Постанова

від 26.02.2024 по справі 454/524/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 454/524/22 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.

Провадження № 22-ц/811/3732/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Ванівського О.М.

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цьони С.Ю.,

з участю: представника апелянта - адвоката Чернявської Х.М., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Брух А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Чернявської Х.М. на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Сокальської міської ради Львівської області, яким просив скасувати рішення Виконавчого комітету Поторицької сільської ради Львівської області №5 від 15.09.2011р. «Про оформлення права власності на окремий житловий будинок»; скасувати свідоцтво про право власності на будівлі, видане на ім`я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на будинковолодіння по АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на обов`язкову частку в розмірі 1/3 житлового будинку по АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на обов`язкову частку в розмірі 1/3 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивував тим, що мати позивача ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_6 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та на час її смерті він був неповнолітнім.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його дідо ОСОБА_7 (батько матері) та після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями після смерті останнього були: ОСОБА_4 (син спадкодавця), ОСОБА_8 (син спадкодавця), позивач та його сестра ОСОБА_9 (діти померлої дочки спадкодавця).

Нещодавно йому стало відомо, що ОСОБА_4 (батько відповідачів) маючи заповіт від спадкодавця ОСОБА_7 на свою користь, не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, не повідомив про існування інших спадкоємців.

Останній всупереч вимогам законодавства оформив право власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями на своє ім`я, шляхом звернення до сільської ради та отримання рішення виконавчого комітету сільської ради, на підставі якого здійснив державну реєстрацію права власності.

Батько позивача не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за правом представлення, оскільки важко хворів, а позивач не звернувся з такою заявою, так як перебував під вартою в слідчому ізоляторі.

В жовтні 2021 року йому стало відомо про продаж спірного житлового будинку з Інтернет-сторінки та 14.12.2021р. він звернувся із заявою про прийняття спадщини.

Під час збору документів йому стало відомо про те, що батько відповідачів незаконно набув право власності на спірний будинок не в порядку спадкування через нотаріальну контору, а в порядку передачі йому у власність цього будинку органом місцевого самоврядування, чим позбавив його права на належну йому частку в цьому спадковому майні.

Господарство, до якого належить спірне будинковолодіння, було колгоспним двором та його дід ОСОБА_7 був головою даного колгоспного двору.

На час відкриття спадщини він був неповнолітнім, а тому мав право на обов`язкову частку.

Тому, на його думку спадкоємцями після смерті діда були лише він та батько відповідачів ОСОБА_4 .

Вважає, що його мати мала частку в колгоспному дворі, оскільки з 1971 по 1972 рік разом зі своїм чоловіком повністю реконструювали і перебудували спірний будинок, на який його дід ОСОБА_7 в 1988 році оформив право власності.

Оскаржуваним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Сокальської міської ради Львівської області, за участю третіх осіб приватного нотаріуса Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Гук Наталії Миколаївни, Комунального підприємства Львівської обласної ради Львівської області «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» про скасування рішення сільської ради, скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності відмовлено.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_2 - адвокат Чернявська Х.М., подавши апеляційну скаргу.

З рішенням суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні судом усіх дійсних обставин справи.

Судом при розгляді справи не було розглянуто жодного клопотання позивача про виклик у судове засідання свідків , також судом взагалі не досліджено і не враховано всіх дійсних обставин справи та не взято до уваги докази, які наявні в матеріалах справи.

Зокрема, судом не враховано, що на час смерті матері позивача і діда позивача, він був неповнолітнім і тому мав право на обов`язкову частку у спадковому майні.

Також залишено поза увагою той факт, що після смерті діда - рідний дядько позивача ОСОБА_4 , маючи заповіт мав звернутись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, повідомивши при цьому усе коло спадкоємців.

Вважає, що батько відповідачів ОСОБА_4 незаконно привласнив спадкове майно, шляхом оформлення права власності через виконком, що суперечить законодавству.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта - адвоката Чернявської Х.М., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Брух А.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в ОСОБА_2 відсутнє право на спадкування спірного житлового будинку, а тому позовні вимоги є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Поторицької сільської ради №33 від 14.04.1988р. погоджено оформити право власності ОСОБА_7 (власника житлового будинку в с.Горбків) на колгоспний двір в цілому.

Рішенням Виконавчого комітету Сокальської районної ради №136 від 21.04.1988р. вирішено оформити право власності ОСОБА_7 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва від 05.04.1988р., житловий будинок по АДРЕСА_1 належить на праві власності колгоспному двору ОСОБА_7

26.12.1991р. секретарем Виконавчого комітету Поторицької сільської ради посвідчено заповіт від імені ОСОБА_7 , яким той все належне на день смерті майно заповів своєму сину ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про смерть та довідки №2 від 17.01.2022р., ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та на день його смерті з ним був зареєстрований його син ОСОБА_4 (батько відповідачів).

Згідно витягу з будинкової книги, станом на день смерті ОСОБА_7 , з ним був зареєстрований ОСОБА_4 . Мати позивача - ОСОБА_4 не була зареєстрована в даному житлі.

Рішенням Виконавчого комітету Поторицької сільської ради №5 від 10.03.1994р. вирішено оформити право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 та видати свідоцтво про право власності на його ім`я на вказаний будинок.

Із свідоцтва від 11.03.1994р. та довідки №274 від 21.01.2022р. встановлено, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 в цілому належить на праві власності ОСОБА_4 .

З відповіді №1230 від 08.04.2022р. та копії матеріалів інвентаризаціної справи встановлено, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 було зареєстровано за колгоспним двором, головою якого був ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності від 25.04.1988р. Надалі право власності на вказаний будинок перейшло до ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 11.03.1994р.

З технічного паспорта встановлено, що житловий будинок по АДРЕСА_1 побудовано в 1963 році.

З довідок №10 від 25.03.2022р. та №51 від 07.02.2022р. встановлено, що згідно даних погосподарських книг по адресі АДРЕСА_1 , головою колгоспного двору, за книгою №9 за 1977-1979 роки, був ОСОБА_7 , згідно погосподарської книги №11 за 1983-195 роки, головою колгоспного двору був ОСОБА_7 , згідно погосподарської книги №7 за 1991-1994 роки, з 1991р. по 1994 рік головою колгоспного двору був ОСОБА_7 , з 1994р. двір був робітничим.

Позивач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ( ОСОБА_6 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Новояворівськ, що встановлено з свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб та свідоцтва про смерть.

20 грудня 2021р. позивач ОСОБА_2 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_7 та приватним нотаріусом Гук Н.М. заведена спадкова справа.

Листом нотаріуса Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Гук Н.М. від 01.02.2022р. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий житловий будинок.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та таке інше.

Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

З огляду на викладене, спірні правовідносини щодо прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , регулюються положеннями ЦК Української РСР.

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Його створення і діяльність врегульовувалось положеннями статей 120-127 ЦК Української РСР, спадкування майна колгоспного двору регулювалося статтею 563 ЦК Української РСР.

Так, згідно з частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Частиною другою статті 123 ЦК Української РСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв`язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15 та Верховний Суд у постанові від 06 липня 2023 року у справі № 748/490/21.

Відповідно до статті 563 ЦК Української РСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким виключено з ЦК Української РСР статті 120-127, які врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563, якою врегульовано питання спадкування майна колгоспного двору.

Водночас у пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист прав приватної власності" зазначено, що згідно зі статтею 4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 529 ЦК Української РСР визначено коло спадкоємців за законом, які належать до першої черги спадкування. Так, відповідно до частини другої вказаної статті, Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування саме за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом.

Спадкодавець ОСОБА_7 уклав заповіт, яким розпорядився всім належним майном на користь батька відповідачів ОСОБА_4 .

Мати позивача ОСОБА_10 не мала права на обов`язкову частку після смерті свого батька, оскільки не належала до осіб, визначених ст.535 ЦК Української РСР, якою регламентовано, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка).

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в ОСОБА_5 не виникло б право на спадкування майна ОСОБА_7 , якщо б вона була жива на час відкриття спадщини. Тому, і в позивача, як сина ОСОБА_5 , не виникло право на спадкування належної останній частки.

Окрім цього, оскільки станом на день набрання чинності Закону України «Про власність» 15.04.1991р., спірне будинковолодіння відносилось до колгоспного двору та в даному будинку були зареєстровані лише ОСОБА_7 та його син ОСОБА_4 (батько відповідачів), а ОСОБА_5 не була зареєстрована в даному житлі, а тому вона не мала частки в майні цього колгоспного двору.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред`явлення позову).

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Оскільки у позивача не виникло жодних прав щодо спадкування спірного житлового будинку, тому його вимоги щодо визнання за ним права власності є безпідставними.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. (Желтяков проти України, №4994/04, п. 4244, рішення від 09.06.2001 р.)

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке

конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Чернявської Х.М. - залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 09 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 11 березня 2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.