Рішення

від 11.03.2024 по справі 295/14449/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/14449/23

Категорія 62

2/295/579/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючого судді Чішман Л.М.,

за участю секретарясудового засідання Лайчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить усунути перешкоди у здійсненні ним права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення до неї позивача; зобов`язати відповідачів надати ключі від вхідних дверей такої квартири і не чинити перешкоди у користуванні квартирою; стягнути з відповідачів судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач з моменту народження був зареєстрований та проживав у квартирі своєї бабусі ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно ордеру на жиле приміщення №015638 така квартира була надана для проживання ОСОБА_5 та членам її сім`ї: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 ОСОБА_9 у 2002 році зареєструвала місце проживання свого новонародженого сина за своїм місцем проживання у згадуваній квартирі, таким чином позивач набув права на проживання у ній, як член сім`ї наймача.

Квартиронаймачі ОСОБА_5 та її чоловік ОСОБА_6 померли.

Згідно довідки станом на 01.02.2006 року у квартирі проживали та були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 .

З 07.07.2021 року позивач проходить військову службу на посаді сержанта в Житомирському прикордонному загоні. З моменту повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України позивач виконує обов`язок із захисту Батьківщини та по прибуттю у відпустку з`ясував, що відповідачі замінили замки у квартирі АДРЕСА_1 , не надавши позивачу можливості забрати власні речі, які там залишились, чим чинять останньому перешкоди у користуванні такою квартирою.

У 2023 році позивач звертався до поліції із заявою про вчинення кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України, а також направляв відповідачам вимогу про вселення в квартиру, однак такі дії залишились безрезультатними.

Квартира АДРЕСА_1 є єдиним житлом позивача, дії відповідачів призвели до того, що ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, фактично став безхатченком.

Від відповідачів відзиву на позовну заяву не надходило, клопотань про продовження/поновлення строку для надання відзиву не надходило. Копію ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви з додатками було неодноразово направлено відповідачам в порядку, визначеному ЦПК України, однак матеріали, що направлялися останнім, повернулися до суду не врученими адресатам у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 22.11.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі, витребувано у управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради інформацію про зареєстрованих осіб (їх прізвище, ім`я та по батькові, дату народження, дату і підставу реєстрації місця проживання) за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 32).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, в таке не з`явилися, причин неявки суду не повідомили.

В судовому засіданні були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_13 повідомила, що після приїзду у відпустку позивач, зустрівшись з нею, вирішив піти додому переодягнутися. Прибувши до квартири, йому відчинила двері відповідач ОСОБА_3 , але в квартиру не впустила, повідомила, що позивач в ній вже не проживає. Після цього ОСОБА_4 викликала працівників поліції, очікуючи на приїзд яких, відповідач втекла, у зв`язку з чим працівникам поліції було подано відповідну заяву.

Свідок ОСОБА_14 повідомила, що позивач є військовослужбовцем, влітку приїхав у відпустку, однак потрапити в квартиру не зміг, оскільки у вхідних дверях був замінений замок. В серпні 2023 прибувши до квартири, двері відчинила відповідач ОСОБА_3 , але в квартиру не впустила. Після цього ОСОБА_4 викликала працівників поліції, очікуючи на приїзд яких, відповідач втекла.

Свідок ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача, крім пояснень, що є аналогічними попередніх свідків, пояснила, що перешкоди в користуванні квартирою чинила позивачу відповідач ОСОБА_3 , яка повідомила, що без рішення суду та поліції не впустить у квартиру ні позивача, ні її.

Заслухавши представника позивача та свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_4 є матір`ю позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 9-10).

Згідно ордеру на жиле приміщення №015638 квартира АДРЕСА_1 була надана для проживання ОСОБА_5 та членам її сім`ї: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (а.с. 8).

ОСОБА_9 з 29.02.2000 року по теперішній час зареєстрована у вказаній квартирі, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 21.12.2019 року (а.с. 7).

Остання зареєструвала місце проживання свого сина - позивача ОСОБА_1 , за своїм місцем проживання у згадуваній квартирі з 23.06.2017 року, що підтверджується наданим на виконання ухвали суду від 22.11.2023 року листом управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради (а.с. 39).

З цього ж листа вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 також зареєстровані: з 09.10.1996 року ОСОБА_2 , з 29.02.2000 року ОСОБА_4 , з 23.06.2017 року ОСОБА_12 .

Позивач є військовослужбовцем, учасником бойових дій, проходить військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України з 29.09.2020 року по даний час, що підтверджується посвідченнями та довідкою начальника відділу кадрів військової частини НОМЕР_3 (а.с. 12-14).

16.08.2023 року позивач звертався до Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області із заявою про вчинення відповідачами кримінального проступку, передбаченого ст. 356 КК України.

У відповідь на таке звернення ОСОБА_1 отримав лист №33977/2023 від 12.10.2023 року про розгляд звернення, з якого вбачається, що в діях ОСОБА_3 відсутні ознаки кримінального правопорушення, а тому перевірка по такому зверненню була закінчена. Позивачу роз`яснено, що в даному випадку вбачаються цивільно-правові відносини, які розглядаються судом в порядку приватного звернення (а.с. 18).

01.09.2023 року позивач звертався з письмовою вимогою про вселення в квартиру, в якій вимагав у відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою, вселенні до неї, а також надати доступ до квартири шляхом передачі ключів від її вхідних дверей (а.с. 15-17). Відомості про те, що відповідачі усунули перешкоди в користуванні позивачем квартирою суду не надано.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1, ст. ст. 15-16 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності. За такими принципами: кожна сторонами повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України); суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частини перша та третя статті 47 Конституції України).

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 Житлового кодексу України (далі -ЖК України)).

Статею 61 ЖК України встановлено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до частини першої та другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

Відповідно до змісту зазначеної норми закону будь-який член сім`ї наймача, що має повну цивільну здатність, має право вимагати визнання його наймачем за попереднім договором найму житлового приміщення. Виходячи з принципу рівності прав та обов`язків наймача та членів його сім`ї ( ст. 64 ЖК України ), члени сім`ї заміщують наймача в договірних правовідносинах найму.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 24 лютого 2021 року у справі N 296/4642/19, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. Принцип пропорційності у розумінні Європейського суду з прав людини виникає в оцінці справедливої ??рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка визначає негативні наслідки від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а також передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною платою, досягнення якої досягається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Сумісний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе високий тягар. Оцінюючи пропорційність, застосування, чи можливо досягнення легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, обмеження її прав не повинно бути наступними або такими, що є більшими, ніж необхідними для досягнення мети.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Судом встановлено, що позивач з моменту народження, постійно проживав у спірній квартирі АДРЕСА_1 . Наявність іншого житла, в якому на теперішній час може проживати позивач, судом не встановлена, відповідачі не довели у встановленому законом порядку, що позивач забезпечений іншим житлом. Протиправна поведінка позивача відносно відповідачів у судовому засіданні не доведена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з системного аналізу доказів та надавши їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки судом встановлено, що відповідачі, здійснивши заміну замків до вхідних дверей квартири без погодження з іншими квартиронаймачами, що в ній були зареєстровані та проживали, протиправно чинять перешкоди останнім у праві користуватись таким житлом, позивач, не маючи іншого житла, позбавлений права вільно користуватися квартирою.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідачів на користь позивача судовий збір у розмірі 2147, 20 грн, тобто по 1073, 60 грн з кожного.

Керуючись ст.ст. 16 ЦК України, ст.ст. 9, 61, 64, 106 Житлового Кодексу України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 12,77, 81, 141, 280, 259, 263-268, 354ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом - задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення до неї ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 і не чинити перешкоди у користуванні такою квартирою.

Тягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2147, 20 грн, тобто по 1073, 60 грн з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12 березня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2

Відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Л.М. Чішман