Постанова

від 13.02.2024 по справі 910/6556/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2024 р. м.Київ Справа№ 910/6556/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 13.02.2024:

від позивача: не з?явився;

від відповідача: Кліндухов В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 21.09.2023 (повний текст складено 10.10.2023)

у справі № 910/6556/23 (суддя Г. П. Бондаренко-Легких)

за позовом Комунального підприємства «Луцькреклама»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД»

про стягнення 1 362 965, 05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство "Луцькреклама" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" (відповідач) про стягнення заборгованості за Договором №01-02/06ТК від 01.04.2020 у розмірі 1 343 073,66 грн., а також пеню в розмірі 19 891, 39 грн (з урахуванням поданих уточнень).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов п. 3.2. Договору в частині повної та своєчасної оплати послуг за тимчасове користування місцем для розміщення зовнішньої реклами у розмірі 1 343 073, 66 грн (з урахуванням часткової оплати проведеної в січні 2022 та зменшеного на 50 % розміру плати з 24.02.2022).

У відповіді на відзив позивач додатково зазначав, що постанова КМУ від 18.03.2022 №314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану" не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах сторін, оскільки звільнення сплати на період воєнного стану від періодичних платежів стосується плати за видачу дозвільних документів, а не договірної плати - періодичних платежів за Договорами на розміщення ЗЗР.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що Договір тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами, на думку відповідача є невід`ємною частиною Дозволу на розміщення ЗЗР. Відповідно до постанови КМУ від 18.03.2022 №314 "Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану" строки дії строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжується на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються.

Отже, на думку відповідача, на підставі постанови КМУ від 18.03.2022 №314 всі платежі за Договором на розміщення ЗЗР відстрочені на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 позовні вимоги Комунального підприємства "Луцькреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" про стягнення 1 362 965, 05 грн. задоволено частково, а саме:

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" (04070, м. Київ, вул.. Ігорівська, 14а; ідентифікаційний код: 32386534) на користь Комунального підприємства "Луцькреклама" (43016, м. Луцьк, вул. Л. Українки, 28; ідентифікаційний код: 32964234) 1 324 716 (один мільйон триста двадцять чотири тисячі сімсот шістнадцять) грн 18 коп. - основного боргу, 5 880 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят) грн 18 коп. - пені, а також 20 444 (двадцять тисяч чотириста сорок чотири тисячі) грн 47 коп. - судового збору.;

- в задоволенні інших позовних вимог про стягнення з відповідача 18 57, 48 грн основного боргу та 14 011, 21 грн пені відмовлено;

- повернуто Комунальному підприємству "Луцькреклама" (43016, м. Луцьк, вул.. Л. Українки, 28; ідентифікаційний код: 32964234) з Державного бюджету України 3 01 (три тисячі дев`ятсот одна) грн 81 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням №274 від 24.03.2023.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки, відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, а тому відповідачем було порушено умови договору № 01-02/06ТК тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами від 01.04.2020 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв?язку з чим підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі, що визначений судом та становить 1 324 716, 18 грн. Також, суд першої інстанції здійснивши відповідний перерахунок, присудив до стягнення 5 880,18 грн. пені. В решті вимог суд першої інстанції відмовив у зв?язку з необгрунтоваінстю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" (06.11.2023 згідно штемпеля поштової установи на конверті, в якому направлено апеляційну скаргу до суду) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано наступних доводів:

- основним документом, необхідним і достатнім для розміщення зовнішньої реклами, є відповідний дозвіл;

- Договір тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами, на думку відповідача є невід`ємною частиною Дозволу на розміщення ЗЗР, всі щомісячні (періодичні, чергові) платежі за ним відстрочені на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування;

- висновок суду першої інстанції про той факт, що першочерговим документом для розміщення зовнішньої реклами є Договір на тимчасове користування місцем для розміщення зовнішньої реклами, невід`ємною частиною якого є копія відповідного Дозволу, суперечить ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу", відповідно до якої виключно Дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами;

