Постанова

від 11.03.2024 по справі 161/152/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/152/23 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С. Провадження № 22-ц/802/163/24 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Ганжа М. І.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

його представника ОСОБА_4 ,

представника третьої особи Мусатової Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новус-Н», ОСОБА_3 , третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС в Хмельницькій області, про визнання недійсними договорів комісії і купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від його імені представником ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2023 року,

В С Т А Н О В И В :

28 грудня 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що йому належав автомобіль марки «Volkswagen Passat» № кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , який він передав у користування ОСОБА_5 .

Через деякий час він звернувся до ОСОБА_5 з вимогою повернути автомобіль, на що останній відповів відмовою, зазначивши про відсутність у нього автомобіля.

Після звернення до адвоката у жовтні 2022 року він дізнався, що на підставі договору комісії і договору купівлі-продажу автомобіль перереєстровано на нового власника ОСОБА_3 ..

Довіреності на розпорядження майном він нікому не видавав, особисто договір комісії не підписував. Йому взагалі не було відомо про укладення договору комісії і договору купівлі-продажу.

Оскільки договір комісії він не укладав, наміру продавати автомобіль у нього не було, тому договір комісії є недійсний та відповідно недійсний договір купівлі-продажу.

Так як власний автомобіль він не відчужував, майно продане не з його волі, довіреності на розпорядження автомобілем нікому не видавав, а тому має право витребувати транспортний засіб від ОСОБА_3 ..

Ураховуючи наведене, просив суд:

- визнати недійсним договір комісії № 17178/11/2021 від 18.11.2021, укладений між ТОВ «Новус-Н» та ОСОБА_1 , предметом якого є автомобіль марки «Volkswagen Passat» № кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ,

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 17178/11/2021 від 19.11.2021, укладений між ТОВ «Новус-Н» та ОСОБА_3 , предметом якого є автомобіль марки «Volkswagen Passat» № кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ;

- витребувати від ОСОБА_3 транспортний засіб марки «Volkswagen Passat» № кузова НОМЕР_1 ;

- стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2023 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 і третя особа Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Хмельницькій області (кожен зокрема), посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач ТОВ «Новус-Н» відзив на апеляційну скаргу не подавав.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав та просять її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 , його представник ОСОБА_4 та представник третьої особи Мусатова Н. М. апеляційну скаргу заперечили і просять залишити її без задоволення.

Будучи належним чином повідомленим про день та годину розгляду справи, відповідач ТОВ «Новус-Н» свого представника у судове засідання не направив і його неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, а рішення суду змінити з таких підстав.

Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 367 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 з 18.01.2019 належав транспортний засіб марки «Volkswagen Passat», 2006 року випуску, чорного кольору, № кузова НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_2 (т.1 а.с.99).

Із договору комісії № 17178/11/2021 від 18.11.2021 вбачається, що його укладено між ТОВ «Новус-Н» (Комісіонер) та ОСОБА_1 (Комітент), відповідно до умов якого ТОВ «Новус-Н» зобов`язується за дорученням Комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки «Volkswagen Passat», 2006 року випуску, чорного кольору, № кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_2 зареєстрований за власником (Комітентом за Договором комісії) транспортного засобу 18.01.2019, за ціною, не нижче узгодженої сторонами, а саме 199 000 грн. Договір містить реквізити та підписи сторін (т.1 а.с.48).

Відповідно до п. 1.2 Договору комісії належним виконанням Комісіонером своїх обов`язків за цим Договором вважається вчинення Комісіонером правочину (укладання договору купівлі-продажу із покупцем) щодо продажу ТЗ в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 6.2 Договору комісії строк дії договору закінчується з моменту належного виконання сторонами всіх взятих на себе зобов`язань за цим договором.

Із договору купівлі-продажу транспортного засобу № 17178/11/2021 від 19.11.2021 вбачається, що його укладено між ТОВ «Новус-Н», що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, та ОСОБА_3 , останній набув у власність транспортний засіб марки «Volkswagen Passat», 2006 року випуску, чорного кольору, № кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_2 зареєстрований за власником (Комітентом за Договором комісії) транспортного засобу 18.01.2019 (т.1 а.с.47).

У відповіді регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Рівненській області від 01.11.2022 зазначено, що за інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль марки «Volkswagen Passat», № кузова НОМЕР_1 03.12.2021 на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2021 перереєстровано на нового власника ОСОБА_3 (т.1 а.с.19).

Із наданих Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Хмельницькій області копій документів встановлено, що здійснено реєстрацію автомобіля на нового власника ОСОБА_3 із зміною номерного знака автомобіля (т.1 а.с.166-167).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Позивач ОСОБА_1 звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу автомобіля, посилаюсь на те, що договір комісії не підписував, не укладав, наміру продавати автомобіль у нього не було, тому договір комісії є недійсний та відповідно недійсний договір купівлі-продажу.

Так як власний автомобіль він не відчужував, майно продане не з його волі, довіреності на розпорядження автомобілем нікому не видавав, а тому має право витребувати транспортний засіб від ОСОБА_3 (а.с.2-3).

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» фізичне вибуття майна

з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикація це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна.

Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

У свою чергу під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

За пунктом 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки не буде встановлено протилежне.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно.

Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.

Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається.

При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.

Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Подібні висновки щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого статтею 388 ЦК України, у випадку добровільної передачі автомобіля у тимчасове користування, тобто за наявності відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі було висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20) та у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 липня 2023 року у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23), із якими погодилася Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постановах від 11 грудня 2023 року у справі № 607/8879/21 (провадження № 61-7375сво22) та у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371 сво23).

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 пояснив, що він у 2021 році на підставі усної домовленості передав свій автомобіль ОСОБА_5 , оскільки останній хотів його купити у нього. Передав документи і ключі від автомобіля. Оскільки кошти за автомобіль не отримав, то десь приблизно через три місяці звернувся до ОСОБА_5 за автомобілем, але останній відмовив у його поверненні, вказавши про його відсутність. В органи поліції із заявами про порушення кримінальних проваджень ні відносно ОСОБА_5 , ні відносно ТОВ «Новус-Н» не звертався.

Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

З огляду на встановлені у справі обставини добровільного передання позивачем належного йому автомобіля ОСОБА_5 разом із ключами та свідоцтвом про державну реєстрацію транспортного засобу на підставі усної домовленості, а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, апеляційний суд вважає, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з його волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача.

Ураховуючи наведене, у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі і він може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до ОСОБА_5 , як особи, якій він самостійно передав автомобіль у користування і володіння.

Оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в позові, але при цьому дійшов помилкових висновків щодо підстав для такої відмови, то зазначена обставина відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду від 20.11.2023 у редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від його імені представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

У решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді