Ухвала

від 29.08.2024 по справі 903/1084/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/1084/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Жайворонок Т.Є. і Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - фізичної особи - підприємця Кулая Олега Богдановича - Чечелюк О.Ю. - адвокат (ордер від 22.08.2024 серія АС № 1106878),

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" - не з`яв.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Кулая Олега Богдановича (далі - Підприємець)

на рішення господарського суду Волинської області від 13.02.2024

(суддя Шум М.С.) та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024

(головуючий - суддя Маціщук А.В., судді: Бучинська Г.Б. і Василишин А.Р.)

у справі № 903/1084/23

за позовом Підприємця

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (далі - Товариство)

про визнання недійсними договорів оренди торгового місця.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.08.2024, у зв`язку із відпусткою судді Ємця А.А., визначено колегію суддів у складі Булгакова І.В. (головуючої), Жайворонок Т.Є. і Малашенкова Т.М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Підприємець звернувся з позовом до Товариства про визнання недійсними договорів оренди торгового місця.

Позов мотивовано тим, що оспорювані договори оренди торгових місць суперечать законодавству України та порушують права позивача щодо можливості здійснювати законну підприємницьку діяльність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Волинської області від 13.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 рішення господарського суду Волинської області від 13.02.2024 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Судові рішення мотивовані відсутністю підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Підприємець просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 13.02.2024 та постанову Північного-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 25.06.2020 у справі № 904/2922/18 та статей 258, 267, 261 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Доводи іншого учасника справи

Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та необґрунтованість та зазначає про прийняття оскаржуваної постанови з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанції у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Товариством (орендодавець) та Підприємцем (орендар) укладені договори оренди торгового місця від 27.04 2009 № 11 та від 29.12.2011 № 195 (далі - Договори), за умовами яких:

- предметом є торгове місце площею 17,5 кв.м, яке знаходиться ряд № 12 місце № 7 сектор №__, торгове місце площею 17,5 кв.м, яке знаходиться ряд № 11 місце № 7 сектор №__, на території торгового комплексу "Новий ринок", який розташований за адресою: вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцького району, Волинської області (пункти 1.1 Договорів);

- торговим місцем є площа з твердим покриттям, облаштована для розміщення металевої конструкції, магазину, палатки (далі - Споруда) - здійснення продажу товарів (надання послуг; пункт 1.2 Договорів);

- встановлена Орендарем Споруда є його власністю (пункт 1.4 Договорів);

- за користування торговим місцем орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 20 грн. за 1 кв.м без ПДВ, що становить 350 грн. без ПДВ за один календарний місяць (пункт 2.1 Договорів);

- за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у пункті 2.2 Договору, орендар сплачує за прострочення з 5-го до 15-го числа штраф в розмірі 10 % від розміру орендної плати визначеного пунктом 2.1 цього договору, за несплату орендної плати після 15-го числа - штраф у розмірі 50% від розміру орендної плати визначеного пунктом 2.1 цього Договору (пункт 4.1.1 Договорів);

Згідно з пунктом 5.1 Договору від 27.04.2009 № 11 цей договір вступає в дію з 01.05.2009 та укладається до 01.05.2058 . Договір від 29.12.2011 № 195, згідно з пункту 5.1 укладено строком на 49 років та діє з 01.01.2012 до 31.12.2061.

Позивач звертаючись з даним позовом зазначив, що торговий комплекс "Новий ринок" не має статусу ринку. Докази, які підтверджували б статус ринку також відсутні. Крім того, Боратинською сільською радою для Товариства дозволи на розміщення будівель і споруд торговельного призначення за адресою: вул. Європейська, 3 с. Рованці, Луцького району, Волинської області за кадастровим номером земельної ділянки: 0722880700:04:001:0324 не видавалися.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з такого.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що за адресою вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н, Волинська область відсутній зареєстрований торговий комплекс "Новий Ринок", який належав би відповідачу у справі - Товариству.

З наданої інформації Державної інспекції архітектури та містобудування України від 11.10.2023 вбачається, що від Товариство (ЄДРПОУ: 34826969) інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання, станом на дату відповіді не виявлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що при підписанні Договорів оренди торгівельних місць сторонами не було дотримано вимог Правил торгівлі на ринках, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки торговий комплекс "Новий ринок" статусу ринку на момент укладення договору оренди не мав, реєстрація торгового комплексу "Новий ринок" у встановленому законом порядку як суб`єкта господарювання відсутня. Тобто, торговий комплекс "Новий ринок" не був введений в експлуатацію, а інформація про реєстрацію на нього права власності чи інших речових прав за Товариством відсутня.

У відзиві на позов відповідач просив застосувати позовну давність до вимог позивача щодо визнання Договорів недійсними.

Підприємець посилався на те, що дізнався про порушення своїх прав лише у 2023 році, а саме коли у відповідь на адвокатські запити отримав інформацію від Державної інспекції архітектури та містобудування України та Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області про те, що торговий комплекс "Новий ринок" не має статусу ринку та, що не був введений в експлуатацію, розміщення тимчасових споруд для здійснення торгівельної діяльності здійснене без отримання паспортів прив`язки.

Суд першої інстанції такі пояснення Підприємця не визнав поважними, дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, проте Товариством правомірно заявлено про пропуск позивачем позовної давності, що є підставою для відмови у задоволені позову, саме через пропуск позивачем позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, зазначив таке.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Підприємець у позовній заяві стверджував про порушення його права на законну торгівлю, оскільки ринок, на території якого розміщені торгові місця, не має відповідного статусу ринку. Крім того, Підприємець стверджував про відсутність у Боратинській сільській раді та Державній інспекції архітектури та містобудування України інформації про належність відповідачеві торгового комплексу "Новий ринок", у зв`язку з чим доводить, що при укладанні спірних договорів не дотримані вимоги Правил торгівлі на ринках. Одночасно позивач у позові зазначає, що предметом оспорюваних договорів оренди є земельні ділянки, які перебувають у власності відповідача на території торгового комплексу "Новий ринок", тому такі договори не відповідають Земельному кодексу України та Закону України "Про оренду землі", оскільки не містять таких істотних умов як кадастрові номери земельних ділянок, план чи схема земельних ділянок, акт визначення меж тощо, а також відсутні докази державної реєстрації договорів оренди торгових площ як частини земельної ділянки. Разом з тим, позивач не визначив, яким чином особою, до якої пред`явлено позов, порушено його/позивача право чи охоронюваний законом інтерес та не зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Лише в апеляційній скарзі та усних поясненнях в судовому засіданні Підприємець зазначив, що укладені договори оренди торгових місць підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать законодавству та порушують права позивача щодо "можливості здійснювати законну підприємницьку діяльність" та Підприємець намагається уникнути претензій до нього щодо незаконного розміщення тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення своєї підприємницької діяльності на підставі Договорів. Однак, докази про пред`явлені до позивача претензій з боку контролюючих органів відсутні.

Крім того, Підприємець зазначив, що з метою дотримання вимог чинного законодавства щодо законного розміщення тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення своєї підприємницької діяльності звертався до Боратинської сільської ради із заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС. У відповідь на звернення Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області повідомила, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди, а для оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди необхідно долучати документи на землекористування (оренда, власність тощо).

За доводами Підприємця, невідповідність оскаржуваних Договорів вимогам Правилам торгівлі на ринках, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також неможливість оформлення паспорта прив`язки на тимчасові споруди, свідчить про порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0722880700:04:001:0324 перебуває у Товариства на праві власності.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Боратинської міської ради від 25.02.2010 № 13 Товариству виданий дозвіл на розміщення об`єкта торгівлі, а саме на торгівлю з малих архітектурних форм, транспортних засобів, лотків, столів, палаток, за адресою: вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н, Волинська область; режим роботи - щоденно, цілодобово; дійсний безстроково. Такий дозвіл підписаний сільським головою Боратинської сільської ради С.О. Яручик.

Матеріали справи не містять доказів заборони Боратинської сільської ради здійснювати підприємницьку діяльність позивачу чи обґрунтовані вимоги до позивача з боку ради чи іншого контролюючого органу щодо будь-якого впорядкування торгівельної діяльності.

Доводи позивача про те, що предметом Договорів фактично є земельна ділянка суд апеляційної інстанції оцінив як безпідставні.

Підприємцем не доведено, яким чином його майнові права або інтерес будуть захищені та відновлені у випадку визнання оспорюваних правочинів недійсними, тобто - яким чином задоволення позовних вимог сприятиме можливості здійснювати законну підприємницьку діяльність.

Крім того, визнання договору недійсним без поєднання із відповідною (відповідними) позовною (позовними) вимогою (вимогами), передбаченою (передбаченими) частинами першою статті 216, статтею 387, частинами першою, третьою статті 1212 ЦК України) не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, тому така позовна вимога не може бути задоволена.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що Підприємець не довів порушення своїх прав внаслідок укладення Договорів оренди, тому позовна давність застосуванню не підлягає.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним Договорів оренди торгових місць як таких, що суперечать законодавству України та порушують права Підприємця можливості здійснювати законну підприємницьку діяльність.

Касаційне провадження за касаційною скаргою в даній частині у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить у першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Водночас, Верховний Суд у силу приписів статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові судів попередніх інстанцій чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій у розгляді даної справи № 903/1084/23 неправильно застосували норми матеріального права, а саме, приписи статей 203, 215, 216 258, 267, 261 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Так, справа № 904/1907/15, на яку посилається скаржник, розглядалася за заявою приватного підприємства "Комін Фінанс" до суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича про визнання грошових вимог на суму 88 555,89 грн. у справі за заявою суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи - підприємця Стасика Олександра Васильовича про визнання банкрутом. Заява ПП "Комін Фінанс" мотивована наявністю у боржника грошового зобов`язання перед заявником, яке виникло внаслідок визнання судом недійсним договору, укладеного за результатами проведення другого повторного аукціону з продажу майна банкрута, і неповернення ПП "Комін Фінанс" як стороні (покупцю) недійсного договору сплачених коштів.

Справа № 925/1276/19 розглядалася за позовом заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби, Черкаської обласної ради до Кам`янського державного історико-культурного заповідника та до ФОП Тельчарова О.Б. про: визнання недійсним договіру укладеного Кам`янським державним історико-культурним заповідником та ФОП Тельчаровим О.Б.; зобов`язання ФОП Тельчарова О.Б. повернути Кам`янському державному історико-культурному заповіднику кошти в сумі 299 997 грн., отримані за спірним договором. В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначив, що укладенню спірного договору мала передувати процедура закупівлі згідно з Законом України "Про публічні закупівлі", оскільки загальна ціна договору становить 299 997 грн., а замовником послуг є установа, яка є одержувачем бюджетних коштів. Процедура закупівлі сторонами правочину не застосовувалася, отже договір від 11.12.2018 про закупівлю товару укладений з порушенням вимог частини першої статті 2, частини сьомої статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній на момент укладення договору). Прокурор просив застосувати правові наслідки недійсного правочину повернути кошти одержані за недійсним правочином.

Справа № 522/22473/15-ц розглядалася за позовом компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФА-АРКАДІЯ", 2) ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, оскільки спірні договори купівлі-продажу були укладені з перевищенням повноважень директора товариства та за відсутності згоди позивача як єдиного учасника ТОВ "Альфа-Аркадія".

Справа № 905/1227/17 розглядалася за позовом керівника Маріупольської місцевої прокуратури № 2 Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Технотрон" про визнання недійсним на майбутнє договору оренди, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ТОВ "Фірма Технотрон", предметом якого є нежитлові вбудовані приміщення на другому поверсі будівлі учбових майстерень для розміщення виробництва індикаторів температури для газових плит, що перебуває на балансі Маріупольського професійного ліцею та зобов`язання ТОВ "Фірма Технотрон" протягом 14 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили звільнити та повернути балансоутримувачу Маріупольському професійному ліцею за актом приймання-передачі передані в оренду згідно договору від 31.05.2011 спірні нежитлові приміщення.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на частину п`яту статті 63 Закону України "Про освіту", частину другу статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та вказує на незаконну передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов`язана з навчально-виховним процесом. Прокурор наголошував, що спірне майно державної форми власності, за цільовим призначенням повинно використовуватися для забезпечення громадян можливістю здобуття повної загальної середньої освіти та дошкільної освіти, задоволення їх потреб у навчальному та виховному процесах, реалізації здібностей, таланту, проте спірне майно фактично використовується суб`єктом господарювання для задоволення особистих потреб та одержання прибутку. Порушення інтересів держави обгрунтовує незаконним, нецільовим використанням приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням.

Справа № 904/2922/18 розглядалася за заявою ПАТ "Укрсоцбанк" до ТОВ "Альфа Оіл Україна" про визнання банкрутом. Ліквідатор ТОВ "Альфа Оіл Україна" Шистопал П. М. звернувся до суду в межах провадження у справі про банкрутство № 904/2922/18 з заявою про: визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.07.2017 за реєстровим № 720; визнання недійсними договорів купівлі-продажу; визнання недійсними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; визнання недійсними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.08.2017; визнання недійсними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.10.2017; визнання недійсними та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.12.2017; зобов`язання державних реєстраторів, приватних нотаріусів поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (шляхом внесення відповідних відомостей в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно), відомості, які передували записам про право власності щодо даних об`єктів нерухомого майна визначивши в якості відповідачів ТОВ "ФК "АРТФІНБРОК" та ТОВ "УПК-ЄВРОПЛЮС", а в якості третіх осіб - приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу Дідович Ірину Вікторівну, Осипенко Дмитра Олеговича, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК". В обґрунтування заявлених вимог ліквідатор ТОВ "Альфа Оіл Україна" Шистопал П. М. посилається на укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.07.2017 та договорів купівлі-продажу від 20.07.2017 за наявності обтяжень нерухомого майна у вигляді арештів, що суперечить вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та є підставою для визнання цих договорів недійсними, а також задоволення як похідних та таких, що забезпечують ефективне поновлення порушених прав позивача вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв`язку із укладенням як оспорюваних договорів (договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 06.07.2017 та договорів купівлі-продажу від 20.07.2017) так і договору іпотеки від 31.08.2017 № 5694 укладеного між ТОВ "УПК-ЄВРОПЛЮС" та ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" і поновлення в Державному реєстрі речових прав відомостей, які передували записам про право власності щодо об`єктів нерухомого майна.

У справі № 359/2421/15-ц розглядався позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства "Бориспільське лісове господарство", зокрема, до Київської обласної державної адміністрації, про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок на користь держави.

У справі № 362/44/17 розглядався позов прокурора Київської області в інтересах держави в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

У справі № 488/5027/14-ц розглядався позов прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації та державного підприємства "Миколаївське лісове господарство" про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Причиною спору в цій справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсними Договорів оренди торгових місць як таких, що, на думку скаржника, порушують права позивача щодо можливості здійснювати законну підприємницьку діяльність. Як підставу позову Позивач зазначав те, що предметом оспорюваних договорів оренди є фактично земельні ділянки, які перебувають у власності відповідача на території торгового комплексу "Новий ринок". Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що Підприємець не довів порушення своїх прав внаслідок укладення Договорів оренди.

Верховний Суд, зазначає, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції наведених висновків Верховного Суду, які містяться у постановах Верховного Суду у справах №№ 904/1907/15, 925/1276/19, 522/22473/15-ц, 905/1227/17, 904/2922/18 359/2421/15-ц, 362/44/17, 488/5027/14-ц, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого) за предметом позову, підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним, суб`єктним, об`єктним критеріями.

Отже, наведена Підприємцем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

З урахуванням наведеного Судом приймаються доводи, наведені у відзиві Товариства на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з даною ухвалою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця Кулая Олега Богдановича на рішення господарського суду Волинської області від 13.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 зі справи № 903/1084/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя Т. Малашенкова