Постанова

від 21.02.2024 по справі 479/199/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 479/199/20

провадження № 61-6222св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Кривоозерський професійний аграрний ліцей,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді

Репушевської О. В., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Лисенка П. П., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В., і касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Лисенка П. П., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Кривоозерського професійного аграрного ліцею про визнання відмови у прийнятті на роботу неправомірною та зобов`язання укласти трудовий договір.

В обґрунтування позову вказував, що 14 січня 2020 року він звернувся із заявою до директора Кривоозерського професійного аграрного ліцею з проханням прийняти його на роботу на посаду робітника з обслуговування будівель, з якої його було звільнено за скороченням штату 7 липня 2017 року.

4 лютого 2020 року отримав письмову відповідь про відмову у працевлаштуванні.

Позивач вважав відмову директора Кривоозерського професійного аграрного ліцею у прийнятті його на роботу неправомірною та такою, що порушує право на працю.

За таких обставин просив визнати неправомірною відмову у прийнятті на роботу та зобов`язати Кривоозерський професійний аграрний ліцей укласти з ним трудовий договір.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 грудня

2020 року в задоволені позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не вчинив дії, необхідні для укладення з відповідачем трудового договору, а саме не подав всіх необхідних документів, які визначені статтею 24 КЗпП України та необхідні для оформлення трудових відносин.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Додатковою постановою Миколаївського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року задоволено заяву представника Кривоозерського професійного аграрного ліцею - адвоката Філевського Р. М. та стягнено з ОСОБА_1 на користь Кривоозерського професійного аграрного ліцею 4 000 грн у відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Приймаючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанцій зазначив про доведення відповідачем обставин фактично понесених ним в суді апеляційної інстанції витрат та професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 грудня

2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків Верховного

Суду, викладених у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17), щодо покладення на відповідача обов`язку доказування при вирішенні трудових спорів.

Також заявник вказує про те, що суд апеляційної інстанції помилково врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 березня 2019 року

у справі № 349/81/18 (провадження № 61-43402св18) та від 5 вересня 2018 року

у справі № 647/2279/ 17 (провадження № 61-24277св18), оскільки у вказаних справа у сторін виникли правовідносини, які не є подібними до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі.

Крім того, у квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року і ухвалити нове рішення про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга на додаткову постанову мотивована порушенням норм процесуального права під час вирішення заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки його не повідомлено про розгляд апеляційним судом питання про відшкодування судових витрат.

Заявник вказує про неврахування судом апеляційної інстанції під час прийняття додаткової постанови висновківВеликої Палати Верховного

Суду, викладених у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), та висновків Верховного Суду, викладених у постанові

від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17 (провадження № К/9901/54324/18) щодо строків і порядку подання доказів понесення судових витрат та критеріїв реальності здійснення витрат на професійну правничу допомогу саме відповідачем.

Позиція інших учасників справи

У травні 2021 року Кривоозерський професійний аграрний ліцей подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та додаткову постанову цього ж суду - без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на додаткову постанову апеляційного суду були доводи заявника про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої

Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) і від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року

у справі № 817/1889/17 (провадження № К/9901/54324/18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2021 року.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду були доводи заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 14 січня 2020 року

ОСОБА_1 звернувся до Кривоозерського професійного аграрного ліцею із заявою про прийняття його на роботу на посаду робітника з обслуговування будівель. Вказана посада на час звернення була вакантною.

Листом № 47 від 4 лютого 2020 року Кривоозерський професійний аграрний ліцей роз`яснив ОСОБА_1 , що прийняття на роботу здійснюється у загальноприйнятому порядку, за умови виконання пункту 37 постанови Кабінету Міністрів України

від 7 грудня 2016 року № 921 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників та військовозобов`язаних».

Суди встановили, що ОСОБА_1 для свого працевлаштування надавав лише письмову заяву. До вказаної заяви інші документи, передбачені статтею 24 КЗпП України, а саме паспорт, документ про освіту, трудову книжку, про стан здоров`я, яка має бути узгоджена з районним військовим комісаріатом, позивач до ліцею не подавав.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, суд дійшов таких висновків.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2021 року

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини другою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 2 КЗпП України працівник реалізує своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі чи організації, або з фізичною особою.

Стаття 21 КЗпП України визначає трудовий договір як угоду між працівником і власником чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації чи фізична особа зобов`язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити відповідні умови праці, необхідні для виконання обумовленої договором роботи.

Відповідно до вимог статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи (частина друга статті 24 КЗпП України).

Відповідно до пункту 37 постанови Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних» з метою ведення персонального обліку призовників і військовозобов`язаних на державні органи, підприємства, установи та організації покладається перевірка у громадян під час прийняття на роботу (навчання) наявності військово-облікових документів (у військовозобов`язаних - військових квитків або тимчасових посвідчень). Приймання на роботу (навчання) призовників і військовозобов`язаних здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах, а також у разі перебування на військовому обліку в СБУ та Службі зовнішньої розвідки.

Статтею 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» встановлено, що військовозобов`язані перебувають на військовому обліку Збройних Сил України у запасі до 60 років.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати певні документи, серед яких для військовозобов`язаних є, зокрема військовий квиток. При цьому приймання на роботу військовозобов`язаних здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах, а також у разі перебування на військовому обліку в СБУ та Службі зовнішньої розвідки.

Укладення трудового договору свідчить про те, що між працівником

та роботодавцем виникли правовідносини, що зобов`язують їх виконувати певні функції та дотримуватись вимог, встановлених для сторін трудового договору законодавством про працю. Отже, лише у разі доведення факту укладення трудового договору працівник має право вимагати, а роботодавець зобов`язаний вчинити дії, спрямовані на реалізацію прав працівника, які гарантовані йому законодавством.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 484/1874/19-ц (провадження № 61-3990св20).

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), встановивши, що під час працевлаштування позивач, який був у віці військовозобов`язаного, не надав військового квитка, та враховуючи, що відповідачем вживалися заходи щодо отримання від позивача документів, необхідних для розгляду питання щодо його працевлаштування, дійшли правильного висновку, що позивачем не підтверджено належними і допустимими доказами подання всіх необхідних для працевлаштування документів (таке доведено відповідачем), які обґрунтовано просив надати відповідач, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку укласти з позивачем трудовий договір.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17), оскільки у вказаній справі позивачем заявлено позов про поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Тому у справі № 273/212/16-ц між сторонами виникли правовідносини, які не є подібними правовідносинам, що виникли у сторін у справі, яка переглядається.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення суду першої інстанцій та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку судів по суті спору та значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового

розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (рішення у справі «Гурепка проти України»,

від 8 квітня 2010 року, № 38789/04).

Також ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1

статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому порядку, що й судове рішення, і в тому самому складі (частина третя статті 270 ЦПК України).

У справі, яка переглядається:

- ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року дану справу призначено до розгляду на 24 лютого 2021 року на 13 год;

- після задоволення заяви ОСОБА_1 про відвід колегії апеляційного суду ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року дану справу призначено на 15 березня 2021 року на 9 год з повідомленням її учасників;

- відповідно до постанови суду апеляційної інстанції від 15 березня 2021 року справу розглянуто у відкритому судовому засіданні за участю позивача, його представника та представника відповідача.

Розглядаючи заяву Кривоозерського професійного аграрного ліцею про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції не викликав у судове засідання учасників справи та судове засідання з розгляду цієї заяви не проводив.

Разом з тим, дана справа по суті була розглянута у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, тому вирішення питання про ухвалення додаткового рішення повинно відбуватися в тому самому порядку, в якому ухвалювалося судове рішення, тобто в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду,

викладеними у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 182/6521/16 (провадження № 61-1461св21).

Матеріалами справи підтверджено, що ухвалою суду апеляційної інстанції

від 24 березня 2021 року заяву про ухвалення додаткового рішення призначено до розгляду без повідомлення. Отже додаткова постанова від 5 квітня 2021 року прийнята за відсутності ОСОБА_1 , який не був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що зазначив у касаційній скарзі.

Відповідно до частини четвертої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов`язкове скасування судового рішення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Оскільки апеляційний суд розглянув заяву Кривоозерського професійного аграрного ліцею про ухвалення додаткового рішення в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справ і саме цією підставою ОСОБА_2 обґрунтовує касаційну скаргу на додаткову постанову від 5 квітня 2021 року, така постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат.

Оскільки апеляційний суд здійснив розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення з порушенням вимог процесуального закону, що унеможливило ухвалення законного та справедливого судового рішення, Верховний Суд не здійснює перевірку доводів касаційної скарги по суті заяви про ухвалення додаткового рішення, в тому числі і щодо неврахування апеляційним судом висновків Великої Палати Верховного

Суду, викладених у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та висновки Верховного Суду, викладені у постанові

від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17 (провадження № К/9901/54324/18), які підлягають перевірці при новому розгляді заяви.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 грудня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2021 року залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 22 грудня

2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 березня 2021 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року задовольнити.

Додаткову постанову Миколаївського апеляційного суду від 5 квітня 2021 року скасувати, справу в частині вирішення заяви про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк