Постанова

від 30.04.2024 по справі 904/2129/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/2129/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віксард"</a>

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2024 (Чус О. В. - головуючий, судді Кощеєв І. М., Дармін М. О.) у справі

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віксард"</a>,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1) ОСОБА_1 ,

2) Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на майно,

(у судове засідання з`явилася представниця скаржника - Яланська Ю. П.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віксард"</a> (далі - ТОВ «Віксард»), в якому просила:

- усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, зобов`язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКСАРД» (код ЄДРПОУ 43292905) знести самочинно збудовану автозаправну станцію: літ. А - операторська, літ. Б під В - колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В -резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З -навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння; загальна площа: 9,9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію літ. А - операторська, літ. Б під В -колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З - навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння; загальна площа: 9,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1943303912101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, припинивши право власності на нього із закриттям розділу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням прав позивача як власника земельної ділянки внаслідок легалізації самочинного будівництва шляхом безпідставної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва за ОСОБА_1. Спірний об`єкт нерухомості є самочинно збудованим, оскільки під його будівництво не була відведена земельна ділянка, дозвіл на виконання будівельних робіт від 21.07.2010 № 307/2010-04 не надавався, інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 09.08.2011 № ДП 14211029671 відсутня. Отже, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набула права власності на нього та таке право не могло бути передано в подальшому ТОВ «ВІКСАРД» на підставі іпотечного договору від 25.10.2019 № 398.

Державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , яка була здійснена приватним нотаріусом ДМНО Деллаловим А.О., прямо суперечила встановленим вимогам законодавства, оскільки за адресою: АДРЕСА_1 розташований інший об`єкт нерухомості.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 19.10.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ДП 14211029671, виданої 09.08.2011 (видавник: Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю у Дніпропетровській області), дозволу на виконання будівельних робіт, серія та номер: 307/2010-04, виданого 21.07.2010 (видавник: Інспекція державного архітектурно - будівельного контролю у Дніпропетровській області) внесено запис про право власності ОСОБА_1 на автозаправну станцію за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 9,9 кв. м: літ. А - операторська, літ. Б під В - колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В -резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З -навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння (номер запису про право власності: 33797520, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1943303912101, надалі - автозаправна станція).

23.10.2019 ОСОБА_1 та ТОВ «ВІКСАРД» уклали договір позики на суму 49 511,00 грн, в забезпечення вимог за яким укладено договір іпотеки від 25.10.2019, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. 25.10.2019 за реєстровим № 398, предметом якого є автозаправна станція.

За цим договором Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку Предмет іпотеки, як визначено та опис якого наведено в статті 1.2 цього Договору, і така іпотека, створена за цим Договором, забезпечує виконання зобов`язань Іпотекодавця, що витікають з Договору позики від 23.10.2019, укладеного між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем, з урахування всіх змін, доповнень, нових редакцій, новацій, додаткових угод , договорів про внесення змін, тощо, що внесені/укладені або можуть бути внесені/укладені в подальшому до нього, а також з цього Договору, в тому числі, не обмежуючись вимоги Іпотекодаржателя щодо: (І) повернення Іпотекодавцем безпроцентної позики, наданої Іпотекодержателем за умовами договору Позики в сумі, яка (сума) на дату укладення цього Договору становить 49511 грн., сплати інших платежів/сум, які підлягають сплаті Іпотекодавцем Іпотекодержателю за умовами Договору позики, в розмірі, строки, у випадках та на умовах передбачених договором позики; (ІІ) будь-яких інших витрат, відшкодування яких забезпечується іпотекою відповідно до чинного законодавства України (п. 1.1 Договору). На строк дії цього Договору Предмет Іпотеки залишається у володінні (користуванні) Іпотекодавця (п. 1.3 Договору). Заставна за цим Договором не видається (п. 1.4 Договору).

Обтяження Предмета Іпотеки Іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом. Державна реєстрація здійснюється на підставі повідомлення Іпотекодержателя та за рахунок Іпотекодавця. Нам, Сторонам, нотаріусом роз`яснено та зрозуміло порядок обтяження Предмета Іпотеки Іпотекою, яка відповідно до ст. 4 Закону України "Про іпотеку" підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом, та порядок задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки (п. 1.5 Договору).

