Рішення

від 12.03.2024 по справі 140/33208/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року ЛуцькСправа № 140/33208/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.04.2019 №0005548-5113-0305; від 08.04.2019 №0005549-5113-0305; від 08.04.2019 №0005550-5113-0305; від 08.04.2019 №0005551-5113-0305; від 08.04.2019 №0005552-5113-0305; від 08.04.2019 №0005553-5113-0305; від 08.04.2019 №0005554-5113-0305.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу належать на праві власності об`єкти нерухомого майна (господарські будівлі), а саме: септик, площею 81 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; ангар, площею 589 кв.м., ( АДРЕСА_2 ); належали на праві власності об`єкти нерухомого майна (господарські будівлі) до 31.05.2019: вагова, площею 31.7 кв.м., ( АДРЕСА_3 ); корівник № 3, площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_4 ); корівник № 1, площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_5 ); ветеринарна, площею 64.5 кв.м., ( АДРЕСА_6 ); корівник № 2, площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_7 ), що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.07.2023 та від 03.06.2021.

Зазначив, що 08.04.2019 ГУ ДПС у Волинській області прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік.

Вказав, що вищеперелічені об`єкти нерухомості використовувалися у період нарахування спірного грошового зобов`язання виключно за їх сільськогосподарським призначенням так як сільськогосподарським товаровиробником у господарській діяльності Фермерського господарства «Малинове Сяйво», код ЄДРПОУ 41267332, керівником, засновником та кінцевим є бенефіціарним власником (контролером) якого він є, тому вважає, що відповідно до п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вищезазначені об`єкти нерухомого майна не є об`єктами оподаткування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

З наведених підстав просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги заперечила та у їх задоволенні просила відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказала, що згідно з відповідною карткою платника податків ( НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 не займається сільськогосподарською діяльністю - відсутні КВЕДи, а отже позивач не є виробником сільськогосподарської продукції згідно норм законодавства, яке діяло на час прийняття оскаржуваних ППР. Право власності на об`єкти нерухомого майна було зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на період нарахування податку (2018 рік).

При цьому, зазначила, що дані об`єкти не були передані ФГ «Малинове сяйво» у володіння, користування чи розпорядження. Таким чином дані будівлі, споруди не були в користуванні сільськогосподарського товаровиробника (ФГ «Малинове сяйво»), а знаходились у приватній власності ОСОБА_1 .

Вважає, що позивач не міг претендувати на отримання податкової пільги відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на період нарахування податку від 10.07.2023, ОСОБА_1 з вересня 2017 року по даний час є власником об`єктів нерухомого майна (господарські будівлі), а саме: септик, площею 81 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; ангар, площею 589 кв.м., ( АДРЕСА_2 )

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на період нарахування податку від 03.06.2021, ОСОБА_1 до 31.05.2019 був власником об`єктів нерухомого майна (господарські будівлі), а саме: вагова площею 31.7 кв.м., ( АДРЕСА_3 ); корівник № 3 площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_4 ); корівник № 1 площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_5 ); ветеринарна, площею 64.5 кв.м., ( АДРЕСА_6 ); корівник № 2 площею 1066.9 кв.м., ( АДРЕСА_7 ).

Таким чином, вищевказане нерухоме майно протягом 2018 року перебувало у власності ОСОБА_1

08.04.2019 ГУ ДПС у Волинській області винесено податкові повідомлення-рішення №0005548-5113-0305; №0005549-5113-0305; №0005550-5113-0305; №0005551-5113-0305; №0005552-5113-0305; 9 №0005553-5113-0305; №0005554-5113-0305, відповідно до яких ОСОБА_1 , визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2018 рік у розмірі 590,1 грн, 1 507,82 грн, 10 964,24 грн, 19 860,34 грн, 19 860,34 грн, 1 200,67 грн, 19 860,34 грн відповідно.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернулася із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються ПК України.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про недотримання строків звернення до суду позивачем, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів позову ОСОБА_1 про існування податкового боргу у розмірі 73 866,86 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки дізнався в травні 2023 року з рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2022 по справі № 140/14240/21, яке було отримане ним у Ківерцівському ВДВС.

Оскаржувані ППР на підставі яких сформований податковий борг 73 866,86 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позивач не отримував, оскільки проживає за іншою адресою. Доказів надіслання оскаржуваних ППР позивачу суб`єктом владних повноважень не надано.

Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач із даним позовом звернувся 03.11.2023, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду.

Згідно із статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно із статтею 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла до 1 січня 2019 року) не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII, який набрав чинності 1 січня 2019 року, внесено зміни до ПК України й підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 викладено в такій редакції: не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, умовою звільнення подібних об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується діяльності сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Здійснивши аналіз приписів підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України суд дійшов висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України №507 від 17 серпня 2000 року, клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (1271) включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки є керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ФГ «Малинове Сяйво» (код ЄДРПОУ 41267332).

Разом із тим, як слідує з матеріалів справи, зокрема, витягу ГУ ДПС у Волинській області по картці платника податків (2326813772) ОСОБА_1 не займається сільськогосподарською діяльністю - відсутні КВЕДи, а отже позивач не є виробником сільськогосподарської продукції згідно норм законодавства, яке діяло на час прийняття оскаржуваних ППР. При цьому, об`єкти, щодо яких винесено оскаржувані ППР не були передані ФГ «Малинове сяйво» у володіння, користування чи розпорядження.

Так, поняття сільськогосподарський товаровиробник міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» №2238-III від 18 січня 2001 року, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття виробники сільськогосподарської продукції. Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Отже, сам факт наявності у приватній власності ОСОБА_1 об`єктів нерухомого майна у межах провадження сільськогосподарської діяльності без передачі у володіння, користування чи розпорядження ФГ «Малинове сяйво», де позивач є керівником, засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером), за діючого правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Разом із тим, позивач, наполягаючи на наявності у нього пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не надав жодних достеменних доказів, які б підтверджували факт безпосереднього використання ним вищезазначених об`єктів нерухомості у власній сільськогосподарській діяльності, а додані до позовної заяви розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2018 рік та фінансова звітність мікропідприємства за 2018 рік не беруться судом до уваги оскільки не є беззаперечним доказом того що позивач є сільськогосподарський виробник, так як із вказаних документів не вбачається використання об`єктів нерухомого майна, щодо яких винесено оскаржувані ППР, при сільськогосподарській діяльності позивача.

За наявного обсягу доказової бази відсутні підстави стверджувати про те, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Надані позивачем докази не містять інформації щодо предмета доказування, зокрема, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю. Лише сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника. Будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займається сільськогосподарською діяльністю та є сільськогосподарським товаровиробником (договорів, обладнання, наявності сільськогосподарських тварин, доказів зберігання кормів, в тому числі зерна тощо) матеріали справи не містять і судом не встановлено.

Варто додати, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Тобто, значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме - чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).

Зазначені правова позиція відображена, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.04.2023 у справі №380/18104/21, від 11.04.2023 у справі №380/2434/20.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятих рішень, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.Ф. Костюкевич