Рішення

від 12.03.2024 по справі 910/19801/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2024Справа № 910/19801/23за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємства "Теплотехніка"

до Комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 305 825,88 грн

Суддя Зеленіна Н.І.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Підприємство "Теплотехніка" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором №52.21-315 від 13.12.2021, яка складається з 158 649,60 грн - суми основного боргу, 93 581,52 грн - пені, 45 001,60 грн - інфляційних втрат та 8 593,16 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2023 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

23.01.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

26.01.2024 через систему "Електронний Суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13.12.2021 між Комунальним підприємством "Київпастранс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Підприємство "Теплотехніка" (постачальник) було укладено договір №52.21-315, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар (електрокотли), а покупець сплатити за товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації, що додається до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3.1 договору, сума цього договору визначається згідно з специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору і становить 132 208 грн без ПДВ, окрім того ПДВ 20% - 26 441,60 грн, разом ціна договору становить 158 649,60 грн.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати підписання покупцем видаткової накладної на фактично поставлену окрему партію товару.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 включно, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли під час дії цього договору (п. 10.1 договору).

Додатком №1 до договору є специфікація, у якій сторони погодили найменування товару, кількість та ціну товару.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 158 649,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №342 від 29.12.2021.

У зв`язку із ненадходженням від відповідача оплати за поставлений товар, позивач направив відповідачу претензію №2508/44 від 25.08.2022, у якій вимагав сплатити до 05.09.2022 включно суму заборгованості у розмірі 158 649,60 грн та нараховану пеню у розмірі 26 166,25 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором в частині проведення розрахунків, у результаті чого у останнього виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Заперечуючи проти позовних вимог в частині нарахування пені відповідач зазначає, що позивачем при здійсненні розрахунку пені не враховано положення ст. 232 ГК України щодо періоду нарахування пені, а відтак розрахунок пені, наданий позивачем, є неправильним. Окрім того, відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до вимог про стягнення пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 158 649,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №342 від 29.12.2021, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

У відповідності до положень пункту 4.1 договору, строк оплати товару є таким, що настав, та відповідно, з 01.03.2022 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язань з оплати товару.

Належних та достатніх доказів відповідно до ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження оплати поставленого позивачем товару, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Окрім того, відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується факт поставки товару за вказаною видатковою накладною.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем неналежно виконано зобов`язання за укладеним договором.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму основного боргу.

Відтак, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 158 649,60 грн підлягають задоволенню.

Окрім суми основного бору, позивачем заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 93 581,52 грн за період з 01.03.2022 по 30.06.2023.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до п. 7.3 договору, за порушення термінів плати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості поставленого в строк товару, за кожен день прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Обґрунтовуючи період нарахування пені позивач зазначає, що приведений в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесені зміни до Прикінцевих положень Господарського кодексу України, зокрема, передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Разом з тим, суд не погоджується із зазначеними доводами позивача з огляду на наступне.

Приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачаються не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" доповнено Розділ IX Прикінцеві положення ГК України п. 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Разом з тим, наведений пункт 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачає не збільшення строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання понад, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, а продовження строку на звернення до суду з відповідними вимогами про стягнення штрафних санкцій.

У протилежному випадку, збільшення саме строку нарахування штрафних санкцій, суперечило б саме меті Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який, як випливає із самої назви Закону - спрямований на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій.

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників правовідносин, суд приходить до висновку, що у даному випадку відсутні підстави для нарахування пені за період, який перевищує 6-місячний строк.

Таким чином, дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що розрахунок виконано за період з 01.03.2022 по 30.06.2023, що не відповідає приписам ч. 6 ст. 232 ГК України щодо строку нарахування пені в межах 6-місячного періоду прострочення, але вірно встановлено початок відліку строку нарахування пені.

Судом здійснено власний розрахунок пені, за яким сума пені становить 27 948,41 грн, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 45 001,60 грн та 3% річних у розмірі 8 593,16 грн за період з 01.03.2022 по 19.12.2023.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що наданий розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства, є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків пропуск строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідач зазначає, що позивачами було пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення суми пені за період з 01.03.2022 по 28.08.2022, оскільки позивач звернувся до суду із позовом після 28.08.2023, тобто з пропуском річного строку позовної давності.

Проте, суд не погоджується із такими доводами відповідача, оскільки 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача пені в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було продовжено на строк дії карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 по всій території України було введено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та відповідний карантин був продовженим до 30.06.2023 (згідно постанови Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023).

Окрім того, строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача пені було також продовжено згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у відповідності до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення пені, станом на дату подання позову було продовжено в силу пунктів 12 та 19 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та відповідно не було пропущено позивачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як встановлено ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи і не спростовані належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємства "Теплотехніка" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе, буд. 2, код ЄДРПОУ - 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємства "Теплотехніка" (49044, м. Дніпро, провулок Шевченка, буд. 3, офіс 13, код ЄДРПОУ - 31402141) 158 649 (сто п`ятдесят вісім тисяч шістсот сорок дев`ять) грн 60 коп. - суми основного боргу, 27 948 (двадцять сім тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн 41 коп. - пені, 45 001 (сорок п`ять тисяч одна) грн 60 коп. - інфляційних втрат, 8 593 (вісім тисячі п`ятсот дев`яносто три) грн 16 коп. - 3% річних та 3 602 (три тисячі шістсот дві) грн 89 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.І. Зеленіна