У разі порушення умов договору позики або умов цього Договору Іпотекодержатель, якщо це вимагається чинним законодавством України, в будь-який час після настання такого порушення (або в такий інший строк, який може вимагатись відповідно до чинного законодавства) надсилає Іпотекодавцю у спосіб, передбачений цим Договором (або в такий інший спосіб, який може вимагатись відповідно до чинного законодавства) вимогу про усунення порушення (далі - Вимога). У Вимозі зазначається стислий зміст порушення зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попердження про звернення стягнення на Предмет Іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку Вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет Іпотеки (п. 5.1 Договору).

Звернення стягнення на Предмет Іпотеки здійснюється за вибором Іпотекодержателя: на підставі рішення суду; або; на підставі виконавчого напису нотаріуса; або; шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет Іпотеки в рахунок виконання зобов`язань, забезпечених Іпотекою за цим Договором, в порядку, встановленому окремим Договором; або; інший спосіб, передбачений чинним законодавства України, або визначений домовленістю Сторін (п. 5.2 Договору).

В разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем в строк до 25 листопада 2019 року зобов`язання за Основним договором, сторони домовились про те, що звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено шляхом передбаченим Законом України "Про іпотеку", у тому числі й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій на Іпотекодавця (п. 5.3 Договору).

Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя: У разі виникнення у Іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за основним договором у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України "Про іпотеку", Іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє Іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність Іпотекодержателя, суть та розмір вимог за зобов`язанням за основним договором та вимог щодо відшкодування всіх витрат Іпотекодержателя в результаті переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. В разі застосування способу звернення стягнення на предмет іпотеки цей договір є правоустановлюючим документом, який підтверджує право власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки та є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. В разі обрання Іпотекодержателем даного способу звернення стягнення на предмет іпотеки право власності на предмет іпотеки переходить до Іпотекодержателя у порядку, визначеному цим застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що потребує додаткового оформлення угод між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем. Зазначене застереження вважається договором про задоволення вимог Іпотекодержателя. Предмет іпотеки переходить у власність Іпотекодержателя за ціною предмета іпотеки, визначеною у п.п. 1.2 цього договору. Іпотекодержатель може звернутися за висновком про незалежну експертну оцінку предмету іпотеки до будь-якого суб`єкта оціночної діяльності, який має право проводити експертну оцінку нерухомості. Іпотекодавець бере на себе обов`язок вчиняти всі залежні від нього дії, які можуть стати необхідним для переходу права власності на предмет употеки до Іпотекодержателя, а також дії які не є необхідними, але можуть зробити процес переходу права власності належним, простим та максимально швидким. Дане застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог Іпотекодержателя. Іпотекодавець несе відповідальність перед Іпотекодержателем за невиконання зобов`язання за основним договором виключно в межах вартості предмета іпотеки (п. 5.4 Договору).

02.12.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О. на підставі зазначеного договору іпотеки та заяви ОСОБА_1 від 30.11.2019 № 471 про надання згоди на проведення реєстрації права власності за ТОВ «ВІКСАРД» зареєстровано право приватної власності на автозаправну станцію (номер запису про право: 34485581).

Відповідно до листа Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Дніпропетровській області від 13.05.2020 № 1004-1.14/1076, згідно з Єдиним реєстром документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, ведення якого розпочато з 20.05.2011, відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 09.08.2011 №ДП 14211029671, а також відповідно до пошуку серед матеріалів архівних справ Інспекції Державного архітектурно - будівельного контролю у Дніпропетровській області (з 01.01.2008 по 20.05.2011) відсутня інформація щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 21.07.2010 № 307/2010-04.

До позовної заяви Дніпровською міською радою також наданий лист Головного архітектурно - планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.06.2020 № 3/15-294, згідно з яким адреса: АДРЕСА_1 жодному об`єкту нерухомості на території міста на присвоювалась, відповідний розпорядчий документ відсутній.

Позивач зазначає, що відповідно до інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.09.2003 на підставі свідоцтва про право власності від 04.10.2002, б/н, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, було зареєстровано право власності за Приватним науково-виробничим підприємством «Ладья і К» (код ЄДРПОУ 21922063) на будівлі і споруди загальною площею 172,5 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Надалі, 12.01.2004 на підставі договору дарування ВАР № 789535 реєстр 10006 від 27.10.2003 1/2 частина зазначеного об`єкту нерухомості перейшла у приватну власність ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2533912.

Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради «Про затвердження акта державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 та оформлення права власності» № 1484 від 18.07.2002 було затверджено Акт державної технічної комісії від 28.03.2002 про прийняття в експлуатацію торгівельного павільйону літ.А-1 загальною площею 172,5 кв. м з літнім майданчиком і входу у підвал літ.а-1, ґанків літ.аі, а2, по АДРЕСА_1 , збудованих МБФСОП «Славутич».

Згідно з витягом з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за пошуком в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за адресою АДРЕСА_1 встановлено наявність об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1943303912101.

За вказаним реєстраційним номером зазначено: Документи, подані для державної реєстрації: договір іпотеки, серія та номер: 398, виданий 25.10.2019, видавник: Приватний нотаріус Деллалов А.О. Дніпровський міський нотаріальний округ; Заява, серія та номер: 471, виданий 30.11.2019, видавник: Приватний нотаріус Деллалов А.О. Дніпровський міський нотаріальний округ. Розмір частки: 1/1. Власники: ТОВ "ВІКСАРД" ( код ЄДРПОУ: 43292905).

Деталізована інформація про речове право. Номер відомостей про речове право: 33797520. Тип речового права: право власності. Дата, час державної реєстрації: 19.10.201. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 49299911 від 23.10.2019 11:04:06, приватний нотаріус Деллалов Антон Олексійович, Дніпровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська обл. Документи, подані для державної реєстрації: Дозвіл на виконання будівельних робіт, серія та номер: 307/2010-04, виданий 21.07.2010, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області; декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ДП14211029671, виданий 09.08.2011, видавник: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області. Розмір частки: 0. Власники: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , країна громадянства: Україна.

Встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 встановлено наявність об`єктів нерухомого майна з реєстраційними номерами 2585777112020 (торгівельний павільйон) та 1943303912101 (автозаправна станція).

Згідно з постановою про закриття кримінального провадження №42021042010000240 від 13.12.2022 досудовим розслідуванням встановлено, що у 2019 році приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А.О., на підставі декларацій про готовність об`єктів до експлуатації здійснено державну реєстрацію права власності на 15 автозаправних станцій, у тому числі і за ОСОБА_1 : 23.10.2019, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ДП14211029671 від 09.08.2011 ІДАБК у Дніпропетровській області, здійснено державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію, загальною площею 124,9 кв.м. (1891355112101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В ході досудового розслідування отримано та виконано ухвалу слідчого судді про виїмку реєстраційних справ відкритих на об`єкти нерухомого майна - автозаправні станції, які перебувають у володінні приватного нотаріуса ДМНО Деллалова А.О. За результатами здійснення тимчасового доступу встановлено відсутність в його володінні оригіналів вказаних документів та вилучено їх копії. Допитані в ході досудового розслідування особи не надали інформації щодо наявності в їх володінні оригіналів документів, на підставі яких приводилась реєстрація права власності на автозаправні станції та пункти, а також їх зразків підпису та почерку станом на 2011 рік. Вирішити питання про призначення почеркознавчих та технічних експертиз документів в ході досудового розслідування не виявилось можливим. За текстом постанови викладені обставини у своїй сукупності унеможливлюють перевірку слідчим шляхом обставин отримання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 дозволів на будівництво автозаправних пунктів та зареєстрованих декларацій про готовність таких об`єктів до експлуатації. В ході досудового розслідування не було встановлено наявність в діянні складу кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України. Постановою від 13.12.2022 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041660000584 від 17.12.2021 р. закрито на підставі ч.1 п.2 ст.284 КПК України, у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.06.2023 у справі №904/2129/23 (суддя Манько Г. В.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що іпотечний договір від 25.10.2019 № 398, за яким ОСОБА_1 передав ТОВ «ВІКСАРД» в іпотеку предмет іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 , що витікають з договору позики від 23.10.2019, є правомірним та в судовому порядку недійсним не визнавався. В зв`язку з викладеним, є підстави вважати, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна набуто відповідачем на підставі, що не заборонена законом: з правочину, що відповідає приписам статті 328 Цивільного кодексу України.

3.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2024 у справі № 904/2129/23 рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.

Постанова аргументована тим, що за даними Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції України у Дніпропетровській області, що викладені у листі від 13 травня 2020 року № 1004-1.14/1076, згідно з Єдиним реєстром документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, станом на час надання відповіді, відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 09 серпня 2011 року № ДП 14211029671, а також відповідно до пошуку серед матеріалів архівних справ Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області (з 01 січня 2008 року до 20 травня 2011 року) відсутня інформація щодо видачі дозволу на виконання будівельних робіт від 21 липня 2010 року №307/2010-04. При цьому, згідно цього листа ведення реєстру розпочато з 20.05.2011, тобто раніше, ніж дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 09 серпня 2011 року № ДП 14211029671, копія якої міститься в матеріалах справи.

Відповідач посилається на те, що згідно п. п. 17, 18 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 №461, у редакції станом на 21.08.2011, реєстрацію декларації здійснює Інспекція за місцем знаходження об`єкта на безоплатній основі. Один примірник декларації після проведення реєстрації повертається замовнику, другий - залишається в Інспекції, яка її зареєструвала. Відповідач вказує, що неналежне виконання Інспекцією обов`язку з реєстрації декларації не свідчить про те, що право власності за ОСОБА_1 було зареєстровано на підставі неналежних документів.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що рішення про передачу у користування/власність земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , Дніпровською міською радою не приймалося, вказана земельна ділянка є власністю територіальної громади м. Дніпра, яка не відводилась ОСОБА_1 для забудови автозаправної станції.

Отже, автозаправна станція побудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, право власності чи користування земельною ділянкою за ОСОБА_1 не оформлювалося, докази визнання за ним права власності на спірний об`єкт відсутні, отже нерухоме майно (автозаправна станція) є самочинно побудованим. Згідно з частиною другою статті 376 ЦК України ОСОБА_1 не набув право власності на нього та не мав права на укладення договору іпотеки з ТОВ «ВІКСАРД» в рахунок виконання своїх зобов`язань. В свою чергу ТОВ «ВІКСАРД» за викладених обставин не могло набути право власності на автозаправну станцію по договору іпотеки № 398 від 25.10.2019, у зв`язку з чим державна реєстрація права власності ТОВ «ВІКСАРД» на автозаправну станцію є незаконною.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ТОВ "Віксард" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2024 у справі № 904/2129/23 скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Заявник стверджує, що станом на час видачі дозволу на виконання будівельних робіт № 307/2010 04 від 21.07.2010 Єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів ще не існувало, що і обґрунтовує відсутність у вказаному Єдиному реєстрі даного документу. Позивач, посилаючись на відсутність документів, які надали право ОСОБА_1 на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, які засвідчили прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту автозаправної станції, разом з позовною заявою долучив до матеріалів справи копії дозволу на виконання будівельних робіт та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ДП, що вже спростовує його доводи про відсутність цих документів.

Посилання позивача на неналежну реєстрацію декларації з вини ОСОБА_1 , відсутність в реєстрі інформації про реєстрацію декларації є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ані замовник будівництва ( ОСОБА_1 ), ані наступний власник нерухомого майна (ТОВ «ВІКСАРД») не були зобов`язані вносити інформацію про реєстрацію вказаної декларації до відповідних реєстрів, і передавати її в архів, оскільки це обов`язок державних органів.

Після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення, що відповідає правовій позиції, яка міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 у справі № 804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі №465/1461/16-а.

Судом не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.08.2023 у справі № 201/1669/21 про те, що набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 червня 2021 у справі №922/2416/17 зазначила, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16.

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет Іпотеки в рахунок виконання зобов`язань, забезпечених Іпотекою за Договором, було здійснено без жодних порушень чинного законодавства України. З урахуванням вищезазначеного, ТОВ «ВІКСАРД» є добросовісним набувачем спірного об`єкту нерухомого майна, та Позивач не зміг довести належними та достатніми доказами, що Відповідач набув право власності не у законний спосіб.

Судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.03.2023 № 522/16163/18, від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 щодо принципу добросовісності.

Крім того, врахуванню підлягають висновки Верховного Суду, зазначені у постанові від 12.04.2023 у справі №205/7567/18 щодо втручання у право власності та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач стверджує, що він є добросовісним набувачем майна та звертає увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Позивач не зазначив які саме права територіальної громади були порушені, в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував заходи позбавлення права власності відповідача, а судом не встановлено, що втручання держави у право на мирне володіння ТОВ «Віксард» належним йому має легітимну мету. У постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 653/104/19 зазначено, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці можуть бути заявлені власником за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №21-1959а16).

Позивач не надав суду документів, які ідентифікують як земельну ділянку, так і нежитлові приміщення, враховуючи те, що, як було встановлено судом першої інстанції, що за адресою - АДРЕСА_1 , встановлено наявність двох об`єктів нерухомого майна з реєстраційними номерами 2585777112020 (торгівельний павільйон) та 1943303912101 (автозаправна станція). У цьому контексті не враховано висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19.04.2017 у справі №6-129цс17 про те, що вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню.

Дозвіл на виконання будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта до експлуатації не були скасовані, визнані незаконними чи недійсними.

Судом не враховано висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, щодо можливих способів захисту у подібних правовідносинах.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржену постанову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2024, для розгляду скарги ТОВ «Віксард» визначено колегію суддів: Волковицька Н. О., Міщенко І. С., Могил С. К. Розгляд справи призначений на 30.04.2024. У зв`язку із перебуванням судді Міщенка І. С. у відпустці, для розгляду скарги визначено колегію суддів: Волковицька Н. О. (доповідач), Могил С. К. , Случ О. В. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва. Зокрема, за частиною другою цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 ЦК України.

Так, частинами третьою-п`ятою статті 376 ЦК України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 ЗК України).

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості). Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, якою обґрунтована підстава касаційного оскарження.

5.4. З огляду на зазначений висновок Верховного Суду, колегія суддів вважає звернути увагу на таке.

Так, акцентуючи увагу на тому, що дозвіл на виконання будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта до експлуатації не були скасовані, визнані незаконними чи недійсними, скаржник не враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, якою він обґрунтовує касаційну скаргу. У зазначеній постанові Верховний Суд підкреслив які є належні способи захисту у подібних правовідносинах. Так, особа - власник земельної ділянки (Дніпровська міська рада), на якій здійснено самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, може звернутися із вимогою про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У вказаній постанові зауважено, що в межах таких вимог суди надають правову оцінку підставам правомірності реєстрації права власності на таке майно за відповідачем. Аналогічним чином суди у мотивувальній частині рішення оцінюють інші підстави якими відповідна особа обґрунтовує правомірність набуття такого майна .

Висновок про те, що позовні вимоги про, зокрема, визнання недійсним іпотечного договору є неналежними способами захисту та не забезпечують усунення порушень спричинених самочинним будівництвом викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 06.03.2024 у справі № 206/2033/20 прийнятій у подібних правовідносинах.

У свою чергу, помилковим є посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16.08.2023 у справі № 201/1669/21 про те, що набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. У зазначеній справі предметом позову було визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України), що очевидно є відмінним від справи яка переглядається і правове регулювання правовідносин у вказаній справі було іншим ніж у справі № 904/2129/23.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі №6-129цс17 та твердження про ненадання документів, які ідентифікують як земельну ділянку, так і нежитлові приміщення, враховуючи наявність двох об`єктів нерухомого майна на цій ділянці з реєстраційними номерами 2585777112020 (торгівельний павільйон) та 1943303912101 (автозаправна станція). Як вбачається із позовних вимог та оскарженої постанови, в межах справи яка розглядається встановлювалися обставини щодо можливості знести автозаправну станцію, загальна площа: 9,9 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Задовольняючи позову апеляційний господарський суд також вказав, що реєстраційний номер об`єкту спірного нерухомого майна - 1943303912101. Тобто, у межах цієї справи суд встановив яка саме будівля має ознаки самочинного будівництва і чітко вказав реєстраційний номер такої будівлі, що не дає підстав для висновку, що судом не встановлено конкретного нерухомого майна, яка є спірним у межах цієї справи.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 653/104/19, якою обґрунтована касаційній скарга, зазначено, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці можуть бути заявлені власником за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Щодо зазначеного висновку колегія суддів звертає увагу на те, що у випадку, якщо міська рада не виділяла земельну ділянку для будівництва спірної будівлі і якщо таке будівництво зроблено за рахунок зайняття земельної ділянки, яка належить територіальній громаді міста, міська рада має право на позов, бо захищає право власності територіальної громади міста на земельну ділянку (стаття 12, пункт «б» статті 80, частина перша та пункт «а» частини другої статті 83 ЗК України). Самочинний характер будівництва є істотним порушенням будівельних норм і правил та суттєвим порушенням прав власника земельної ділянки. Схожого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.02.2024 у справі № 523/8263/20. У зв`язку із цим, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо відсутності підстав Дніпровської міської ради для звернення із позовом у межах справи яка розглядається.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів статті 212 ЗК України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/2938/21, прийнятій після подання касаційної скарги.

Факт державної реєстрації права власності, проведеної, зокрема, на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, не змінює правовий режим приміщень, як збудованих самочинно, в разі, якщо будівництво такого об`єкта проведено на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети (такий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20).

У спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд вірно звернув увагу на необхідність встановлення чи позивач приймав рішення про надання у користування або у власність земельної ділянки на якій розташована спірна земельна ділянка. Відсутність такого рішення є однією із ключових ознак, яка має досліджуватися під час розгляду справи на підставі статті 376 ЦК України.

5.5. Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Єропейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Подібними висновками керувався Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі №205/7567/18, якою обґрунтована касаційна скарга.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов`язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, є необхідним наявність відповідних дозвільних документів та документів про введення об`єкта в експлуатацію, а також документів, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою. Державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства (Зазначений висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/2938/21, прийнятій після подання касаційної скарги і підлягає врахуванню на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справ № 916/675/15).

У статті 5 Закону України «Про іпотеку» у відповідній редакції було визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.У разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

За приписами пункту третього частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити опис предмета іпотеки, достатній для ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення.

Колегія суддів зауважує, що ознайомившись зі змістом земельного та цивільного законодавства, проявивши розумну обачність, скаржник міг та повинен був знати про незаконність здійснення ОСОБА_1 забудови за відсутності у нього правовстановлюючих документів на землю комунальної власності.

Надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, Верховний Суд враховує встановлені судом апеляційної інстанції, що поведінка ОСОБА_1 щодо спорудження об`єкта нерухомості за відсутності земельної ділянки, не була добросовісною і у нього не було законних підстав вважати, що реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об`єкт, самочинно збудований на земельній ділянці, що належить територіальній громаді. У свою чергу, ТОВ "Віксард" мало достатньо підстав аби проявити обґрунтований сумнів щодо належності ОСОБА_1 спірного майна на законних підставах. Крім того, ТОВ «Віксард» мало розуміти, що на момент укладення іпотечного договору, ОСОБА_1 не мав права власності або користування на земельну ділянку, на якій розміщений спірний об`єкт нерухомості. За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав вважати скаржника добросовісним набувачем, а право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку з огляду на встановлені у цій справі обставини, гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК України) та не порушує критерію пропорційності втручання у мирне володіння майном.

Решта доводів касаційної скарги стосується з`ясування обставин, вже встановлених апеляційним господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України.

5.10. У зв`язку із цим, Верховний Суд вважає, що оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування норм матеріального і процесуального права в межах підстав касаційного оскарження не знайшли підтвердження, ключових мотивів з яких виходив суд ТОВ «Віксард» не спростувало, відсутні підстави для скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2024 у справі № 904/2129/23.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувану постанову, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віксард"</a> залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2024 у справі № 904/2129/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