Постанова

від 07.03.2024 по справі 908/702/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/702/22 (908/1478/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: Скитиба Н.І.,

відповідача-1: не з`явився,

відповідача-2: не з`явився,

відповідача-3: не з`явився,

відповідача-4: Пашніна А.В.,

відповідача-5: Пашніна А.В.,

третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 (колегія суддів у складі: Парусніков Ю.Б.,- головуючий, Верхогляд Т.А., Чередко А.Є)

та рішення Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 (суддя Сушко Л.М.)

у справі № 908/702/22 (908/1478/22)

за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області

до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномаш"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотрейд НСК"; 3)Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрост-інвест"; 4) ОСОБА_1 , 5) ОСОБА_2 ,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватного нотаріуса Мазур Яни Володимирівни

про визнання недійсним розподільчого балансу, визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності

у межах справи № 908/702/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Філтон Макс"

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномаш"

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи та стислий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.06.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Техномаш" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном Боржника.

2. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.08.2022 визнано грошові вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - Податковий орган) до Боржника на суму 4962,00 грн (1 черга), на суму 4216,35 грн (2 черга), на суму 8228808,17 грн (3 черга), на суму 5275198,60 грн (6 черга).

3. У межах зазначеної справи Податковий орган у порядку статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) звернувся з позовом до Боржника, Товариства з обмеженою відповідальністю "Технотрейд НСК", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрост-Інвест", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про:

- визнання недійсним розподільчого балансу Боржника, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазур Я.В. і зареєстрованого в реєстрі за №4623 (далі - Розподільчий баланс), та передавального акту, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазур Я.В. і зареєстрованого в реєстрі за №4625 (далі - Передавальний акт);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №5306 від 27.09.2021, укладеного між ТОВ "Технотрейд НСК" і ТОВ "Фрост Інвест", посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазур Я.В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2447686212000 (далі - Договір-1);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу №5553 від 05.10.2021, укладеного між ТОВ "Фрост Інвест", ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазур Я.В., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2447686212000 (далі - Договір-2);

- визнання за Боржником права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 : будівлю літ. В-1 загальною площею 725,0 м2, у тому числі: літ. В1-1 прибудова, літ. В2-1 прибудова, літ. В3-1 прибудова, літ. В4-1 прибудова; будівлю літ. Ж-1 загальною площею 887,7 м2, у тому числі: літ. Ж1-1 прибудова, №1-6 огорожа, І мостіння; будівлю літ. А-1 загальною площею 1451,3 м2, у тому числі: літ. А2-1 прибудова, літ. А1-2 прибудова, літ. А3-1 трансформаторна підстанція, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2447686212000 (далі - Майно).

4. Позов мотивовано тим, що оскаржувані правочини (за якими під час реорганізації шляхом виділу з Боржника новоствореній юридичній особі - ТОВ "Технотрейд НСК" передано належне Боржнику Майно та в подальшому відчужено його на користь третіх осіб) укладено між пов`язаними особами на шкоду кредиторам Боржника, оскільки відчуження Майна здійснено за заниженою ціною з метою ухилення від сплати податків та задоволення вимог кредиторів. Крім того, правочини вчинено щодо Майна, стосовно якого до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесений запис про обтяження податковою заставою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Загальними зборами учасників Боржника, результати яких оформлено протоколом №24-12/2020 від 24.12.2020, прийнято рішення виділити із товариства нову юридичну особу шляхом переходу за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків Боржника до новоствореної юридичної особи.

6. На виконання зазначеного рішення загальних зборів Боржника голова комісії з виділу провів повну інвентаризацію майна, прав та обов`язків Боржника та виніс на розгляд і затвердження учасникам товариства розподільчий баланс.

7. Загальними зборами учасників Боржника, результати яких оформлено протоколом №31-08/2021 від 31.08.2021, прийнято рішення за розподільчим балансом передати новоствореній юридичній особі шляхом виділу частини майна, прав та обов`язків, а також набуття у зв`язку з виділом частини майна, прав і обов`язків Боржника новоствореною юридичною особою шляхом виділу з моменту державної реєстрації.

8. ТОВ "Технотрейд НСК" як правонаступнику за Розподільчим балансом передано основні засоби, балансова вартість яких складає 2928813,54 грн, а також поточна кредиторська заборгованість (товари, роботи послуги) на загальну суму 2928813,54 грн.

9. Згідно з протоколом №1 від 31.08.2021 загальних зборів ТОВ "Технотрейд НСК" визначено наступний склад засновників товариства: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

10. Відповідно до Передавального акту від 31.08.2021 Боржник передав ТОВ "Технотрейд НСК" Майно.

11. За договором Договором-1 ТОВ "Технотрейд НСК" відчужило Майно на користь ТОВ "Фрост Інвест". У пункті 3 Договору-1 передбачено, що продаж нерухомого майна вчинено за ринковою вартістю, визначеною незалежною оцінкою, за 728498,00 грн. Зазначену суму продажу покупець повинен сплатити протягом 30 днів з дня укладення договору в безготівковому порядку шляхом перерахування з поточного рахунку покупця, на рахунок продавця.

12. Оцінку здійснено на замовлення ТОВ "Технотрейд НСК". Виконавець звіту - TOB "Іві Консалтинг" (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №480/21, виданий Фондом державного майна України 22.06.2021). Оціночна вартість об`єкта оцінки складає 728498,00 грн. Загальний фізичний стан нерухомого майна визначений як ветхий, подальше використання можливе лише після проведення ремонтно-відновлювальних робіт.

13. Згідно з платіжними дорученнями №9 і №10 від 01.10.2021 ТОВ "Фрост-інвест" перерахувало ТОВ "Технотрейд НСК" 728498,00 грн.

14. На підставі Договору-1 проведено державну реєстрацію права власності на Майно за ТОВ "Фрост Інвест".

15. За Договором-2 ТОВ "Фрост-Інвест" (продавець) відчужило Майно на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (покупці).

16. Відповідно до пунктів 1, 3 Договору-2 продавець передає у власність покупців, а покупці приймають в рівних частинах у спільну часткову власність по (одній другій) частці кожній Майно та оплачують за нерухоме майно оговорену грошову суму на умовах, встановлених Договором-2. Сторони погодили ціну продажу Майна - 728498,00 грн. Покупці повинні сплатити зазначену ціну у розмірі, що пропорційна їх часткам у праві власності, протягом 30 днів з дня укладання Договору-2 у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця.

17. Згідно з випискою з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно частина нерухомого майна з реєстраційним номером 2447686212000, що розташоване по АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_1 , інша частина Майна перебуває у власності ОСОБА_2 .

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

18. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 у задоволенні позову відмовлено.

19. Рішення мотивовано тим, що Розподільчий баланс не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, тому не може бути визнаний недійсним. Водночас Боржник не є стороною Договору-1 і Договору-2, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними на підставі статті 42 КУзПБ. Також місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання Договору-1 і Договору-2 недійсними, оскільки Майно відчужене за ринковою ціною, вартість сплачена Боржнику, сторони Договору-1 і Договору-2 не є пов`язаними з Боржником особами, а заборона відчуження Майна була відсутня. У задоволенні вимоги про визнання за Боржником права власності на Майно відмовлено через її похідний характер від позовних вимог про визнання недійсними правочинів щодо відчуження Майна.

20. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

21. Постанову мотивовано тим, що право власності на Майно зареєстроване за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тому вимога про визнання права власності на нього не є ефективним способом захисту порушених прав Боржника. Отже, визначений Податковим органом спосіб захисту (визнання права власності) не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав та інтересів Боржника у справі про банкрутство, оскільки не є ефективним. Наведене є самостійною підставою для відмови в позові.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

22. Податковий орган подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

23. Касаційну скаргу (з урахуванням заяви про усунення недоліків) мотивовано підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, через неврахування господарськими судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування положень частин 1, 2 статті 42 КУзПБ, викладених у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16.

24. Податковий орган вважає, що господарські суди не звернули увагу на принцип jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а також не дослідили всі обставини, які входять до предмету доказування в цій справі, що є порушенням вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

25. Податковий орган зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій не взяли до уваги його доводи про взаємозв`язок між особами та предмет їх заінтересованості стосовно Боржника.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

26. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі.

27. Відзив мотивовано тим, що Договір-2 укладено належним чином, засвідчено нотаріально, зареєстровано в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно, сторони виконали Договір-2 шляхом фактичної передачі Майна та оплати його вартості. Водночас на момент укладення Договору-2 Майно не було обтяжено. Водночас ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заперечують проти доводів Податкового органу про відчуження Майна за заниженими цінами та стверджують, що вартість реалізації Майна не вплинула на фінансовий стан Боржника.

28. Боржник подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

29. Відзив Боржника мотивовано тим, зокрема, що Розподільчий баланс не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України та не може бути визнаний недійсним. Боржник зазначає про ненадання Податковим органом доказів нанесення збитків Боржнику чи кредиторам, порушення прав Податкового органу внаслідок укладення Договору-1 і Договору-2.

Позиція Верховного Суду

30. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

31. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду заяви Податкового органу як одного з кредиторів Боржника у справі про банкрутство про визнання недійсним Розподільчого балансу та Передавального акту (за якими Боржник під час реорганізації передав Майно у власність новоствореної шляхом виділу юридичної особи), договорів купівлі-продажу (за якими у подальшому відчужено Майно), а також визнання за Боржником права власності на Майно.

32. При вирішенні зазначеного спору перед господарськими судами постало питання, зокрема, про належність та ефективність обраних Податковим органом способів захисту порушеного права.

33. Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

34. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

35. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібний за змістом висновок наведений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19, на яку послався апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові.

37. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

38. Так, згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

39. Чинна редакція зазначеної норми передбачає також подання арбітражним керуючим або кредитором заяви про спростування майнових дій, вчинених боржником, у перелічених випадках.

40. Відповідно до частини 2 статті 42 КУзПБ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

41. Положення наведеної статті КУзПБ кореспондуються з однією з основоположних засад цивільного законодавства - добросовісністю, зокрема, закріпленою в пункті 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

42. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

43. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

44. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

45. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

46. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

47. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич або близька особа боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

48. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

49. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

50. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

51. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

52. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

53. Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.

54. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

55. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

56. Перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

57. Наслідки визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною 1 або 2 статті 42 КУзПБ, визначені частиною 3 зазначеної статті, згідно з якою сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

58. Тобто визнання недійсними відповідних правочинів у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів, зокрема, завдяки поверненню до ліквідаційної маси майна, виведеного на підставі недійсних правочинів, або відшкодування його вартості стороною недійсного правочину.

59. Водночас згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо майна, яке було неодноразово відчужене, можливість захисту порушених прав особи, яка вважає себе власником такого майна, забезпечується пред`явленням віндикаційного позову з підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

60. Власник з дотриманням вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. При цьому для такого витребування оспорювання всього ланцюгу правочинів, які були укладені після вибуття майна із володіння власника, не є ефективним способом захисту права власника. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

61. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/18.

62. За змістом статті 392 Цивільного кодексу України, передбачений цією нормою спосіб захисту застосовується у тих випадках, коли особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; або така особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Тобто судове рішення про визнання права власності не породжує право власності та не призводить до повернення майна його власнику, а лише у відповідних випадках підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

63. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 також виснувала, що передбачене у статті 392 Цивільного кодексу України правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документу вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.

64. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що під час розгляду цієї справи апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові дійшов правильного висновку, що оскільки право власності на Майно наразі зареєстроване за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , то вимога про визнання права власності на Майно за Боржником не є ефективним способом захисту порушених прав Податкового органу як кредитора Боржника.

65. Тобто Податковий орган при зверненні з позовом у цій справі, який виник у зв`язку з протиправним, на його думку, виведенням Майна з володіння Боржника на користь ТОВ "Технотрейд НСК", а також подальшим неодноразовим відчуженням Майна на користь інших осіб, помилково обрав спосіб захисту шляхом визнання за Боржником права власності на майно, який не призведе до захисту та відновлення відповідних прав та інтересів у справі про банкрутство, оскільки Майно вибуло з володіння Боржника. Зокрема, задоволення зазначеної позовної вимоги не призвело б до повернення Майна до ліквідаційної маси та, як наслідок, використання його для задоволення вимог кредиторів.

66. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що наведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги, однак вважає безпідставним відхилення в оскаржуваній постанові аргументів скаржника, які стосуються інших позовних вимог, виключно через неефективність позовної вимог про визнання за Боржником права власності на Майно.

67. Не заперечуючи в цілому проти висновку про те, що належним способом захисту прав власника на майно, яке вибуло з його володіння та було неодноразово відчужено, є заявлення віндикаційного позову до останнього набувача майна відповідно до вимог статей 387, 388 Цивільного кодексу України, Верховний Суд зауважує, що, надавши у статті 42 КУзПБ кредиторам боржника право оскаржити укладені боржником правочини, зокрема, за якими він здійснив відчуження майна на шкоду кредиторам, законодавець не наділив їх правом вимоги до володільця відповідного майна щодо повернення його до ліквідаційної маси банкрута. Натомість у статті 61 КУзПБ закріплено повноваження ліквідатора боржника у справі про банкрутство вживати заходи, спрямовані на повернення його майна, що знаходиться у третіх осіб, а також передбачено контроль кредиторів, зокрема, за вжитими ліквідатором заходами у ліквідаційній процедурі, в тому числі шляхом звернення зі скаргою на дії (бездіяльність) ліквідатора.

68. Отже, відмова в задоволенні заявленого кредитором у справі про банкрутство позову про визнання недійсним правочину, що має ознаки фраудаторності та вчинений на шкоду кредиторам, виключно з тієї підстави, що кредитор одночасно не заявив вимогу про витребування такого майна з незаконного володіння набувача (права на заявлення якої він не має), означала б нівелювання судом самої можливості кредитора реалізувати повноваження, передбачені частинами 1, 2 статті 42 КУзПБ, при тому, що частиною 3 вказаної статті передбачені спеціальні наслідки недійсності відповідних правочинів.

69. Слід зауважити, що статтею 42 КУзПБ не надано кредиторам боржника у справі про банкрутство також право звертатися з позовом про визнання за боржником права власності на певне майно, а також оскаржувати правочини, укладені іншими (крім боржника) особами щодо подальшого відчуження належного боржнику майна після його виведення на підставі фраудаторного правочину.

70. Як слушно зазначив місцевий господарський суд у оскаржуваному рішенні, Боржник не стороною Договору-1 і Договору-2, які оспорює Податковий орган, тому підстави для їх визнання недійсними на підставі норм статті 42 КУзПБ відсутні.

71. Водночас із встановлених господарськими судами в цій справі обставин Верховний Суд вбачає, що заявлені Податковим органом позовні вимоги про визнання недійсними Договору-1 і Договору-2 по суті є оспоренням ним ланцюгу правочинів, укладених після вибуття Майна із володіння Боржника, що також не є ефективним способом захисту відповідних прав та не матиме наслідком повернення Майна до ліквідаційної маси або, в разі неможливості такого повернення, відшкодування його вартості відповідно до частини 3 статті 42 КУзПБ. Відповідно, наведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні вказаних позовних вимог.

72. Стосовно ж позовної вимоги про визнання недійсними Розподільчого балансу та Передавального акта Верховний Суд вважає слушними висновки місцевого господарського суду про те, що розподільчий баланс не є правочином у розумінні положень статей 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, а тому не може бути визнаний недійсним.

73. Так, згідно з положеннями статті 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

74. Термін розподільчий баланс підприємства визначений, зокрема, у Методиці оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 15.08.1996 №961, як баланс, що складається під час відокремлення (виділення) об`єктів із цілісного майнового комплексу. А відповідно до Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, баланс (звіт про фінансовий стан) - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал.

75. Розподільчий баланс та Передавальний акт у даному випадку безпосередньо не є діями, спрямованими на набуття, зміну чи припинення певних прав чи обов`язків, а є документами, у яких відображені активи та пасиви (майно, права та обов`язки), які в процесі виділу переходять від однієї юридичної особи до однієї або кількох створюваних під час виділу юридичних осіб. При цьому перехід прав і обов`язків до новоствореної юридичної особи (чи юридичних осіб) відбувається в порядку правонаступництва, а не внаслідок вчинення правочину.

76. З огляду на викладене слід погодитися з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для визнання недійсним Розподільчого балансу та Передавального акту як фраудаторного правочину в розумінні статті 42 КУзПБ.

77. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі з наведених підстав.

78. При цьому Верховний Суд враховує, що відповідно до закріпленого у статтях 2, 14 Господарського процесуального кодексу України принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У силу частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

79. Тобто суд під час вирішення спору не має повноважень захистити відповідні права у той спосіб, який не був обраний позивачем при зверненні з позовом, самостійно визначити позовні вимоги, інакше, ніж вони визначені в позовній заяві.

80. У зв`язку з наведеним Верховний Суд вважає помилковими твердження Податкового органу про безпідставне незастосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи принципу jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

81. Верховний Суд приймає до уваги, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

82. Однак Верховний Суд наголошує, що підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у цій справі не є сама лише неправильна юридична кваліфікація спірних правовідносин, посилання не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, а обрання Податковим органом неефективних способів захисту прав та безпідставне ототожнення Розподільчого балансу з правочином. У зв`язку з цим здійснення господарськими судами правильної правової кваліфікації спірних правовідносин, застосування ними норм матеріального права, що регулюють такі правовідносини, не надає підстав для задоволення саме заявлених Податковим органом позовних вимог, тоді як вихід суду за межі позовних вимог заборонений нормами господарського процесуального законодавства.

83. Водночас відмова з наведених підстав у задоволенні заявлених у цій справі позовних вимог не позбавляє Податковий орган як кредитора Боржника у справі про банкрутство права звернутися із заявою, яка б відповідала положенням частин 1, 2 статті 42 КУзПБ і дійсно була б спрямована на усунення наслідків недобросовісної поведінки Боржника та його зловживання правами на шкоду кредиторам, спростування вчинених боржником у "підозрілий період" майнових дій (за наявності передбачених законом умов).

84. У зв`язку з цим Верховний Суд вважає за необхідне зауважити про передчасність викладених у рішенні господарського суду першої інстанції висновків щодо добросовісності відчуження Майна Боржником, зокрема, за ринковою вартістю чи за заниженою ціною, непов`язаності Боржника з набувачами Майна тощо, адже такі обставини не були встановлені місцевим господарським судом на підставі належного дослідження усіх наявних у справі доказів, надання правової оцінки усім доводам і доказам сторін. І таким висновкам не може бути надане преюдиційне значення під час розгляду інших справ між відповідними сторонами. Водночас Верховний Суд враховує, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду подібних висновків не містить.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Звертаючись з касаційною скаргою, Податковий орган не довів неправильного застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

86. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних рішення і постанови з викладених у цій постанові мотивів.

Розподіл судових витрат

87. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 та рішення Господарського суду Запорізької області від 31.01.2023 у справі № 908/702/22 (908/1478/22) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков