Постанова

від 12.03.2024 по справі 136/389/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 136/389/19

Провадження № 22-ц/801/254/2024

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 рокуСправа № 136/389/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визнання заповіту недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 01 листопада 2023 року у м. Іллінці суддею цього суду Олексієнком О. Ю., дата складання його повного тексту невідома,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що мати позивача - ОСОБА_3 склала заповіт, який був посвідчений секретарем виконкому Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області 21 січня 2005 року, відповідно до якого заповідач заповіла своєму сину ОСОБА_4 (брату позивача) право на земельну частку (пай), що належало їй на підставі державного акту на право власності на землю серії ВН №07711, виданого 14 лютого 2002 року, площею 3,9943 га, де б він не знаходився.

ІНФОРМАЦІЯ_1 матір позивача померла, після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої увійшло зазначене вище майно.

В порядку передбаченому чинним законодавством ОСОБА_1 та її брат ОСОБА_5 звернулись із заявами до Липовецької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за законом. На підставі вищевказаних заяв 29 січня 2010 було заведено спадкову справу №30/2010.

Для оформлення права власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку у вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до ДП «Поділлягеодезкартографія» із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, в тому числі при поділі чи об`єднанні ділянок.

10 жовтня 2013 року на підставі технічної документації земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 0522282800:04:000:5628 та була проведена державна реєстрація цієї земельної ділянки у Відділі Держземагентства у Липовецькому районі Вінницької області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат позивача ОСОБА_4 , після смерті якого ІНФОРМАЦІЯ_3 була заведена спадкова справа №67/2015. Спадщину, що відкрилась після його смерті, прийняла відповідач ОСОБА_2 (його дружина).

ОСОБА_1 у позові указувала, що такий заповіт має бути визнаний недійсним, оскільки підпис її матері у ньому здійснений іншою особою. У заповіті записано лише прізвище « ОСОБА_6 », однак почерком не ОСОБА_3 , скорочений підпис взагалі відсутній. Крім того, з 16 січня 2005 року по 30 січня 2005 року мати позивача перебувала на стаціонарному лікуванні у Вінницькій міській клінічній лікарні №3 у важкому стані, тому не могла бути присутньою при посвідченні заповіту у Костянтинівськй сільській раді 21 січня 2005 року. Особа, яка підписувала заповіт від імені її матері, не знала її особистий підпис, тому в заповіті зазначено лише прізвище заповідача. Таким чином волевиявлення ОСОБА_3 не відповідало її дійсній волі.

На час відкриття спадкової справи після смерті матері позивача ні ОСОБА_1 , ні її брату ОСОБА_5 не було відомо про наявність заповіту, з його текстом вони знайомі не були, тому ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом, зверталась до землевпорядних організацій для оформлення права власності на земельну ділянку, присвоєння їй кадастрового номеру та реєстрацію. Брат позивача ОСОБА_4 жодних дій щодо оформлення своїх прав на земельну ділянку відповідно до заповіту не вчиняв, жодних документів не подавав.

У квітні 2018 року у рамках цивільної справи №136/660/18 ОСОБА_2 звернулась до Липовецького районного суду Вінницької області з позовною заявою, у якій просила визнати за нею право власності на майно в порядку спадкування після смерті її чоловіка ОСОБА_4 . Ухвалою суду від 18 червня 2018 року ОСОБА_1 було залучено до участі у цій справі в якості співвідповідача. Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася під час розгляду вказаної справи.

Пославшись на викладене, позивач просила суд визнати недійсним заповіт, який був посвідчений секретарем виконкому Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області 21 січня 2005 року.

09 лютого 2023 року ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області замінено Костянтинівську сільську раду Липовецького району Вінницької області на її правонаступника Турбівську селищну раду Вінницького району Вінницької області.

01 листопада 2023 року рішенням цього ж суду в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. У скарзі вона стверджує, що суд першої інстанції не звернув жодної уваги на те, що в оригіналі виписаного епікризу слово «денний» викреслено, що підтверджує факт перебування ОСОБА_3 саме на стаціонарному лікуванні. Факт перебування її матері саме на стаціонарному лікування підтверджується також випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 30 січня 2005 року, яку вона додає до скарги. Експертиза справжності підпису її матері не могла бути виконана через те, що оригінал спірного заповіту не зберігся, а позивачем в суді першої інстанції заявлялось клопотання про виклик у судове засідання в якості свідка особи, яка посвідчувала заповіт, однак його також не вдалось виконати, оскільки така особа виїхала за кордон.

Відзиви від учасників справи на апеляційну скаргу не надійшли.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , його батьками вказано ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (том 1 а. с. 91).

ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_8 , її батьками записано ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , що слідує із свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 18 лютого 2004 року (том 1 а. с. 7).

04 лютого 1973 року позивач із ОСОБА_9 уклала шлюб, прізвище після реєстрації шлюбу змінила із « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_10 ». Дана обставина підтверджуєтеся свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 05 квітня 2017 року (том 1 а. с. 8).

21 січня 2005 року секретарем виконкому Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області був посвідчений заповіт ОСОБА_3 , згідно якого вона заповіла своєму сину ОСОБА_4 право на земельну частку (пай), що належало їй на підставі державного акту на право власності на землю серії ВН №07711, виданого 14 лютого 2002 року, площею 3,9943 га, де б він не знаходився (том 1 а. с. 215).

Згідно виписного епікризу Вінницької міської клінічної лікарні № 3 ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в умовах денного стаціонару з 16 січня 2005 року по 30 січня 2005 року з діагнозом гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня (том 1 а. с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що встановлено із свідоцтва про смерть серії №152075 від 21 вересня 2009 року (том 1 а. с. 88).

ІНФОРМАЦІЯ_6 інший син померлої - ОСОБА_5 звернувся до сільського голови Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04 березня 1996 року, який склала Поліщук М.А. (том 1 а. с. 83,108)

19 лютого 2010 року ОСОБА_4 звернувся до Липовецької державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини за заповітом від 21 січня 2005 року, який склала Поліщук М.А. (том 1 а. с. 84).

10 жовтня 2013 року на підставі технічної документації земельній ділянці площею 3,9943 га, що розташована на території Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, був присвоєний кадастровий номер 0522282800:04:000:5628 та була проведена її державна реєстрація у Відділі Держземагентства у Липовецькому районі Вінницької області (том 1 а. с. 31).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що слідує із матеріалів спадкової справи №67/2015, заведеної приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу, та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 01 грудня 2014 року (том 1 а. с. 119).

25 травня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Липовецького районного нотаріального округу Вінницької області із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті її чоловіка ОСОБА_4 (том 1 а. с. 122).

03 серпня 2016 року рішенням Липовецького районного суду Вінницької області у справі № 136/860/16-ц визначено ОСОБА_1 додатковий двомісячний строк з дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том а. с. 95-96). Дане рішення не оскаржувалось та набуло законної сили.

16 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області із заявою про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 (том 1 а. с. 98).

15 листопада 2017 року інший син померлої ОСОБА_11 звернувся до приватного нотаріуса Барського районного нотаріального округу Вінницької області із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , а 16 листопада 2017 року із такою ж заявою до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області звернулась інша її донька ОСОБА_12 (том 1 а. с. 101-102).

09 січня 2019 року рішенням Липовецького районного суду Вінницької області у справі № 136/660/18 визнано за ОСОБА_2 право власності на 9/10 частки земельної ділянки, площею 3,9943 га, кадастровий номер 0522282800:04:000:5628, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костянтинівської сільської ради, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що належало останній згідно державного акту на право власності на землю серії ВН №07711, виданого 14 лютого 2002 року (том 1 а. с. 16-18). Дане рішення було оскаржене ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду. 20 березня 2019 року ухвалою Вінницького апеляційного суду клопотання ОСОБА_1 задоволено, зупинено провадження у цивільній справі № 136/660/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 136/389/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Костянтинівської сільської ради Липовецького району Вінницької області про визнання заповіту недійсним (https://reyestr.court.gov.ua/Review/80619918).

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У ст. 215 ЦК України вказано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3 та 5-6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. ч. 1-3 та 5-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну свідому уяву про предмет договору та досягли згоди про всі його істотні умови.

Згідно із положеннями ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. 1251-1252 цього Кодексу.

За ст. 1251, ч. ч. 1, 8 ст. 1252 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров`я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров`я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю. До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення ст. 1247 цього Кодексу.

Положеннями ч. ч. 1-2 ст. 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладених норм права та досліджених доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним, оскільки та обставина, що згідно виписного епікризу Вінницької міської клінічної лікарні № 3, ОСОБА_3 перебувала на лікуванні з 16 січня 2005 року по 30 січня 2005 року в умовах денного стаціонару не може бути беззаперечною підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки в умовах денного стаціонару можуть проводитись лікувальні процедури, малі хірургічні втручання, діагностичні обстеження тощо без госпіталізації до лікарні, а інших будь-яких належних доказів в підтвердження своїх доводів про підробку підпису ОСОБА_3 до суду позивачем не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув жодної уваги на те, що в оригіналі виписаного епікризу слово «денний» викреслено, що підтверджує факт перебування ОСОБА_3 саме на стаціонарному лікуванні, не можна визнати обґрунтованими, оскільки такого доказу матеріали справи не містять, натомість у справі наявна копія епікризу Вінницької міської клінічної лікарні № 3, згідно якої ОСОБА_3 перебувала на лікуванні в саме умовах денного стаціонару з 16 січня 2005 року по 30 січня 2005 року з діагнозом гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня.

Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на те, що факт перебування її матері саме на стаціонарному лікування підтверджується також випискою із медичної карти стаціонарного хворого від 30 січня 2005 року, яку вона додає до скарги, відхиляється апеляційним судом, оскільки апеляційний суд не приймає вказаний додатковий доказ, доданий скаржником до апеляційної скарги з огляду на таке.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені клопотання особи, яка подала скаргу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 в порушення наведених норм процесуального права, не заявила в апеляційній скарзі мотивованого клопотання про дослідження додатково поданого доказу та не надала доказів про неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, апеляційний суд переглядав вказану справу за наявними в ній доказами, які були подані до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що експертиза справжності підпису її матері не могла бути виконана через те, що оригінал спірного заповіту не зберігся, а позивачем в суді першої інстанції заявлялось клопотання про виклик у судове засідання в якості свідка особи, яка посвідчувала заповіт, однак його також не вдалось виконати, оскільки така особа виїхала за кордон, не беруться до уваги апеляційним судом, адже зазначаючи такі обставини у скарзі, скаржник не вказує як це впливає на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Водночас із матеріалів справи слідує, що у ній наявний оригінал такого заповіту - один з примірників (том 1 а. с. 215), а експертиза, про призначення якої клопотала позивач, не була проведена з тих підстав, що вона сама ж не виконала клопотання експерта від 04 листопада 2020 року (том 2 а. с. 6), у якому він просив надати йому додаткові матеріали. Натомість під час судового засідання 12 листопада 2020 року суд першої інстанції роз`яснив ОСОБА_1 , що якщо вона виконає клопотання експерта, то справу буде направлено на експертизу, а якщо ні - то суд далі буде продовжувати розгляд справи, про що була зроблена секретарем відмітка у протоколі судового засідання ( том 2 а. с. 16).

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21).

За змістом ч. ч. 3-4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 зауважила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Таким чином суд першої інстанції розглянув дану справу дотримавшись принципів диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 01 листопада 2023 року - без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : О. С. Панасюк

Т. Б. Сало