Постанова

від 24.09.2024 по справі 144/1117/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/1117/23

Провадження № 22-ц/801/1017/2024

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.,

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Довгалюк Л.В., повний текст якого складено 11 березня 2024 року

у справі № 144/1117/23

за позовом керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_2 (позивач) в інтересах Теплицької селищної ради

до ОСОБА_1 (відповідач)

про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права на земельну ділянку, -

встановив:

Короткий зміст заяви

У серпні 2023 року керівник Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області звернувся до суду із позовом в інтересах Теплицької селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права на земельну ділянку.

Вимоги обґрунтовані тим, що Гайсинською окружною прокуратурою під час реалізації повноважень встановлено незаконне набуття у приватну власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Так, в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено, що 19.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюка В.Ф. із заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 0523755100:02:000:0267, площею 4,5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Теплицького району Вінницької області, до якої додав свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 , видане 21.05.2007 державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А., що зареєстроване у реєстрі за № 453.

Дане свідоцтво видане на підставі заповіту, посвідченого 16.06.1999 секретарем виконкому Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області за реєстровим номером 12. Спадщина, на яку воно видане, складається з права на земельну частку (пай) у межах земель, які перебувають у колективній власності КСП «Славутич» смт. Теплик Теплицького району Вінницької області, розміром 3,50 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі.

Державним реєстратором Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюком В.Ф. 19.11.2018 на підставі поданих документів зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 0523755100:02:000:0267, площею 4,5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Теплицького району Вінницької області.

Оскільки державна реєстрація права власності ОСОБА_1 проведена на підставі підробленого свідоцтва про право на спадщину та заповіту, тому дана земельна ділянка перейшла у власність відповідача у спосіб не передбачений законом, що порушує права позивача, які підлягають судовому захисту.

За вказаних обставин просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 посвідчений секретарем виконкому Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області, за номером 12; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21.05.2007 № 453, видане державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0267, площею 4,5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21.05.2007 № 453, видане державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0523755100:02:000:0267, площею 4,5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради.

У решті вимог відмолено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

02 квітня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неправильне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що спірна земельна ділянка не належить до комунальної власності, тому у Теплицької селищної ради немає повноважень розпоряджатись такою земельною ділянкою. За таких обставин жодні права та інтереси позивача Теплицької селищної ради не порушено.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції не обґрунтував своє рішення в цій частині і не навів жодної підстави, що передбачена ст. 1301 ЦК України.

Вважає, що суд не надав належної оцінки тому факту, що позивач пред`явивши вимогу про скасуваннядержавної реєстраціїправа власності, задоволення яких не може вплинути на права позивача щодо права на земельну ділянку, обрав не ефективний спосіб захисту. За таких обставин суд повинен був відмовити у задоволенні позову у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

На переконання апелянта, позивач пропустив позовну давність, яка почала свій перебіг з моменту реєстрації за ним права власності на спірну земельну ділянку, тобто з 22 листопада 2018 року. Натомість прокурор звернувся з позовом у цій справі лише 14 серпня 2023 року, тобто з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Проте суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Від Гайсинської окружної прокуратури суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як законне і обґрунтоване.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 15 квітня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30 квітня 2024 року апеляційне провадження було зупинене до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 144/827/22, а ухвалою від 16 вересня 2024 року провадження в справі відновлено і призначено справу до розгляду.

ОСОБА_1 , повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явився, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Прокурор Паук В.В. проти вимог апеляційної скарги заперечував, просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що 19 листопада 2018 року державним реєстратором Мізяківської сільської ради Калинівського району Вінницької області Красилюком В.Ф. на підставі заяви ОСОБА_1 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 0523755100:02:000:0267, площею 4,5924 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Теплицької селищної ради Теплицького (нині Гайсинського) району Вінницької області зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому, як встановлено судом, до цієї заяви ОСОБА_1 додав свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 , видане 21.05.2007 державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та зареєстроване у реєстрі за № 453 .

Відповідно до інформаційних довідок зі Спадкового реєстру від 27.07.2023 та 11.06.2021, заповіти ОСОБА_3 нотаріально не посвідчувались, спадкові справи щодо спадкування її майна не заводились та свідоцтва про право на спадщину після її смерті не видавались.

Відповідно до листа Теплицької державної нотаріальної контори № 126/01-16 від 29.05.2020, нотаріальні дії за № 453 від 21.05.2007 державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори Кусюк О.А. не вчинялися.

Згідно з інформацією Теплицької селищної ради № 1225 від 19.06.2023 секретарем виконкому Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області заповіт ОСОБА_3 за реєстровим номером 12 не вчинявся та не посвідчувався.

Відповідно до журналу «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області» за період із 04.03.1997 по 02.08.1999, секретарем виконкому Росошанської сільської ради Теплицького району Вінницької області 16.06.1999 за реєстровим номером 12 заповіт ОСОБА_3 не посвідчувався.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 , яке видане 21.05.2007 державним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О.А. та зареєстроване в реєстрі за № 453, вчинено на бланку серії НМО № 911091, разом із тим, згідно з інформаційною довідкою з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 11.06.2021, вказаний бланк отриманий Дніпровською районною державною нотаріальною конторою та витрачений на видачу 21.07.2017 свідоцтва про право на спадщину.

Крім того із досліджених судом матеріалів справи вбачається, що розпорядження Теплицької районної державної адміністрації про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 № 524 від 16.11.2018 не видавалось, що підтверджується довідкою голови Теплицької РДА № 05.02-1423 від 17.04.2020 та копією журналу реєстрації розпоряджень голови РДА.

Позиція апеляційного суду

Відповідно дочастин першої,другої тап`ятоїстатті 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи частково вимоги суд виходив з того, що ним достовірно встановлено недійсність свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 , яке є підробленим. До такого висновку суд прийшов з урахуванням інформації зі спадкового реєстру, за змістом якого заповіти ОСОБА_3 нотаріально не посвідчувались, спадкові справи щодо спадкування її майна не заводились та свідоцтва про право на спадщину після її смерті не видавались.

Суд також вказав, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 0523755100:02:000:0267, підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину за законом, порушує права та законні інтереси Теплицької селищної ради, тому таке право підлягає захисту. Державна реєстрація права власності на цю земельну ділянку за відповідачем не відповідає вимогам закону.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Оскільки рішення суду оскаржується в частині задоволених вимог, а тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України, законність судового рішення, ухваленого у іншій частині апеляційний суд не переглядає.

Кожна особа має право на захист свого цивільного правау разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Судуу складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18)).

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину. Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. […] Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 414/811/17 (провадження № 61-15499св18)).

У ЦК України закріплено можливість пред`явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року у справі № 285/2226/20 (провадження № 61-10669св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року у справі № 754/1116/22 (провадження № 61-12004св23)).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, яке є підробленим, порушені інтереси держави в особі Теплицької селищної ради, суд зробив правильний висновок про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане 21 травня 2007 року та зареєстроване приватним нотаріусом Теплицького районного нотаріального округу Кусюк О. А. в реєстрі за № 453.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не обґрунтував своє рішення в цій частині і не навів жодної підстави, що передбачена ст. 1301 ЦК України.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України).

Державна реєстрація права за певною особоюне є безспірнимпідтвердженням наявностів цієї особи права,але створюєспростовувану презумпціюправа такої особи (див. постановиВеликої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20)).

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України від 05 грудня 2019 року № 340-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Застосуванняконкретногоспособу захисту цивільного правазалежитьяк відзмісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,так івід характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтересмають бутизахищені судом у спосіб, якийє ефективним,тобтотаким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постановиВеликої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що «з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами). На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 545/1883/20, про те, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності».

Отже, встановивши, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом зареєстроване в реєстрі за № 453 (спадкова справа 19/07), відповідно до якого спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах без визначення частки в натурі, належного спадкодавцю ОСОБА_3 , видане 21 травня 2007 року державним нотаріусом Теплицької державної нотаріальної контори є підробленим, суд дійшов правильного висновку про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, і як наслідок тому державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку підлягає скасуванню.

Таким чином, судом установлено, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 у спосіб, не передбачений законом, зокрема з порушенням встановленого законодавством порядку, а відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

При цьому суд враховує доводи апеляційної скарги щодо обрання позивачем способу захисту, пов`язаного із скасуванням запису про державну реєстрацію права власності, проте, в оцінці спірних правовідносин, які виникли в цій справі, колегія суддів вважає, що за обставин обґрунтованості заявленої позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню.

Так, спірні правовідносини, крім іншого, виникли з приводу державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 0523755100:02:000:0267.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що оскільки державна реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0523755100:02:000:0267 за ОСОБА_1 підставою проведення якої стало недійсне свідоцтво про право на спадщину за законом, порушує права та законні інтереси Теплицької селищної ради, у зв`язку з чим її порушене право підлягає захисту. Державна реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за відповідачем не відповідає вимогам закону;

Задоволення позовних вимог із застосуванням наведеного способу захисту порушеного права (скасування державної реєстрації права) не суперечить та узгоджуються з нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач обрав правильний спосіб захисту, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.

Аргумент апеляційної скарги про те, що права Теплицької селищної ради не є порушеними, оскільки спірна земельна ділянка не належить до земель комунальної власності, є необґрунтованим.

Судом встановлено, щопорушення інтересів держави в особі Теплицької селищної ради полягає в тому, що незаконне набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 , який не мав законного права на спадкування, мало наслідком порушення інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, оскільки унеможливлювало ініціювання питання передачі земельної ділянки у власність територіальної громади. За умови відсутності спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , неприйняття ними спадщини у встановлений строк, спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності, мала б перейти відповідно до норм законодавства у комунальну власність територіальної громадин, на території якої вона розташована. Саме для відновлення відповідних прав органу місцевого самоврядування необхідним є скасування правовстановлюючого документа і державної реєстрації земельної ділянки за відповідачем ОСОБА_1 .

Не заслуговують й на увагу доводи апеляційної скарги про те, не застосування судом до спірних правовідносин строків позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

У рамках кримінального провадження №12021020110000061 від 13.04.2021 було зібрано достатньо доказів на підтвердження протиправного заволодіння ОСОБА_1 вказаною земельною ділянкою, а тому 24.06.2021 року прокурором Теплицького відділу Бершадської місцевої прокуратури скеровано до Теплицького районного суду обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 .

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

За таких обставин керівник Гайсинської окружної прокуратури, який звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Теплицької селищної ради, позовну давність не пропустив. Тому доводи відповідача про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності є необґрунтованими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 29 лютого 2024 року, без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді М.В. Матківська

І.В.Міхасішин