Постанова

від 20.02.2024 по справі 756/14399/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/14399/20 Головуючий у 1 інстанції: Диба О.В.

провадження № 22-ц/824/3220/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Курченко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шелнет» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шелнет», третя особа: ОСОБА_2 , про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в :

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до відповідача про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В обгрунтування позову зазначив, що 03.03.2007 року він набув у власність та зареєстрував за собою дві житлові квартири: квартира загальною площею 135,7 кв.м, житловою площею 69,3 кв.м, за адресою АДРЕСА_1 , та квартира загальною площею 224,2 кв.м, житловою площею 115,3 кв.м, за адресою АДРЕСА_2 .

Проте, як стало відомо позивачу, у листопаді 2017 року право власності на належні йому квартири було переоформлено на невідому особу ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 20.11.2007 року та від 21.09.2007 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О.

Дізнавшись про факт переоформлення належного йому нерухомого майна на іншу особу позивач звернувся до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення, на підставі якої 04.11.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження №12017100050010222 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.

Згодом право власності на спірні квартири державним реєстратором філії КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м.Києві зареєстровано за відповідачем на підставі протоколу серії та номеру № НОМЕР_1 , виданого 14.11.2017 року ТОВ «Шелнет», акту оцінки майна, що передається до статутного капіталу від 14.11.2017 року та акту прийому-передачі майна серії та номеру №01 від 14.11.2017 року.

На підставі викладеного, оскільки спірне майно незаконно вибуло з власності позивача на підставі підроблених документів, позивач просить суд витребувати від відповідача на свою користь квартиру, загальною площею 135,7 кв.м, житловою площею 69,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру, загальною площею 224,2 кв.м, житловою площею 115,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , а також стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23 вересня 2022 року залучено в якості правонаступників позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Шелнет» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позову.

Скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_3 особисто була підписана розписка від 17.09.2007 року та підписаний укладений договір оренди квартир від 20.11.2007 року. З розписки чітко вбачається отримання позивачем грошових коштів в сумі 170000 за обидві оспорювані квартири, вбачається намір (погодження) укласти майбутні договори купівлі-продажу оспорюваних квартир у приватного нотаріуса.

З вищевказаного підписаного позивачем договору оренди оспорюваних квартир також вбачається визнання останнім права власності на ці квартири за ОСОБА_2 на підставі оспорюваних позивачем вже договорів купівлі продажу квартир, вбачається й отримання ним і грошей за оренду квартир. Однак суд першої інстанції не звернув увагу на вказані докази.

Звертає увагу суду на практику Верховного Суду, який неодноразово у своїх правових позиціях наголошував, що витребування майна не має місця, коли по-перше, між сторонами є будь-які договірні правовідносини (укладені договори), по-друге, якщо мало місце волевиявлення власника майна.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 - представник ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В апеляційній скарзі ТОВ «Шелнет» просить суд врахувати той факт, що нібито позивачем ОСОБА_3 (правонаступником якого у зв`язку з його смертю стала ОСОБА_1 ) була власноручно написана розписка у 2007 році про отримання завдатку позивачем за майбутній продаж спірних квартир, а також, що нібито між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено у 2007 році договір оренди спірних квартири.

Відповідач ТОВ «Шелнет» просить суд врахувати пояснення третьої особи ОСОБА_2 , згідно з якими нібито сам ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_2 оформити квартири у «свого» нотаріуса.

Відповідач ТОВ «Шелнет» стверджує, що ці два документи та пояснення ОСОБА_2 підтверджують наміри позивача продати спірні квартири та підтверджують факт визнання ОСОБА_3 права власності на спірні квартири за ОСОБА_2 та волевиявлення ОСОБА_3 на продаж квартир.

Перш за все, звертає увагу колегії суддів, що особисто ОСОБА_3 під час розгляду справи у суді першої інстанції категорично заперечував проти написання ним у 2007 році розписки про отримання завдатку позивачем за майбутній продаж спірних квартир, та укладення із ОСОБА_2 у 2007 році договору оренди спірних квартир.

Особисто ОСОБА_3 свідчив, що він взагалі незнайомий із ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_2 жодного разу у судове засідання не з`явився.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що приватним нотаріусом Київського МНО Мойсеєнко Т.О. використано спеціальні бланки нотаріальних документів для посвідчення інших договорів, а договори купівлі-продажу квартир за адресою: АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_3 , позивач не укладав і нотаріус таких договорів не посвідчував.

Також звертає увагу колегії суддів, що постановою Київського апеляційного суду від 04.05.2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «Шелнет», ОСОБА_1 про визнання договору недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04.10.2021 року було скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «Шелнет», ОСОБА_1 , про визнання договору недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності було відмовлено.

У вказаній постанові Київський апеляційний суд встановив, що спірний договір купівлі - продажу від 20.10.2007 року стосовно квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є неукладеним.

Отже, суд першої інстанції, надавши оцінку всім доказам по справі у сукупності, дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_3 договори купівлі- продажу спірних квартир не укладав, відповідно, істотні умови цих договорів не погоджував та було відсутнє волевиявлення на укладення оспорюваного договору.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення законного власника на відчуження спірного майна не було, спірні квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 незаконно вибули з його володіння, а тому підлягають витребуванню від відповідача на користь позивача. Твердження відповідача про те, що він є добросовісним набувачем не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Також суд зазначав, що посилання сторони відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності спростовується матеріалами справи з урахуванням приписів п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Окрім того, суд звернув увагу на те, що право власності на спірні квартири третьою особою були зареєстровані лише у жовтні 2017 року, а позивач звернувся до суду у листопаді 2020 року (в період дії п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), то наслідки спливу строків позовної давності до застосування не підлягають.

Суд зауважував, що встановлений ст.388 ЦК України механізм витребування власником майна у добросовісного набувача не може розглядатися як протиправне позбавлення права власності у розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Крім того, суд зазначав, що відповідно до норм чинного законодавства відповідач не позбавлений можливості відновити свої права шляхом звернення до суду з позовом до продавця спірного майна за договором купівлі-продажу з майновими вимогами про відшкодування збитків, завданих вилученням квартир.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що квартира загальною площею 135,7 кв.м, житловою площею 69,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , та квартира загальною площею 224,2 кв.м, житловою площею 115,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 , належали ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтв про право власності, виданих 03.03.2007 року Головним управлінням житлового забезпечення.

З відповідей КП «Київського міського бюро технічної інвентаризації» №062/14-13635 від 06.11.2017 року та №062/14-13650 від 07.11.2017 року вбачається, що спірні квартири зареєстровані у бюро за ОСОБА_3 , заяв на виготовлення довідок-характеристик у 2007 році до бюро не надходило.

Разом з тим, як встановлено судом, 21.09.2007 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. на бланку серії ВЕХ №270242, згідно якого продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_5 .

20.11.2007 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. на бланку серії ВКА №966895, згідно якого продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_6 .

Як встановлено п.15 вказаних договорів, вони укладалися зі згоди дружини продавця ОСОБА_6 .

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 07.06.1997 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім`ї, ОСОБА_6 дійсно уклала шлюб з ОСОБА_3 , проте прізвище дружини після укладення шлюбу було змінено на ОСОБА_7 .

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №102711410 від 06.11.2017 року та №102704594 від 06.11.2017 року, спірні квартири були зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_2 .

За висновку ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» №14612 від 12.03.2018 року (а.с.48-59, т.1), підписи від імені ОСОБА_3 у графі «Продавець» у технічних копіях договорів купівлі-продажу квартири від 21.09.2007 року та від 20.11.2007 року виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою із застосуванням технічних прийомів, зокрема, шляхом перерисовки на просвіт один з одного та (або) з якогось підпису ОСОБА_3 . Рукописні записи « ОСОБА_3 » у графі «Продавець» у технічних копіях договорів купівлі-продажу квартири від 21.09.2007 року та від 20.11.2007 року виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою із застосуванням технічних прийомів, зокрема, шляхом перерисовки на просвіт один з одного та (або) з якогось запису або з наслідуванням почерку ОСОБА_3 .

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 03.11.2017 року звертався до Оболонського УП ГУНП із заявою про вчинення кримінального правопорушення, на підставі чого 04.11.20177 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне провадження №12017100050010222 (а.с.18-20, 43, т.1).

Згідно наданої старшому слідчому СУ НП у м. Києві Севруку Т.Р. відповіді Головного територіального управління юстиції у м. Києві №21376/4-17 від 06.11.2017 року діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. від 06.09.2016 року припинена. У зв`язку з надходженням заяви приватного нотаріуса щодо неможливості передачі документів нотаріального діловодства та архіву було створено комісію щодо вилучення та передачі документів та архіву приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. до Київського державного нотаріального архіву. Згідно доповідної записки, долученої до вказаної відповіді, спеціальний бланк нотаріальних документів ВКА №966895 використано 20.11.2007 року під інший договір відчуження нерухомого майна, а щодо використання спеціального бланка нотаріальних документів ВЕХ №270242 у реєстрах вчинення нотаріальних дій за 2007 рік записів не знайдено.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 також звертався до ОСОБА_2 з позовом про визнання договору недійсним і скасування запису.

Як вбачається з відповіді Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) №1348/6-20 від 12.05.2020 року, 21.09.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. не вчинялись нотаріальні дії за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а спеціальний бланк нотаріальних документів серії ВЕХ №270242 був використаний для вчинення іншої нотаріальної дії.

З відповіді Київського державного нотаріального архіву №1520/01-21 від 15.05.2020 року вбачається, що у справі №02-33 «Реєстр для реєстрації нотаріальних дій» приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. міститься запис про посвідчення договору дарування квартири від 21.09.2007 року, викладеного на спеціальному бланку ВЕХ №270242,і сторонами договору є інші особи.

З відповіді Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) №40794/6-20 від 19.11.2020 року вбачається, що 20.11.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. використано спеціальний бланк нотаріальних документів серії ВКА №966895 для посвідчення договору купівлі-продажу кватири за адресою відмінною у запиті та за участю інших осіб.

Судом вживалися заходи стосовно отримання оригіналів договорів купівлі - продажу для процесуальної перевірки обставин, на які посилаються учасники, однак вони не призвели до позитивних результатів.

За ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до змісту ч.ч.1, 4 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно положень ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Як зазначено судом першої інстанції, відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Проте, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, та те, що є всі підстави вважати, що ОСОБА_3 не підписував договорів купівлі-продажу спірних квартир, і відповідно не погоджував істотні умови вказаних договорів, то суд дійшов вірного висновку в тому, що договори купівлі-продажу спірних квартир є неукладеними.

Посилання сторони відповідача на те, що висновок експерта наданий стороною позивача не є належним доказом, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи. Крім того, суд вірно зауважив, що відповідач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідним клопотанням про призначення експертизи, проте своїм правом не скористався.

Судом встановлено, що згідно довіреності від 22.06.2015 року, посвідченої 25.05.2017 року державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Шовкошитньою В.В., ОСОБА_8 уповноважив ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 представляти свої інтереси з питань, пов`язаних з реєстрацією будь-яких юридичних осіб, в яких він виступає учасником, засновником, власником, членом, захистом інтересів та розпорядженням належними йому частками у статутному фонді юридичних осіб та корпоративними правами.

Згідно довіреності від 22.06.2015 року, посвідченої 25.05.2017 року державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Шовкошитньою В.В., ОСОБА_12 уповноважив ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 представляти свої інтереси з питань, пов`язаних з реєстрацією будь-яких юридичних осіб, в яких він виступає учасником, засновником, власником, членом, захистом інтересів та розпорядженням належними йому частками у статутному фонді юридичних осіб та корпоративними правами.

На підставі протоколу №1 загальних зборів ТОВ «Шелнет» від 31.05.2017 року створено ТОВ «Шелнет», учасниками якого виступили ОСОБА_8 та ОСОБА_12 в особі їх уповноваженого представника ОСОБА_11 .

На підставі протоколу №2 загальних зборів ТОВ «Шелнет» від 07.11.2017 року учасники товариства ОСОБА_8 та ОСОБА_12 в особі їх уповноваженого представника ОСОБА_11 здійснили продаж своїх часток у статутному капіталі товариства ОСОБА_2 , що також підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Шелнет» від 07.11.2017 року.

Згідно протоколу №3 загальних зборів ТОВ «Шелнет» від 14.11.2017 року сформовано збільшений статутний капітал товариства шляхом внесення до нього спірних квартир.

За актом №01 прийому-передачі майна ТОВ «Шелнет» від 14.11.2017 року учасник товариства ОСОБА_2 передав, а директор товариства ОСОБА_2 прийняв у власність спірні квартири.

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №230101912 від 28.10.2020 року та №230179336 від 29.10.2020 року, спірні квартири були зареєстровані на праві приватної власності за ТОВ «Шелнет». (а.с.25-28, т.1).

Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 04.05.2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «Шелнет», ОСОБА_13 , про визнання договору недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04.10.2021 року було скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ТОВ «Шелнет», ОСОБА_13 про визнання договору недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права власності було відмовлено.

Київський апеляційний суд встановив, що спірний договір купівлі - продажу від 20.10.2007 року стосовно квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є неукладеним, тому підстав для визнання його недійсним немає.

Отже, сукупність вказаних обставин свідчить про те, що ОСОБА_3 не підписував договорів купівлі - продажу спірних об`єктів та не виявляв свого волевиявлення на такі дії, що у свою чергу свідчить про неукладеність таких договорів та вибуття з права власності спірних об`єктів від законного власника поза його волею.

Так як договори купівлі-продажу спірних квартир є неукладеними, не породжують юридичних наслідків, то у ОСОБА_2 не виникло прав та обов`язків щодо спірних квартир, він не набув права власності на них, а тому не мав права їх відчужувати до статутного капіталу ТОВ «Шелнет».

За ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після його смерті заведено спадкову справу №4/2022 та єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 .

Так як волевиявлення законного власника на відчуження спірного майна не було, спірні квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 незаконно вибули з його володіння, то вони підлягали витребуванню від відповідача на користь позивача.

Щодо твердження відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, то як вірно зазначив суд, воно не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Посилання сторони відповідача на пропуск стороною позивача строку позовної давності спростовується матеріалами справи з урахуванням приписів п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Також судом вірно звернуто увагу на те, що право власності на спірні квартири третьою особою були зареєстровані лише у жовтні 2017 року, а позивач звернувся до суду у листопаді 2020 року (в період дії п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), то наслідки спливу строків позовної давності до застосування не підлягали.

Судом вірно зазначено, що встановлений ст.388 ЦК України механізм витребування власником майна у добросовісного набувача не може розглядатися як протиправне позбавлення права власності у розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Також, відповідно до норм чинного законодавства відповідач не позбавлений можливості відновити свої права шляхом звернення до суду з позовом до продавця спірного майна за договором купівлі-продажу з майновими вимогами про відшкодування збитків, завданих вилученням квартир.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про витребування від відповідача спірних квартир.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шелнет» залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 березня 2024 року.

Головуючий:

Судді: