Постанова

від 05.03.2024 по справі 904/2129/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2129/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Чус О.В. (доповідач),

судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

секретар судового засідання Солодова І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Гущина М.С. (в залі суду);

від відповідача, третіх осіб: представники не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 (повне рішення складено 04.07.2023, суддя Манько Г.В.) у справі №904/2129/23

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віксард", м. Дніпро

третя особа-1 без самостійних позовних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , с. Рубанівське, Васильківський район, Дніпропетровська область

третя особа-2 без самостійних позовних вимог на предмет спору Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на майно

ВСТАНОВИВ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віксард", в якому просить:

-усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, буд.2636, зобов`язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКСАРД» (код ЄДРПОУ 43292905) знести самочинно збудовану автозаправну станцію: літ. А - операторська, літ. Б під В - колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В -резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З -навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння; загальна площа: 9,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію літ. А - операторська, літ. Б під В -колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З - навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння; загальна площа: 9,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1943303912101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право власності на нього із закриттям розділу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача як власника земельної ділянки внаслідок легалізації самочинного будівництва шляхом безпідставної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва за Пошивайло Іваном Дмитровичем. Позивач стверджує, що спірний об`єкт нерухомості є самочинно збудованим, оскільки під його будівництво не була відведена земельна ділянка, дозвіл на виконання будівельних робіт №307/2010-04 від 21.07.2010 не надавався, інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 14211029671 від 09.08.2011 відсутня. Отже, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набула права власності на нього та таке право не могло бути передано в подальшому ТОВ «ВІКСАРД» на підставі іпотечного договору №398 від 25.10.2019.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/2129/23 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що іпотечний договір №398 від 25.10.2019, за яким ОСОБА_1 передав ТОВ «ВІКСАРД» в іпотеку предмет іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань Пошивайло І.Д., що витікають з договору позики від 23.10.2019, є правомірним та в судовому порядку недійсним не визнавався. В зв`язку з викладеним, на думку місцевого господарського суду, є підстави вважати, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна набуто відповідачем на підставі, що не заборонена законом: з правочину, що відповідає приписам ст. 328 Цивільного кодексу України.

Не погодившись із зазначеним рішенням Господарського суду Дніпропетровської області, Дніпровська міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

-документ, який би встановлював належність ОСОБА_1 на праві власності нерухомого майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, відсутній, тому право власності у нього не виникло, що виключає розпорядження нерухомим майном;

-згідно відомостей, які зазначені в листі №3/15-294 від 12.06.2020 Головного архітектурно планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, адреса (вул. Передова, 263 Б) жодному об`єкту нерухомості на території міста не присвоювалась, за цією адресою зареєстровані будівні і споруди загальною площею 172,5 кв.м., власником яких є Приватне науково виробниче підприємство «Ладья і К»;

-автозаправна станція загальною площею 9,9 кв.м., номер запису про право власності: 33797520, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943303912101 фактично розташована на самовільно зайнятій земельній ділянці без відповідних правовстановлюючих документів;

-позивач не позбавлений можливості захищати свої права в спосіб, який відповідатиме положенням ст.ст. 376, 391 ЦК України і ст.ст. 152, 212 ЗК України, зокрема, вимагати усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, звільнення земельної ділянки та приведення її в попередній стан;

-реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим будівництва як самочинного.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді Орєшкіна Е.В, Дармін М.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.07.2023 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/2129/23. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №904/2129/23.

21.07.2023 матеріали справ № 904/2129/23 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/2129/23; розгляд апеляційної скарги призначений у судове засідання на 05.10.2023.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2023 у даній справі, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 з посади судді Центрального апеляційного господарського суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

02.10.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКСАРД» до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/2129/23 без змін.

Поданий відзив на апеляційну скаргу обґрунтований наступним:

- доводи позивача про відсутність дозвільних документів, які надавали право Пошивайло І.Д. на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчили прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту автозаправної станції по АДРЕСА_1 , спростовуються матеріалами справи;

- дозвіл на виконання будівельних робіт №307/2010-04 був виданий Інспекцією державного архітектурно будівельного контролю у Дніпропетровській області 21.07.2010, до початку роботи Єдиного реєстру, що обґрунтовує його відсутність у ньому;

- в матеріалах справи наявна копія декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 14211029671 від 09.08.2011 з печаткою Інспекції державного архітектурно будівельного контролю у Дніпропетровській області;

- право власності на нерухоме майно (автозаправну станцію) виникло за Пошивайло І.Д. на законних підставах, що свідчить про те, що майно не є самочинним будівництвом;

- відповідач є добросовісним набувачем спірного об`єкту нерухомого майна, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою за договором, було здійснено без жодних порушень чинного законодавства України;

- іпотечний договір від 25.10.2019 відповідно до вимог ст. 204 Цивільного кодексу України є чинним;

- набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном; конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар;

- позивач не довів недобросовісність дій ОСОБА_1 та ТОВ «ВІКСАРД»;

- ані дозвіл на виконання будівельних робіт, ані декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, не були скасовані, визнані незаконними чи недійсними, є чинними та створюють відповідні юридично значущі наслідки;

- позивач не зміг довести наявність в діях ОСОБА_1 та відповідача недобросовісність, що є важливим для даної категорії справ;

- відповідач звертався до міського голови Дніпровської міської ради з клопотанням №вх. 36/296 від 21.01.2020 про надання дозволів на розроблення проектів відведення земельних ділянок, зокрема, по спірному об`єкту , однак відповіді на клопотання не отримано;

- позивачем не було наведено жодних мотивів для висновку про порушення справедливого балансу інтересів позивача як власника земельної ділянки та відповідача як власника нерухомого майна, розташованого на даній земельній ділянці, і про покладення на останнього такого тягаря, який буде надмірним.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи положення ст. 119 ГПК України, колегія суддів вважає за можливим продовжити відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та прийняти його до розгляду.

05.10.2023 судове засідання не відбулось, у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів -членів колегії Кощеєва І.М. та Дарміна М.О., про що на офіційному веб-сайті Центрального апеляційного господарського суду було розміщено повідомлення для учасників судового процесу.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.10.2023 розгляд апеляційної скарги Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/2129/23 призначено в судовому засіданні на 06.12.2023.

У судовому засіданні 06.12.2023 по справі оголошено перерву до 14.02.2024.

13.02.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКСАРД» до Центрального апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, в яких відповідач зазначив, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права; відповідач є добросовісним набувачем майна; позивачем не доведений факт того, що нерухоме майно є самочинно побудованим.

У судовому засіданні 14.02.2024 по справі оголошено перерву до 05.03.2024.

У судовому засіданні 05.03.2024 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/2129/23 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

05.03.2024 від відповідача до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з поганим самопочуттям адвоката Яланської Ю.П. В даному клопотанні відповідач просив визнати неявку повноважного представника у зв`язку з наведеним поважною причиною, зазначив, що справа має виключне значення для нього, тому має бути забезпечена можливість представнику відповідача приймати участь в судовому засіданні для надання пояснень.

Згідно ч. ч. 11, 12 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи від 05.03.2024, не вбачає підстав для його задоволення та визнання викладених у ньому причин для відкладення розгляду справи поважними; такі причини не підтверджені жодними доказами; коло представників юридичної особи не є обмеженим; позиція відповідача щодо поданої апеляційної скарги викладена в поданих ним процесуальних документів, а справа вже слухалася в судових засіданням неодноразово, тому підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Треті особи явку представників у судове засідання 05.03.2024 не забезпечили, причин неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що 19.10.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211029671, виданої 09.08.2011 (видавник: Інспекція державного архітектурно будівельного контролю у Дніпропетровській області), дозволу на виконання будівельних робіт, серія та номер: 307/2010-04, виданого 21.07.2010 (видавник: Інспекція державного архітектурно будівельного контролю у Дніпропетровській області) внесено запис про право власності Пошивайло Івана Дмитровича на автозаправну станцію за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 9,9 кв.м: літ. А - операторська, літ. Б під В - колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В -резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З -навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І мостіння (номер запису про право власності: 33797520, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1943303912101, надалі автозаправна станція).

23.10.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «ВІКСАРД» укладено договір позики грошей на суму 49 511,00 грн, в забезпечення вимог за яким укладено договір іпотеки від 25.10.2019, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. 25.10.2019 за реєстровим №398, предметом якого є автозаправна станція.

02.12.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. на підставі зазначеного договору іпотеки та заяви Пошивайло Івана Дмитровича №471 від 30.11.2019 про надання згоди на проведення реєстрації права власності за ТОВ «ВІКСАРД» зареєстровано право приватної власності на автозаправну станцію (номер запису про право: 34485581).

Відповідно до листа Департаменту Державної архітектурно будівельної інспекції у Дніпропетровській області №1004-1.14/1076 від 13.05.2020 згідно з Єдиним реєстром документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, ведення якого розпочато з 20.05.2011, відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ДП 14211029671 від 09.08.2011, а також відповідно до пошуку серед матеріалів архівних справ Інспекції Державного архітектурно будівельного контролю у Дніпропетровській області (з 01.01.2008 по 20.05.2011) відсутня інформація щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт №307/2010-04 від 21.07.2010.

За викладених обставин позивач вважає, що документ, який би встановлював належність Пошивайло Івану Дмитровичу на праві власності автозаправної станції відсутній, право власності у нього на це майно не виникло та він не міг ним розпоряджатися.

Позивач зазначає, що земельна ділянка, на якій розташована автозаправна станція, належить територіальній громаді м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради на праві комунальної власності, не надавалась Дніпровською міською радою ані під будівництво, ані в користування відповідачу, третій особі-1; розміщення автозаправної станції на земельній ділянці створює перешкоди власнику в користуванні та розпорядженні нею; права Дніпровської міської ради підлягають відновленню з використанням правового механізму, встановленого ст. 376 ЦК України.

До позовної заяви Дніпровською міською радою також наданий лист Головного архітектурно планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради №3/15-294 від 12.06.2020, згідно якого адреса: вул. Передова, 263 Б жодному об`єкту нерухомості на території міста на присвоювалась, відповідний розпорядчий документ відсутній.

Позивач зазначає, що відповідно до інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2003 на підставі свідоцтва про право власності від 04.10.2002, б/н, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, було зареєстровано право власності за Приватним науково-виробничим підприємством «Ладья і К» (код ЄДРПОУ 21922063) на будівлі і споруди загальною площею 172,5 кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі, 12.01.2004 на підставі договору дарування ВАР № 789535 реєстр 10006 від 27.10.2003 1/2 частина зазначеного об`єкту нерухомості перейшла у приватну власність ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2533912.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради «Про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 та оформлення права власності» № 1484 від 18.07.2002 було затверджено Акт державної технічної комісії від 28.03.2002 про прийняття в експлуатацію торгівельного павільйону літ.А-1 загальною площею 172,5 кв.м з літнім майданчиком і входу у підвал літ.а-1, ґанків літ.аі, а2, по АДРЕСА_1 , збудованих МБФСОП «Славутич».

Зважаючи на вищенаведене позивач зазначає, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за Пошивайло І.Д., яка була здійснена приватним нотаріусом ДМНО Деллаловим А.О., прямо суперечила встановленим вимогам законодавства, оскільки за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, 263 Б розташований інший об`єкт нерухомості.

Автозаправна станція, загальною площею: 9,9 кв.м., номер запису про право власності: 33797520, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1943303912101 фактично розташована на самовільно зайнятій земельній ділянці без відповідних правовстановлюючих документів.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» ЗК України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затверджується Кабінетом Міністрів України (пункт 1 частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, пунктом 3 у примітках до переліку (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконання будівельних робіт повинно здійснюватися з дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дає підстави вважати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Згідно зі статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Подібні висновки висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 569/21350/18.

Судом встановлено, що за даними Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України у Дніпропетровській області, що викладені у листі від 13 травня 2020 року № 1004-1.14/1076, згідно з Єдиним реєстром документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, станом на час надання відповіді, відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 09 серпня 2011 року № ДП 14211029671, а також відповідно до пошуку серед матеріалів архівних справ Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (з 01 січня 2008 року до 20 травня 2011 року) відсутня інформація щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 21 липня 2010 року №307/2010-04. При цьому, згідно цього листа ведення реєстру розпочато з 20.05.2011, тобто раніше, ніж дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 09 серпня 2011 року № ДП 14211029671, копія якої міститься в матеріалах справи.

Відповідач посилається на те, що згідно п. п. 17, 18 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 №461, у редакції станом на 21.08.2011, реєстрацію декларації здійснює Інспекція за місцем знаходження об`єкта на безоплатній основі. Один примірник декларації після проведення реєстрації повертається замовнику, другий залишається в Інспекції, яка її зареєструвала. Відповідач вказує, що неналежне виконання Інспекцією обов`язку з реєстрації декларації не свідчить про те, що право власності за Пошивайло І.Д. було зареєстровано на підставі неналежних документів.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що рішення про передачу у користування/власність земельної ділянки, яка розташована за адресою: м.Дніпро, вул. Передова, буд. 263Б, Дніпровською міською радою не приймалося, вказана земельна ділянка є власністю територіальної громади м. Дніпра, яка не відводилась Пошивайло І.Д. для забудови автозаправної станції.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п`ятої статті 376 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 ЦК України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості).

Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Згідно заявлених у справі №904/2129/23 позовних вимог позивач просив усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, буд.2636, зобов`язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКСАРД» (код ЄДРПОУ 43292905) знести самочинно збудовану автозаправну станцію, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, буд. 263б; скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію літ. А - операторська, літ. Б під В -колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З - навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння; загальна площа: 9,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1943303912101, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, буд. 263б, припинивши право власності на нього із закриттям розділу.

Судом встановлено, що автозаправна станція побудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, право власності чи користування земельною ділянкою за Пошивайло Іваном Дмитровичем не оформлювалося, докази визнання за ним права власності на спірний об`єкт відсутні, отже нерухоме майно (автозаправна станція) є самочинно побудованим. Згідно ч. 2 ст. 376 ЦК України Пошивайло Іван Дмитрович не набув право власності на нього та не мав права на укладення договору іпотеки з ТОВ «ВІКСАРД» в рахунок виконання своїх зобов`язань. В свою чергу ТОВ «ВІКСАРД» за викладених обставин не могло набути право власності на автозаправну станцію по договору іпотеки № 398 від 25.10.2019, у зв`язку з чим державна реєстрація права власності ТОВ «ВІКСАРД» на автозаправну станцію є незаконною.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню як таке, що прийнято при невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, що стало наслідком неправильного застосування норм матеріального права та помилкового вирішення спору по суті, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 282-284, 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/2129/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/2129/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити повністю.

Усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, буд.263б, зобов`язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКСАРД» (код ЄДРПОУ 43292905) знести самочинно збудовану автозаправну станцію: літ. А - операторська, літ. Б під В - колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В -резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З -навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння; загальна площа: 9,9 кв.м, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, буд. 263б.

Скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме автозаправну станцію: літ. А операторська, літ. Б під В - колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З - навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння; загальна площа: 9,9 кв.м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1943303912101, яка розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Передова, буд. 263б, припинивши право власності на нього із закриттям розділу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віксард" на користь Дніпровської міської ради судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 5 368,00 грн та судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 8 052,00 грн, про що видати наказ.

Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 11.03.2024.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін