Постанова

від 12.03.2024 по справі 140/25337/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/25337/23 пров. № А/857/512/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Глушко І.В.,

суддя Запотічний І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року (головуючий суддя Ксендзюк А.Я., м.Луцьк) у справі №140/25337/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинського обласного центру зайнятості, Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

30.08.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Волинського обласного центру зайнятості (відповідач-1), Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості (відповідач-2), в якому просив: визнати протиправними дій Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості щодо не врахування при призначенні допомоги по безробіттю страхового стажу за період роботи з лютого 2022 року по січень 2023року; зобов`язати Волинського обласного центру зайнятості провести перерахунок і виплату (з урахуванням виплачених сум) допомоги по безробіттю відповідно до статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з урахуванням страхового стажу за період роботи з лютого 2022року по січень 2023 року включно.

Позов обґрунтовує тим, що перебувала на обліку у Володимир-Волинській філії Волинського обласного центру зайнятості в статусі безробітної, проте допомога по безробіттю була виплачена в мінімальному розмірі без врахування страхового стажу та сплачених із заробітної плати страхових внесків за період з лютого 2022 року по січень 2023 року включно, у зв`язку з тим, що роботодавцем (ДП «Шахта №1 Нововолинська») не було сплачено єдиний соціальний внесок (ЄСВ). Вважає такі дії відповідача неправомірними з огляду на те, що несплата роботодавцем ЄСВ не може впливати на її право отримати допомоги по безробіттю в належному розмірі. Вказує, що згідно довідки про нараховану заробітну плату та фактичну сплату ЄСВ, виданої страхувальником ДП «Шахта №1 Нововолинська» від 31.03.2022 №94 за період з червня 2015 року по січень 2023 року, в тому числі за період з лютого 2022 року по січень 2023 року включно, вбачається, що їй була нарахована та виплачена заробітна плата (заборгованість відсутня), та страхувальником щомісячно здійснювалося відрахування страхових внесків із заробітної плати позивача та сплачувалися дані внески за неї, що підтверджується копіями платіжних доручень. Вважає, що нарахування і виплати Володимир-Волинською філією Волинського обласного центру зайнятості допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі, тобто, без урахування страхового стажу за попередні 12 місяців перед наданням статусу безробітного, порушує її права, та позивач вважає, що набула право на виплату допомоги по безробіттю в розмірі, визначеному статтею 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправними дії Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості щодо не врахування при призначенні допомоги по безробіттю ОСОБА_1 її страхового стажу за період роботи з лютого 2022 року по січень 2023 року. Зобов`язано Волинський обласний центр зайнятості провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату (з урахуванням виплачених сум) допомоги по безробіттю відповідно до статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» за період з 24.02.2023 по 24.05.2023 з урахуванням страхового стажу за період роботи з лютого 2022 року по січень 2023 року включно.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Щодо проведення перерахунку і виплати допомоги по безробіттю відповідно до ч. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з врахуванням страхового стажу та сплачених із заробітної плати страхових внесків за період з лютого 2022 року по січень 2023 року, з врахуванням виплачених сум апелянт зазначає, що розрахунковим періодом для призначення допомоги позивача є лютий 2022 року січень 2023 року. За даними державного реєстру ДП «Шахта №1 «Нововолинська» не сплачено єдиний соціальний внесок за вказаний період, що також підтверджується даними індивідуальних відомостей про застраховану особу ОК-5, долучених позивачем до звернення від 10.07.2023 року. Отже, страховий стаж протягом 12 місяців, які передували реєстрації в службі зайнятості позивача становить 0 місяців, а тому їй призначено допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі. Звертає увагу, що допомога по безробіттю обчислюються виходячи з даних про страховий стаж безробітного, який виникає в разі сплати страхових внесків. Факт сплати підтверджується даними Державного реєстру. Інші джерела інформації законодавством не передбачені, та не можуть бути використані центром зайнятості при призначенні допомоги по безробіттю. При призначенні допомоги по безробіттю центр зайнятості керується виключно даними Державного реєстру. В той же час, центр зайнятості не здійснює контроль за сплатою єдиного внеску, не проводить зарахування періоду роботи до страхового стажу та у своїй роботі керується даними Державного реєстру виключно для призначення допомоги по безробіттю. Реалізація передбаченого права застрахованої особи на допомогу по безробіттю безпосередньо пов`язана із наявністю у неї певного страхового стажу, при цьому обов`язковою умовою для визнання певного періоду страховим стажем є сплата страхових внесків самою застрахованою особою або страхувальником.

22.02.2024 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року є законним та обгрунтованим, ухвалене судом на підставі повного та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених документами, які надавалися суду першої інстанції і були дослідженні судом з наданням оцінки усім аргументам учасників справи. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач, зокрема, в період з 02.06.2015 по 31.01.2023 працювала на посаді в.о. головного бухгалтера ДП «Шахта №1 «Нововолинська», що підтверджується записами її трудової книжки НОМЕР_1 .

31.01.2023 позивач звільнена з займаної посади за частиною 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

23.02.2023 позивач звернулась до Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні.

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» ОСОБА_1 наказом від 23.02.2023 №НТ230223 надано статус безробітного з 23.02.2023.

23.02.2023 позивачем подано заяву про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю. 24.02.2023 наказом №НТ230224 центром зайнятості на підставі пункту 2 статті 22 та пункту 3 статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» прийнято рішення про призначення позивачу допомоги по безробіттю строком на 90 календарних днів з 24.02.2023 по 24.05.2023.

З 24.02.2023 розпочато виплату допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі.

30.05.2023 згідно наказу №НТ230530 центром зайнятості припинено виплату допомоги по безробіттю позивачу з 25.05.2023 на підставі пункту 3-3 розділу VIII Прикінцевих положень Закону № 1533-ІІІ.

24.07.2023 згідно наказу НТ230630 ОСОБА_1 припинено реєстрацію в центрі зайнятості (у зв`язку з працевлаштуванням).

10.07.2023 позивач звернулася до Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості із заявою проведення з 23.02.2023 перерахунок і виплату раніше призначеної допомоги по безробіттю відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону № 1533-III з урахуванням страхового стажу за період з лютого 2022 року по січень 2023 року та виплачених центром зайнятості сум.

Листом від 08.08.2023 №2089/145/23 відповідач-2 повідомив позивача про нормативно-правові акти на підставі яких їй було призначено допомогу по безробіттю.

Вважаючи протиправними дії відповідача-2 щодо неврахування страхового стажу за періоди роботи з лютого 2022 року по січень 2023 року в ДП «Шахта №1 «Нововолинська» до розрахунку допомоги по безробіттю, позивач звернулася в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції України гарантоване право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року №1533-ІІІ (Закон №1533-ІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до преамбули Закону №1533-III цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Відповідно до статті 1 Закону № 1533-III у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (страхування на випадок безробіття) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем); страхові внески - кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Терміни «застрахована особа», «страхувальники» та «роботодавці» вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI, в редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктами 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено значення термінів, зокрема: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1533-ІІІ страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, цивільно-правового договору чи на інших підставах, передбачених законом, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та інші особи, які проходять службу та отримують грошове забезпечення (військовослужбовці), особи, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичні особи - підприємці, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1533-ІІІ право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 7 Закону № 1533-ІІІ одним із видів такого забезпечення є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону №1533-III право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини другої статті 22 Закону №1533-III застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Частиною першою статті 23 Закону №1533-ІІІ встановлено, що застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків.

Обчислення страхового стажу визначено статтею 21 Закону №1533-ІІІ, відповідно до частини першої якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний пред`являти на вимогу застрахованої особи, на користь якої він сплачує єдиний внесок, повідомлення про взяття на облік як платника єдиного внеску та надавати інформацію про сплату єдиного внеску, в тому числі у письмовій формі.

З цим правом кореспондується обов`язок платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, який закріплений у пункті 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, який підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, як це передбачено частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-V.

Як передбачено частинами сьомою, восьмою, десятою, одинадцятою статті 9 Закону №2464-V, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому, платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому, фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 25 Закону №2464-V за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Виходячи зі змісту наведених норм, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи, підлягають обов`язковій сплаті і є гарантією матеріального забезпечення особи на випадок її безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин. Відповідальність за порушення умов та порядку сплати таких внесків покладено на платника єдиного внеску та його посадових осіб. При цьому, особи, які сплачують такі внески через роботодавця, без сприяння державних органів позбавлені можливості безпосередньо і оперативно впливати на повноту і своєчасність такої сплати, що, фактично, у випадку неповної чи несвоєчасної сплати, означатиме порушення їх прав на отримання соціальних гарантій. Несплата підприємством страхових внесків не може бути підставою для позбавлення права застрахованої особи на отримання соціальних гарантій, оскільки це призведе до порушення принципу рівності перед законом.

Такий правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 29.04.2020 у справі №266/970/16-а, від 22.04.2021 у справі №752/20612/17, від 16.01.2023 у справі №823/1764/17.

Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає наступне.

Спір між сторонами виник щодо неврахування Володимир-Волинськоюї філією Волинського обласного центру зайнятості до страхового стажу для призначення допомоги по безробіттю періоду роботи позивача з лютого 2022 року по січень 2023 року через відсутність даних про сплату роботодавцем позивача страхових внесків.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за періоди роботи з лютого 2022 року по січень 2023 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата, з якої нараховані та сплачені страхові внески у розмірі, більшому ніж мінімальний страховий внесок, що підтверджується довідкою ДП «Шахта №1 «Нововолинська» від 22.08.2023 №67. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за період з лютого 2022 року по січень 2023 року була включена до поданої ДП «Шахта №1 «Нововолинська» звітності «Про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», про що зазначено у листі ГУ ДПС у Волинській області (вх. №78560/23 від 21.09.2023). При цьому, відсутність за даними системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків обумовлена тим, що у ДП «Шахта №1 «Нововолинська» була наявна заборгованість по сплаті страхових внесків, тому зарахування поточних платежів відбувалося в рахунок погашення заборгованості.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що несплата підприємством страхових внесків, які роботодавець попередньо відрахував із заробітної плати працівника, не може бути підставою для позбавлення його права на отримання соціальних гарантій. Крім того, механізм державного соціального страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав. Відомості про те, що Пенсійний Фонд у вказаний період вживав заходів на усунення порушень з боку ДП «Шахта №1 «Нововолинська» стосовно несплати підприємством страхових внесків за спірний період, в матеріалах справи відсутні. Це свідчить про відсутність контролю з боку уповноваженого органу, який в силу своїх повноважень був зобов`язаний вжити відповідних заходів щодо усунення порушень з боку роботодавця. Враховуючи викладене, позивач не може бути позбавлена права на отримання соціальних гарантій внаслідок того, що орган, відповідальний за повноту та своєчасність сплати страхових внесків своєчасно не вжив дієвих заходів.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 242/2088/17 та від 29.04.2020 у справі №266/970/16-а.

Разом з тим, статтею 16 Закону № 2464-VI передбачено ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації. Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.

Отже, за наявного правового регулювання право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців. Але страховий стаж визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, який включає реєстр застрахованих осіб, який формує та веде Пенсійний фонд України.

Колегія суддів зауважує, що страховий стаж позивача протягом 12 місяців, що передували реєстрації її як безробітної, становить не менше ніж шість місяців. Проте, відповідні дані про стаж позивача не внесено до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, існує ситуація, у якій позивачка отримувала зменшений розмір допомоги через відсутність повних даних про її страховий стаж у Державному реєстрі, за формування якого відповідальний Пенсійний фонд України.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що право позивача на отримання допомоги у належному розмірі не може бути поставлене у залежність від дій державних органів, які не дотримуються своїх власних процедур, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного суду від 16.05.2019 справа №460/5659/16-а.

Колегія суддів зазначає, що розрахунковим періодом для призначення та виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_2 з 24.02.2023 по 24.05.2023 є лютий 2022 року січень 2023 року. Відтак, Володимир-Волинською філією Волинського обласного центру зайнятості протиправно не враховано для призначення допомоги по безробіттю протягом 12 місяців, що передували реєстрації ОСОБА_2 як безробітної в період з 23.02.2023 по 24.07.2023, страховий стаж позивача в ДП «Шахта №1 «Нововолинська» з 01.02.2022 по 31.01.2023.

Апеляційний суд вважає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.08.2018 у справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 26.03.2020 №299/3616/16-а.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання Волинського обласного центру зайнятості провести перерахунок і виплату допомоги по безробіттю відповідно до статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» за період з 24.02.2023 по 24.05.2023 з урахуванням страхового стажу за період роботи з лютого 2022 року по січень 2023 року.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Володимир-Волинської філії Волинського обласного центру зайнятості залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі № 140/25337/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний