Постанова

від 22.02.2024 по справі 308/13368/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/13368/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 лютого 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Куштана Б.П., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Сливка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2021 року, ухвалене суддею Данко В.Й., у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, Громадської організації «Об`єднання осіб з інвалідністю «Допомога» про визнання протиправним та скасування рішення міськради, скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою

в с т а н о в и в:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ужгородської міської ради, Громадської організації «Об`єднання осіб з інвалідністю «Допомога» про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що п.2.3 рішення Ужгородської міської ради від 15 травня 2018 року № 1087 «Про затвердження та відмову в затвердженні технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:24:001:0533, яку позивач фактично використовує, було надано ГО «Об`єднання осіб з інвалідністю «Допомога» без складання технічної документації із землеустрою (згідно п.1 ст.123 ЗКУ) в постійне користування з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні «Боздош».

У той час рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 6.02.2019 по справі № 807/692/18, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Ужгородської міської ради від 15 травня 2018 року № 1086 «Про надання та відмову у наданні згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині п.7.3 та п.7.4 щодо відмови у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 ); зобов`язано Ужгородську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.2290 для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1 ) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вказує, що на земельній ділянці, на яку позивач просить надати згоду на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) знаходиться об`єкт нерухомого майна, належний йому на праві власності, ГО «Об`єднання осіб з інвалідністю «Допомога» жодної прив`язки до місцевості не має, а тому позивач вважає, що має першочергове право на оформлення цієї ділянки. Спірна земельна ділянка була у користуванні попереднього власника належної позивачу нерухомості на підставі договору оренди, тобто право на користування ділянкою перейшло до ОСОБА_1 разом з укладання договору купівлі-продажу нерухомості. Позивач раніше неодноразово звертався до органу місцевого самоврядування з клопотаннями про надання йому земельної ділянки для обслуговування об`єкту, який на ній розташований, а відповідач-2, що був створений у 2017 році, раніше з подібними заявами не звертався.

З урахуванням вищенаведеного позивач просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міської ради від 15 травня 2018 року № 1087 «Про затвердження та відмову в затвердженні технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в частині п.2.3. про надання земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:24:001:0533) без складання технічної документації із землеустрою (згідно п.1 ст.123 ЗКУ) в постійне користування відповідачу - 2 з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; про скасування державної реєстрації права користування відповідача-2 земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:24:001:0533 площею 0,75 га за адресою АДРЕСА_1 ) з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні «Боздош».

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційнійскарзі проситьрішення судускасувати таухвалити новерішення прозадоволення йогопозовних вимог.В обґрунтуванняскарги посилаєтьсяна те,що рішенням Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1087 «Про затвердження та відмову у затверджені технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині п. 2.3 земельну ділянку, яку він фактично використовує та неодноразово просив передати йому в користування (кадастровий номер 2110100000:24:001:0533) без складання технічної документації із землеустрою (згідно пункту 1 статті 123 ЗКУ) було надано в постійне користування Громадській організації «Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога» з цільовим призначенням для іншої житлової забудови в мікрорайоні «Боздош». Рішення на даний час скасовано як протиправне рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.02.2019, залишено в силі Восьмим апеляційним адміністративним судом.

Апелянт переконаний,що рішенняВідповідача 1,одне зяких скасованеу судовомупорядку,є пов`язаніта прийнятіз порушеннямвимог чинногозаконодавства,що логічнотягне засобою наслідкиу виглядіїх скасування. Тобто, приймаючи рішення, яке є предметом спору, Ужгородська міська рада порушила чинне законодавство України і передала земельну ділянку у користування Відповідачу 2 без наявності підстав та з грубим порушенням його прав, що встановлено рішенням суду по іншій справі (яке має преюдиціальне значення, що означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Судом проігнорований факт того, що на земельній ділянці, на яку він просить надати згоду на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) знаходиться об`єкт нерухомості, який належить йому на праві приватної власності (на підставі договору купівлі-продажу.

ГО «Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога» жодної прив`язки до місцевості не має, оскільки це не є вільна ділянка (на ній знаходиться об`єкт нерухомості, який належить іншій особі та на обслуговування якого вона передбачена), вважає, що міська рада вирішила питання про передачу ділянки у їх користування з порушенням його першочергового права на оформлення ділянки. Звертає увагу суду, що суд першої інстанції не вбачає порушення прав позивача, в той же час, як спосіб захисту своїх прав позивача зауважує право сервітуту, тобто прохід/проїзд через земельну ділянку, яка належить іншій особі, хоча у справі містяться всі належні та допустимі докази того, що позивач користувався цією земельною ділянкою ще до того, як відповідач був взагалі створений і, що не менш важливо, позивач звертався першим з проханням передачі ділянки у його власність маючи для цього підстави і обґрунтування.

Вважає, що орган місцевого самоврядування своїми незаконними діями з приводу передачі земельної ділянки третім особам, обмежив його право на отримання ділянки, яка йому необхідна (і це обґрунтовано технічним висновком) та по праву має бути передана йому для обслуговування нежитлових приміщень власником яких він являється.

Зазначає, що він неодноразово звертався до міської ради з клопотаннями про надання йому земельної ділянки для обслуговування об`єкту, який на ній розташований, в свою чергу третя особа створена лише у 2017 році і навіть не могли звернутися до органу місцевого самоврядування до того як зробив це позивач. Земельна ділянка, з приводу якої звертався позивач у 2017 році та земельна ділянка про яку йде мова зараз, це одна і та же ділянка, яка на його думку, Ужгородському міською радою була у розділена для отримання нових (різних) кадастрових номерів та з метою у подальшому завуалювати і реалізувати незаконну передачу оспорюваної ділянки Відповідачу 2.

Зі змісту оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, підставою для відмови у наданні згоди на складання технічної документації вказано відсутність документів на нерухоме майно розташованого на даній земельній ділянці та рекомендовано заявнику оформити земельну ділянку під нерухомим майном. При цьому судом встановлено, що позивачем разом із заявою надавалися документи про право власності на нерухоме майно, а тому посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на їх відсутність є безпідставним. Таким чином, слід визнати, що позивачу відмовлено у задоволенні заяв про надання згоди на складання технічної документації з підстав, які не передбачені законодавством (у зв`язку з їх фактичною відсутністю).

Оцінюючи оскаржуване рішення на предмет його правомірності у контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суд виходить з того, що таке втручання не було законним, оскільки як вже було встановлено, не ґрунтувалось на підставах, визначених чинним національним законодавством. Отже, судом встановлено відсутність тієї підстави для прийняття оскарженого рішення, на яку посилався відповідач, а тому вони суперечать приписам ст.19 Конституції України, є протиправним і підлягає скасуванню в тій частині, яка стосується спірної земельної ділянки, оскільки порушують його гарантоване Конституцією і законами України право на отримання земельної ділянки, на якій розташоване належне йому нерухоме майно, для реалізації якого ЗКУ розроблений поетапний механізм дій та рішень, у зв`язку з чим позивач і звернувся до відповідача. Тобто, оскаржуваним рішенням Ужгородська міська рада, всупереч чинному законодавству, позбавила позивача права вільного користування земельною ділянкою на якій знаходиться його об`єкт нерухомого майна та фактично позбавляє права оформити право власності/користування цією земельною ділянкою, яка є необхідною для його обслуговування.

Ужгородська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає оскаржуване рішення таким, яке відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку і врахував той факт, що спірна земельна ділянка перебуває в комунальній власності (жодний учасник справи вказаних обставин справи не оспорював), знаходиться на території Ужгородської міської ради, яка в силу своїх повноважень є її розпорядником, а відповідно і мала право вирішувати питання про надання в користування.

Відповідно до ст. 92 Земельного Кодексу України громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації набувають права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні подавати допомогу і сприяти громадським організаціям інвалідів в їх діяльності.

Відповідно до п. 2.1 Статуту Громадської організації «Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога» основною метою Організації є здійснення та захист прав і свобод осіб з інвалідністю - задоволення суспільних, зокрема, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших прав, сприяння в наданні оздоровчої, медичної, психологічної, моральної допомоги та вирішенню житлових проблем.

Скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 92 ЗК України, 22.11.2017 голова ГО «Об`єднання осіб з інвалідністю-Допомога» Яремчук П.М. звернувся до Ужгородської міської ради щодо надання в постійне користування без розробки документації із землеустрою земельної ділянки площею 0,75 га, кадастровий номер 2110100000:24:001:0533 для іншої житлової забудови за адресою м. Ужгород, Боздош мікрорайон, внаслідок чого було прийнято оспорюване рішення від 15.05.2018 року № 1087 про надання даної земельної ділянки в постійне користування третій особі.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду 29 вересня 2020 р. по справі N 688/2908/16-ц (провадження N 14-28цс20) метою розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки. Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини другої цієї ж статті формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Отже, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу. Саме тому спірна земельна ділянка, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення надана у користування відповідачу-2 без складення документації із землеустрою.

ОСОБА_1 зазначає, що на спірній земельній ділянці ( АДРЕСА_1 ) знаходиться об`єкт нерухомості, який належить йому на праві приватної власності згідно договору купівлі-продажу від 10.10.2016, а тому має право на користування даною земельною ділянкою. При з`ясуванні фактичних обставин справи, суд першої інстанції встановив, що відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.10.2016 належне позивачу нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 2,2400 га, кадастровий номер якої 2110100000:24:002:0139. Доказів, що на спірній ділянці з кадастровим номером 2110100000:24:001:0533 площею 0,75 га за адресою АДРЕСА_1 знаходиться майно позивача, не здобуто. Твердження, що спірна земельна ділянка була у користуванні попереднього власника належної позивачу нерухомості на підставі договору оренди, тобто право на користування ділянкою перейшло до ОСОБА_1 разом з укладанням договору купівлі-продажу нерухомості, також не підтвердилося в процесі розгляду справи, так як попереднім власником нерухомості був ОСОБА_2 , земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:24:001:0533 в його користуванні не знаходилася. Матеріали справи не містять жодного документу, який би свідчив про те, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні/власності продавця нерухомого майна на ній ОСОБА_2 , а отже перехід права користування/власності на земельну ділянку від старого власника до нового так і не відбувся.

З 09.09.2005 по 20.10.2015 орендатором земельної ділянки 36 га/поділена в подальшому 1,49 га та 0,75 га в м. Ужгороді по Слов`янській набережній була компанія «С.Р.М. Management building ltd», цільове призначення якої «для будівництва житлового комплексу», об`єкти нерухомості та інфраструктури відсутні (п.2,3 договору від 9.09.2005), тобто попереднім користувачем «С.Р.М. Management building ltd» ділянка могла використовуватися саме для житлового будівництва, а не для обслуговування інфраструктурного об`єкта, об`єкти нерухомості та інфраструктури на ділянці були відсутні. Вищевказане доводить факт того, що дана земельна ділянка не перебувала у користуванні ОСОБА_2 , а відтак не перейшла у користування ОСОБА_1 .

Крім того вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого права, так як права позивача могли би бути захищені шляхом встановлення сервітуту шляхом надання права проїзду та проходу через належну іншій особі земельну ділянку і йому слід звертатися до суду з позовом про визнання свого права на користування спірною земельною ділянкою, а не з позовом про скасування чужого права на користування земельною ділянкою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, відповідно до наступних мотивів.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог суд першої інстанції, зіставивши докази надані позивачем та відповідачем, дійшов висновку, що надані відповідачем докази є переконливішими, а позивач не виконав свій обов`язок з доведення заявлених позовних вимог та обставин, які б слугували підставою для задоволення позову.

На думку колегії суддів, такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та наявним доказам.

У ході апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 жовтня 2016 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останній придбав незавершений будівництвом блок інженерних споруд під літерами АА1, загальною площею 219,9 кв.м., реєстраційний номер майна 1036561121101, яке розташоване на земельній ділянці площею 2,2400 га., кадастровий номер 2110100000:24:002:0139 за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене майно належить продавцю на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів від 20.09.2016 року за № 478 видане ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.09.2016 року, номер запису про право власності: 16570687.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності стверджується, що за заявою Територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради здійснено 20.10.2017 запис про право власності: 23067872 в 1/1 частці на земельну ділянку комунальної власності, що розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 2110100000:24:002:0139 для іншої житлової забудови, Землі для будівництва і обслуговування житлового комплексу міжнародного рівня площею 2,24 га за Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Згідно договору оренди землі від 09.09.2005 р., компанія «C.P.M. Management building Ltd» орендувала в Управління майнової політики Ужгородської міської ради земельну ділянку площею 2,24 га (із загальної площі 2,36 га) у мікрорайоні Боздош для будівництва житлового комплексу, яку надано в оренду строком на п`ять років. Даний договір зареєстровано у Державному реєстрі земель про що вчинено запис від 21.09.2005 р. за № 0405070000073. Додатковою Угодою від 20.10.2010 р. про внесення змін та доповнень до Договору оренди земельної ділянки від 09.09.2005 р., продовжено компанії «C.P.M. Management building Ltd» строк оренди ще на п`ять років. Така зареєстрована в ДРЗ 17.11.2010 року.

Як слідуєзі змістурішення 6сесії 7скликання Ужгородськоїміської радиза №362від 30.08.2016р.,міська радавирішила надатиДепартаменту міськогогосподарства Ужгородськоїміської радидозвіл наскладання технічноїдокументації ізземлеустрою щодоподілу земельноїділянки загальноюплощею 2,24га наземельні ділянкиплощами 1,49га та0,75га поСлов`янській набережній,мікрорайон «Боздош».

Витягом з Державного земельного кадастру НВ-2102334362017 від 17.11.2017 стверджується, що на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 14.09.2017, сформована нова земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:24:001:0533 за адресою м. Ужгород, Слов`янська набережна, мікрорайон «Боздош» площею 0,7500 га з цільовим призначенням 02.07 «Землі житлової та громадської забудови, для іншої житлової забудови».

Кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:24:002:0139 після здійснення формування нових двох самостійних земельних ділянок скасований 17.11.2017 в Державному земельному кадастрі.

Та рішенням 19 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради за № 976 від 08.02.2018 р., міська рада вирішила відмовити у поновленні Договору оренди земельної ділянки площею 22400 кв.м. компанії «C.P.M. Management building Ltd», оскільки такий договір оренди земельної ділянки є припиненим у зв`язку із закінченням строку його дії, та відповідно, відсутнє речове право яке може бути поновленим.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятоїстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При цьому, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказуваннялежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Відтак, апеляційний суд зазначає, що стандарт доказуванняє важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Відповідно до частини першоїстатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предметадоказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предметадоказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зістаттею 78 ЦПК Українисуд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобамидоказування, не можуть підтверджуватися іншими засобамидоказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобівдоказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв`язком процесуальної форми засобів доказуваннята законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.

Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен в мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє.

Згідно з частиною третьою статті12та частиною першою статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно достатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказуванняне може ґрунтуватися на припущеннях (частина шостастатті 81 ЦПК України).

Згідно зістаттею 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись у суд із зазначеним позовом ОСОБА_1 виходив із того, що позаяк він являється власником незавершеного будівництвом блоку інженерних споруд під літерами АА1, загальною площею 219,9 кв.м., то до нього перейшло право на земельну ділянку на якій розміщено таке майно, яка йому необхідна для обслуговування даних інженерних споруд. А звідси, вважає, що має першочергове право на оформлення такої земельної ділянки у користування.

З таким твердженням позивача колегія суддів не погоджується, позаяк в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того факту, що спірна земельна ділянка перебуває у ОСОБА_1 у користуванні.

Доведеною у матеріалах справи є та обставина, що ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10 жовтня 2016 року, купив у ОСОБА_2 незавершений будівництвом блок інженерних споруд під літерами АА1, загальною площею 219,9 кв.м., реєстраційний номер майна 1036561121101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таке нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 2,2400 га., кадастровий номер 2110100000:24:002:0139. Безпосередньо ОСОБА_2 набув таке нерухоме майно з прилюдних торгів, що підтверджується Свідоцтвом про придбання майна з прилюдних торгів 20.09.2016 року за № 478 яке видане ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу та зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.09.2016 року, номер запису про право власності: 16570687.

Тобто, ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 тільки самі інженерні споруди, тоді як безпосередньо і сам ОСОБА_2 не оформив за собою право користування на земельну ділянку, яка необхідна для обслуговування таких інженерних споруд.

На момент укладення договору купівлі-продажу блоку інженерних споруд під літерами АА1, загальною площею 219,9 кв.м., такі були розміщені на земельній ділянці площею 2,2400 га., кадастровий номер 2110100000:24:002:0139 за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена земельна ділянка перебувала в оренді компанії «C.P.M. Management building Ltd», цільове призначення для будівництва житлового комплексу, у мікрорайоні Боздош.

За приписами частини другої статті 120 ЗК України (в редакції на час укладення договору купівлі-продажу), якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З цього слідує, що ОСОБА_2 не реалізував своє право на набуття земельної ділянки у користування для обслуговування нерухомого майна придбаного з прилюдних торгів, що в свою чергу не являється можливим для застосування наслідків частини другої статті 120 ЗК України стосовно ОСОБА_1 .

Таким чином, колегія суддів дійшла до думки, що до ОСОБА_1 не перейшло право користування на земельну ділянку на якій розміщено блок інженерних споруд під літерами АА1, загальною площею 219,9 кв.м. в порядку приписів статті 120 ЗК України, оскільки у попереднього власника нерухомого майна не перебувала у користуванні земельна ділянка на якій розміщені інженерні споруди.

Відповідно до положень статті 140 Конституції України та статті 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» - міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими Законами.

У частині першій статті 143 Конституції України зазначено, що територіальні громади міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до приписів абзаців 1, 2, 3 частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок комунальної власності у користування здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно доЗакону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

З рішення 6 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради за № 362 від 30.08.2016 р. вбачається, міська рада вирішила надати Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки загальною площею 2,24 га на земельні ділянки площами 1,49 га та 0,75 га по Слов`янській набережній, мікрорайон «Боздош».

На виконанняданого рішенняміської радиПП Ужгеостару вересні2017р.розпочато виконанняробіт поскладанню документаціїіз землеустрою.За наслідкамитаких робітвиготовлена Технічнадокументація ізземлеустрою щодоподілу таоб`єднання земельнихділянок та17.11.2017р.було скасовановнаслідок поділуземельної ділянкикадастровий номер2110100000:24:002:0139за адресою:м.Ужгород,по Слов`янськійнабережній,мікрорайон Боздош.

Та витягом з Державного земельного кадастру НВ-2102334362017 від 17.11.2017 стверджується, що на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 14.09.2017, сформована нова земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:24:001:0533 за адресою м. Ужгород, Слов`янська набережна, мікрорайон «Боздош» площею 0,7500 га з цільовим призначенням 02.07 «Землі житлової та громадської забудови, для іншої житлової забудови».

Позаяк межі та цільове призначення земельної ділянки площею 0,75 га за кадастровим номером 2110100000:24:001:0533 не змінювались у подальшому, то для передання такої земельної ділянки у користування, складення документації із землеустрою не здійснюється.

Відповідно до положень статей 8, 13 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державне управління з питань забезпечення прав осіб з інвалідністю та їх соціальної захищеності здійснюється в межах повноважень центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні подавати допомогу і сприяти громадським об`єднанням осіб з інвалідністю в їх діяльності.

Як зазначено у пункті 2.1. Статуту Громадської організації Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога, основною метою Організації є здійснення та захист прав і свобод осіб з інвалідністю задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших прав, сприяння в наданні оздоровчої, медичної, психологічної, моральної допомоги та вирішенню житлових проблем.

Тож на виконання приписів пункту б частини 2 статті 92 ЗК України ГО Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога в особі голови Яремчука П.М. подало заяву Ужгородській міській раді від 22.11.2017 року про надання в постійне користування без розробки документації із землеустрою земельної ділянки площею 0,75 га за кадастровим номером 2110100000:24:001:0533 для іншої житлової забудови за адресою: м. Ужгород, мікрорайон Боздош.

Зазначена заява ГО Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога була розглянута на 23 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради та рішенням за № 1087 від 15.05.2018 року міська рада у підпункті 2.3. пункту 2 вирішила надати земельну ділянку без складання технічної документації із землеустрою (згідно п.1 ст.123 ЗК України) ГО Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога земельну ділянку площею 0,7500 га, кадастровий номер 2110100000:24:001:0533 для іншої житлової забудови в мікрорайоні Боздош, яку передано в постійне користування.

Відтак, Ужгородська міська рада діючи у відповідності до вимог чинного законодавства та на виконання своїх дискреційних повноваження як органу місцевого самоврядування, який розпоряджається комунальною власністю, прийняла рішення про надання у користування спірної земельної ділянки ГО Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога.

А звідси, приймаючи до уваги ту обставину, що до ОСОБА_1 не перейшло право користування на земельну ділянку на якій розміщений блок інженерних споруд,та те,що такіна земельнійділянці площею0,7500га,кадастровий номер2110100000:24:001:0533не розміщені,тому,зазначеним рішенняУжгородської міськоїради йогоправа накористування такоюземельною ділянкоюне порушуються.

Крім цього, ОСОБА_1 не надав суду належного та допустимого доказу на підтвердження тієї обставини, що блок інженерних споруд розміщений на земельній ділянці площею 0,7500 га, кадастровий номер 2110100000:24:001:0533, оскільки таким доказом може бути висновок експерта. Тоді як доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За матеріаламисправи тавиходячи зпояснень ОСОБА_1 ,останній покликавсяна висновкирішення Закарпатськогоокружного адміністративногосуду від6.02.2019р.у справі№ 807/692/18яке залишенобез змінпостановою Восьмогоапеляційного адміністративногосуду від16.04.2019року.Зазначеним рішеннямсуду визнано протиправним та скасовано рішення Ужгородської міськради від 15 травня 2018 року № 1086 «Про надання та відмову у наданні згоди на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» в частині пунктів 7.3, п.7.4 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні згоди на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2290 га для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1 ).

Проте, колегія суддів зазначає, що таке рішення мало преюдиційне значення при вирішення питання щодо надання згоди на складання технічної документації по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,2290 га. А у спірних правовідносинах позовні вимоги стосуються земельної ділянки площею 0,7500 га, кадастровий номер 2110100000:24:001:0533, цільове призначення для іншої житлової забудови, та відносно даної земельної ділянки, адміністративний суд не робив жодних висновків.

Тож, висновки зазначеного рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 6.02.2019 р. у справі № 807/692/18 не можуть бути застосованими до правовідносин у переглядаємій справі.

ОСОБА_1 зазначав, що переданням у користування ГО Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога земельної ділянки площею 0,7500 га, кадастровий номер 2110100000:24:001:0533 для іншої житлової забудови в мікрорайоні Боздош, Ужгородська міська рада здійснила втручання в його право на мирне володіння своєю власністю. При цьому як на аргумент посилався на рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року по справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства".

Відповідно до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Зміст справи "Стретч проти Об`єднаного Королівства" полягав у тім, що на підставі статті 1 Першого протоколу заявник скаржився, що, незважаючи на умову договору оренди, яка передбачала його право на продовження строку оренди на двадцять один рік, муніципалітет містаДорчестер відмовив йому в реалізації такого права, посилаючись на те, що місцевий орган влади, погодившись включити таку умову до договору оренди, перевищив таким чином свої повноваження на порушення принципуultra vires. Тобто, спір стосувався відмови в подальшому продовжити йому строк договору орендивід 27листопада 1969року.

У переглядаємій апеляційним судом справі, спірні правовідносини стосуються оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким Громадській організації Об`єднання осіб з інвалідністю - Допомога передано у користування земельну ділянку площею 0,7500 га, кадастровий номер 2110100000:24:001:0533, цільове призначення якої для іншої житлової забудови.

За матеріалами справи, зазначена земельна ділянка не передавалась ОСОБА_1 у користуваннядля обслуговуванняінженерних споруд,не перейшлодо ньогоі правокористування наземельну ділянкуна якійрозміщено блокінженерних спорудв порядкуположень частини другоїстатті 120ЗК України,не наданотакож ідоказів напідтвердження тієїобставини,що такіінженерні спорудирозміщені натакій земельнійділянці.

А звідси, відсутні підстави для висновку стосовно того, що з боку Ужгородської міської ради мало місце неправомірне втручання та позбавлення ОСОБА_1 права мирно володіти своєю власністю. Таким чином, матеріали справи не містять доказів на підтвердження тієї обставини, що очікування ОСОБА_1 по набуттю речових прав на земельну ділянку на якій розміщений блок інженерних споруд, наразі порушені органом місцевого самоврядування.

Тож, у спірних правовідносинах посилання ОСОБА_1 на рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року по справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства" не є релевантним, тому не може бути застосованим як джерело права, оскільки викладено позивачем в інтерпретації, яка на думку останнього доводить його позовні вимоги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення суду першої інстанції ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права, тому не мають правового значення у спірних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява N 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відтак, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити на підставі приписів статті 375 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статті 368, пункту 1 частини 1 статті 374, статей 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 травня 2021 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 5 березня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: