Рішення

від 29.09.2023 по справі 160/18696/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2023 року Справа № 160/18696/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

26.07.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, поданий представником позивача - адвокатом Федоренком Романом Вікторовичем, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати винесене Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області Податкове повідомлення-рішення від 20.03.2023р. №0025005-2416-0403 по нарахуванню ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2022 року по типу об`єкту - комплекс з адресою місця знаходження - АДРЕСА_1 в сумі 300 452, 10 грн.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 має у приватній власності, згідно Технічного паспорту, інвентаризаційна справа №850, Комплекс виробничих та адміністративно-побутових будівель, який відповідає коду 1251.2 Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000. При цьому, означену будівлю промисловості ОСОБА_1 ні в оренду, ні в лізинг, ні в позичку не здає. Вказана належна ОСОБА_1 будівля промисловості використовується за призначенням у господарській діяльності належного ОСОБА_1 . Товариства з обмеженою відповідальністю «Метекспорт Груп» (ЄДРПОУ 40191302, вул. Освітня, 3 кв. 1, м. Кам`янське, Дніпропетровська обл., 51918), основна діяльність якого за КВЕД ДК 009:2010 - 24.52 «Лиття сталі», яка класифікується у секції С «Переробна промисловість». Отже належна ОСОБА_1 промислова будівля (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 використовується за призначенням у господарській діяльності суб`єкта господарювання, основна діяльність якого класифікується у секціях В-Б КВЕД ДК 009:2010, та надається її власником в користування на підставі безоплатного договору особистого сервітуту. При цьому, згідно п.п. «є» п.266.2.2. Податкового кодексу України, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-Б КВЕД ДК 009:2010. та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Звертаємо увагу, що в постанові від 11 травня 2023 року у справі № 160/19700/22 Третій апеляційний адміністративний суд, розглядаючи позов ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування аналогічного ППР по нарахуванню податку на нерухомість за аналогічних обставин по вказаній будівлі за 2021 рік визнав, що вказана будівля не є об`єктом оподаткування, а ОСОБА_1 не є платником податку на нерухомість і скасував ППР. З огляду на викладене вважаємо, що ОСОБА_1 по об`єкту - комплекс з адресою місця знаходження - АДРЕСА_1 не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2022 року і, значить Податкове повідомлення-рішення від 20.03.2023р. №0025005-2416-0403 ГУ ДПС у Дніпропетровській області по нарахуванню йому вказаного податку в сумі 300 452, 10 грн. суперечить діючому законодавству.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін в режимі відеоконференції; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано від відповідача для залучення до матеріалів справи додаткові докази та встановлено строк для їх подання до 30.08.2023; встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу - 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Копію зазначеної ухвали, враховуючи припинення фінансування суду за кошторисними призначеннями для придбання поштових марок через військове вторгнення російської федерації на територію України та введенням на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану, 31.08.2023 направлено позивачу засобами телекомунікаційного зв`язку на електронну адресу, зазначену в позовній заяві. Згідно з даними КП «ДСС» одержувачу - Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області за допомогою підсистеми «Електронний суд» в його електронний кабінет надіслано копію адміністративного позову 26.07.2023 та копію ухвали про відкриття провадження 21.08.2023 о 17:26, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву до 06.09.2023.

31.08.2023 засобами телекомунікаційного зв`язку до суду від представника відповідача - Зайцевої А.С. до суду надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву та відповідних документів по справі №160/18696/23, які мають суттєве значення для вирішення даної справи. В обґрунтування зазначеного клопотання зазначено, що з метою належного виконання вимог ухвали від 31.07.2023 виникла необхідність звернення до профільних структурних підрозділів для отримання відповідної інформації, у зв`язку з чим підготовка, надання відзиву та відповідних пояснень по справі потребує додаткового часу.

07.09.2023 від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області засобами поштового зв`язку надійшов відзив на адміністративний позов (направлений до суду 31.08.2023), у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що за даними ІКС «Податковий блок» ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник податків в ГУ ДПС Кам`янська ДПІ. Згідно інформації ІКС «Податковий блок» та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником комплексу виробничих та адміністративно-побутових будівель загальною площею 15407,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору про поділ майна (виділення частки в натурі) від 29.08.2019. Згідно рішення Кам`янської міської ради від 02.11.2018 №1223-29/VІІ «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне в і. земельної ділянки, у місті», на 2022 рік по м. Кам`янське для об`єктів нежитлової нерухомості встановлено ставку податку у розмірі 0,3 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПКУ на підставі наявної інформації в базах даних ДПС України, ГУ ДПС по зазначеному об`єкту нежитлової нерухомості проведено нарахування ФО ОСОБА_1 податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код платежу 18010300) за 2022 рік у загальній сумі 300452,10 грн. (15407,8*19,50=300452,10 грн) та сформовано податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») від 20.03.2023 №0025005-2416-0403. Додатково повідомлено, що ФО ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Дата взяття на облік - 22.08.2012. Вид діяльності згідно КВЕД: 69.10 - діяльність у сфері права. Згідно облікових даних, ФО ОСОБА_1 не подано до контролюючого органу відомості про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП. Відповідно до поданої декларації п майновий стан і доходи за 2022 рік у ФО ОСОБА_1 відсутні доходи. Відповідно реєстраційно-облікових даних платника податків ТОВ "Метекспорт Груп", в переліку об`єктів оподаткування зазначено цех за адресою: АДРЕСА_1 , право користування з 10.03.2020, засновником якого є ФО ОСОБА_1 . З урахуванням викладеного, на думку відповідача, нарахування ФО ОСОБА_1 зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік здійснено ГУ ДПС в межах законодавчо встановлених строків, обґрунтовано нормами чинного законодавства та, відповідно, оскаржене податкове повідомлення-рішення є правомірним.

До відзиву відповідачем додані додаткові докази у справі.

14.09.2023 від представника позивача засобами поштового зв`язку до суду надійшла відповідь на відзив, у якій підтримано заявлені позовні вимоги.

У зв`язку з перебування головуючого судді Юхно І.В. у відпустці у період з 28.08.2023 по 15.09.2023 вказані процесуальні документи сторін отримані головуючим суддею в перший робочий день з урахуванням вихідних днів - 18.09.2023.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 клопотання представника відповідача про продовження строку на подання відзиву в адміністративній справі №160/18696/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - повернуто заявнику без розгляду.

Станом на 29.09.2023 відповідач правом на подання заперечень не скористався.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві приватної власності належить комплекс виробничих та адміністративно-побутових будівель загальною площею 15407,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору про поділ майна (виділення частки в натурі), про що свідчить Технічний паспорт від 16.09.2019 інвентаризаційна справа №850 виданий Державним підприємством «Проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект» та інформаційна довідка з Державного реєстру від 26.07.2023 №340464127, копії яких міститься у матеріалах справи.

Згідно з рішенням Кам`янської міської ради від 02.11.2018 № 1223-29/VІІ «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті» на 2022 рік по м. Кам`янське для об`єктів нежитлової нерухомості встановлено ставку податку у розмірі 0,3 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (розділ 1251).

20.03.2023 Головним управління ДПС у Дніпропетровській області сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0025005-2416-0403 про нарахування ОСОБА_1 сум податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на вищевказаний об`єкт нерухомого майна за податковий період - 2022, на суму 300452,10 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення отримано позивачем засобами поштового зв`язку 28.06.2023, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України (направлена засобами поштового зв`язку 11.07.2023), інформацію щодо розгляду якої відповідачем всупереч визначеного ч.2 ст.77 КАС України обов`язку доказування до матеріалів справи надано не було.

Вважаючи протиправним податкове повідомлення-рішення від 20.03.2023 №0025005-2416-0403, позивач звернувся за захистом своїх прав та законних інтересів до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Частиною 1 статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий Кодекс України (ст.1 ПК України).

Пунктом 10.1 статті 10 ПК України передбачено, що до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Статте 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Згідно пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України).

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно пп. 266.7.2 п. 266.6 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України.

Згідно пп. 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції Закону № 466-IX від 16.01.2020), законодавцем, у кожному пункті позначеному відповідною літерою, передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Отже, пп. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

У постанові від 02.09.2020 року (справа №0940/1909/18) Верховний Суд зазначив, що обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Нормами ПК України встановлені пільги зі сплати вищезазначеного податку, зокрема підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, від 22.03.2023 у справі № 580/10424/2.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - 2Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд звертає увагу, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі № 160/19700/22, яка набрала законної сили 11.05.2023, було встановлено, зокрема, що «Відповідно до витягу з технічної документації від 17.09.2019 №058/19, виданого Державним підприємством «Проектний інститут «Дніпродзержинськцивільпроект», згідно технічного паспорту інвентаризаційна справа №850 комплекс виробничих та адміністративно-побутових будівель, розташований за адресою: АДРЕСА_1, відповідає коду 1251.2 Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000.».

Отже, суд зазначає, що належний позивачу комплекс виробничих та адміністративно-побутових будівель загальною площею 15407,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, відповідає коду 1251.2 Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000.

Крім того, у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі № 160/19700/22 судом встановлено, що «Відповідно до матеріалів адміністративної справи ОСОБА_1 є одноосібним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Метекспорт груп» (код ЄДРПОУ 40191302), що підтверджується розділом 3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Метекспорт груп», затвердженого рішенням №02/2021 від 28.09.2021».

Матеріали справи також свідчать про те, що 24.12.2020 між ОСОБА_1 (Власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Метекспорт груп» (Сервітуарій) укладено Договір про встановлення особистого сервітуту №12/2020, пунктом 1.1 якого передбачено, що предметом цього договору є обмежене право користування сервітуарієм належним власнику виробничим будинком: комплексом виробничих та адміністративно-побутових будівель АДРЕСА_1 для організації і здійснення технологічних процесів з ливарного виробництва і задоволення адміністративно-побутових потреб вказаного виробничого процесу.

Відповідно до п.1.2 Договору виробнича будівля використовується виключно для розташування, обслуговування і експлуатації виробничо-технологічного та іншого обладнання: плавільних печей (індукційних, муфельних, роторних, дугових) кранів (мостових, кран-балок), верстатів (геліатиних ножиців, свердлувальних, резоним присіченням, токраних, дорезних, наждачно-заточних), установок (піскоструминних, сепараторних, вакуумних, компресорних, формувальних, дробильних), апаратів (зварювальних, гвалтовочних) іншого обладнання (трансформаторних агрегатів, вагів, віброситів, перфораторів, тощо), а також транспорту, сировини, готової продукції, інструментів, розходних матеріалів, меблів, оргтехніки, тощо.

Остаточний перелік виробничо-технологічного та іншого обладнання, а також транспорту погоджується сторонами у специфікаціях, які є невід`ємною частину договору.

Сировина, готова продукція, інструменти, розходні матеріали, меблі, оргтехніка, тощо використовуються сервітуарієм без погодження з власником.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що сервітут є безоплатним та встановлюється на строк дії договору.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його укладення і діє до 24 грудня 2022 року (п.7.1 Договору).

Згідно з наявною у матеріалах справи копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Метекспорт груп» за КВЕД є: 24.52 Лиття сталі (основний); 24.10 Виробництво чавуну, сталі та феросплавів; 24.20 Виробництво труб, порожнистих профілів і фітингів зі сталі; 24.42 Виробництво алюмінію; 24.43 Виробництво свинцю, цинку й олова; 24.44 Виробництво міді; 24.45 Виробництво інших кольорових металів; 24.51 Лиття чавуну; 24.53 Лиття легких кольорових металів; 24.54 Лиття інших кольорових металів; 25.61 Оброблення металів та нанесення покриття на метали; 25.62 Механічне оброблення металевих виробів; 25.93 Виробництво виробів із дроту, ланцюгів і пружин; 46.12 Діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; 46.15 Діяльність посередників у торгівлі меблями, господарськими товарами, залізними та іншими металевими виробами; 46.72 Оптова торгівля металами та металевими рудами; 46.77 Оптова торгівля відходами та брухтом; 68.31 Агентства нерухомості4 68.32 Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту; 69.10 Діяльність у сфері права; 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Підсумовуючи наведене вище, суд зазначає, що для застосування податкової пільги у 2022 році необхідним є дотримання наступних умов: будівлі мають бути будівлями промисловості, віднесеними до групи «Будівлі промисловості та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; будівлі мають використовуватись за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; будівлі не повинні надаватись їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до ч.1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

На підставі ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно ч.1 ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Частиною 2 ст. 827 ЦК України користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно з Договором особистого сервітуту від 24.12.2020 №12/2020 зазначений договір є безоплатним. Доказів протилежного відповідачем до суду не надано.

При цьому, суд наголошує, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Тобто, незважаючи на те, що фактично позивачем передано у користування іншій юридичній особі спірний комплекс будівель, та те, що особисто позивач не здійснює діяльності, передбаченої секціями В-F КВЕД ДК 009:2010, на належне йому майно розповсюджується податкова пільга.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 806/2686/18, який в силу положень частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом.

За таких обставин, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено дотримання позивачем необхідних приписів підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Враховуючи види діяльності ТОВ «Метекспорт Груп», а також те, що позивач по суті є єдиним засновником та учасником цього Товариства, суд вважає, що будівлі позивача використовуються для промислового виробництва.

Суд наголошує, що відповідачем у відзиві не наведено жодних обґрунтованих підстав та не надано жодних допустимих і належних доказів, які б свідчили про правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, з урахуванням вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та обставин справи, встановлених судом, які відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростовані.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20.03.2023 №0025005-2416-0403 та наявність підстав для його скасування.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін, вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 139 КАС України, згідно з якими при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у загальному розмірі 3004,50 грн, сплачений позивачем при поданні до суду адміністративного позову відповідно до квитанції від 18.07.2023 №ПН3515643, підлягає стягненню з Головного управління ДПС України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а; код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби України в Дніпропетровській області від 20.03.2023 №0025005-2416-0403.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3004,50 грн. (три тисячі чотири гривні 50 копійок).

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.В. Юхно