Ухвала

від 11.03.2024 по справі 532/487/22

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2024 року

м. Київ

справа № 532/487/22

провадження № 51- 1334 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19 грудня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 січня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_5 ,

встановив:

За вироком Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19 грудня

2022 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , працюючого на посаді водія у ТОВ «Автолюкс Глобал Пост», визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

1 рік.

У задоволенні цивільного позову прокурора в інтересах держави в особі

КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського» про стягнення з ОСОБА_5 витрат на відшкодування стаціонарного лікування потерпілого ОСОБА_6 - відмовлено.

У задоволенні цивільного позову прокурора в інтересах держави в особі комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №6 Дніпровської міської ради» про стягнення з ОСОБА_5 витрат на відшкодування стаціонарного лікування потерпілого ОСОБА_6 - відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «СК» Брокбізнес» на користь ОСОБА_6 шкоду, завдану здоров`ю внаслідок ДТП у розмірі 131 078, 78 грн та 6553, 94 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ТОВ «Автолюкс Глобал Пост» на користь ОСОБА_6 у рахунок відшкодування моральної шкоди 93 446,06 грн.

Стягнуто з ПАТ «СК» Брокбізнес» на користь ТОВ «ВЕТО» матеріальні збитки в розмірі страхової виплати в сумі 130 000 грн та судові витрати за проведення експертного дослідження в розмірі 7000 грн.

Стягнуто з ТОВ «Автолюкс Глобал Пост» на користь ТОВ «ВЕТО» 154 693,42грн та судові витрати за проведення експертного дослідження в розмірі 7000 грн.

Вирішено долю речових доказів.

Як убачається з вироку суду, 13 жовтня 2021 року, близько 14:10, на 99 км - 820 м автомобільної дороги Н-31 «Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка»,

ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «Мitsubishi Canter» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вказаній дорозі, помітив попереду перешкоду у вигляді автомобіля «Оpel Vivaro» д.н.з. НОМЕР_2 , що знаходився у нерухомому положенні на правій крайній частині дороги у попутному напрямку, та в порушення п. 12.3 Правил дорожнього руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, допустив наїзд на вищевказаний автомобіль «Оpel Vivaro», після чого цей автомобіль почав зміщуватись у кювет дороги, зачепивши при цьому ОСОБА_6 , який знаходився поряд з ним та діставав з салону цього автомобіля знак аварійної зупинки.

В результаті порушень вищевказаних вимог ПДР, допущених

ОСОБА_5 , наслідком яких стала дорожньо-транспортна подія, ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент заподіяння.

Полтавськийапеляційний суд ухвалою від 08 січня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_5 залишив без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково - вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від 19 грудня 2022 року в частині відмови у задоволенні цивільних позовів прокурора в інтересах держави в особі

КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського» та в інтересах держави в особі комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №6 Дніпровської міської ради» до ОСОБА_5 про стягнення відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_6 - скасував та призначив у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок суду залишено без змін.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вказані судові рішення та на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням. На думку захисника, під часпризначенняпокарання, судами попередніх інстанцій не в повній мірі враховано дані про особу його підзахисного, який розкаявсяу вчиненому та раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. Крім того, зазначає про порушення судом вимог кримінального процесуального закону, а саме, недослідження у нарадчій кімнаті судом доказів, які ніким не оспорювались, відсутність формулювання вини та мотивів кримінального правопорушення.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та додані до неї копії судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити виходячи з наступного.

За правилами ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Із копії вироку вбачається, що судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_5 здійснено відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Колегія суддів звертає увагу на те, що фактично аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність зводяться до незгоди захисника із незастосуванням судами положень ст. 75 КК. Такі доводи є безпідставними з огляду на таке.

Призначення покарання та звільнення від його відбування, попри нерозривний взаємозв`язок з точки зору правових наслідків для засудженого, мають відмінну юридичну природу і є окремими заходами, які послідовно застосовуються судом у разі прийняття відповідного рішення. При цьому вирішення питання про обрання особі виду та розміру покарання передує вирішенню питання про звільнення від його відбування з випробуванням, що прямо випливає зі змісту положень ч. 1 ст. 75 КК.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

За правилами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому, суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише у тому разі, коли для цього є умови і підстави, визначені ст. 75 КК.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.

Разом з цим, як питання призначення покарання так і звільнення від його відбування безпосередньо пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Як слідує зі змісту оскаржуваного вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення йте, що внаслідок свідомого нехтування ОСОБА_5 Правилами дорожнього руху, потерпілому спричинено тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого він став інвалідом 2 групи. Крім того, судом враховано відсутність щирого каяття

ОСОБА_5 , який протягом розгляду кримінального провадження в суді жодного разу не висловив осуду своєї поведінки, не вибачився перед потерпілим та не відшкодував завдану шкоду. Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведене, місцевий суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, яке слід відбувати в умовах ізоляції від суспільства.

Не погодившись з вироком суду,захисник звернувся із апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої, суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а вирок стосовно ОСОБА_5 без змін.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що при призначенні

ОСОБА_5 покарання суд першої інстанції дотримався вимог кримінального закону, врахував усі обставини справи у їх сукупності, дані про його особу, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. При цьому, колегія суддів апеляційного суду зауважила, що у ОСОБА_5 відсутнє щире каяття, оскільки обвинувачений протягом тривалого часу, а саме, близько одного року з моменту дорожньо-транспортної пригоди і до ухвалення вироку та розгляду апеляційної скарги, не спілкувався з потерпілим, не відшкодував і не намагався відшкодувати будь-які матеріальні чи моральні збитки, не висловив своє співчуття потерпілому, який зазнав значних тілесних ушкоджень та став інвалідом. Таким чином, враховуючи наведені обставини, колегія суддів не знайшла підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування призначеного судом покарання з іспитовим строком, оскільки дійшла висновку, що виправлення останнього можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

З таким висновком погоджується і колегія суддівВерховного Суду та вважає, що за встановлених фактичних обставин цього кримінального провадження, даних про особу засудженого, покарання є справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

На переконання Суду, у даному випадку засудженому призначено покарання, яким в повній мірі досягається мета покарання, і саме таке покарання буде достатнім для виправлення ОСОБА_5 та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Крім того, колегія суддів вважає твердження захисника про істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону безпідставними.

Як убачається з оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, аналогічні доводи захисник наводив і в апеляційній скарзі, однак, колегія суддів апеляційного суду слушно зауважила, що вони не заслуговують на увагу, оскільки захисникпосилається лише на загальні засади кримінального процесуального закону та не наводить конкретних порушень вимог КПК, які могли вплинути на законність судового рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Кобеляцького районного суду Полтавської області від

19 грудня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 08 січня

2024 року стосовно засудженого ОСОБА_5 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3