Постанова

від 05.03.2024 по справі 916/1595/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/1595/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - ТОВ "Нафтогаз України", позивач, скаржник)- Лисенко В.О. (адвокат),

відповідача - Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради

(далі - Відділ, відповідач) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "Нафтогаз Трейдинг") - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 (головуючий - суддя Мостепаненко Ю.І.) та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 (головуючий - суддя Поліщук Л.В., судді: Богатир К.В., Філінюк І.Г.)

у справі №916/1595/22

за позовом ТОВ "Нафтогаз України"

до Відділу,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ТОВ "Нафтогаз Трейдинг"

про стягнення 2 197 608,19 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача коштів за поставлений природний газ.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Нафтогаз України" звернулося до суду з позовом, який мотивовано наявністю підстав для стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ.

1.2. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 №2501 в частині повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ за період з 01.11.2021 по 24.12.2021, у зв`язку з чим за утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 393 599,80 грн основної заборгованості, 3 013,78 грн пені, 45 979,74 грн - 3% річних, 450 225,57 грн інфляційних витрат та 32 867,76 грн витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 303 901,54 грн та 3% річних в розмірі 887,76 грн. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задоволено частково в розмірі 30 691,53 грн, позовні вимоги про стягнення 3% річних задоволено у повному обсязі в розмірі 46 867,50 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Нафтогаз України" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду 10.10.2023 та рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 у справі №916/1595/22 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 276 223, 79 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Нафтогаз України" щодо стягнення пені в розмірі 276 223, 79 грн, у стягненні яких було відмовлено, задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України вважає за необхідне, при розгляді цієї справи, відступити від висновків щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при зменшенні пені, які викладені у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі №752/15421/17 та від 26.01.2021 у справі №916/880/20, на які посилається суд апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови, у зв`язку із тим, що порушується питання справедливості та рівності учасників перед законом. Відповідач не надавав жодних належних доказів, згідно з яких можливо було встановити майновий стан відповідача та об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, причини неналежного виконання зобов`язання, а тому без детального аналізу всіх зазначених обставин порушення господарського зобов`язання суди не мали права зменшувати пеню посилаючись лише на ту обставину, що інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін та принципів розумності порушеного зобов`язання.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відзиви від учасників справи до Суду не надходили.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ТОВ "Нафтогаз України" (постачальник) відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

6.2. За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 22.07.2020 № 917-р ТОВ "Нафтогаз України" визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

6.3. Постанова КМУ від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. № 809 і від 9 грудня 2020 р. №1236» набула чинності 26.10.2021.

6.4. Пунктом 2 постанови КМУ № 1102 визначено зобов`язання акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 р. бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

6.5. Відділ освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради є бюджетною установою (в значенні Бюджетного кодексу України).

6.6. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 24.12.2019 прийнято постанову №3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор ГТС України» на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України».

6.7. Оператором ГРМ (Миколаївгаз) надано позивачу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» за формою № 10, від 02.11.2021. Згідно з вказаним Реєстром за формою № 10 відповідач був зареєстрований в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії».

6.8. Також надані позивачем відомості з інформаційної платформи оператора газотранспортної системи (оператор ГТС) щодо споживача з ЕІС-кодом 56XS000152LDB001 (у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС) свідчать про перебування Відділу освіти, культури, молоді та спорту Степівської сільської ради у період з 01.11.2021 по 24.12.2021 в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» у позивача.

6.9. Факт включення відповідача до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» до портфеля постачальника «останньої надії» підтверджується листом оператора ГТС від 21.02.2022 № ТОВВИХ-22-2365, в якому вказано про закріплення споживача з ЕІС-кодом 56XS000152LDB001, що належить відповідачу, у період з 01.11.2021 по 24.12.2021 за постачальником «останньої надії» - ТОВ "Нафтогаз України" та про віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії». До вказаного листа оператором ГТС надано інформацію щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS000152LDB001.

6.10. У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором ГТС, за участю оператора газорозподільних систем, об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 по 24.12.2021, автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - ТОВ "Нафтогаз України", і відповідно спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

6.11. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії», затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501, відповідно до умов якого:

-цей Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - договір) є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» (далі - постачальник) (пункт 1.1.);

-умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання), та є однаковими для всіх споживачів України (пункт 1.2.);

-цей договір є договором приєднання. При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи (пункт 1.3.);

-за цим договором постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором (пункт 2.1.);

-обов`язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором ГРМ договору розподілу природного газу або оператором ГТС договору транспортування природного газу (для прямих споживачів) (пункт 2.2.);

-постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи (пункт 3.1);

-підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання (пункт 3.2.);

-період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору (пункт 3.3.);

-постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті (пункт 4.1.);

-об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних оператора ГТС та доведені споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу (пункт 4.2.);

-постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (пункт 4.3.);

-споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (пункт 4.4.);

- у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 4.5.);

-споживач зобов`язується забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору (підпункт 1 пункту 5.2.);

-постачальник зобов`язується обчислювати і виставляти рахунки споживачу за поставлений природній газ відповідно до вимог та у порядку, передбачених правилами постачання та цим договором (підпункт 3 пункту 6.2.);

-за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством (пункт 8.1.);

-постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об`єкта, що завдало постачальнику збитків - в розмірі фактичних збитків постачальника (пункт 8.2.);

-договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором (пункт 11.1).

-всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача. У разі отримання постачальником від споживача заяви про бажання використовувати у взаємовідносинах електронний документообіг, усі документи і повідомлення за цим договором також можуть бути складені відповідно до законодавства про електронний документообіг та використання електронних документів. У такому разі такі документи і повідомлення мають юридичну силу оригіналу документа (пункт 11.5).

6.12. На виконання умов договору про постачання природного газу постачальником «останньої надії», ТОВ "Нафтогаз України" поставлено у період з 01.11.2021 по 24.12.2021 відповідачу природний газ в об`ємі 54,79365 тис. куб.м, у тому числі за листопад 2021 року - в обсязі 20,73942 тис.м.куб, за період 01.12.2021 24.12.2021 3405423 тис.м.куб, про що свідчать надані відповідачем до відзиву на позов копії акту приймання передачі природного газу № 18544 за листопад 2021 року та коригуючого акта № 24341 від 23.12.2021 до акта приймання передачі природного газу № 18544 від 30.11.2021, а також копія акта приймання передачі природного газу № 30805 за грудень 2021 року.

6.13. Також листом оператора ГТС (Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України») від 21.02.2022 № ТОВВИХ-22-2365 підтверджується факт постачання позивачем відповідачу у період з 01.11.2021 по 24.12.2021 природного газу в об`ємі 54,79365 тис. куб.м.

6.14. ТОВ "Нафтогаз України" сформувало рахунок № 31372 від 10.12.2021 на оплату природного газу за листопад 2021 року на загальну суму 348422,26 грн, а також рахунок № 1435 від 10.01.2022 на оплату природного газу за період 01.12.2021 24.12.2021 на загальну суму 2314133,12грн, що включає в себе суму боргу за спожитий газ у листопаді 2021 року.

6.15. На підтвердження направлення вказаного рахунку № 1435 від 10.01.2022 позивачем надано список згрупованих відправлень № 12.01.2022 (юріки) (Ф. 103) з фіскальним чеком від 15.01.2022, копії яких додано до позову. Отримання відповідачем вказаного рахунку 17.01.2022 підтверджується трекінгом про відстеження поштового відправлення з офіційного сайту АТ «Укрпошта». Вказані обставини відповідач визнав у відзиві на позов.

6.16. Матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу окремо рахунку №31372 від 10.12.2021 на оплату природного газу за листопад 2021 року на загальну суму 348422,26 грн.

6.17. У січні 2022 року позивач в листі №119/4.3-1532-2022 від 25.01.2022 пред`явив відповідачу вимогу про сплату заборгованості за спожитий природний газ в сумі 2314133,12 грн.

6.18. Як зазначається відповідачем у відзиві на позов, на вказану вимогу позивача відповідач надав відповідь в листі № 78 від 04.02.2022, в якому погодився з тим, що за листопад 2021 року ним було спожито природний газ у кількості 20,73942 тис.куб.м на загальну суму 348422,26грн, і зобов`язався оплатити цю суму. Зазначений лист № 78 до суду відповідачем надано не було.

6.19. Вказана сума в розмірі 348422,26 грн за спожитий у листопаді 2021 року природний газ була оплачена відповідачем в повному обсязі фактично 30.06.2022 згідно платіжних доручень від 28.06.2022 № 966 на суму 241667,72 грн та від 28.06.2022 № 968 на суму 106754,54 грн.

6.20. Щодо суми в розмірі 1965710,86 грн за поставлений природний газ у грудні 2021 року відповідач зазначив, що частково погодився з нею, при цьому відповідачем було частково її сплачено фактично 30.06.2022 в сумі 572111,06 грн, про що свідчать платіжні доручення від 28.06.2022 № 965 на суму 497444,92 грн та від 28.06.2022 № 967 на суму 74666,14 грн.

6.21. Залишок несплаченої суми вартості поставленого позивачем відповідачу природного газу на момент розгляду справи в суді першої інстанції становить 1393599,80грн, яка заявлена позивачем до стягнення. Вказана сума боргу значиться також в акті звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.11.2021- 22.07.2022, копію якого надано відповідачем до відзиву на позов.

6.22. Відділом, як споживачем, та ТОВ «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником, 18.11.2021 укладено договір постачання природного газу № 03-1226/21-БО-Т, за умовами пунктів 1.1., 2.1., 4.1. якого ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» зобов`язалось поставити відповідачу природний газ для власних потреб для опалення шкіл та дитячих садочків у селах територіальної громади за ціною 16554 грн (з ПДВ) за 1000 куб.м у період з 01.11.2021 по грудень 2022 року у кількості 361,946 тис. куб.м, зокрема, у листопаді 2021 року 42,846тис. куб.м, а у грудні 2021 року 40,000 тис. куб.м.

6.23. Згідно із пунктом 3.1. договору від 18.11.2021 № 03-1226/21-БО-Т право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі, а у пункті 3.5. договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.

6.24. Відповідно до пункту 2.3. договору від 18.11.2021 № 03-1226/21-БО-Т підписанням цього договору відповідач дає згоду ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» на включення його до Реєстру споживачів ТОВ «Нафтогаз Трейдинг», розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.

6.25. Згідно із пунктом 6.4 договору від 18.11.2021 № 03-1226/21-БО-Т ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» зобов`язалося забезпечувати відповідно до вимог Кодексу ГТС своєчасну реєстрацію відповідача у Реєстрі при дотриманні відповідачем умов цього договору.

6.26. Постачання природного газу за договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС (пункт 3.2. договору від 18.11.2021 № 03-1226/21-БО-Т).

6.27. Відділ було зареєстровано в реєстрі споживачів постачальника з датою початку постачання 25.12.2021, що підтверджується відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо реєстрації в комерційному портфелі ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» споживача з ЕІС-кодом 56XS000152LDB001 відповідача у справі.

6.28. Постачання ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» природного газу Відділу за договором від 18.11.2021 № 03-1226/21-БО-Т здійснювалось з 25.12.2021, що підтверджується відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо остаточних відборів природного газу споживача з ЕІС-кодом 56XS000152LDB001 відповідача у справі.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №916/1595/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. - головуюча, Бенедисюк І.М., Колос І.Б.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2023 відкрито касаційне провадження у справі №916/1595/22 за касаційною скаргою ТОВ "Нафтогаз України" на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2023 касаційне провадження у справі №916/1595/22 за касаційною скаргою ТОВ "Нафтогаз України" зупинено до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №911/2269/22.

7.4. Ухвалою Верховного Суду від 02.02.2024 провадження у справі №916/1595/22 поновлено.

7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 276 223,79 грн (тут і далі - оскаржувані рішення).

8.1.1. В іншій частині судові рішення не оскаржуються.

8.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

8.4. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.5. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.6. Щодо визначення наявності/відсутності у питанні вмотивованої обґрунтованої необхідності відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Верховний Суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, відповідно до якого «відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм» (пункт 45 цієї постанови).

8.7. Колегія суддів ураховує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

8.7.1. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

8.8. Зважаючи на це, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

8.9. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема, 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

8.10. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

8.11. Подібний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

8.12. Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц (стягнення заборгованості за кредитним договором), від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц (визнання договорів депозитного вкладу розірваними та стягнення коштів), від 26.09.2018 у справі №752/15421/17 (стягнення заборгованості за договором банківського вкладу) та від 26.01.2021 у справі №916/880/20 (стягнення заборгованості за договором постачання природного газу), а також на відсутність підстав у суду апеляційної інстанції для зменшення суми пені в порядку приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

8.13. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі №752/15421/17 та від 26.01.2021 у справі №916/880/20 вирішував питання можливості зменшення неустойки на підставі аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів.

8.14. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій Суд зазначає таке.

8.15. У справі, яка переглядається, вирішуючи питання зменшення пені, суд апеляційної інстанції оцінив обставини справи, врахував ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання та період прострочення (часткову сплату вартості поставленого йому на підставі вищенаведеного договору природного газу), відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов`язань у спірних правовідносинах, прийняв до уваги заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та дійшов висновку про зменшення розміру пені до 10 %, що є справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права.

8.16. Зменшуючи розмір пені, колегія суддів також враховувала, що у цій справі позивачем заявлено до стягнення пеню, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 804008,39 грн, що складає майже 58% від суми основного боргу (1393599,80 грн). Апеляційний суд вважав, що зменшення розміру пені до 10% до суми 30691,53 грн забезпечує дотримання балансу інтересів сторін та принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки позивач, як кредитор, не позбавляється можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення суми процентів річних та інфляційних втрат у тому розмірі, який відповідно до обставин справи виконує компенсаційну функцію для кредитора, та, в той же час, деякою мірою відновлює майнову сферу боржника.

8.17. Оцінюючи вмотивовану скаржником обґрунтовану необхідність для відступлення від правових висновків Верховного Суду, наведених у пункті 4.1. цієї постанови, колегія суддів виходить з того, що правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

8.18. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

8.19. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

8.20. За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

8.21. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

8.22. Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

8.23. Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

8.24. Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

8.25. Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені).

8.26. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

8.27. При цьому, Суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

8.28. Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.

8.29. Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

8.30. Застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Такі ж правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19 та від 04.10.2021 у справі №922/3436/20.

8.31. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

8.32. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

8.33. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

8.34. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

8.35. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

8.36. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

8.37. У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

8.38. У вирішенні спірного питання колегія суддів також враховує те, що касаційне провадження у цій справі зупинялось до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №911/2269/22.

8.39. Так, передача справи на розгляд об`єднаної палати касаційного суду була обґрунтована необхідністю відступити від висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 551 ЦК України у питанні зменшення судом заявленої до стягнення суми пені на 99 %, викладеного в раніше ухваленому рішенні - постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 15.02.2023 у справі №920/437/22.

8.40. Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

8.41. Так, за наслідками розгляду справи №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" …. - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…. ".

8.42. Верховний Суд виходить з того, що оцінка обставин справи (їх сукупність) щодо підстав для зменшення розміру пені, була проведена судом апеляційної інстанції на підставі аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно зі статтею 86 ГПК України і відповідна мотивація викладена в судовому рішенні. Ця мотивація співпадає із усталеними підходами, які склалися в судовій практиці при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки і протилежні доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

8.43. Верховний Суд також зазначає, що задоволення судом клопотання про зменшення розміру пені є суб`єктивним правом суду при оцінці наданих доказів, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань і дослідження доказів, і з урахуванням наявності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, якими таке клопотання обґрунтоване, і такі дії суду не можуть бути підставою для скасування рішення суду в цій частині при відсутності інших порушень норм матеріального та процесуального права.

8.44. З урахуванням наведеного, Суд відхиляє доводи скаржника щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є винятковими та достатніми для зменшення пені. Переоцінка цих обставин в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.

8.45. З огляду на викладене, Суд вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував у цій справі надане статтею 233 ГК України та частиною третьою статті 551 ЦК України право щодо зменшення розміру пені і штрафу, а висновки суду узгоджуються з наведеними скаржником правовими висновками Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права.

8.46. Скаржником у касаційній скарзі не наведено вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладеного у постановах від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі №752/15421/17 та від 26.01.2021 у справі №916/880/20 (який було враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи), а також не зазначено, у чому саме полягає необхідність відступлення від такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, яка міститься у вищенаведених постановах, а доводи касаційної скарги по суті зводяться до вільного тлумачення скаржником положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

8.47. При цьому відхиляючи аргументи ТОВ "Нафтогаз України", Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

8.48. З огляду на викладене, Суд не вбачає в аргументах касаційної скарги підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі №752/15421/17 та від 26.01.2021 у справі №916/880/20 вже сформованої практики Верховного Суду щодо застосування положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, а також підстав для передачі цієї справи на розгляд до об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду у порядку положень статті 302 ГПК України.

8.49. За таких обставин наведена ТОВ "Нафтогаз України" підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, а тому касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

8.50. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, доводи касаційної скарги, які могли/можуть вплинути на їх правову кваліфікацію у світлі застосування норм права судом, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Інші доводи касаційної скарги не є суттєвими і вагомими та не впливають на результат розгляду касаційної скарги.

8.51. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.52. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.53. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.54. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.55. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.56. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.57. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.58. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, і підстав, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, а судових рішень (в оскаржуваних частинах) - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений ТОВ "Нафтогаз України" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі №916/1595/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 12.04.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі №916/1595/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос