нижче.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16)

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина третя, четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв`язку з їх недоведеністю та з підстав невірно обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції обґрунтовано не аналізував питання дотримання строку позовної давності та поважності причин його пропуску чи поновлення цього строку.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 лютого 2024 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич