Рішення

від 29.02.2024 по справі 144/1117/23

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/1117/23

Провадження № 2/144/28/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" лютого 2024 р. смт. Теплик

Теплицький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді - Довгалюк Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дудник С.Р.,

прокурорів - Бородіча О.О., Поліщук А.І.,

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Клінчикова О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області Гирби Володимира Михайловича в інтересах Теплицької селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в :

14.08.2023 керівник Гайсинської окружної прокуратури Гирба В.М. подав до суду позов в інтересах Теплицької селищної ради, в обґрунтування якого зазначив, що 19.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В.Ф. із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 0523755100:02:000:0267, площею 4,5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Теплицького району Вінницької області, до якої додав свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 , видане 21.05.2007 державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А., що зареєстроване у реєстрі за № 453.

Дане свідоцтво видане на підставі заповіту, посвідченого 16.06.1999 секретарем виконкому Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області за реєстровим номером 12. Спадщина, на яку воно видане, складається з права на земельну частку (пай) у межах земель, які перебувають у колективній власності КСП «Славутич» смт. Теплик Теплицького району Вінницької області, розміром 3,50 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі.

Державним реєстратором Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюком В.Ф. 19.11.2018 на підставі поданих документів зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 0523755100:02:000:0267, площею 4,5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Теплицького району Вінницької області.

Оскільки державна реєстрація права власності ОСОБА_1 проведена на підставі підробленого свідоцтва про право на спадщину та заповіту, тому дана земельна ділянка перейшла у власність відповідача у спосіб не передбачений законом, що порушує права позивача, які підлягають судовому захисту.

Ухвалою судді від 22.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 45-47).

26.09.2023 від ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач просить відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що зазначені у позовній заяві підстави недійсності заповіту ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, оскільки прокурор помилково ототожнив можливе невнесення посадовою особою органу місцевого самоврядування до журналу перших примірників нотаріально засвідчених заповітів Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області з відсутністю нотаріального посвідчення оскаржуваного заповіту.

Відомостей щодо зміни чи скасування заповіту з часу його посвідчення до смерті заповідача прокурором не надано, як і доказів того, що ОСОБА_2 у момент посвідчення заповіту перебувала у такому стані, що не могла розуміти своїх дій. Виявлення можливого порушення посадовою особою порядку ведення реєстру нотаріальних дій є недостатньою підставою для встановлення факту порушення вимог щодо форми і посвідчення оспорюваного заповіту та як наслідок його недійсності. На думку відповідача, оскільки вимога про визнання недійсним заповіту не підлягає задоволенню, тому у задоволенні інших позовних вимог, які є похідними від первісної, також слід відмовити (а.с. 65-69).

У відзиві вказано, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 спадкодавцю належали лише майнові права на земельну частку (пай) КСП «Славутич» розміром 3,50 умовних кадастрових гектара, що не є майном, представником позивача помилково ототожнено право на земельну частку (пай) із правом власності на земельну ділянку. Враховуючи те, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 05237839000:01:000:0175 не перейшло до органу місцевого самоврядування, відсутні будь - які підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка є власністю територіальної громади, тому жодних прав та інтересів позивача не порушено.

Водночас від відповідача надійшла заява про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, оскільки про нібито про підробку документів позивачу стало відомо 24.02.2020 (дата внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення), відтак відомості про особу, яка на думку позивача незаконно заволоділа земельною ділянкою, можливо було дізнатися з Державного реєстру прав на нерухоме майно, тоді як із позовом прокурор звернувся лише 14.08.2023.

04.10.2023 від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що надані ним докази у сукупності вказують, що оспорюваний заповіт не відповідає встановленим законом вимогам, тому він має бути визнаний недійсним. Враховуючи, що державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. не заводилася спадкова справа за № 19/07 щодо майна спадкодавця ОСОБА_2 , свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21.05.2007, зареєстроване в реєстрі за № 453 нотаріусом не видавалося, тому ОСОБА_1 не має права на спадкування майна після ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що після смерті спадкодавця, протягом встановленого строку для прийняття спадщини ніхто її не прийняв, тому відповідно до ст. 555 ЦК УРСР спадкове майно, яке включає в себе також і майнові права, у тому числі на земельну частку (пай), за правом спадкоємства перейшло до держави (а.с. 89-94).

Ухвалою суду від 16.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

16.11.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, з огляду на відсутність об`єктивних підстав для його задоволення, а також відмовлено у залученні третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ФГ «Легких», оскільки час дії договору оренди спірної земельної ділянки сплив.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив, просила їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, з огляду на викладені у відзиві обгрунтування, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник Теплицької селищної ради у судове засідання не з`явився, у наданій до суду заяві просив розглядати справу у його відсутності, при винесенні рішення покладався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини справи та правовідносини, які врегульовані нормами права, що їм відповідають, та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частин 1, 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу і є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим гарантоване Конституцією України право власності на землю має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Позов правомірно пред`явлено прокурором в інтересах держави, у відповідності до положень статтей 121 та 131-1 Конституції України, ч. 4 ст. 56 ЦПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Законність представництва прокурором інтересів держави обґрунтована в позові та підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у Постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання повернення у комунальну власність незаконно набутої у приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Незаконне виділення, надання в користування, передача у власність, відчуження земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Гайсинською окружною прокуратурою відповідності до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Теплицьку селищну раду Гайсинського району Вінницької області про намір звернутися до суду в інтересах держави з позовною заявою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом і скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку (а.с. 32-33, 35-36, 38).

Із листів Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області вбачається те, що орган місцевого самоврядування заходи цивільно-правового характеру щодо повернення у комунальну власність земельних ділянок не вживав та не має наміру їх вживати у зв`язку з відсутністю у бюджеті сільської ради коштів на видатки, пов`язані зі сплатою судового збору (а.с. 34, 37).

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у Постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

Згідно з ч. 4 та ч. 5 ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-IV, у разі якщо до 01.01.2025 власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Згідно з пунктом 21 Перехідних положень ЗК України (який є чинним із 01.01.2019), землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тобто, вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01.01.2019 є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 530/467/19, від 06.06.2023 у справі № 371/153/22.

Відповідно до Закону України від 28.04.2021 № 1423- IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» розділ 10 Перехідних положень ЗК України доповнений пунктом 24, за змістом якого землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (з дня набрання чинності цим пунктом - 27.05.2021). Тобто, на даний час, відповідно до вищевказаного закону, спірна земельна ділянка мала б перейти у комунальну власність територіальної громади.

Таким чином судом встановлено порушення інтересів держави в особі Теплицької селищної ради - правонаступника Росошанської сільської ради, яке полягає в тому, що незаконний перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , який не мав права на спадкування, спричинив порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, позбавивши його можливості ініціювати питання передачі цієї ділянки у власність територіальної громади, оскільки за відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_2 та неприйняття ними у встановлений строк спадщини у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 3,50 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, а на даний час це земельна ділянка з кадастровим номером 0523755100:02:000:0267 площею 4,5924 га, мала б перейти відповідно до норм чинного законодавства до комунальної власності територіальної громади, на території якої вона розташована.

Теплицька селищна рада, в особі уповноваженої посадової особи органу місцевого самоврядування, відповідно до ст. 1283 ЦК України зобов`язана вживати заходів до охорони спадкового майна та на підставі ст. 1285 ЦК України має право на вчинення будь-яких дій, спрямованих на збереження спадщини до з`явлення спадкоємців або до прийняття спадщини, а також надавати дану земельну ділянку в оренду та отримувати за неї орендну плату, неотримання якої негативно впливає на дохідну частину бюджету та фінансування видатків територіальної громади, що також порушує інтереси держави.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 19.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В.Ф. із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 0523755100:02:000:0267, площею 4,5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Теплицького (нині Гайсинського) району Вінницької області. До заяви ОСОБА_1 додав свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 , видане 21.05.2007 державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та зареєстроване у реєстрі за № 453 (а.с. 19).

Державним реєстратором Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюком В.Ф. 19.11.2018 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 15-17).

Разом із тим, із досліджених судом документів встановлено, що розпорядження Теплицької районної державної адміністрації про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 № 524 від 16.11.2018 не видавалось, що підтверджується довідкою голови Теплицької РДА № 05.02-1423 від 17.04.2020 та копією журналу реєстрації розпоряджень голови РДА (а.с. 18, 20-23).

Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру від 27.07.2023 та 11.06.2021, заповіти ОСОБА_2 нотаріально не посвідчувались, спадкові справи щодо спадкування її майна не заводились та свідоцтва про право на спадщину після її смерті не видавались (а.с. 24-25).

Відповідно до листа Теплицької державної нотаріальної контори № 126/01-16 від 29.05.2020, нотаріальні дії за № 453 від 21.05.2007 державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори Кусюк О.А. не вчинялися (а.с. 26).

Згідно з інформацією Теплицької селищної ради № 1225 від 19.06.2023 секретарем виконкому Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області заповіт ОСОБА_2 за реєстровим номером 12 не вчинявся та не посвідчувався (а.с. 27).

Відповідно до журналу «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області» за період із 04.03.1997 по 02.08.1999, секретарем виконкому Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області 16.06.1999 за реєстровим номером 12 заповіт ОСОБА_2 не посвідчувався (а.с. 28-30).

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 , яке видане 21.05.2007 державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та зареєстроване в реєстрі за № 453, вчинено на бланку серії НМО № 911091, разом із тим, згідно з інформаційною довідкою з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 11.06.2021, вказаний бланк отриманий Дніпровською районною державною нотаріальною конторою та витрачений на видачу 21.07.2017 свідоцтва про право на спадщину (а.с. 31).

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч. 1 ст. 5 ЦК України).

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01.01.2004.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК України РСР, у разі коли спадщина, яка відкрилась до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01.01.2004, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 4 і 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, правила книги шостої ЦК України можуть бути застосовані лише до спадщини, яка відкрилась після 01.07.2003 року та не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до статей 529-530 ЦК УРСР (1963 року).

Враховуючи, що заповіт ОСОБА_2 , посвідчений 16.06.1999, тобто до набрання чинності ЦК України (01.01.2004), до правовідносин щодо його вчинення підлягають застосуванню норми ЦК УРСР 1963 року у редакції, чинній на момент їх виникнення, що також відповідає правовій позиції, викладененій у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 542/345/19.

Згідно з частинами 1, 2 статті 524 ЦК УРСР, у редакції, яка була чинною на момент смерті ОСОБА_2 , спадкоємство здійснювалося за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави - якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини (п. 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР). Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 671/24/19, від 04.12.2019 у справі № 671/1558/18.

Відповідно до частини першої статті 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям

За змістом статтей 549, 525 ЦК УРСР на той час строк для прийняття спадщини становив шість місяців із дня відкриття спадщини, часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства (ч. 5 ЗК України 1990 року).

Право на заповіт може бути здійснене протягом усього життя особи й охоплює як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні й після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права передбачає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Статтею 1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів.

Згідно зі ст. 37 цього Закону у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють визначені нотаріальні дії, у тому числі, уповноважені посвідчувати заповіти (крім секретних).

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25.08.1994 № 22/5 (у редакції, що діяла на момент вчинення заповіту), нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких рішенням виконкому відповідної ради покладено вчинення цих дій.

За змістом до пунктів 33, 35 даної Інструкції посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу і особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету.

Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа виконавчого комітету перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству.

Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Посадова особа виконавчого комітету при посвідченні заповіту зобов`язана роз`яснити заповідачу зміст статті 535 ЦК УРСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР, нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР.

Згідно зі ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей . По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

У постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 752/11266/20 зазначено, що ЦК УРСР не передбачалося конструкції нікчемності заповіту внаслідок його складення з порушенням вимог щодо форми та посвідчення; у разі складення заповіту порушенням вимог щодо форми та посвідчення такий заповіт міг оспорюватися у разі пред`явлення відповідної позовної вимоги.

Виявлене порушення посадовою особою порядку ведення реєстру для реєстрації нотаріальних дій є недостатньою підставою для встановлення факту порушення вимог щодо форми і посвідчення оспорюваного заповіту та як наслідок його нікчемності. Аналогічна правова позиція Верховного суду викладена у постанові від 13.02.2019 у справі № 588/1278/17.

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, діючого на час посвідчення оскаржуваного заповіту ОСОБА_2 , суд дійшов висновку про те, що правові підстави для визнання його недійсним із підстав зазначених прокурором у позові відсутні, тому відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту прав та інтересів судом, серед яких виокремлено визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Відповідно до ч. 1 ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину будь-якою особою, цивільні права чи інтереси якої порушені його видачею. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва), про що зазначено у Постановах ОП ВС від 05.09.2022 у справі № 385/321/20, від 27.01.2021 у справі № 463/1540/14-ц.

Разом із тим, у Постановах від 11.12.2019 у справі № 414/811/17 та від 23.09.2020 у справі № 742/740/17 Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином.

Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Отже, судом достовірно встановлено, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 , нібито зареєстроване в реєстрі за номером 453 від 21 травня - липня 2007 року приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А., вчинене на бланку серії НМО № 911091, не видавалось, містить недостовірні відомості, отже є підробленим, оскільки відповідно до інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 11.06.2021, указаний бланк отриманий Дніпровською районною державною нотаріальною конторою та витрачений на видачу 21.07.2017 іншого свідоцтва про право на спадщину.

Разом із тим, відповідно до інформації зі спадкового реєстру, заповіти ОСОБА_2 нотаріально не посвідчувались, спадкові справи щодо спадкування її майна не заводились та свідоцтва про право на спадщину після її смерті не видавались. Згідно з листом Теплицької селищної ради, секретарем Росошанської сільської ради заповіт ОСОБА_2 від 16.06.1999 за реєстровим номером 12 не посвідчувався.

Також судом встановлено, що розпорядження Теплицької районної державної адміністрації про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 № 524 від 16.11.2018 не видавалось.

Відтак державна реєстрація права власності ОСОБА_1 проведена на підставі підробленого свідоцтва про право на спадщину та неіснуючого розпорядження Теплицької РДА № 524 від 16.11.2018, тому спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідача з порушенням встановленого законом порядку.

За наведених вище обставин, з метою захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Разом із тим, позивачем заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, яка обґрунтована тим, що здійснення такої реєстрації порушує права позивача.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закону).

За змістом cт. 2 Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно похідні від права власності.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав несе заявник, якщо інше не встановлено законом (ст. 22 Закону).

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019, який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено в новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 569/15704/18, від 07.07. 2021 у справі № 369/5589/19.

Оскільки державна реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523783900:01:000:0167, площею 4,3231 га, за ОСОБА_1 , підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину за законом і неіснуюче розпорядження, не відповідає вимогам закону, порушує права та законні інтереси Теплицької селищної ради, відтак підлягає судовому захисту, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

У свою чергу, представником відповідача заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, з посиланням на те, що прокурору про порушення прав позивача стало відомо 24.02.2020 (дата внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення), відомості про особу, яка на думку останнього незаконно заволоділа земельною ділянкою, можливо було дізнатися з Державного реєстру прав на нерухоме майно, проте, з позовом прокурор звернувся лише 14.08.2023.

Відповідно до положень статтей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Судом встановлено, що з 27.05.2021 право розпорядження землями сільськогосподарського призначення в силу закону перейшло до Теплицької територіальної громади в особі Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, тому презюмується, що органу місцевого самоврядування мало бути відомо про безпідставність набуття відповідачем права власності на земельну ділянку саме з дати набуття позивачем таких повноважень.

Гайсинська окружна прокуратура дізналась про порушення прав Теплицької селищної ради Гайсинського району під час здійснення керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12021020110000061 від 13.04.2021, зібравши достатні докази на підтвердження незаконного заволодіння ОСОБА_1 спірною земельною ділянкою, тоді як прокурор звернувся до суду з позовом 14.08.2023, тобто в межах передбаченого ЦПК України строку позовної давності, який не пропущено в розумінні частини першої статті 261 ЦК України, відтак клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до задоволення не підлягає.

Крім того, судом враховано, що порушення прав позивача є триваючим і таким, що впливає на реалізацію ним права власності, яке є непорушним, а відтак підлягає судовому захисту.

Щодо доводів представника відповідача стосовно недопустимості доказів, долучених прокурором до позову, суд зазначає наступне.

При зверненні представником відповідача під час дослідження письмових доказів у справі з клопотанням про надання прокурором оригіналів долучених до позову документів, не було конкретизовано у зв`язку із чим він ставить під сумнів додатки до позовної заяви та чим підтверджується така його позиція, як і не вказано якими саме доказами спростовується певний доказ прокурора, тому суд вважає документи, подані останнім у належно засвідчених копіях, допустимими.

Натомість суд звертає увагу на те, що саме у ОСОБА_1 мав знаходитись оригінал неіснуючого розпорядження Теплицької РДА (здобутого з електронного реєстру) та підробленого свідоцтва про право на спадщину, який також не надав їх до суду.

З урахування того, що копії доказів позивача, додані до позову, які складали певну сукупність, узгоджуються між собою, прошиті та скріплені підписом і печаткою, тому суд не має сумнівів щодо невідповідності їх оригіналам, яким надано належну юридичну оцінку та вирішено цей спір.

Водночас саме лише заперечення цих доказів відповідачем із підстав ненадання оригіналів позивачем, без наведення ґрунтовного аналізу, у чому полягає його сумнів, та яким обставинам певний доказ не відповідає, суд відкидає.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення" (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10.02.2010).

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог (2/3), на підставі п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь Вінницької обласної прокуратури підлягають понесені судові витрати у вигляді судового збору, що підтверджені документально 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 00 копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 19, 41 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 524, 525, 527, 529, 530, 549, 555 ЦК УРСР, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 56, 76-81, 89, 141, 209, 259, 261, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 256, 257, 267, 1296, 1301 ЦК України, суд -

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21.05.2007 № 453, видане державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0267, площею 4,5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Вінницької обласної прокуратури (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988) витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Орган державної влади, який звернувся до суду в інтересах позивача: Гайсинська окружна прокуратура Вінницької області, адреса: вул. Волонтерів, 15 а, м. Гайсин Вінницької області, код ЄДРПОУ 02909909.

Позивач, в інтересах якого прокурором подано позов: Теплицька селищна рада, адреса: вул. Незалежності, 25, смт Теплик, Гайсин Вінницької області, код ЄДРПОУ 04326193.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено та підписано 11.03.2024.

Суддя