- висновок суду першої інстанції про застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» виключно до продовження строку дії дозвільних документів та відстрочення сплати адміністративних платежів за видачу таких дозвільних документів суперечить тексту вищеназваної Постанови, оскільки пп. 5) п. 1 Постанови КМУ імперативно визначає звільнення також і від усіх періодичних та чергових платежів за документами дозвільного характеру на період воєнного часу та три місяці з дня його припинення чи скасування;

- оскільки Договір на розміщення зовнішньої реклами є невід`ємною частиною Дозволу на розміщення зовнішньо реклами - документу дозвільного характеру, то не застосувавши до періодичних платежів за цим договором приписів Постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 р. № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» суд порушив норми матеріального права України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

15.12.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що:

- Відповідач договір № 01-02/06ТК від 01.04.2020р. та усі Додатки і додатковий Договір №1 від 04.01.2022р. з Додатками - підписав, а отже погодився виконувати умови, які передбачені їх положеннями та зобов`язаний був виконувати їх належним чином;

- Аргументи відповідача, щодо звільнення від сплати на період воєнного стану від періодичних платежів, так як договір на його думку є складовою частиною Дозволу на розміщення ЗЗР є хибними, оскільки це стосується виключно документів дозвільного характеру, які передбачають цю оплату;

- Законом України «Про рекламу» (стаття 16) чітко визначено, що стягнення плати за видачу дозволів забороняється;

- укладений Договір між позивачем і відповідачем є похідним і наслідком отриманого Дозволу на розміщення ЗЗР, який згідно вимог цивільного та господарського законодавства підтверджує факт використання відповідачем майна позивача і передбачає зобов`язання оплати за це використання;

- відповідач же, не лише використовував майно позивача, а й проводив господарську діяльність за яку отримував кошти, доказом чого є долучені позивачем фото на 48 аркушах, що подані з клопотанням від 04.07.2023;

- додатковим підтвердженням визнання відповідачем договірних зобов`язань та законність ухваленого рішення судом першої інстанції є те, що відповідачем частково сплачена заборгованість за оспорюваний період;

- в листопаді 2023 року на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 400 000,00 (чотириста тисяч гривень) 00 коп., в призначенні платежу платіжної інструкції № 16407 зазначено: «Оплата за тимчасове користування місцем для розміщення рекл. констр.в 01-05.2022, згідно дог.№01-02/06ТК від 01.04.2020р. в т.ч. ПДВ 20% 66666,67 грн.».

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2023, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» на рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/6556/23, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді - Станік С.Р., суддів: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.

При дослідженні апеляційної скарги судом встановлено, що скаржник просив рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/6556/23 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Комунального підприємства «Луцькреклама» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» відмовити повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2023 витребувано у Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/6556/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» на рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/6556/23.

20.11.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/6556/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» на рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/6556/23 залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, скаржнику надано право усунути недоліки шляхом надання доказів про наявність або відсутність електронних кабінетів в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами у Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД».

04.12.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» надійшло клопотання на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2023 у справі № 910/6556/23, до якої долучено:

- відповідь № 308246 від 28.11.2023, у якій зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» (ЄДРПОУ: 32386534) має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, дата реєстрації: 28.11.2023 об 13 год. 48 хв.;

- копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- копія статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги, що є підставою для відкриття апеляційного провадження згідно з ст. 262 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/6556/23. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/6556/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» на рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023. Судове засідання призначено на 13.02.2024 року о 14 год. 00 хв.

15.12.2023 через підсистему «Електронний суд» від Комунального підприємства «Луцькреклама» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

08.02.2024 через підсистему «Електронний суд» від Комунального підприємства «Луцькреклама» надійшло клопотання, в якому останній просив проводити розгляд апеляційної скарги у відсутності представника позивача.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 13.02.2024 з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» (скаржник).

