Рішення

від 01.03.2024 по справі 274/3131/22

БЕРДИЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 274/3131/22

провадження № 2/0274/65/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.03.2024 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі: судді Вдовиченко Т.М., за участі секретаря судового засідання - Рудич М.О., представників сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про тлумачення заповіту та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом -

в с т а н о в и в :

Позивачка звернулася до суду із позовною заявою, у якій просить розтлумачити зміст заповіту від 17.12.2007 року та заповіту від 29.05.2012 року, складених ОСОБА_5 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за ОСОБА_3 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 та на дві земельні ділянки: земельну ділянку площею 2,6874 га, кадастровий номер 1820883301:03:000:0039, на території Малосілківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлій на підставі Державного акту серії ЯА № 887482, виданого 13.12.2005 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.10.2004 року № 1-1541, та земельну ділянку площею 1,9506 га, кадастровий номер 1820883900:06:000:0026, на території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що належала померлій на підставі Державного акту серії ЯД № 159188, виданого 08.08.2008 року на підставі розпорядження Бердичівської райдержадміністрації від 26.03.2008 року № 166.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Після її смерті залишилося спадкове майно - квартира за вище зазначеною адресою та дві земельні ділянки: земельна ділянка площею 2,6874 га на території Малосілківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала померлій на підставі Державного акту серії ЯА № 887482, виданого 13.12.2005 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.10.2004 року № 1-1541, та земельна ділянка площею 1,9506 га на території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що належала померлій на підставі Державного акту серії ЯД № 159188, виданого 08.08.2008 року на підставі розпорядження Бердичівської райдержадміністрації від 26.03.2008 року № 166. Обидва Державні акти зареєстровані в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010520400017 та №010820400196 відповідно. За життя ОСОБА_5 склала два заповіти на її ім"я. Першій від 17.12.2007 року на належну їй частину квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Юрчук Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 3589, та другий - від 29.05.2012 року на Державний акт на землю, який буде належати їй по закону на день смерті, посвідчений секретарем Малосілківської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 186.

Позивачка зазначає, що є рідною дочкою спадкодавці. За життя матері вони підтримували добрі відносини. Після смерті брата, мати повідомила, що все майно залишить їй. Заповіт від 29.05.2012 року був складений матір`ю майже одразу після смерті сина ОСОБА_6 - брата позивачки, померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивачка залишилася її єдиною дитиною. З онуком мати відносин не підтримувала. Спадщину після смерті матері вона прийняла, звернувшись до Бердичівської державної нотаріальної контори із відповідною заявою. Крім неї, до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього, на той час, ОСОБА_4 - сина її рідного брата ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 . ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 - відповідач у справі досяг повноліття. Постановою державного нотаріуса від 07.10.2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на все спадкове майно, через неможливість чіткого трактування змісту заповітів. Вважає, що що зміст обох заповітів свідчить про беззаперечне волевиявлення заповідача щодо розпорядження належним на день смерті майном на її користь .

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 13.07.2022 в справі відкрито загальне позовне провадження. Витребувано з Бердичівської державної нотаріальної контори матеріали спадкової справи №564/15 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 . (а.с. 40-41).

Протокольною ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 12.09.2022 закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду (а.с.48-49).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 23.01.2023 ОСОБА_4 відмовлено у продовженні строку на подання відзиву у справі (а.с.90,95-96).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 23.01.2023 ОСОБА_4 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви (а.с.91,98-99).

Інші процесуальні дії по справі судом не здійснювались.

Представник позивачки - адвокат Потапова Т.М. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з підстав зазначених в позові, просила задоволити їх повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Яремчук О.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно є безпідставними, оскільки у позивачки є документи на майно, у разі задоволення її позовних вимог щодо тлумачення заповіту вона зможе в подальшому оформити спадщину за заповітом, а майно, яке буде не охоплено заповітом перейде до відповідача та позивачки за законом. Щодо тлумачення заповіту від 29.05.2012 року, вважає, що він стосується однієї земельної ділянки, яка розташована на території с. Малосілка, оскільки інша земельна ділянка знаходиться в с. Мирославка, отже заповіт її не стосується.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що є двоюрідною тіткою позивачки, її родину знає дуже добре, в них була квартира в АДРЕСА_3 . В ОСОБА_5 було двоє дітей : ОСОБА_9 і ОСОБА_10 . ОСОБА_11 з невісткою, матір"ю відповідача, були добрі стосунки, поки не загинув ОСОБА_10 . Коли загинув ОСОБА_10 то поруч з ОСОБА_12 була весь час позивачка. На момент смерті ОСОБА_10 , мати ОСОБА_13 сказала, що їй не потрібна спадщина, яка залишається після ОСОБА_10 . Їй відомо, що все своє майно ОСОБА_14 заповідала позивачці, зокрема квартиру та паї.

Свідок ОСОБА_15 вказала, що є двоюрідною сестрою ОСОБА_5 , вони з нею постійно підтримували зв"язок, спілкувалися. Після смерті ОСОБА_16 говорила,що все майно заповідає доньці, квартиру та паї. ОСОБА_5 приїхала до неї в с. Малосілку і вони разом ходили в сільську раду, де вона написала заповіт на дочку. Заповіт оформила на два паї, але в неї ще є третій пай, на який вона заповіт не писала. Заповіт ОСОБА_5 перечитала, вони думали, що там все написано вірно, оскільки його писали в сільській раді.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, опитавши свідків, судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідно ним правовідносини.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що ОСОБА_17 є дочкою ОСОБА_5 ( а.с 18-19).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.20).

Батько позивачки - ОСОБА_18 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , брат позивачки - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а.с.21-22).

Після її смерті залишилося спадкове майно - квартира за адресою: АДРЕСА_2 та дві земельні ділянки: земельна ділянка площею 2,6874 га на території Малосілківської сільської ради Бердичівського району з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала померлій на підставі Державного акту серії ЯА № 887482, виданого 13.12.2005 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.10.2004 року № 1-1541 та земельна ділянка площею 1,9506 га на території Мирославської сільської ради Бердичівського району з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка належала померлій на підставі Державного акту серії ЯД № 159188, виданого 08.08.2008 року на підставі розпорядження Бердичівської райдержадміністрації від 26.03.2008 року № 166 (а.с. 25-30, копія матеріалів спадкової справи а.с.54-77).

17.12.2007 року ОСОБА_5 складено заповіт, згідно якого належну їй частину квартири АДРЕСА_1 заповіла на ім`я ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Юрчук Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 3589 (а.с.23)

29.05.2015 ОСОБА_5 складено заповіт, згідно якого вона заповіла Державний акт на землю на день смерті буде належати їй за законом на ім`я ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений секретарем Малосілківської сільської ради Каченюк Н.І., зареєстрований в реєстрі за № 186 (а.с.24).

Постановою державного нотаріуса Бердичівської державної нотаріальної контори від 07.10.2016 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 з тих підстав, що неможливо чітко трактувати зміст заповітів та визначенням частини спадщини,що не охоплена заповітом та має спадкуватися на загальних підставах ( а.с. 16-17).

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 564/2015 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , яку розпочато 10.12.2015 року, 10.12.2015 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулася ОСОБА_7 , яка діяла від імені малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ( а.с.62).

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому (частина перша статті 1236 ЦК України).

Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу (стаття 1256 ЦК України).

У статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні правочину, які втілюються в трьох рівнях. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2019 року у справі № 335/4131/18 (провадження № 61-13829св19) вказано, що "положеннями статті 1256 ЦК України визначено, що тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями, тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України. Відповідно до статті 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення. У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників - в порядку позовного провадження. Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малось на увазі".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 335/9398/16-ц (провадження № 61-20484св18) зазначено, що "тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Неточне відтворення у заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене неоднаковим використанням у ньому слів, понять та термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту у цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача щодо долі спадщини. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає можливості з`ясувати зміст окремих частин правочину, останній встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що неточності та помилки у тексті заповіту щодо адреси нерухомого майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунути шляхом тлумачення заповіту відповідно до положень статей 213, 1256 ЦК України".

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України). Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі № 141/813/19 (провадження № 61-1070св22).

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Аналіз статті 1256 ЦК України свідчить, що: тлумачення заповіту може здійснюватися як при розгляді власне позовної вимоги про тлумачення змісту заповіту, так і, зокрема, при розгляді позовної вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини; з урахуванням того, що зміст заповіту може містити розпорядження про призначення спадкоємця (спадкоємців) і/або визначення спадкового майна (спадщини), то і тлумачення змісту заповіту може здійснюватися щодо таких розпоряджень заповідача. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 474/454/18 (провадження № 61-17277св20).

Щодо заповіту від 17.12.2007 року.

У складеному заповіті від 17.12.2007 року зазначено, що ОСОБА_5 на випадок її смерті зробила наступне розпорядження : належну їй частину квартири АДРЕСА_1 вона заповідала ОСОБА_3 ( а.с. 23).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з копії рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18.12.2023 року в цивільній справі № 274/581/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом частково недійсними, визнання права власності на частку нерухомого майна в порядку спадкування, 26.01.2023 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги просив суд : визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.01.2004, видане Бердичівською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_5 в частині успадкування 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10.10.2012, видане приватним нотаріусом Бердичівською районного нотаріального округу Пашинським Олегом Миколайовичем на ім`я ОСОБА_5 , в частині успадкування 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та який успадкував 1/6 частину квартири по АДРЕСА_3 після батька ОСОБА_18 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 18.12.2023 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 10.10.2012, що видане приватним нотаріусом Бердичівською районного нотаріального округу Пашинським Олегом Миколайовичем на ім`я ОСОБА_5 , в частині успадкування 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Таким чином судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 їй на праві власності належало 5/6 частин квартири АДРЕСА_1 , а не ціла квартира, як зазначила позивачка в своїх позовних вимогах.

Щодо заповіту від 29.05.2012 року.

У складеному заповіті зазначено, що ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на випадок її смерті зробила наступне розпорядження : Державний акт на землю на день її смерті буде належати їй за законом вона заповідала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ( а.с.24).

З 01.01.2013 року поняття Державного акту, як документу, що посвідчує право власності відсутнє у Земельному Кодексі України.

Відповідно до статей 177, 181, 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки. Право власності на земельні ділянки як нерухому річ підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтями 11, 328 ЦК України, статті 81 Земельного кодексу України ( яка діяла на момент укладення заповіту ) право власності на земельну ділянку громадяни набувають на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) тощо.

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України ( яка діяла на момент укладення заповіту ) право власності на земельну ділянку посвідчується Державними актами.

Таким чином, право власності на земельну ділянку виникає на підставі правопороджуючих фактів (правочинів, адміністративних актів тощо), а посвідчується таке право Державними актами. Як наслідок, до спадщини входять не документи, що посвідчують право, зокрема Державні акти про право власності на земельні ділянки, а права на самі земельні ділянки як об`єкт цивільних прав. Відсутність у заповіті прямого посилання на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, для ведення особистого селянського господарства, не відміняє дійсної волі заповідачки щодо настання реальних наслідків вчиненого нею правочину, що в разі її смерті позивачка успадкує земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Малосілківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарствав межах території Мирославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

За своїм змістом намір (волевиявлення) спадкодавиці був спрямований на те, щоб залишити позивачці у спадок земельні ділянки на які у неї на момент складання заповіту було право, посвідчене Державними актами на право власності на земельні ділянки.

Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна "Державний акт" та встановлення судом, що за життя спадкодавиця мала право власності дві земельні ділянки, можна дійти висновку, що спадкодавиця розпорядилася земельними ділянками на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як " Державний акт".

Такого ж висновку можна дійти, порівнюючи різні частини правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами спадкодавиці, який вона виразила при вчиненні правочину.

Зі змісту заповіту вбачається, що ОСОБА_5 чітко вказала спадкову масу - " землю на день моєї смерті буде належати мені за законом" та осіб, які спадкують за заповітом ( ОСОБА_3 ) що унеможливлює різне тлумачення.

Отже, судом встановлено, що шляхом складення заповіту 29.05.2012 року ОСОБА_5 реалізувала свій намір заповісти дві земельні ділянки площею 2,6874 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 1,9506 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Малосілківської та Мирославської сільських рад Бердичівського району Житомирської області, саме позивачці ОСОБА_3 .

Тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_3 про тлумачення заповіту від 29.05.2012 року.

Крім того, відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При цьому у положенні п. 3.1 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" від 16.05.2013 року за №24-753/0/4-13, роз`яснено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Інших осіб, які б мали право на обов`язкову частку згідно ст. 1241 ЦК України судом не встановлено.

Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

За змістом статті 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивачки понесені нею і документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

Керуючись ст. ст. 4,12- 13, 76-81, 89, 133,141, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про тлумачення заповіту та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.

Зміст заповіту, що складений 17.12.2007 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Юрчук Н.І., реєстровий номер 3589, відповідно до якого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на випадок її смерті зробила розпорядження: належну їй частину квартири АДРЕСА_1 заповідає ОСОБА_3 необхідно розуміти так, що ОСОБА_5 заповідала ОСОБА_3 5/6 частин належної їй квартири АДРЕСА_1 .

Зміст заповіту, що складений 29.05.2012 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений секретарем Малосілківської сільської ради Бердичівського району Житомирської області Каченюк Н.І., реєстровий номер 186, відповідно до якого ОСОБА_5 заповідала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Державний акт на землю на день її смерті буде належати їй за законом, необхідно розуміти так, що ОСОБА_5 заповідала ОСОБА_20 дві земельні ділянки: земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,6874 га, що належала ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 887482, виданого на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.10.2004 року № 1-1541 та земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,9506 га, що належала ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 159188 виданого на підставі розпорядження Бердичівської райдержадміністрації від 26.03.2008 р. за № 166.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 5/6 часток квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 в порядку спадкування за заповітом право власності на земельну ділянку площею 2,6874 га, кадастровий номер 1820883301:03:000:0039, що розташована на території Малосілківської сільської ради Бердичівського району з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_5 на підставі Державного акту серії ЯА № 887482, виданого 13.12.2005 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20.10.2004 року № 1-1541,

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 в порядку спадкування за заповітом право власності земельну ділянку площею 1,9506 га, кадастровий номер 1820883900:06:000:0026, що розташована на території Мтрославської сільської ради Бердичівського району Житомирської області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що належала ОСОБА_5 на підставі Державного акту серії ЯД № 159188, виданого 08.08.2008 року на підставі розпорядження Бердичівської райдержадміністрації від 26.03.2008 року № 166.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в розмірі 6884 грн. 17 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11 березня 2024 року

Суддя Т.М. Вдовиченко