Ухвала

від 12.11.2024 по справі 295/14449/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/14449/23

2-п/295/33/24

УХВАЛА

12.11.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

за участю секретаря судового засідання Лайчук В.В.,

представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Гарячих В.В.,

представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Могильницької І.М.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Житомирі заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила скасувати заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира у даній справі від 11.03.2024 та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

В обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення зазначила, що жодних документів по справі не отримувала, про розгляд справи не була повідомлена належним чином, про існування рішення у даній справі дізналася, перебуваючи за місцем реєстрації в с. Кремне, де буває дуже рідко, отримавши ухвалу про виправлення описки у виконавчому листі, виданому на примусове виконання рішення у даній справі.

Ухвалою суду від 17.06.2024 заяву про перегляд заочного рішення залишено без руху (а.с. 137).

28.06.2024 ОСОБА_1 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення у новій редакції, усунула недоліки, зазначені в ухвалі від 17.06.2024 (а.с. 143-145).

Ухвалою від 03.07.2024 заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання (а.с. 151).

В судовому засіданні представник заявника адвокат ГорячихВ.В. заяву підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в ній.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Могильницька І.М. заперечувала проти задоволення заяви з підстав, викладених у поданих нею 18.07.2024 запереченнях на заяву про перегляд заочного рішення.

18.07.2024 на адресу суду направлено заперечення представника ОСОБА_2 - адвоката Могильницької І.М., в якому остання просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про скасування заочного рішення. В обґрунтування заперечення зазначила, що відповідач без жодних правових підстав займає спірне житлове приміщення, оскільки її зареєстроване місце проживання знаходиться за іншою адресою, відповідач не підтвердила порушення її права щодо користування житловим приміщення, оскільки саме право на проживання у такому приміщенні відповідач не підтвердила, оскільки не є квартиронаймачем (а.с. 153-155).

Дослідивши заяву та матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Частини 3, 4 ст. 284 ЦПК України передбачають, що учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Судом встановлено, що заочним рішенням від 11.03.2024 у даній справі позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення до неї ОСОБА_2 . Зобов`язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 і не чинити перешкоди у користуванні такою квартирою. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2147, 20 грн, тобто по 1073, 60 грн з кожного (а.с. 88-90).

Рішення сторонами не оскаржувалося на набрало законної сили 12.04.2024.

Статтею 285 ЦПК України передбачено, що у заяві про перегляд заочного рішення, зокрема, повинно бути зазначено обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це, посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що:

- відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки,

- а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Тобто заочне рішення підлягає скасуванню за обов`язкової наявності двох умов разом, оскільки для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення. Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.

ОСОБА_1 , крім посилання на те, що вона не була належним чином повідомленою про розгляд справи, зазначила у заяві про перегляд заочного рішення, що позивач взагалі ніколи не проживав у спірній квартирі і втратив право користування нею, ніяких особистих його речей ніколи в квартирі не було, міняти замки у вхідних дверях не було ніякої необхідності, оскільки позивач там ніколи не проживав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 не отримувала поштової кореспонденції, направленої судом під час розгляду справи, остання поверталася до суду неврученою адресату з відмітками «за закінченням терміну зберігання» та «адресат відсутній за вказаною адресою».

Разом з тим, посилання на докази акти щодо непроживання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 , якими обґрунтована заява про перегляд заочного рішення, не мають істотного значення для правильного вирішення справи, оскільки складені після ухвалення заочного рішення.

Зазначення представником заявника про неможливість подання зустрічного позову, не може бути підставою для скасування заочного рішення, оскільки сторона не позбавлена права в поданні окремого позову для захисту своїх прав.

Згідно ч 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Тягар доказування покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Проаналізувавши доводи заяви про перегляд заочного рішення, судом встановлено, що доказів, які мають істотне значення для правильності вирішення спору, - не надано, як і не надано будь-яких інших доказів, що мали б істотне значення для правильності вирішення спору.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, правових підстав для скасування заочного рішення у даній справі від 11.03.2024 немає.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення.

Оскільки положення ч. 1 ст. 288 ЦПК України передбачають як необхідні умови скасування заочного рішення саме істотні обставини, суд не вбачає підстав для задоволення заяви.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 81, 89, 126, 127, 284-288 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Богунського районного суду м.Житомира від 11.03.2024 року в справі № 295/14449/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом - залишити без задоволення.

Одночасно суд роз`яснює, що заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги. протягом тридцяти днів з дня його проголошення даної ухвали. У цьому разі строк, на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись від дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст ухвали виготовлено 15.11.2024.

Суддя Л.М. Чішман