Комунальне підприємство «Луцькреклама» (позивач) до суду своїх представників не направив, про час і дату судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом направлення ухвали в електронний кабінет в системі «Електронний суд», проте, 08.02.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що від позивача надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності, крім того явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка позивача, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» судовому засіданні 13.02.2024 просив скасувати рішення першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Комунального підприємства «Луцькреклама» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» відмовити повністю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.04.2020 між КП "Луцькреклама" (надалі - позивач, уповноважена особа) та ТОВ "БІГБОРД" (надалі - відповідач, розповсюджувач зовнішньої реклами) укладено Договір №01-02/06ТК тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами (ЗЗР) (надалі - Договір) в межах Луцької територіальної громади.

Додатком №1 від 01.04.2020 року до Договору є Адресна програма розміщення усіх ЗЗР відповідача, де зазначені адреси, розміри рекламних конструкцій та вартість їх розміщення з врахуванням зональності та розмірів.

Враховуючи те, що Дозволи на розміщення ЗЗР мають різні терміни дії, між Позивачем та Відповідачем до вищевказаного основного Договору було підписано: Додаток №2 від 05.05.2020, Додаток № 3 від 09.06.2020, Додаток № 5 від 01.10.2020, Додаток № 6 від 02.11.2020, Додаток № 7 від 01.12.2020, Додаток № 8 від 12.01.2021, Додаток №11 від 20.10.2021, Додаток №13 від 06.12.2021.

Нарахування плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності Луцької територіальної громади проводиться у відповідності до рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 774-1 від 04.12.2019 яким затверджено "Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності Луцької міської територіальної громади".

01.12.2021 виконавчим комітетом Луцької міської ради було прийняте рішення №981-1 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 774-1 від 04.12.2019 "Про Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності Луцької міської територіальної громади".

На підставі вказаного рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 981-1 від 01.12.2021, між позивачем та відповідачем був укладений Додатковий Договір № 1 від 04.01.2022 року та Додаток № 1 від 04.01.2022 року до Договору № 01-02/06 від 01.04.2020 року.

Згідно п. 3.1. договору, плата встановлюється виконавчим комітетом Луцької міської ради та сплачується Розповсюджувачем зовнішньої реклами на підставі цього Договору та/або рахунків-фактур, наданих Уповноваженою особою.

Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний отримати рахунок на сплату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця та провести оплату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця (п. 3.2. договору).

Згідно п. 3.3.та п. 3.4. договору, плата визначається з врахуванням площі місця, базового тарифу та коригуючих коефіцієнтів. Нарахування Плати, яка вказана по кожному ЗЗР у Додатку до цього Договору, проводиться у порядку, визначеному виконавчим комітетом міської ради.

Нарахування Плати здійснюється з дати прийняття рішення виконавчим комітетом міської ради щодо видачі Дозволу. На суму Плати нараховується податок на додану вартість. В разі анулювання Дозволу та здійснення демонтажу ЗЗР, датою припинення нарахувань по цьому Договору, є десятий робочий день з дня прийняття (винесення) рішення про анулювання такого документа, згідно з вимогами Закону України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності".

Також, позивач виставив відповідачу рахунки на оплату: за січень 2022: рахунок №87 від 18.01.2022 на суму 2 608, 33 грн та рахунок №109 від 28.01.2022 на суму 224 718, 94 грн; за лютий 2022: рахунок №257 від 14.02.2022 на суму 192 002, 87 грн та рахунок №322 від 14.02.2022 на суму 13 599, 42 грн; за березень 2022: рахунок №469 від 31.03.2022 на суму 53 913, 84 грн та рахунок №470 від 31.03.2022 на суму 5 135, 15 грн; за квітень 2022: рахунок №528 від 18.04.2022 на суму 87 844, 45 грн та рахунок №529 від 18.04.2022 на суму 6 221, 96 грн; за травень 2022: рахунок №710 від 17.05.2022 на суму 87 844, 45 грн та рахунок №755 від 17.05.2022 на суму 6 221, 96 грн; за червень 2022: рахунок №861 від 15.06.2022 на суму 92 566, 29 грн; за липень 2022: рахунок №1007 від 12.07.2022 на суму 94 066, 41 грн; за серпень 2022: рахунок №1155 від 15.08.2022 на суму 93 121, 70 грн; за вересень 2022: рахунок №1301 від 15.09.2022 на суму 92 530, 06 грн; за жовтень 2022: рахунок №1445 від 11.10.2022 на суму 92 979, 61 грн; за листопад 2022: рахунок №1561 від 07.11.2022 на суму 92 979, 61 грн; за грудень 2022: рахунок №1740 від 12.12.2022 на суму 80 568, 32 грн; за січень 2023: рахунок №78 від 17.01.2023 на суму 87 397, 62 грн; за лютий 2023: рахунок №225 від 07.02.2023 на суму 82 687, 42 грн; за березень 2023: рахунок №372 від 10.03.2023 на суму 82 587, 42 грн.

Як вказує позивач, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні та на виконання рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №173-1 від 23.03.2022р., розмір плати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами було змінено шляхом зменшення вартості на 50% від повної вартості починаючи з 24 лютого 2022 року. Таким чином, відповідачу нараховується лише половина вартості суми.

Згідно умов вказаного Договору (п. 3.2.) відповідач зобов`язався щомісячно (не пізніше останнього робочого дня поточного місяця) оплачувати послуги, однак належним чином не виконував взяті зобов`язання у період з січня 2022 по березень 2023 в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 1 343 073, 66 грн.

Крім того, у зв`язку з прострочення сплати суми основного боргу, позивач керуючись пунктом 3.9. Договору нарахував пеню за період прострочення з 01.11.2022 по 20.04.2023 у розмірі 19 891, 39 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд зазначає, що розміщення об`єктів зовнішньої реклами врегульовано Законом України "Про рекламу", Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 та місцевим Порядком розміщення реклами.

У відповідності до статті 1, частини першої статті 16 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктом 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 (надалі - Типові правила розміщення зовнішньої реклами) дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Відповідно до п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

У відповідності до п. 23 та п. 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, дозвіл надається строком на п`ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві. Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

Судом встановлено, що на підставі рішень виконавчого комітету Луцької міської ради Товариству з обмеженою відповідальністю "БІГБОРД" надані/продовжені дозволи на розміщення зовнішньої реклами, що містяться в томі 1 а. с. 27-49.

З огляду на правову природу укладеного Договору тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами №01-02/06ТК від 01.04.2020, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції про те, що вказаний договір фактично є договором оренди місць розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що між сторонами підписано адресні переліки, які є невід`ємними частинами договору, та в яких зазначено адреси рекламних засобів.

Згідно п. 33 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Згідно п. 3.1. договору, плата встановлюється виконавчим комітетом Луцької міської ради та сплачується Розповсюджувачем зовнішньої реклами на підставі цього Договору та/або рахунків-фактур, наданих Уповноваженою особою.

Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності Луцької міської територіальної громади затверджено рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №774-1 від 04.12.2019 з подальшими змінами внесеними рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №981-1 від 01.12.2021.

Розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний отримати рахунок на сплату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця та провести оплату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця (п. 3.2. договору).

Згідно п. 3.3.та п. 3.4. договору, плата визначається з врахуванням площі місця, базового тарифу та коригуючих коефіцієнтів. Нарахування Плати, яка вказана по кожному ЗЗР у Додатку до цього Договору, проводиться у порядку, визначеному виконавчим комітетом міської ради.

Нарахування Плати здійснюється з дати прийняття рішення виконавчим комітетом міської ради щодо видачі Дозволу. На суму Плати нараховується податок на додану вартість. В разі анулювання Дозволу та здійснення демонтажу ЗЗР, датою припинення нарахувань по цьому Договору, є десятий робочий день з дня прийняття (винесення) рішення про анулювання такого документа, згідно з вимогами Закону України "Про дозвільну систему в сфері господарської діяльності".

З урахуванням наведених умов договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за умовами укладеного між сторонами договору, обов`язок з отримання рахунку на сплату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР покладений на відповідача.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, і що учасниками спору не заперечувалось, що позивач виставив відповідачу рахунки на оплату: за січень 2022: рахунок №87 від 18.01.2022 на суму 2 608, 33 грн та рахунок №109 від 28.01.2022 на суму 224 718, 94 грн; за лютий 2022: рахунок №257 від 14.02.2022 на суму 192 002, 87 грн та рахунок №322 від 14.02.2022 на суму 13 599, 42 грн; за березень 2022: рахунок №469 від 31.03.2022 на суму 53 913, 84 грн та рахунок №470 від 31.03.2022 на суму 5 135, 15 грн; за квітень 2022: рахунок №528 від 18.04.2022 на суму 87 844, 45 грн та рахунок №529 від 18.04.2022 на суму 6 221, 96 грн; за травень 2022: рахунок №710 від 17.05.2022 на суму 87 844, 45 грн та рахунок №755 від 17.05.2022 на суму 6 221, 96 грн; за червень 2022: рахунок №861 від 15.06.2022 на суму 92 566, 29 грн; за липень 2022: рахунок №1007 від 12.07.2022 на суму 94 066, 41 грн; за серпень 2022: рахунок №1155 від 15.08.2022 на суму 93 121, 70 грн; за вересень 2022: рахунок №1301 від 15.09.2022 на суму 92 530, 06 грн; за жовтень 2022: рахунок №1445 від 11.10.2022 на суму 92 979, 61 грн; за листопад 2022: рахунок №1561 від 07.11.2022 на суму 92 979, 61 грн; за грудень 2022: рахунок №1740 від 12.12.2022 на суму 80 568, 32 грн; за січень 2023: рахунок №78 від 17.01.2023 на суму 87 397, 62 грн; за лютий 2023: рахунок №225 від 07.02.2023 на суму 82 687, 42 грн; за березень 2023: рахунок №372 від 10.03.2023 на суму 82 587, 42 грн., які отримані відповідачем.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначав, що договір тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами є невід`ємною частиною строкового документу дозвільного характеру, а тому всі щомісячні (періодичні, чергові) платежі за ним відстрочені на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними доводами скаржника , з огляду на наступне.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.

Відповідно до підпункту 5 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 314 від 18.03.2022 установлено, що строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними відстрочуються на строк, зазначений у цьому підпункті (крім строку дії ліцензій у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор та плати за такі ліцензії).

Отже, у даному випадку плата за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами стягується позивачем на підставі укладеного між сторонами договору № 01-02/06 тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами від 01.04.2020, який є чинним і в установленому законом порядку - не є припиненим.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме копія дозволу є невід`ємною частиною Договору, а не навпаки, як помилково стверджує відповідач, та згаданою вище постановою КМУ було продовжено на період дії воєнного стану строк дії дозвільних документів та відстрочено сплату адміністративних платежів за видачу таких дозвільних документів, що жодним чином не стосується договірних відносин сторін у сфері надання місця для розміщення зовнішньої реклами.

Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції також враховує, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 173-1 від 23.03.2022 "Про часткове звільнення розповсюджувачів зовнішньої реклами від плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності Луцької міської територіальної громади" з метою полегшення фінансового навантаження на рекламні компанії, власників рекламних засобів та підтримки малого, середнього і великого підприємництва, виконавчий комітет міської ради вирішив з 24.02.2022 нарахування плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності Луцької міської територіальної громади, проводити у розмірі 50 % від повної вартості на період до прийняття відповідного рішення виконавчим комітетом Луцької міської ради.

Комунальному підприємству "Луцькреклама" доручено провести перерахунок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності Луцької міської територіальної громади (п. 2 рішення), тобто, відповідачу з 24.02.2022 повинна нараховуватись плата за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами у розмірі 50 % від повної вартості.

Разом з тим, дослідивши наявні в матеріалах справи рахунки на оплату за лютий 2022, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не враховано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 173-1 від 23.03.2022 та здійснено нарахування плати за 24.02.2022-28.02.2022 у повній вартості.

Про вказане свідчить виставлений рахунок за лютий 2022 №257 від 14.02.2022 на суму 192 002, 87 грн та рахунок за лютий 2022 №322 від 14.02.2022 на суму 13 599, 42 грн. В той час як вже за березень 2022 виставлено рахунок №469 від 31.03.2022 на суму 59 913, 84 грн та рахунок №470 від 31.03.2022 на суму 5 135, 15 грн, тобто в березні 2022 виставлені рахунки, сума яких майже втричі менша, аніж сума рахунків за лютий 2022.

Отже, здійснивши перерахунок вартості плати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами за лютий 2022, з урахуванням зменшення плати на 50 % за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 згідно рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 173-1 від 23.03.2022, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

плата згідно рахунку за лютий 2022 №257 від 14.02.2022 мала б становити 174 859, 74 грн (192 002, 87 грн/28= 6 857, 24 грн за 1 день; 6 857, 24 грн*23 дні = 157 716, 64 грн (за період з 01.02.2022 по 23.02.2022); 6 857, 24 грн/2= 3 428, 62 грн; 3 428, 62 грн*5 днів = 17 143, 10 грн (за період з 24.02.2022 по 28.02.2022), а не 192 002, 87 грн як зазначає позивач;

плата згідно рахунку за лютий 2022 №322 від 14.02.2022 мала б становити 12 385, 07 грн (13 599, 42 грн/28 = 485, 69 грн за 1 день; 485, 69 грн* 23 дні = 11 170, 87 грн (за період з 01.02.2022 по 23.02.2022); 485, 69 грн/2= 242, 84 грн; 242, 84 грн* 5 днів = 1 214, 20 грн (за період з 24.02.2022 по 28.02.2022), а не 13 599, 42 грн як зазначає позивач;

Щодо інших наявних в матеріалах справи рахунків вартості плати за тимчасове користування місцем розміщення ЗЗР за січень, березень 2022-березень 2023 у розмірі 1 365 893,54 грн, суд апеляційної інстанції встановив, що при розрахунку плати позивачем враховано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 173-1 від 23.03.2022, а також Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності Луцької міської територіальної громади затвердженого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №774-1 від 04.12.2019 з подальшими змінами внесеними рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №981-1 від 01.12.2021.

Відповідач, в свою чергу, не подав суду контррозрахунок плати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами у спірний період.

Отже, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що загальний розмір плати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами за січень 2022-березень 2023 згідно умов Договору №01-02/06ТК від 01.04.2020 мав би становити 1 553 138, 35 грн.

Крім того, як вказує позивач та не заперечувалось відповідачем, ним за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів було сплачено на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 228 422, 17 грн, згідно платіжних доручень №2 та №10695 від 31.01.2022.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що згідно пункту 3.2. Договору строк плати за тимчасове користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами за січень 2022-березень 2023 на момент розгляду даної справи настав та становить 1 324 716, 18 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що оскільки, відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо оплати наданих послуг, а тому відповідачем було порушено умови договору № 01-02/06ТК тимчасового користування місцем розміщення засобу зовнішньої реклами від 01.04.2020 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв?язку з чим з вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 1 324 716, 18 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просив стягнути з відповідача 19891, 39 грн - пені за період з 01.11.2022 по 20.04.2023.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 3.9. Договору визначено, що за несвоєчасно проведену оплату розповсюджувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Дослідивши наведений розрахунок пені, доданий до позовної заяви, в новій редакції на виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху від 01.05.2023 (том 1, а.с. 112), суд апеляційної інстанції встановив, що позивач нарахував пеню лише за періоди прострочення плати за листопад 2022-лютий 2023 (а не за всі періоди прострочення починаючи з січня 2022).

При цьому, розрахунок позивача проведений без урахування моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання згідно п. 3.2. Договору.

Зокрема, згідно пункту 3.2. Договору - розповсюджувач зовнішньої реклами зобов`язаний отримати рахунок на сплату коштів за тимчасове користування місцем розташування ЗЗР не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця та провести оплату не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Так, позивач нараховує пеню наступним чином:

за прострочення строку оплати наданих послуг за листопад 2022 у розмірі 92 979, 61 грн з 01.11.2022 по 30.11.2022, пеня становить 3 821, 07 грн;

за прострочення строку оплати наданих послуг за грудень 2022 у розмірі 80 568, 32 грн з 01.12.2022 по 31.12.2022, пеня становить 3 421, 39 грн;

за прострочення строку оплати наданих послуг за січень 2023 у розмірі 87 397, 62 грн з 01.01.2023 по 31.01.2023, пеня становить 3 711, 40 грн;

за прострочення строку оплати наданих послуг за лютий 2023 у розмірі 82 587, 42 грн з 01.02.2023 по 20.04.2023, пеня становить 8 937, 53 грн;

Проте, згідно порядку настання строку оплати, що визначений пунктом 3.2. Договору, початки періодів прострочення, а отже і періоди нарахування пені розраховуються наступним чином:

- строк оплати наданих послуг за листопад 2022 у розмірі 92 979,61 грн настав 30.11.2022 (останній робочий день поточного місяця), а прострочення настало з 01.12.2022;

- строк оплати наданих послуг за грудень 2022 у розмірі 80 568,32 грн настав 30.12.2022 (останній робочий день поточного місяця), а прострочення настало з 31.12.2022;

- строк оплати наданих послуг за січень 2023 у розмірі 87 397,62 грн настав 31.01.2023 (останній робочий день поточного місяця), а прострочення настало з 01.02.2023;

- строк оплати наданих послуг за лютий 2023 у розмірі 82 587,42 грн настав 28.02.2023 (останній робочий день поточного місяця), а прострочення настало з 01.03.2023.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення пені за прострочення сплати наданих послуг у листопаді 2022, оскільки відповідач є таким, що прострочив виконання обов`язку зі сплати наданих послуг у листопаді 2022 лише з 01.12.2022, в той час як кінцевим періодом прострочення позивач визначає дату 30.11.2022 (тобто останній день строку оплати). Так само, відсутні підстави і для задоволення вимог про стягнення пені за прострочення сплати наданих послуг у січні 2023, оскільки як встановлено вище, прострочення сплати за такий період настало з 01.02.2023, в той час як кінцевим періодом прострочення позивач визначає дату 31.01.2023 (тобто останній день строку оплати).

Суд не вправі порушувати принцип змагальності сторін та виходити в рішенні за межі позовних вимог, в тому числі шляхом самостійного встановлення кінцевих дат періодів прострочення, що прямо зазначено у ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, здійснивши відповідний перерахунок суми пені, в межах періодів прострочення сплати наданих послуг у грудні 2022 та лютому 2023 з першого дня прострочення, які визначені у відповідності до умов договору, та по кінцеві дати розрахунків, що визначені позивачем, дійшов висновку, що загальний розмір пені за прострочення сплати наданих послуг у грудні 2022 та лютому 2023 становить 5 880, 18 грн. (а саме: на суму 80568, 32 грн з 31.12.2022 по 31.12.2022 (за один день прострочення); на суму 82587, 42 грн з 01.03.2023 по 20.04.2023).

З огляду на викладене, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1 324 716, 18 грн та пені у розмірі 5 880, 18 грн. В решті вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, і доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким частково задоволено позовні вимоги, а саме: в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1 324 716, 18 грн та пені у розмірі 5 880, 18 грн. ,з відмовою у решті задоволених позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/6556/23, за наведених скаржником доводів та обґрунтувань апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БІГБОРД» на рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/6556/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/6556/23 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 21.09.2023 у справі № 910/6556/23.

5. Матеріали справи № 910/6556/23 повернути Господарському суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 07.03.2024

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко