Рішення

від 13.02.2024 по справі 903/1084/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 лютого 2024 року Справа № 903/1084/23

за позовом Фізичної особи-підприємця Кулая Олега Богдановича, с.Голишів, Волинська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-7», с.Рованці, Волинська область

про визнання правочинів недійсними

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Королюк І.В.

Представники сторін:

від позивача: Косендюк Я.А., адвокат

від відповідача: Столярук В.В., адвокат

встановив:

В позовній заяві від 18.10.2023 Фізичної особи-підприємця Кулая Олега Богдановича,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-7» позивач просить суд визнати недійсними договір оренди торгового місця №11 від 27.04.2009 та №195 від 29.12.2011, що укладені між позивачем як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем.

Ухвалою суду від 24.10.2023 постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "21" листопада 2023 р. на 10:00 год.

07.11.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву в якому просить відмовити у задоволенні позову.

17.11.2023 представник позивача подав суду відповідь на відзив на позовну заяву.

21.11.2023 на адресу суду від відповідача надійшои заперечення на відповідь на відзив

21.11.2023 від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та час у звязку з перебуванням представника ТзОВ "Дельта - 7" на лікарняному.

Ухвалою суду від 21.11.2023 розгляд справи відкладено на 12.12.2023 на 11:00 год.

11.12.2023 на адресу суду від представника фізичної особи-підприємця Кулая Олега Богдановича надійшли додаткові пояснення у справі, у яких заявлені позовні вимоги підтримує повністю.

12.12.2023 на адресу суду від директора ТзОВ "Дельта - 7"надійшло клопотання про залучення третьою особою на стороні відповідача - фізичну особу - підприємця Шемета Ігоря Костянтиновича .

12.12.2023 на адресу суду від фізичної особи - підприємця Шемета Ігоря Костянтиновича надійшло клопотання .

Протокольною ухвалою від 12.12.2023 суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 23.01.2024 на 10год. 00 хв.

11.01.2024 на адресу суду від представника ТзОВ "Дельта - 7" надійшли заперечення на додаткові пояснення, в яких відповідач зазначає, що жодних перешкод у використанні торгового місця для здійснення торгівлі у ФОП Кулая О.Б. не було, оскільки за час дії договорів підприємець не звертався до ТзОВ "Дельта - 7" з заявою щодо порушення його прав як орендаря, а тому вважає про безпідставність заявлених позовних вимог.

22.01.2024 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання, у якому просить суд визнати поважними причини пропуску строку на подання копії заяви ФОП Кулая О.Б. до Боратинської сільської ради від 15.01.2024, копії відповіді Боратинської сільської ради від 17.01.2024, копії інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 22.01.2024 та поновити його.

22.01.2024 представник Фізичної особи-підприємця Кулая Олега Богдановича на адресу суду надав письмові пояснення в яких зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів належності йому на праві власності торгового комплексу "Новий ринок"та права передавати торгові місця у цьому комплексі в оренду; торгівельні місця, не відповідають вимогам Правил торгівлі на ринках, а сам торговий комплекс "Новий ринок", де знаходяться орендовавні відповідачем торгові місця не зданий в експлуатацію; фактичного використання відповідачем орендованих площ з моменту укладення договору оренди та до цього часу не відбувалось, орендована площа у встановленому порядку не передавалась, між сторонами будь-які необхідні при цьому акти приймання- передачі не підписувались.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.01.2024 просив суд в клопотання про долучення доказів відмовити, оскільки розгляд справи здійснюється по суті.

Клопотання представника позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових пояснень залишено судом без задоволення з огляду на наступне.

Як визначено п.3 ст.201 ГПК України з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГПК України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Підготовче провадження у справі тривало з 24.10.2023 по 15.12.2023, було закрито ухвалою суду від 15.12.2023

Таким чином, представник позивача пропустив встановлений судом строк для подачі доказів. Поважних причин пропуску строку для подачі доказів не навів.

В судовому засіданні 23.01.2024 оголошено перерву до 13.02.2024

В судовому засіданні 13.02.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених у ньому та відповіді на відзив .

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у позові відмовити з підстав викладених у відзиві та у запереченнях на позовну заяву .

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,-

встановив:

27.04 2009 та 29.12.2011 між ТОВ "Дельта- 7"(Орендодавець, відповідач) та ФОП Кулай О. Б. (Орендар, позивач) були укладені договори оренди торгового місця № 11 та № 195 відповідно (надалі Договір).

Предметом даних договорів є оренда торгових місць площею 17,5 кв.м., яке знаходиться ряд № 12 місце № 7 сектор № та площею 17,5 кв.м., яке знаходиться ряд № 11 місце № 7 сектор № , на території торгового комплексу "Новий ринок", який розташований за адресою: вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцького району, Волинської області.

Відповідно до п. 1.2 цих Договорів, торговим місцем, що є предметом за цим Поговором, являється плота. з твердим покриттям, облаштована для розміщення металевої конструкції, магазину, палатки (надалі - Споруда) - здійснення продажу товарів(надання послуг), надалі - Торгове місце.

Згідно з п. 1.4 Договорів, встановлена Орендарем Споруда є його власністю.

Пунктом 2.1 Договорів зазначено, що за користування торговим місцем Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату у розмірі 20,00 грн. за 1 м. кв. без податку на додану вартість, що становить 350,00 грн. без ПДВ за один календарний місяць.

Відповідно до п. 2.3. Договору, у випадку зростання інфляції, розмір орендної плати за кожен поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць.

Згідно з п. 4.1.1 Договору, за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п. 2.2 Договору, Орендар сплачує за прострочення з 5-го до 15-го числа штраф в розмірі 10 % від розміру орендної плати визначеного п. 2.1. цього Договору, за несплату орендної плати після 15-го числа -штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати визначеного п. 2.1 цього Договору.

Згідно з п. 5.1. Договору № 11 від 27 квітня 2009 , цей договір вступає в дію з 01 травня 2009 та укладається до 01 травня 2058 .

Договір № 195 від 29 грудня 2011 року, згідно п. 5.1 укладено строком на 49 років та діє з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2061 року

В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

У відповідності до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Позивач в позовній заяві зазначає, що торговий комплекс "Новий ринок" не має статусу ринку. Доказів, які б підтверджували статус ринку також відсутні.

Крім того, з наданих суду позивачем пояснень вбачається, що Боратинською сільською радою для ТОВ "Дельта-7" дозволів на розміщення будівель і споруд торговельного призначення за адресою: вул. Європейська, 3 с. Рованці, Луцького району. Волинської області за кадастровим номером земельної ділянки: 0722880700:04:001:0324 не видавався.

Приписами ч. 1 ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Вирішуючи спір про визнання недійсним договору, суд повинен з`ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

За правилами ст. 215, 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.10.2019 у справі N 910/12959/18.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому у справі про визнання договору недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання його недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України N 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Позивач стверджує, що предметом спірних договорів є послуги по користуванню торговим місцем на ринку, однак суд зауважує, що предметом договору згідно п.1.2 виступають не послуги, а торгове місце, а саме: площа з твердим покриттям облаштована для розміщення металевої конструкції, магазину , палатки (споруди) та здійснення продажу товарів.

Додатково судом встановлено, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що за адресою вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н„ Волинська область відсутній зареєстрований торговий комплекс "Новий Ринок", який би належав відповідачу у справі - ТОВ "Дельта-7".

З наданої інформації Державної інспекції архітектури та містобудування України від 11.10.2023 року вбачається, що від ТОВ Дельта-7 (ЄДРПОУ: 34826969) інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату відповіді не виявлено.

З огляду на зазначене вище суд дійшов висновку, що при підписанні договору оренди торгівельних місць сторонами не було дотримано вимог Правил торгівлі на ринках, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки торговий комплекс "Новий ринок" статусу ринку на момент укладення договору оренди не мав, реєстрація торгового комплексу "Новий ринок" у встановленому законом порядку як суб`єкта господарювання відсутня. Тобто, Торговий комплекс "Новий ринок" не був введення в експлуатацію, а інформація про реєстрацію на нього права власності чи інших речових прав за ТОВ "Дельта-7" відсутня

Водночас, у відзиві на позов відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача щодо визнання умов договорів оренди торгового місця № 11 від 27.04.2009 та № 195 від 29.12.2011 недійсними.

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними:

"Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".

Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179 цс 18) /п. 61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18) /п. 61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.

Виходячи з вимог ст. 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

У відповідності ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Застосування позовної давності в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови:

1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, що б зводити нанівець саму сутність цього права;

2) таке обмеження повинно мати легітимну мету;

3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» за заявами № 22083/93, 22095/93; пункт 31 рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, пункт 75 рішення від 07 грудня 2010 року у справі «Seal v. The United Kingdom» за заявою № 50330/07), а саме:

- строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким (unduly short) (пункт 76 рішення від 18 березня 2008 року у справі «Dacia S.R.L. v/ Moldova» за заявою № 3052/04);

- застосування позовної давності має бути передбачуваним (пункт 76 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Lelas v. Croatia» за заявою №55555/08);

- механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункт 52 рішення від 20 грудня 2007 року у справі «Phinikaridou v. Cyprus» за заявою № 23890/02).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Посилання представника позивача на те, що ФОП Кулай О.Б. дізнався про порушення свої прав лише у 2023 році, а саме , що Торговий комплекс "Новий ринок" не має статусу ринку та, що не був введений в експлуатацію не беруться судом до уваги, оскільки договори оренди були укладені 27.04 2009 та 29.12.2011, а тому позовні вимоги ФОП Кулая О.Б. про визнання правочинів недійсними заявлено поза межами строку позовної давності.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим (аналогічна позиція викладена в Постанові ВП ВС від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19)

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, проте відповідачем правомірно заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволені позову, саме через пропуск позивачем строку позовної давності.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

у позові фізичної особи - підприємця Кулая Олега Богдановича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-7» про стягнення про визнання правочинів недійсними - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено

04.03.2024

Суддя М. С. Шум