Рішення

від 11.03.2024 по справі 357/13518/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/13518/23

Провадження № 2-др/357/24/24

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11 березня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Вальчук М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква заяву ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

29 лютого 2024 року за вх. № 11394 судом отримано від ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 заяву про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, мотивуючи тим, що рішення у справі по суті було оголошено 12.02.2024 року. 15 лютого 2024 року, ним, представником позивача до суду подано заяву про ухвалення додаткового рішення. Ухвалою суду від 27.02.2024 року, заяву про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, повернуто заявнику без розгляду. Обґрунтування щодо повернення заяви, судом зазначено, що позивачем не було додано підтвердження направлення вказаної заяви разом із доказами іншій стороні ( відповідачам ). Повернення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду не перешкоджає повторному зверненню. Так, 12 лютого 2024 року судом позовні вимоги ОСОБА_2 були задавлені частково, стягнути солідарно з відповідачів Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь позивача ОСОБА_2 матеріальну шкоду, заподіяну пошкодженням автомобіля в розмірі 114 959,10 гривень, моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень та витрати по проведенню експертного дослідження у розмірі 5 000 гривень, загалом 120 959,10 гривень та стягнути солідарно з відповідачів Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 1 209,59 гривень. За результатами розгляду справи позивачем понесено судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 75 000 грн. Так, під час виконання доручення Клієнта було надано послуги на загальну суму 55 000 грн., а також відповідно до п. 1.2 Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги від 09.09.2023 року у Клієнта виник обов`язок сплатити гонорар успіху у розмірі 20 000 грн. Просив поновити строк на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, долучити до матеріалів справи докази, що підтверджують розмір витрат, що понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи, витрати мають бути покладені солідарно на відповідачів та стягнути солідарно з відповідачів Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 75 000 грн.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеного складу суду від 29.02.2024 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І.

Відповідно до контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, зазначені матеріали були отриманні суддею 01.03.2024 року.

Частина 3 статті 270 ЦПК України передбачає, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Учасники справи в судове засідання не викликалися, оскільки у відповідності до вимог ст. 270 ЦПК України не є обов`язковим.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд відбувався за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди були задоволені частково. Стягнуто солідарно з відповідачів Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь позивача ОСОБА_2 матеріальну шкоду, заподіяну пошкодженням автомобіля в розмірі 114 959,10 гривень, моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень та витрати по проведенню експертного дослідження у розмірі 5 000 гривень, загалом 120 959,10 гривень та стягнуто солідарно з відповідачів Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 1 209,59 гривень.

Зазначене судове рішення на час розгляду даної заяви про ухвалення додаткового судового рішення не набрало законної сили.

За змістом ч. 2 ст. 270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, які підтверджують точний розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд, за заявою такої сторони, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Однак, як вже зазначалось, така заява має бути озвучена до закінчення судових дебатів у справі (ч. 1 ст. 246 ЦПК). В такому разі судом призначається ще одне судове засідання, яке має бути проведено не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, за результатом якого ухвалюється додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 кодексу (ч. 2, 3 ст. 246 ЦПК). Можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті передбачають і ч. 3 ст. 259 ЦПК (порядок ухвалення судових рішень) і п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК (додаткове рішення суду).

Так, в судовому засіданні під час розгляду справи представник позивачів ОСОБА_3 повідомляв суд, що докази понесення позивачами витрат на правничу допомогу будуть подані протягом 5 днів після ухвалення судом судового рішення.

До того ж, звертаючись до суду з позовною заявою, в ній міститься детальний опис робіт ( наданих послуг ), які планується надати в ході надання правничої допомоги, з урахуванням 2 500 грн. за 1 годину роботи адвоката в розмірі 50 000 грн.

Тобто, з боку сторони позивача ( їх представника ) у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України було зроблено відповідну заяву.

Статтею 246 ЦПК України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Так, 15.02.2023 року за вх. № 8833 судом отримано від представника позивача ОСОБА_1 заяву про надання доказів на підтвердження розміру судових витрат, в якій просив ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 75 000 грн.

Тобто, вищевказана заява разом із доказами понесення з боку позивача витрат на правничу допомогу були отримані судом в строки, визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України ( протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду ).

Ухвалою суду від 27 лютого 2024 року, заява представника позивача ОСОБА_2 адвоката Токовенко Олексія Володимировича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, повернута заявнику без розгляду, керуючись правилом ч. 4 ст. 183 ЦПК України.

Підставою такого повернення заявнику без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення у даній справ слугувало те, що до заяви про ухвалення додаткового рішення з долученими доказами понесення таких витрат на правову допомогу, останнім не було додано підтвердження направлення вказаної заяви разом із доказами іншій стороні ( відповідачам ).

29 лютого 2024 року судом за вх. № 11394 повторно отримано заяву про ухвалення додаткового рішення у вищевказаний справі з доданими доказами понесення таких витрат, а також доказами направлення іншим учасниками ( відповідачам ), вказаних документів.

Тому, суд приходить до висновку, що після усунення недоліків, які слугували поверненню без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, така може бути прийнята судом, оскільки подана у строки, визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи ( ч. 1 ст. 133 ЦПК України ).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором про надання правової допомоги б/н від 09.09.2023 року; Додатковою угодою № 1 до Договору про надання правової допомоги б/н від 09.09.2023 року; Додатком № 1 до Договору про надання правової допомоги б/н від 09.09.2023 року; Актом № 1 приймання-передачі наданих послуг від 14.02.2024 року до Договору про надання правової допомоги; детальний опис робіт ( наданих послуг ).

Окрім цього, додано копії протоколів судового засідання в режимі конференції ( 3 протоколи ).

Відповідно до умов Договору від 09.09.2023 року про надання правової допомоги та додаткової угоди № 1 до вказаного Договору, отримання винагороди Виконавцем за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. Гонорар розраховується відповідно до кількості годин, витрачених адвокатом Виконавця на надання правової допомоги клієнту. Сторони погодили, що вартість 1 ( одного ) часу роботи адвоката складатиме 2 500 грн.

Згідно із п. 1.1. Додаткової угоди № 1 до Договору від 09.09.2023 року, укладеного між адвокатським об`єднанням «Міжнародна правова безпека» та ОСОБА_2 , сторонами було погоджено, що Гонорар Виконавця за здійснення представництва та захисту інтересів Клієнта у справі за позовом ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визначається з розрахунку вартості однієї години роботи у розмірі 2 500 грн.

Пунктом 1.2. Додаткової угоди № 1 до Договору від 09.09.2023 року передбачено, що Виконавець, у разі прийняття судом у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди рішення на користь Клієнта ( задоволення позову повністю або задоволення позову частково ), має право на отримання додаткової винагороди ( гонорар успіху ) у розмірі 20 000 грн.

Винагорода сплачується Клієнтом на користь Виконавця протягом 180 робочих днів з дня підписання Акту приймання-передачі наданих послуг. Акт приймання-передачі наданих послуг, в разі представництва інтересів клієнта в суді, підписується протягом наступних трьох днів, за днем прийняття судового рішення.

Отже, позивачем доведено понесення останнім витрат на правову допомогу при розгляді вищевказаної справи.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону N 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно -виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Такий же правовий висновок містяться і постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

У постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20, відповідно до якої визначено: «24. У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі N9813/481/18 зроблено такий висновок: Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу; адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті. "

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07 ) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.

Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» ( Заява № 34725/08).

Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Відповідно, якщо договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.

Під-час розгляду вищевказаної заяви, з боку сторони відповідачів ( його представника ) не надходило жодних клопотань, як і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Так, не надходження з боку сторони клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Хоча, з доданих з боку представника позивача до заяви про ухвалення додаткового рішення додатків вбачається, що відповідачам та третій особі було направлено заява про ухвалення додаткового рішення разом із додатками, про що свідчать квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС від 28.02.2024 року.

Окрім цього, звертаючись до суду з вказаною вище позовною заявою, в ній зазначалося, що в процесі розгляду справи позивач планує понести витрат в розмірі 50 000 грн., в позовній заяві містився детальний опис робіт ( наданих послуг ), з урахуванням 2 500 грн. за 1 годину роботу адвоката.

Однак, звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву позивача, відповідач Білоцерківська міська рада, окрім іншого, вказувала, що відповідачі вважають витрати на правничу допомогу завищеними та повністю заперечували проти таких витрат.

Тобто, зазначене може розцінюватися судом як заява про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування своїх заперечень стосовно витрат на правову допомогу, Білоцерківська міська рада зазначала, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат лише в випадку, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Судова практика свідчить, що при вирішенні питань про відшкодування судових витрат, суді переглядають калькуляцію часу, який був витрачений адвокатом, оцінюють співмірність та розумність ціни його послуг, складність справи тощо. В свою чергу, позивач не надав до позовної заяви копії документів, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу, а саме: акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату позивачем цих доручень.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

При цьому, потрібно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи №904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом справи №910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є "фіксованим гонораром", визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ "Оболонь" сумі на предмет її обгрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо ( постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №808/1849/18 ).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат ( постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21 ).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 55 000 грн. не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

Так, в Акті виконаних робіт ( наданих послуг ) до Договору про надання правової допомоги від 09.09.2023 року, складеного 14.02.2024 року між АО «Міжнародна правова безпека» та ОСОБА_2 вказано найменування робіт та послуг, наданих виконавцем, кількість годин, враховуючи вартість за одну годину 2 500 грн., склало 55 000 грн. та гонорар успіху в розмірі 20 000 грн., загалом 75 000 грн.

Однак, суд не може в повній мірі погодитися з вищевказаним найменуванням робіт та їх вартості.

Так, не може бути враховано судом 2 500 грн. та віднесено до витрат на правову допомогу, підготовка та подання адвокатського запиту до Білоцерківської міської ради щодо наданні інформації про повну назву та код ЄДРПОУ структурного підрозділу органу місцевого самоврядування, оскільки така інформація міститься у відкритому доступі.

Крім того, підготовка та подання позовної заяви, що склало 8 годин, не відповідає таким критеріям, як складність справи, витрачений адвокатом час, оскільки дана категорія є доволі розповсюдженою та не потребувала значного вивчення.

Не погоджується суд із визначеним часом ( 4 години ) та сумою в розмірі 10 000 грн., підготовка та подання відповіді на відзив, оскільки така відповідь на відзив не є змістовною та більшість в ній посилань на норми, позиції Верховного Суду та обґрунтування, аналогічні, які містять у позовній заяві.

Не погоджується суд із тим, що підготовка та подання адвокатського запиту до Центральної геофізичної обсерваторії потребувало годину, де сума становила 2 500 грн, так як такий адвокатський запит не є змістовним та не потребував значеного часу для його складання.

Окрім того, не може бути в повному обсязі взято до уваги і посилання на те, що участь адвоката в судовому засіданні 19.12.2023 року становило одну годину, що складає 2 500 грн., оскільки судове засідання ( конференцію ) 19.12.2023 року було розпочато о 15 годині 00 хвилин та звершено о 15 годині 25 хвилин, тобто загальний час склав 25 хвилин.

Також, участь адвоката у судовому засіданні 16.01.2024 року визначено, як 2 500 грн. за годину такої участі, але з протоколу судового засідання від 16.01.2024 року вбачається, що судове засідання ( конференцію ) розпочато о 14 годині 12 хвилин, а завершено о 14 годині 28 хвилин, тобто судове засідання тривало 16 хвилин.

Лише участь адвоката в судовому засіданні 12.02.2024 року дійсно тривала 2 години, про що свідчить протокол судового засідання, де участь адвоката була порахована в розмірі 5000 грн. ( 2 години х 2 500 грн. за годину ).

До того ж, не підлягають відшкодуванню витрати понесені на підготовку та подання до суду заяви про долучення доказів на підтвердження розміру судових витрат і ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат, де кількість годин склало 3 години, а сума 7 500 грн., оскільки заява про ухвалення додаткового рішення є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Тобто, це витрати, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги і не відносяться до витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Подібна за змістом правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21.

Отже, заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.

З огляду на що, подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Тому, заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Такої ж правової позиції дотримується і Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 2 лютого 2024 року по cправі №910/9714/22.

Отже, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач ( представник ) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідачів до 20 000 грн.

Стосовно стягнення гонорару успіху в сумі 20 000 грн., то з цього приводу суд зазначає про наступне.

Гонорар успіху - це винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, сплата якої обумовлюється і залежить від настання, або ненастання певної обставини (відкладальної обставини), яка зазвичай полягає у досягненні адвокатом необхідного результату.

Пунктом 1.2. Додаткової угоди № 1 до Договору від 09.09.2023 року передбачено, що Виконавець, у разі прийняття судом у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди рішення на користь Клієнта ( задоволення позову повністю або задоволення позову частково ), має право на отримання додаткової винагороди ( гонорар успіху ) у розмірі 20 000 грн.

Винагорода сплачується Клієнтом на користь Виконавця протягом 180 робочих днів з дня підписання Акту приймання-передачі наданих послуг. Акт приймання-передачі наданих послуг, в разі представництва інтересів клієнта в суді, підписується протягом наступних трьох днів, за днем прийняття судового рішення.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Верховний Суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

27 вересня 2022 року у додатковій постанові по справі № 910/3547/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду сформулював правовий висновок, згідно до якого у даній справі відмовив у частині стягнення «гонорару успіху», оскільки він не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозміріні із виконаною роботою в суді касаційної інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 922/902/19 та зазначив, що стосується стягнення «гонорару успіху» в сумі 57 767,38 грн, суд апеляційної інстанції, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, та встановивши, що такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні з виконаною адвокатом роботою в суді першої інстанції, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний характер, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення «гонорару успіху» в сумі 5 775,73 грн.

Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд вважає, що заява позивача ( його представника ) щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 20 000 грн. ( гонорар успіху ) не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозміріні із виконаною роботою в суді, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер.

Тому, з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача «гонорар успіху» саме в розмірі 5 000 грн.

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в сумі 25 000 грн., з яких 20 000 грн. витрати на професійну правничу допомогу, безпосередньо пов`язані з розглядом справи, та 5 000 грн. витрати у формі "гонорару успіху", опосередковано пов`язані з розглядом справи, втім які за оцінкою суду саме в такій сумі знаходяться в причинно-наслідковому зв`язку (у пов`язаності) з розглядом справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 89, 133, 137, 141, 247, 258, 263, 264, 270, 354, 355 ЦПК України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з відповідачів Білоцерківської міської ради, виконавчого комітету Білоцерківської міської ради на користь позивача ОСОБА_2 витрати понесені на правову допомогу в розмірі 25 000 ( двадцять п`ять тисяч ) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Мінським РУ ГУМВС України в місті Києві 06.03.2001 року, РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: Білоцерківська міська рада ( адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, ЄДРПОУ: 26376300 );

Відповідач: Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради (адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, ЄДРПОУ: 04055009 );

Третя особа: Білоцерківське управління Державної казначейської служби України Київської області (адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 36, ЄДРПОУ: 38009832);

Повний текст додаткового рішення складено 11 березня 2024 року.

Додаткове рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов