Постанова

від 21.05.2024 по справі 903/1084/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року Справа № 903/1084/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В.

суддя Бучинська Г.Б.

суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Захарова М.О.

за участю представників сторін:

позивача фізичної особи - підприємця Кулая Олега Борисовича - адв. Чечелюк О.Ю.

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" - не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача фізичної особи - підприємця Кулая Олега Борисовича

на рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2024 р.

постановлене у м. Луцьк, повний текст складено 04.03.2024 р.

у справі № 903/1084/23 (суддя Шум М.С.)

за позовом фізичної особи - підприємця Кулая Олега Борисовича

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7"

про визнання недійсними договорів оренди торгового місця

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення від 13.02.2024 р. Господарський суд Волинської області відмовив у задоволенні позову фізичної особи - підприємця Кулая Олега Борисовича про визнання недійсними договорів оренди торгового місця у справі № 903/1084/23.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач фізична особа - підприємець Кулай Олег Борисович звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про невідповідність договорів оренди торгового місця вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, а також про застосування строків позовної давності як підстави для відмови в позовних вимог.

Пояснює, що позивач, укладаючи договори оренди торгового місця з ТОВ Дельта-7, був переконаний у законності дій ТОВ Дельта-7 щодо передачі належного їй майна в оренду та розраховував на її добросовісну поведінку як орендодавця. Доказів чи обставин, що ставили б під сумнів правомірність укладених договорів оренди торгового місця з ТОВ Дельта-7 у ФОП Кулая О.Б. на момент укладення оспорюваних договорів не було, тому ФОП Кулай О. Б. не лише не знав про порушення свого права, але не міг знати об`єктивно.

Доводить, що позивач лише у 2023 році у відповідь на адвокатські запити отримав інформацію від Державної інспекції архітектури та містобудування України та Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області про те, що торговий комплекс Новий ринок не має статусу ринку, не був введенний в експлуатацію, інформація про реєстрацію на нього права власності чи інших речових прав за ТОВ Дельта-7 відсутня, розміщення тимчасових споруд для здійснення торгівельної діяльності здійснене без отримання паспортів прив`язки. Також дізнався про інші порушення вчинені ТОВ Дельта-7 при укладенні спірних договорів, що безпосередньо впливають на договірні відносини між сторонами.

Зауважує, що вказані порушення та невідповідність договорів оренди торгового місця законодавству України позбавляють позивача можливості здійснювати законну підприємницьку діяльність за адресою вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцький р-н., Волинська обл.

Вказує, що предметом спірних договорів як об`єкт оренди є фактично земельна ділянка, яка перебуває у власності відповідача за адресою: вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцького району, Волинської області. Вказані договори не містять істотних умов, необхідних для такої категорії договорів, зокрема відсутні умови збереження стану об`єкта оренди, план або схема земельної ділянки, що передається в оренду, її кадастровий план та акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), кадастровий номер, та інші, визначені Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», істотні умови.

Вважає, що договори оренди торгових місць підлягають визнанню недійсними (неукладеними) як такі, що суперечать законодавству України та порушують права позивача можливості здійснювати законну підприємницьку діяльність.

Просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2024 р. у справі № 903/1084/23 повністю, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов фізичної особи-підприємця Кулая Олега Богдановича до Товариства з обмеженою відповідальністю Дельта-7 про визнання правочинів недійсними.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта 7» подав відзив на апеляційну скаргу, вважає доводи скаржника необгрунтованими та безпідставними.

Зазначає, що ні позовна заява, ні письмові пояснення позивача не містять жодних обґрунтувань причин, які б не дозволяли позивачу раніше звернутися до адвоката для подачі запиту чи безпосередньо до товариства для отримання інформації. Натомість позивач на протязі 14 років жодного разу не звертався до товариства із заявами, скаргами, зверненнями тощо.

Звертає увагу, що позивач з моменту укладення спірних договорів протягом 14 років не оспорював укладені договори, ф не підтвердив доказами поважні причини, з яких пропущено позовну давність, тоді як твердження щодо отримання інформації про порушення своїх прав лише у 2023 році вважає безпідставними.

Зауважує про відсутність будь-яких актів, приписів щодо заборони здійснювати підприємницьку діяльність на ТК Новий ринок з боку органів державної влади, що свідчить про те, що права позивача жодним чином не були порушені, оскільки жодних заборон для здійснення підприємницької діяльності не було.

Вважає, що позивачем не наведено пояснень щодо того, яким чином визнання договорів оренди торгового місця недійсними поновить його права, якщо при задоволенні позову він втратить торгове місце, а отже і правову підставу для розміщення його металевої конструкції на торговому комплексі.

Не погоджується із доводами скаржника про те, що предметом спірних договорів є фактично земельна ділянка, оскільки торгівельне місце не є земельною ділянкою у розумінні Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі, адже між власником землі та користувачем торгівельного місця не виникають правовідносини з землекористування. У даному випадку предметом договору є найм (оренда) індивідуально визначеної неспоживної речі - торгівельного місця площею 17.5 кв. м. розташованого на території ТК Новий ринок, за адресою: вул. Європейська, 3,с. Рованці, Луцького р-ну Волинської обл.

Доводить, що даний позов ФОП Кулай О.Б. ініціював лише тоді, коли товариство звернулося до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до підприємця Кулая О.Б. про стягнення 121 924.97 грн. у справі № 903/929/23.

Просить рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2024 р. у справі № 903/1084/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач фізична особа-підприємець Кулай Олег Борисович подав додаткові пояснення, у яких вважає відзив відповідача необґрунтованим та безпідставним.

Зазначає, що договір оренди торгового місця № 11 від 27.04.2009 р. укладений до моменту отримання свідоцтва № 03000392 про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, а також - дозволу виконавчого комітету Боратинської сільської ради від 25.02.2010 р., що свідчить про його протиправність.

Доводить, що єдиним майном на яке зареєстроване право власності за ТОВ Дельта-7, це земельна ділянка площею 6 га з цільовим призначенням для розміщення автостоянки, торгового комплексу, яка в подальшому була поділена на декілька менших земельних ділянок з окремими кадастровими номерами. Іншого нерухомого майна відповідач не має.

Пояснює, що з метою дотримання вимог чинного законодавства щодо законного розміщення тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення своєї підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ФОП Кулай О. Б. звертався до Боратинської сільської ради із заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС. У відповідь на звернення Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області зазначила, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди, а для оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди необхідно долучати документи на землекористування (оренда, власність тощо).

Тому вважає, що невідповідність оскаржуваних договорів оренди торгівельних місць вимогам Правилам торгівлі на ринках, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також неможливість оформлення паспорта прив`язки на тимчасові споруди, однозначно свідчить про порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся.

Просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2024 р. у справі № 903/1084/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов фізичної особи-підприємця Кулая Олега Богдановича до Товариства з обмеженою відповідальністю Дельта-7 про визнання правочинів недійсними.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта 7» подав письмові заперечення на додаткові пояснення, вважає, що доводи скаржника не заслуговують на увагу.

Зазначає, що згідно з відповіддю Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Луцької районної державної адміністрації Волинської області від 20.02.2012 р. № 128/17/2-11 розміщення та будівництво торгового комплексу Новий ринок здійснювалось відповідно до Робочого проекту Розміщення автостоянки, торгового комплексу на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 2007 року, а розміщення групи металевих конструкції на даному торговому комплексі здійснено відповідно до Плану благоустрою території (м1:500) Розміщення автостоянки, торгового комплексу на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області.

Пояснює, що 17.07.2008 р. виконавчим комітетом Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області було видано дозвіл на розміщення об`єкту торгівлі, яким надано ТОВ "Дельта-7" дозвіл на торгівлю щоденно та цілодобово з малих архітектурних форм, транспортних засобів, лотків, столів, палаток. Доводить, що дозвільні документи товариства є дійсними, вони не були скасовані чи анульовані, а тому повинні буті взяті до уваги.

Ті заперечення, які наведені скаржником у додаткових поясненнях, не заслуговують на увагу, оскільки дані документи були видані товариству відповідними державними органами, і жодна із сторін не вправі ставити їх під сумнів без відповідного рішення суду.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта 7» не забезпечив явку представників у судове засідання 21.05.2024 р., тоді як був повідомлений судом про дату, час і місце розгляду справи в установленому порядку /а.с. 208 зв. у т. 1/.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Визначальним з урахуванням наведених норм є можливість розгляду справи в даному судовому засіданні, а не явка в судове засідання представників сторін/учасників.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі відповідача за наявними у справі матеріалами. Враховано, що позиція сторони викладена у відзиві та письмових поясненнях, наданих апеляційному суду.

В судовому засіданні представник позивача/скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задоволити.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника скаржника/позивача, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

27.04 2009 р. та 29.12.2011 р. ТОВ "Дельта- 7" як орендодавець та ФОП Кулай О.Б. як орендар уклали договори оренди торгового місця № 11 та № 195 відповідно.

Предметом договорів є оренда торгових місць площею 17,5 кв.м., яке знаходиться у ряду № 12 місце № 7, та площею 17,5 кв.м., яке знаходиться у ряду № 11 місце № 7, на території торгового комплексу "Новий ринок", який розташований за адресою: вул. Європейська, 3, с. Рованці, Луцького району, Волинської області.

Відповідно до п. 1.2 цих договорів торговим місцем, що є предметом за цим договором, є площа з твердим покриттям, облаштована для розміщення металевої конструкції, магазину, палатки - здійснення продажу товарів (надання послуг), надалі - торгове місце.

Згідно з п. 1.4 договорів встановлена орендарем споруда є його власністю.

Пунктом 2.1 договорів визначено, що за користування торговим місцем орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 20,00 грн. за 1 м. кв. без податку на додану вартість, що становить 350,00 грн. без ПДВ за один календарний місяць. Відповідно до п. 2.3. договору у випадку зростання інфляції, розмір орендної плати за кожен поточний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за той же місяць.

Відповідно до п. 2.3 договорів оплата вартості електроенергії, яка буду споживатися, здійснюється орендарем шляхом внесення авансового платежу до 5-го числа кожного місяця, в якому буде здійснюватися споживання електроенергії, по ціні, визначеної постачальником електричної енергії для орендодавця.

Згідно з п. 2.4 договорів у разі наявності системи водопостачання та водовідведення, оплата за водопостачання та водовідведення здійснюється орендарем до 5-го числа місяця, що слідує за місяцем в якому здійснювалося водопостачання та водовідведення по ціні, визначеної постачальником води.

При цьому, відповідно до 3.4.4. договору орендодавець має право відключити від електропостачання та водопостачання орендаря без попереднього повідомлення у випадку невнесення орендарем плати за споживання електричної енергії та водопостачання і водовідведення у строки, передбачені п. п. 2.2 2.4 цього договору.

Згідно з п. 5.1. договору № 11 від 27.04.2009 р. цей договір вступає в дію з 01 травня 2009 року та укладається до 01 травня 2058 року.

Згідно п. 5.1 договору № 195 від 29.12.2011 р. цей договір укладений строком на 49 років та він діє з 01 січня 2012 року до 31 грудня 2061 року.

Договори оренди підписані директором ТОВ «Дельта-7» Пахолком І.Л. та ФОП Кулай Олегом Богдановичем.

Позивач, звертаючись з позовом до суду доводить, що торговий комплекс "Новий ринок" не має статусу ринку. Тому, на думку позивача, спірні договори оренди землі суперечать законодавству та мають бути визнанні недійсними.

Суд першої інстанції відмовивши у позові виснував, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, проте відмовив у задоволені позову через пропуск позивачем строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем.

Колегія суддів, погоджуючись із висновком суду першої інстанції у резолютивній частині, вважає мотиви суду такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, тому мотивувальна частина рішення підлягає зміні.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) особи, тоді як відсутність обставин на підтвердження наявності порушення такого права, за захистом якого звернувся позивач, є підставою для відмови у задоволенні позову. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 р. у справі № 908/1194/18.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення його прав, він компенсує витрати, які виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, тому під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Обраний позивачем спосіб захисту та його ефективність оцінюється також з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зазначено про те, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Як "ефективний" слід розуміти такий засіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний засіб повинен забезпечити відновлення порушеного права, а у разі неможливості такого відновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За змістом ефективний засіб захисту повинен відповідати природі порушеного права, характеру допущеного порушення та наслідкам, які спричинило порушення права особи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 р. у справі № 925/556/21.

Твердження позивача про порушення має бути обґрунтованим, порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 р. у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 р. у справі № 209/3085/20, від 22.09.2022 р. у справі № 125/2157/19).

Так, предметом спору у цій справі є вимога позивача фізичної особи - підприємця Кулая Олега Борисовича про визнання недійсним договорів оренди торгового місця № 11 від 27.04.2009 р. та № 195 від 29.12.2011 р., які укладені позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта 7».

Нормами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

При вирішенні спору про визнання недійсним правочину враховуються загальні норми статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права, і за результатами судового розгляду спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, які передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

При цьому, відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 р. у справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 р. у справі № 904/5480/19 та від 29.06.2021 р. у справі № 916/2040/20.

Фізичною особою - підприємцем Кулай Олегом Борисовичем у позовній заяві стверджується про порушення його права на законну торгівлю, оскільки ринок, на територіі якого розміщені торгові місця, не має відповідного статусу ринку. У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує про відсутність в Боратинській сільській раді та Державній інспекції архітектури та містобудування України інформації про належність відповідачеві ТОВ «Дельта 7» торгового комплексу Новий ринок, у зв`язку з чим доводить, що при укладанні спірних договорів не дотримані вимоги Правил торгівлі на ринках. Одночасно позивач у позові доводить, що предметом оспорюваних договорів оренди є земельні ділянки, які перебувають у власності відповідача на територіі торгового комплексу «Новий ринок», тому такі договори не відповідають Земельному кодексу України та Закону України «Про оренду землі», оскільки не містять таких істотних умов як кадастрові номери земельних ділянок, план чи схема земельних ділянок, акт визначення меж тощо, а також відсутні докази державної реєстрації договорів оренди торгових площ як частини земельної ділянки /а.с.1-4 у т.1/.

Разом з тим, за змістом позовної заяви позивач жодним чином не визначив, яким чином особою, до якої пред`явлено позов, порушено його/позивача право чи охоронюваний законом інтерес та не зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Лише в апеляційній скарзі позивач/скаржник зазначає, що укладені договори оренди торгових місць підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать законодавству та порушують права позивача щодо «можливості здійснювати законну підприємницьку діяльність» /а.с.196 у т.1/.

Так само в усних поясненнях в судовому засіданні на запитання колегії суддів представник позивача пояснив, що намагається уникнути претензій до нього щодо незаконного розміщення тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення своєї підприємницької діяльності на підставі оспорюваних договорів. Докази про пред`явлені до позивача претензіі з боку контролюючих органів відсутні у справі.

Натомість скаржник пояснює апеляційному суду, що з метою дотримання вимог чинного законодавства щодо законного розміщення тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення своєї підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , позивач ФОП Кулай О. Б. звертався до Боратинської сільської ради із заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС. Необхідність такого не встановлена з урахуванням наведеного вище.

У відповідь на звернення Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області повідомила, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди, а для оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди необхідно долучати документи на землекористування (оренда, власність тощо).

Позивач/скаржник доводить таким чином, що невідповідність оскаржуваних договорів оренди торгівельних місць вимогам Правилам торгівлі на ринках, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також неможливість оформлення паспорта прив`язки на тимчасові споруди, однозначно свідчить про порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 0722880700:04:001:0324 перебуває у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-7» на праві власності /а.с. 15 у т.1/.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Боратинської міської ради від 25.02.2010 р. № 13 Товариству з обмеженою відповідальністю «Дельта 7» виданий дозвіл на розміщення об`єкта торгівлі, а саме на торгівлю з малих архітектурних форм, транспортних засобів, лотків, столів, палаток, за адресою АДРЕСА_1 ; режим роботи щоденно, цілодобово; дійсний безстроково. Такий дозвіл підписаний сільським головою Боратинської сільської ради С.О. Яручик /а.с. 52 у т.1/

Як зазначено вище, матеріали справи не містять доказів заборони Боратинської сільської ради здійснювати підприємницьку діяльність позивачу ФОП Кулай О.Б. чи обгрунтовані вимоги до позивача з боку ради чи іншого контролюючого органу щодо будь якого впорядкування торгівельної діяльності.

Доводи позивача про те, що предметом договорів фактично є земельна ділянка, тому такі договори не відповідають чинному земельному законодавству, - колегія суддів оцінює як безпідставні.

Правова природа договору визначається з огляду на зміст його істотних умов та фактичне виконання.

Так, у договорах предметом визначено конкретне торгове місце з площею та номером; за змістом договору передбачено надання послуг і оплата за них. Натомість зазначення кадастрового номеру, місця розташування та розмір земельної ділянки є істотними умовами договору оренди землі у відповідності до ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Земельна ділянка (сформована чи несформована) позивачеві не надана на умовах оспорюваних договорів. Доводи позивача про те, що фактично відповідач передав йому в оренду земельну ділянку є суперечливими, оскільки в позовній заяві позивач одночасно стверджує, що предметом спірних договорів є послуги по користуванню торговим місцем на ринку в розумінні правил торгівлі на ринках, а не земельна ділянка, і таке торгове місце було йому надане відповідачем.

Отже, за змістом позовної заяви позивачем не доведено порушене цивільне право фізичної особи підприємця Кулая Олега Борисовича, за захистом якого позивач звернувся до суду, не визначено, в чому полягає його порушення.

Так само позивач не доводить, яким чином його майнові права або інтерес будуть захищені та відновлені у випадку визнання оспорюваних правочинів недійсними, тобто - яким чином задоволення позовних вимог сприятиме можливості здійснювати законну підприємницьку діяльність.

Натомість позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь особи або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 р. у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 р. у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на викладене визнання договору недійсним без поєднання із відповідною (відповідними) позовною (позовними) вимогою (вимогами), передбаченою (передбаченими) частинами 1 статті 216, статті 387, частин1, третьої статті 1212 ЦК України) не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, тому така позовна вимога не може бути задоволена.

Правові висновки Верховного Суду враховуються колегією суддів відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.

З огляду на обставини справи та наведені вище висновки Верховного Суду, колегія суддів відзначає, що за відсутності належного обґрунтування (з наданням відповідних доказів) не встановлено порушене право позивача як учасника спірного правочину, натомість визнання договору недійсним без поєднання із відповідною (відповідними) позовною (позовними) вимогою (вимогами), передбаченою (передбаченими) частинами 1 статті 216, статті 387, частин1, третьої статті 1212 ЦК України) свідчить про відсутність реального наміру захистити/відновити право. Тому позовні вимоги колегія суддів оцінює як необґрунтовані незалежно від встановлених інших обставин справи, отже - відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договорів.

Як зазначалося вище, недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати, а по своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Матеріалами справи підтверджено, що позивач як орендар фактично досягнув мети укладеного ним правочину, мав можливість здійснювати господарську діяльність (протилежного не доведено) та сплачував кошти за користування майном.

Позивач очевидно намагається використати приватно-правову конструкцію позову про визнання правочину недійсним не з метою захисту своїх приватних (цивільних) прав та інтересів, а з іншою метою (припинення оренди без розірвання договору, уникнення сплати коштів за фактичне користування орендованим майном тощо), яка у позові не визначена, що прямо суперечить завданню господарського судочинства (частина 1 статті 2 ГПК України).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.09.2023 р. у справі №921/325/22 та від 11.05.2023 р. у справі № 902/314/22.

Такі висновки враховуються колегією суддів відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України.

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26 травня 2023 року у справі №905/77/21 сформулював правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Суд першої інстанції вищенаведеного не врахував та безпідставно виснував про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності у відповідності до статей 257, 258 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Оскільки в даному спорі апеляційний суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що позивач не довів порушення своїх прав внаслідок укладення оспорюваного договору оренди, тому позовна давність застосуванню не підлягає.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки колегією суддів встановлено невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, однак також не встановлено підстав для задоволення позовних вимог позивача суд апеляційної інстанції змінює мотивувальну частину такого рішення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача фізичної особи - підприємця Кулая Олега Борисовича залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Волинської області від 13.02.2024 р. у справі № 903/1084/23 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Справу № 903/1084/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений 20.06.2024 р.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.