Рішення

від 12.03.2024 по справі 948/839/21

МАШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 948/839/21

Номер провадження 2/948/25/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2024 Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Кравець С.В.,

за участю: секретаря Порохні І.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вселищі Машівкав порядкузагального позовногопровадження цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Кольваха С.Л.» про визнання правочину недійсним та за зустрічним позовом Фермерського господарства «Кольваха С.Л.» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та спростування недостовірної інформації

відповідно до ч.1 ст. 268 ЦПК України в судовому засіданні 12.03.2024 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення

в с т а н о в и в :

1.1.Стислийвиклад позиціїпозивача та заперечень відповідача

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки площею 7,9679 га, кадастровий номер 5323084400:00:005:0122, що розташована на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області. Восени 2020 року з листа ГУ Держгеокадастру у Полтавській області йому стало відомо про наявність укладеного 20.05.2021р. між ним та відповідачем договору оренди вказаної земельної ділянки терміном на 25 років. Позивач зазначає, що в той період ним велись переговори щодо укладення договору оренди земельної ділянки, але на термін 10 років і будь-яких правочинів щодо передачі в оренду земельної ділянки на 25 років він не укладав, тобто не підписував ні договір оренди, ні додатки до нього.

У зв`язку з наведеним, позивач просить визнати недійсним з моменту його укладання договір оренди від 20.05.2012 року земельної ділянки площею 7,9679 га, кадастровий номер 5323084400:00:005:0122, що розташована на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району Полтавської області.

1.2.Відзив на позов

У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що дійсно між позивачем та відповідачем 20.05.2012 року було укладено договір оренди земельної ділянки, про що складено акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду, а також вказаний договір оренди зареєстровано у відділі Держкомзему у Машівському районі. Відповідач з моменту укладання 20.05.2012 року договору оренди землі та його державної реєстрації цілком та повністю користувався нею і жодних порушень будь-яких прав, свобод чи інтересів позивача не допускав. При цьому вказує, що позивач самостійно та добровільно у вищевказаний час уклав та підписав відповідний договір оренди, регулярно отримував від відповідача орендну плату за вказаним договором оренди та тривалий час працював у відповідача трактористом, обробляв власну земельну ділянку, а відповідач сплачував необхідні обов`язкові податки та збори (а.с.29-34 т.1).

1.3.Відповідь на відзив та заперечення

Позивач 29.11.2021р. подав відповідь на відзив (а.с.168 зворотна сторона), який як зазначив отримав 24.11.2021р. Але, як видно з заперечень відповідача та доданого до нього рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відзив на позов позивач отримав 17.11.2021р., а отже пропустив визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі 5-денний строк (а.с.160-162, 170-172 т.1), клопотання про поновлення строку не подавав. За таких обставин, відповідь на відзив подана з пропуском строку.

1.4.Заперечення

Відповідач направив заперечення на відповідь відзив в якому просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, оскільки він поданий з порушенням встановленого судом 5-денного строку. Також відповідь не містить фактів, які б ставили під сумнів дійсність укладеного правочину, не спростовано факт отримання коштів у 2021 та 2022 роках, не спростовано факт перебування у трудових відносинах. Також вимога позивача у відповіді на відзив про скасування державної реєстрації права оренди є безпідставно, оскільки такої позовної вимоги не заявлялось (а.с.170-171 т.1).

2.1.Зустрічний позов

У листопаді 2021 року відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 20.05.2012р. між ними терміном на 25 років був укладений договір оренди земельної ділянки площею 7,9679 га, кадастровий номер 5323084400:00:005:0122, після чого було складено та підписано акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду. З моменту укладення договору та його державної реєстрації, відповідач цілком та повністю користувався земельною ділянкою як орендар на законних підставах і жодних порушень будь-яких прав, свобод чи інтересів не вчиняв. Не погоджується з тим, що ОСОБА_1 начебто лише восени 2020 року дізнався про укладення договору, оскільки землю орендував відповідач, а позивач отримував регулярно орендну плату, тривалий час працював на посаді тракториста-машиніста, та неодноразово обробляв свою ж земельну ділянку, що знаходиться в одному масиві разом з іншими орендованими земельними ділянками. Відповідач, у свою чергу, регулярно сплачував необхідні обов`язкові податки та збори. Водночас, після отримання позову, серед мешканців села Новий Тагамлик, стала поширюватися недостовірна інформація, про те, що господарство уклало зі своїми орендодавцями договори в порушення вимог закону, шляхом підроблення підписів. Вказане призвело до того, що до голови господарства та його членів почали підходити місцеві мешканці та робити через це необґрунтовані зауваження, що призводить до негативних наслідків, оскільки деякі орендодавці висловили думку про припинення взаємовідносин з підприємством після закінчення терміну дії договорів, тобто страждає ділова репутація підприємства.

У зв`язку з наведеним, ФГ просить:

1) визнати дійсним договір оренди земельної ділянки від 20.05.2012р., укладений між позивачем та відповідачем;

2) зобов`язати ОСОБА_1 опублікувати в місцевій газеті «Промінь» текст в якому принести вибачення господарству з приводу подання прозову про визнання договору недійсним (а.с.85-92 т.1).

2.2.Відзив на позов

ОСОБА_1 у встановлений судом строк подав відзив на позов в якому просив у задоволенні зустрічного позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що не можуть бути визнані дійсними договори, щодо яких відсутня вимога про обов`язкове нотаріальне посвідчення, а відтак вимога про визнання договору дійсним є необґрунтованою та не доведеною. Також зазначив, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.04.2013р. № 8-рп/2003, відомості викладені в листах, заявах, скаргах до правоохоронних органів, а також позовних заявах до суду, не можуть вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію, аналогічно трактує такі вимоги і судова практика. Зазначає, що він звернувся з позовом, з метою захисту своїх прав, а відтак вимога про спростування інформації є порушенням ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 40 Конституції України (а.с.153-155 т.1).

2.3.Відповідь на відзив

У встановлений судом строк представник Фермерського господарства подав відповідь на відзив в якому зазначив, що укладений між сторонами договір оренди землі від 20.05.2021р. відповідав вимогам законодавства і його нотаріальне посвідчення не є обов`язковим. Крім цього, ОСОБА_1 не спростував факт розголошення недостовірної інформації про ніби укладення договорів, шляхом підроблення підпису, а вимога позивача про публікацію вибачення в ЗМІ є розумним захистом від неправомірних дій позивача, який розголошував ці відомості також серед місцевого населення. З огляду на викладене відповідач просить зустрічний позов задовольнити повністю (а.с.173-175 т.1).

2.4.Письмові пояснення

Позивач подав письмові пояснення в яких зазначив, що договір є недійсним з підстав дефекту волі сторін, а також відсутності істотної умови нормативної грошової оцінки, а також невизначеності чіткого відсоткового розміру. Не погоджується з вимогою позивача по визнання договору дійсним, оскільки конклюдентними діями може підтверджуватися лише факт укладення договору в усній формі, але договір оренди набирає чинності лише після його державної реєстрації, отже відсутні правові підстав для застосування доктрини (заборони суперечливої поведінки). Водночас факт виконання/не виконання договору має значення лише для наслідків його недійсності (а.с.179-180 т.1).

3. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

28.10.2021р. за ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження з викликом сторін (а.с.18).

На підставі ухвали суду від 17.11.2021р. зустрічний позов ФГ «Кольваха С.Л.» прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 (а.с.146 т.1).

Відповідно до ухвали від 16.12.2021р. у справі призначено судову почеркознавчу експертизу (а.с.191 т.1).

За ухвалою суду від 17.12.2021р. провадження у справі зупинено (а.с.209 т.1).

Згідно ухвали від 20.01.2022р. провадження у справі поновлено (а.с.214 т.1).

На підставі ухвали від 01.02.2022р. за клопотанням позивача витребувано ряд доказів необхідних для проведення експертизи (а.с.244-245 т.1).

25.02.2022р. провадження у справі зупинено до проведення експертизи (а.с.40 т.2).

Відповідно до ухвали від 23.06.2022р. провадження у справі поновлено (а.с.62 т.2).

За ухвалою від 11.07.2022р. відмовлено в призначенні додаткової експертизи (а.с.83 т.2).

На підставі ухвали суду від 11.07.2022р. підготовче провадження закрито і справу призначено до судового розгляду по суті (а.с.86 т.2).

Згідно ухвали суду від 12.12.2022р. провадження у справі зупинене до прийняття рішення ВП ВС у справі № 513/879/19 (а.с.13 т.3).

За ухвалою суду від 25.12.2023р. провадження у справі поновлене (а.с.35 т.3).

4.Позиціїучасників судовогопровадження

У судовому засіданні позивач зазначив, що підписував договір з відповідачем у 2010 році на 10 років, бо брав у нього в позику кошти перед весіллям. Водночас, оспорюваний договір він бачить вперше. У 2019 році, тобто за 1 рік до закінчення терміну дії договору, він звернувся до ОСОБА_5 та за усною домовленістю попередив про це, але той сказав, що договір закінчується через три роки. Позивач подумав, що договір був зареєстрований пізніше, а коли звернувся восени до відповідача, дізнався, що договір укладено на 25 років і вперше з цим договором ознайомився восени 2021 року. Також повідомив, що ніякої інформації не розповсюджував.

Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з викладених у його змісті підстав, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представники відповідача просили у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити повністю.

5.Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,9700 га, кадастровий номер 5323084400:00:005:0122 призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Новотагамлицької сільської ради Машівського району (нині Машівської селищної ради Полтавського району) Полтавської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №749816 від 05.02.2010р., а також Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 19.10.2020р. (а.с.5, 14 т.1).

Як видно з договору оренди землі від 20.05.2012 року, між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Кольваха С.Л.» укладено договір оренди земельної ділянки площею 7,97 га, кадастровий номер 5323084400:00:005:0122, який зареєстрований 29.05.2012р. (а.с.6-12, 58-63, 117-122 т.1).

Згідно акту прийому-передачі земельної ділянки без дати, ОСОБА_1 передав орендарю ОСОБА_6 земельну ділянку площею 7,97 га, що засвідчено підписами сторін (а.с.13, 64, 123 т.1).

03.02.2006р. створене ФГ «Кольваха С.Л., яке, зокрема, займається вирощуванням зернових та олійних культур, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.11.2021р., Випискою з цього реєстру та Статутом в редакції від 09.03.2016р. (а.с.35-54, 94-113 т.1).

За висновком експерта № 12-13 за результатами судово-почеркознавчої експертизи від 30.05.2022р., підпис від імені ОСОБА_1 в графі орендодавець договору оренди землі від 20.05.2012р. та акту прийому-передачі без дати виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.55-59 т.2).

З наданих відповідачем Податкових декларацій за 2020-2022 роки та додатків до неї вбачається, що в ній зазначена кількість земель, яка ним використовується та річні суми податку, а також видно, що відповідач вказував у них, зокрема, і земельну ділянку належну позивачу з кадастровим номером 5323084400:00:005:0122 (а.с.123-157 т.2).

6. Мотиви суду щодо первісного позову

Згідно з частиною першою статті202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована нанабуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), проте сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення має бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до припису частини першоїстатті 215ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення: під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і устаттях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина першастатті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 14 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі укладається в письмовій формі, а застаттею 18 цього Законудоговір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до частини першоїстатті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11,17,19цьогоЗаконує підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

Стаття 207ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Як видно з висновку експерта оспорюваний договір позивач не підписував.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що вказаний висновок є недопустимим доказом, з підстав використання підроблених документів, зокрема: заяви ОСОБА_1 про оплату вартості навчання від 03.06.2011р. та 28.07.2011р., оскільки позивач не надав чіткої відповіді про те чи складав він їх чи підписував, з огляду на те, що документи, які підлягали направленню експерту для дослідження були оглянуті в судовому засіданні за участю сторін, а тому для проведення експертизи були направлені лише ті документи, на які позивач вказував, що достовірно підписував. Водночас, суд зазначає, що предметом дослідження були не лише ці два документи, на які звертає увагу представник відповідача, а й інші, зокрема зразки підпису відібрані в судовому засіданні, а відтак підстави вважати вказаний висновок неправильним у суду немає.

У пункті 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), зазначено, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Належним способом захисту має бути вимога про повернення земельної ділянки (п.7.27).

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Згідно п. 9 ч.1 ст. 27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Отже, з огляду на викладене, у випадку незакінченої реєстрації договору оренди належним способом захисту має бути рішення для припинення речового права для внесення відомостей до Реєстру речових прав.

Натомість, 29.11.2023р. ВП ВС прийняла постанову у справі № 513/879/19 у якій зазначила, що належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27Закону №1952-IV судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки договір оренди від 20.05.2012р. та акт прийому-передачі земельної ділянки ОСОБА_1 не підписував, що вказує на те, що він є неукладеним, але тому не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, що свідчить про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, а відтак у задоволенні первісного позову з наведених підстав необхідно відмовити.

Щодо доводів представника відповідача про те, що поведінка позивача є суперечливою щодо строку оренди відповідачем земельної ділянки нібито з 2008 року, тоді як перемовини велися у 2012 році, при цьому про існування договору дізнався у 2020 році, тоді як договір уклав у 2012 році, але на 10, а не 25 років, суд зазначає, що вказані обставини не є істотними, оскільки з часу укладення оспорюваного договору пройшов тривалий період часу, а тому позивач, як юридично не обізнана людина міг помилитися або забути ті чи інші обставини, водночас, його доводи про те, що він не підписував договір саме на 25 років були стабільними протягом усього часу судового розгляду, а відтак суд не вбачає в його діях недобросовісної поведінки.

7. Мотиви суду щодо зустрічного позову

Стосовно вимоги про визнання договору дійсним

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються спеціальним законом.

У частині другійстатті 125 ЗК Українивказано, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно дозакону, передбачена у частині другійстатті 126 ЗК України.

Спеціальнимзаконом, що регулює спірні правовідносини, єЗакон № 161-XIVу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Устатті 13 Закону № 161-XIVнадано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 цього Закону№ 161-XIV).

Згідно зістаттею 18 названого Законудоговір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIVпередбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстраціядоговоріворендиземлі проводиться у порядку, встановленому законом.

Момент укладення договору визначено у статтях638,640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізуЦК Україниможна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями18,20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини третьоїстатті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина другастатті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьоїстатті 640 ЦК Україниє саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьоїстатті 631 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 205ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Як вказано у пункті 7.17. та 7.39. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), за статтею 18Закону України«Про орендуземлі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. У разі ж якщо сторони не досягли згоди на укладення договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 договір оренди від 20.05.2012р. та акт прийому-передачі земельної ділянки не підписував, тобто сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов, для такого виду правочину встановлена і письмова форма і державна реєстрація, а відтак з наведених підстав вказаний договір не може бути визнаний дійсним, а тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Щодо вимоги про зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною четвертоюстатті 32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.

За змістом частини першої статті 201 ЦК України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством, а частина друга статті 34 Господарського кодексу України вказує на те, що поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання, є дискредитацією суб`єкта господарювання.

При розгляді справ зазначеної категорії слід мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно достатті 30 Закону України «Про інформацію»ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду»при розгляді справ суди застосовуютьЄвропейську Конвенцію з прав людиниі практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуютьсяКонституцією.

Як зазначив у своєму Рішенні № 8-рп/2003 від 10.04.2003р. Конституційний Суд України, викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов`язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу.

Стаття 28 Конституції України кожній особі гарантує право на повагу до її гідності.

Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім`ї.

Водночас, ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України).

За частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до Глави 3 цього Кодексу.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (частина третя статті 277 ЦК України).

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання договору недійсним, що передбачено як нормами ЦПК України так і нормами Конституції України, тим самим реалізував своє законне право на звернення до суду, при цьому судом установлено, що він дійсно не підписував оспорюваний договір, у свою чергу, позивач за зустрічним позовом не надав доказів того, що ОСОБА_1 негативно вплинув на ділову репутацію ФГ, а відтак у задоволенні зустрічного позову в цій частині слід відмовити.

Стосовно доводів представника відповідача про постановлення окремої ухвали по факту підроблення ОСОБА_1 заяв прооплату вартостінавчання від03.06.2011р.та 28.07.2011р.,оскільки вінтакими діямизаволодів коштамиДержавного бюджетуУкраїни шляхомобману,а такожпостановити окремуухвалу щодовисновку експертаза фактамипідроблення вищевказанихдокументів,їх використаннята шахрайстващодо відповідачата направленняїї длявнесення відомостейдо ЄРДР (а.с.116-122т.2),суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Так, судом була надана оцінка висновку експерта та заявам позивача про оплату вартості навчання від 03.06.2011р. та 28.07.2011р., підстав для їх неврахування та визнання висновку експерта недопустимим не встановлено.

Водночас, у випадку, якщо відповідач вважає, що складенням цих документів порушені його права та вчинене будь-яке кримінальне правопорушення, він не позбавлений можливості самостійного звернення до правоохоронних органів, будучи при цьому попередженим за ст. 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення кримінального правопорушення.

Мотив рішення щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позовних вимог позивачів за первісним та за зустрічним позовом відмовлено, а тому сплачений ними при подачі позовів судовий збір, а також витрати на залучення експерта з іншої сторони стягненню не підлягає.

Представники сторін також зробили заяви про подання додаткових доказів після ухвалення рішення на підтвердження факту понесених витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 142, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

у задоволенніпозову ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Кольваха С.Л.» про визнання правочину недійсним відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Фермерського господарства «Кольваха С.Л.» до ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та спростування недостовірної інформації відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі його оскарження після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Фермерське господарство «Кольваха С.Л.», місцезнаходження: с. Новий Тагамлик, вул. Шевченка, 41, Полтавський район, Полтавська область, код ЄДРПОУ 34087723.

Повний текст Рішення складено 14.03.2024 року.

Суддя С.В. Кравець